4. ПУНКТУАЦІЯ У БЕЗСПОЛУЧНИКОВОМУ СКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ

Пунктуація — це система розділових знаків і правил їх застосування для відображення на письмі смислової й інтонаційно-граматичної чле- нованості мовлення.

Основу пунктуації становлять три принципи: логічний, структур- но-синтаксичний (формально-граматичний), інтонаційний. Отже, пра­вила пунктуації передбачають необхідність відображення на письмі за допомогою розділових знаків таких аспектів мовлення, як його смис­лове членування, синтаксична структура й інтонаційне оформлення.

Розділових знаків в українській мові небагато, але вони виконують найрізноманітніші функції. Поряд із функцією членування тексту роз­ділові знаки водночас можуть використовуватись у диференційній функції: Ліс рубають — тріски летять (Нар. тв.); Бачу — за вікном сніг летить (М. Стельмах).

У нині чинних правилах пунктуації підкреслюється, що кома в літературних письмових текстах ставиться між частинами безсполуч­никового складного речення тоді, коли вони виражають одночасність, сумісність або послідовність дій і тісно пов’язані між собою своїм змістом: У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці (О. Десняк); Виставу закінчено, глядачі аплодують, завіса знову піднімається (З журн.).

Крапка з комою ставиться у безсполучникових складних реченнях між значно розширеними предикативними конструкціями особливо тоді, коли в середині них уже є власні коми: На майдані тривав мі­тинг — багато розмовляли про наболіле, хтось запропонував навіть відправити гінця до Києва: люди тривожилися про своє майбутнє, роздумували над обранням шляхів реалізації запропонованих реформ (А. Яна). Така крапка з комою допомагає розібратися в ієрархії син­таксичних відношень. Не менш важливе інше: крапка з комою — це сигнал найбільшої близькості з’єднаних частин. Крапка з комою ста­виться і між непоширеними або незначно поширеними предикативни­ми конструкціями, пор.: Врожайне літо завжди наливає хлібороба добрим спокоєм і певністю; так наливає воно колос дорідним зерном (М. Стельмах); Мерехтить над полем спека; одуд у балці степовій подає, неначе з глека, трьохскладовий оклик свій (В. Мисик).

Двокрапка між частинами безсполучникового складного речення ставиться тоді, коли друга частина вказує на причину дії першої або розкриває, доповнює її зміст: Уже пахло морем: ось-ось воно мало з’явитися із-за обрію (О. Гончар); Часто так буває: один вину свою на другого звертає (Нар. тв.).

Між частинами безсполучникового складного речення тире ставить­ся тоді: 1) коли зміст частин протиставляється або порівнюється: За­грали знов — ще гірш нема ладу (Л. Глібов); 2) коли перша частина вказує на час або умову дії другої: За себе дбатимеш — мало мати­меш (Нар. тв.); 3) коли друга частина виражає раптову зміну подій або наслідок дії першої: Підняв шапку — човни стали (Т. Шевченко).