Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

4. ПУНКТУАЦІЯ У БЕЗСПОЛУЧНИКОВОМУ СКЛАДНОМУ РЕЧЕННІ

загрузка...
Пунктуація — це система розділових знаків і правил їх застосування для відображення на письмі смислової й інтонаційно-граматичної чле- нованості мовлення.

Основу пунктуації становлять три принципи: логічний, структур- но-синтаксичний (формально-граматичний), інтонаційний. Отже, пра­вила пунктуації передбачають необхідність відображення на письмі за допомогою розділових знаків таких аспектів мовлення, як його смис­лове членування, синтаксична структура й інтонаційне оформлення.

Розділових знаків в українській мові небагато, але вони виконують найрізноманітніші функції. Поряд із функцією членування тексту роз­ділові знаки водночас можуть використовуватись у диференційній функції: Ліс рубають — тріски летять (Нар. тв.); Бачу — за вікном сніг летить (М. Стельмах).

У нині чинних правилах пунктуації підкреслюється, що кома в літературних письмових текстах ставиться між частинами безсполуч­никового складного речення тоді, коли вони виражають одночасність, сумісність або послідовність дій і тісно пов’язані між собою своїм змістом: У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці (О. Десняк); Виставу закінчено, глядачі аплодують, завіса знову піднімається (З журн.).

Крапка з комою ставиться у безсполучникових складних реченнях між значно розширеними предикативними конструкціями особливо тоді, коли в середині них уже є власні коми: На майдані тривав мі­тинг — багато розмовляли про наболіле, хтось запропонував навіть відправити гінця до Києва: люди тривожилися про своє майбутнє, роздумували над обранням шляхів реалізації запропонованих реформ (А. Яна). Така крапка з комою допомагає розібратися в ієрархії син­таксичних відношень. Не менш важливе інше: крапка з комою — це сигнал найбільшої близькості з’єднаних частин. Крапка з комою ста­виться і між непоширеними або незначно поширеними предикативни­ми конструкціями, пор.: Врожайне літо завжди наливає хлібороба добрим спокоєм і певністю; так наливає воно колос дорідним зерном (М. Стельмах); Мерехтить над полем спека; одуд у балці степовій подає, неначе з глека, трьохскладовий оклик свій (В. Мисик).

Двокрапка між частинами безсполучникового складного речення ставиться тоді, коли друга частина вказує на причину дії першої або розкриває, доповнює її зміст: Уже пахло морем: ось-ось воно мало з’явитися із-за обрію (О. Гончар); Часто так буває: один вину свою на другого звертає (Нар. тв.).

загрузка...

Між частинами безсполучникового складного речення тире ставить­ся тоді: 1) коли зміст частин протиставляється або порівнюється: За­грали знов — ще гірш нема ладу (Л. Глібов); 2) коли перша частина вказує на час або умову дії другої: За себе дбатимеш — мало мати­меш (Нар. тв.); 3) коли друга частина виражає раптову зміну подій або наслідок дії першої: Підняв шапку — човни стали (Т. Шевченко).

 

742


Синтаксис


У письмових літературних текстах є багато прикладів того, як ці правила пунктуації порушуються, що зумовлюється переважно стилі­стичними та індивідуально-авторськими потребами і вимогами.

Наведений перелік правил вживання розділових знаків відображає основні системні закономірності співвідношення частин у безсполучни­ковому складному реченні. Водночас пунктуація в безсполучниковому складному реченні в окремих стилях української мови характеризується специфічним навантаженням, особливо це стосується художнього мов­лення, окремих його жанрів.

Стилістичні функції розділових знаків у безсполучниковому склад­ному реченні художнього стилю зумовлюються необхідністю: 1) підкрес­лити значущість смислових відношень між частинами; 2) наголосити ту чи іншу інформацію; 3) актуалізувати певний компонент. Узагальню­ючи різноманітні випадки вживання розділових знаків у безсполучни­ковому складному реченні в різних авторів, можна визначити певні закономірності їх використання.

Двокрапка застосовується переважно у безсполучникових складних реченнях закритої структури, що своїми смисловими відношеннями між частинами наближаються до складнопідрядних речень. Вживання дво­крапки спостерігається в кількох випадках: 1) коли друга частина вка­зує на причину перебігу дії першої частини: А вгорі вже блідли зорі: западала пізня осіння ніч (Ю. Смолич); Між людьми запала тиша: відверте повідомленняОксена приголомшило їх (Г. Тютюнник); 2) коли друга частина вказує на наслідок перебігу дії першої частини (у таких випадках у другій частині можна поставити слово тому): Віхола роз­почалася з самісінького ранку: вийти з хати просто неможливо (О. Ко- билянська); 3) коли друга частина кваліфікує перебіг дії першої части­ни або додає й уточнює характерні ознаки виконавця дії або носія ста­ну першої частини: Таке, стійке дерево: до цих пір годиться (М. Стель­мах); 4) коли друга частина конкретизує, уточнює думку, виражену в першій частині: Степан зосередився на іншому: як йому попасти до редакції журналу (В. Підмогильний); 5) коли друга частина, перебува­ючи у постпозиції, співвідноситься з окремим словом першої і розгор­тає його семантику: Уже на початку жовтня буває: задощить, вітром листя все позриває — справжня осінь (Я. Мельник); 6) коли за непов­ною першою частиною з опущеним співвідносним словом у тій чи іншій синтаксичній функції друга частина уточнює опущене слово: Думав: є велике право одпочить під лавром світу всім, хто в тій війні жор­стокій ніс страждання на плечах (Б. Олійник); Ми — смертні. Та знайте: народ не вмира! (Б. Олійник); 7) коли друга частина корелює зі співвідносним словом у першій частині типу такий, така, таке, такі у формі присудка: А день тоді був такий: всі позбиралися і побігли до лісу (Ю. Збанацький); 8) коли друга частина виступає валентно зумов­леною присудком першої і компенсує його синсемантичність: Він знав: про що б не почав розмову, все їх болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія, буде пройнято Юрієм (О. Гончар); 9) коли друга частина безпосередньо приєднується до іменника або іншого субстанти-

 

Розділ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту..

 

743

 

вованого слова і пояснює його: В один прекрасний день пронеслася чит­ка: приїхав молодий агроном (М. Івченко).

Тире ставиться у безсполучниковому складному реченні закритої структури, у якому смислові стосунки між частинами наближаються до смислових відношень у структурі складнопідрядного речення. Тире вжи­вається в тому разі: 1) коли наступна (друга) частина вміщує в собі на­слідок як результат, найчастіше несподіваний: Забудеш рідний край — тобі твій корінь всохне (П. Тичина); Вдаримо гучно у дзво­ни — всесвіт обійде луна (В. Чумак); 2) коли друга частина містить у собі відтінок мети: Немає у мене таких слів, щоб висловити своє бачення цього… Знаю — треба справедливо оцінювати знання, знаю — треба бути уважним до кожного слова дитини (3 журн.); 3) коли друга частина у безсполучниковому складному реченні позначає час або умову здійснення події, про яку йде мова в першій частині: Дощ упав на трави — оживуть отави. Дощ упав на жито — будем краще жити (М. Шаповал); 4) коли дія, виражена в другій частині, зістав­ляється з дією першої частини: Грім гряне — ледачий не встане; Рос­ла — весни не бачила, виросла — літечка не знала, прийшла осінь — сирітського серця не нагріла (Нар. тв.); 5) коли друга частина безспо­лучникового складного речення характеризується відтінком співвідно­шення з опущеним співвідносним словом (у ролі підмета): Інколи мені здається — ліс заснув, все в ньому втратило реальність життя (З журн.); 6) коли у препозиції перебуває частина із значенням міри і ступеня дії: Стало раптом шкода — така блискавиця вдарила через усе небо, уже нікуди не поїдеш (Я. Мельник); Аж якось на серці важ­ко — так розчарували мене її спогади (В. Підмогильний).

 

загрузка...

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.