Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Вікторія Головіна — ВЕРБАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ ПРОСТОРУ У ПОЕТИЧНОМУ ДИСКУРСІ Ю. АНДРУХОВИЧА

Досліджується мовна картина художнього простору у поетичній творчості Ю. Андруховича. На основі
лінгвістичного аналізу поезії розглядається функціонування слів, знакових для вираження простору,
проаналізовані їх стилістичні та граматичні особливості. Слова лексико-семантичної групи «простір»
аналізуються на рівні індивідуально-авторського бачення поданої категорії.
Ключові слова: лексико-семантична група, мовний образ світу, простір, мовний образ простору.

Сучасний етап розвитку лінгвістичної науки відзначається підвищеним інтересом до семантичних
аспектів мови на всіх її рівнях. Особливого поширення набуло вивчення смислової структури слова, яка
тлумачиться як складна динамічна єдність системно зв‘язаних і взаємодіючих компонентів, що реалізує у мові
різноманітні можливості кількісних та якісних співвідношень таких компонентів.
Для сучасних досліджень семантичних категорій мови характерні пошуки спільності, ієрархічності,
структурності зв‘язків семантичних категорій з категоріями інших рівнів мови, зумовленості назв предметів і
понять реальної дійсності.
Як відомо, проблема співвідношення категорії простору та мови має декілька аспектів: «1. Відображення
реального простору в одиницях та категоріях природної фізичної мови; 2. Відображення просторових уявлень в
різних засобах метамовного опису мови; 3. Участь мови у формуванні та об‘єктивації цявлень про реальний
фізичний простір; 4. Існування мови в географічному просторі» [Агеева 1984: 8]. Важливим, на нашу думку, є
розглянути перший аспект вказаної проблеми у поетичній творчості Ю. Андруховича, тобто як реальний
простір відображається в одиницях та категоріях мови його поезії.
Мета статті зумовлює такі завдання:
— розглянути особливості мовного образу простору як складової мовного образу світу в художній
творчості Ю. Андруховича на матеріалі його поетичної збірки «Екзотичні птахи і рослини»;
— схарактеризувати лексико-семантичні групи на позначення просторових реалій, які функціонують в
поетичному мовленні поета.
Матеріалістична діалектика стверджує, що простір – це одна із загальних форм існування вічної,
безкінечної, безмежної матерії. Всесуспільність простору полягає в тому, що вона становить форму буття всіх
предметів та процесів реального фізичного світу. Тому можна вважати, що просторова семантика властива
найменуванням всіх реалій: предметів, живих істот, ознак, якостей, процесів, станів, а також ірреальних
об‘єктів, створених людським уявленням на основі реальних просторових уявлень. Однак людська уява та мова
відображають реальний фізичний простір специфічним способом. На основі аналізу способів мовного уявлення
реального фізичного простору можна припустити, що «воно знайшло трохи згрубіле відображення в нашій
свідомості у вигляді перцептуального простору» [Мостепаненко 1969: 45], тобто того, що відноситься до сфери
сприйняття загального світу окремим індивідом та який різниться в метричному аспекті від реального
фізичного простору. На різницю перецептуального простого від реального вказували І. Кант, Б. Рассел та інші.
Перцептуальному простору притаманна метрика, яка в реальних для нас масштабах існує як планіметрія та
стереометрія. Важливо помітити, що такий простір виник із повсякденного досвіду людей як узагальнення
поняття місця, в межах якого відбувається як біологічне, так і соціальне буття людини. Відповідно до цього до
© Головіна В.С., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

138
просторових уявлень в мові слід, на нашу думку, віднести ті його одиниці, що виражають відношення
просторової локалізованості предметів та явищ, тобто зв‘язок із просторовим орієнтиром, який розуміється як
локум. Мовне вираження просторової локалізованості – не частковий випадок локації, яка становить
граматичну абстракцію просторово-часових відношень людини. В. В. Мартинов зазначає : «Локація охоплює
всі засоби мови, які використовуються для орієнтації змісту тексту стосовно метамовної «точки відліку»
[Мартынов 1982: 69]. Своє лексичне вираження локація знаходить перш за все в елементах мови, «семантика
яких орієнтована на відносно центру мовного простору – комунікативних осіб» [Уфимцев 1974: 78]. Можна
вказати ще на одну рису слів просторового характеру – «ідентифікувати предмет, особу за їх місцеположенням
шляхом безпосередньої вказівки, як таких, що знаходяться в колі чуттєвого сприйняття комуні кантів» [Там
же].
При визначенні просторових орієнтирів у поезії Ю. Андруховича, ми виділяємо дві лексико-семантичні
парадигми: геоцентричну та антропоцентричну.
Перша визначає просторові напрямки у їх відношенні до землі: на видноколі — вогнетривка купина
[Андрухович 2002: 67]; та от впадеш з високих веж [Там же: 35]; я схилявся б низько, шептав би п’янко
[Там же: 50]; в сумерку глибин, в западинах, де чорний місяць тоне, де вибрано породу з порожнин, вони
живуть — міноги і мурени, сирени, восьминоги [Там же: 89]. Просторові поняття ці слова виражають прямим
значенням, яке найменш зумовлене синтагматично.
Друга парадигма визначає простір залежно від позиції людини у просторі і стосовно цієї людини:
близько/далеко; зліва/справа та ін. (ми надто близько — марний знак [Андрухович 2002: 18]; далі, все далі
від нас рибалки і теслі [Там же: 27]; собаки брели, озиралися жаско довкола підпаска й чекали біди
[Там же: 4]; І раптом із сутінків, звідкись ізліва. / Хтось мовчки відвів з-перед ясел волхва, / І той
озирнувся: з порога на діву / Дивилась, мов гостя, зірниця Різдва. [Там же: 48]; Але яке внизу лежало
місто! [Там же 56]).
Також можна легко простежити основні опозиції близько/далеко; високо/низько.
До просторової лексики поезії Ю. Андруховича відносяться також слова, семантичним змістом яких є
абстракція відношення окремих частин, боків об‘єкту до самого об‘єкта, наприклад, і зимно було немовляті з
вертепу на схилі гори [Там же: 39]; наче в мушлю сповзав ти по сходах додолу [Там же: 75]; Щось ми
згубили (а може, знайшли) на розпутті, / тут, в епіцентрі іржавих дротів та епох [Там же: 48]; І три
звіздарі поспішали на клич. / Позаду везли на верблюдах дари [Там же: 29].
Більшість слів у поезії Андруховича, що виступають у реченнях у функції локальних та директивних
об‘єктів, виражають семантику просторовості лексично. Це слова, що позначають об‘єкти, до яких спрямовані
просторові відношення людини. За класифікацією О.Н. Селіверствої [ Селиверстова 1983: 5] серед них можна
виділити:
— слова загальної локальної семантики: глибини, земля, космос, небо, простори, світ (з вежі виднівся
космос [Андрухович 2002: 58]; небо запнулося чорним [Там же: 29]; годі рибалити, браття — глибини
стемніли [Там же: 16]; Коли в букетах подаєш / надії від сльоти продряглі, / та от впадеш з високих
веж /(oh, yes, my baby!), / побачиш — на землі живеш, / а зірка в небі! [Там же: 40];Вона височіла —
скирта вогняна / Соломини і сіна, / У світі єдина, / Цвіла, сколихнувши простори, вона [Там же: 68]);
— топонімічна лексика: гори. луг, море, ставок, степ (Кружіння!.. Ніби й неспроста / миттєвий дотик
(чудо стику!) — / на луг життя і живота / покласти б руку, теплу й тиху… [Там же: 39]; Годі
рибалити, браття — глибини стемніли: / риба з морів у бляшанки тісні запливла [Там же: 22]; Ставок
заслоняли вільшані верхи, / Частину, проте, було видно зусюди / Крізь гілля дерев, де чорніли птахи
[Там же: 53]; світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста / над морем і полем де в мандрах
обсмалений рід / заводить у тартар крючок баламут і юриста / хоча і йому не минути вогню сковорід
[Там же: 49]; Гуділи вітри. / Йшов холод із степу / І зимно було немовляті з вертепу / На схилі гори
[Там же: 62]);
— лексика пов‘язана із визначенням населених пунктів: вуличка, дорога, містечко, місто, площа (Костел
описали — від нефів до веж, / а все ж залишили стояти на площі [Там ж: 29]; Над містом літають
птахи, / а поруч із ними «ахи», / коли роззявлять на площі / голодні роти бідолахи [Там же: 67]; Ціле
літо об мене крилами терли і туркотали, / заснувавши в моїм черепі містечко Туркотин [Там же: 14];
Переповнений Георгіями кавалере, / вранці виходиш, ніби з вольєри, / пахкаєш люлькою на пташок Божих,
/ чигаєш при дорозі на перехожих [Там же: 22]; Як тяжко повертатись на рівнину, / скотитись по
гладенькій мерзлоті, / чи з’їхати, як я, на животі / в ту вуличку, що вигинала спину [Там же: 85]);
— лексика, яка позначає сторони світу: схід (світало на сході, де кедри росли [Там же: 40]);
— різні приміщення, що передбачаються для життя, господарської діяльності: будівля, приміщення,
церква, школа (Поляною вздовж, ніби листя слюди, / За хату стелилися босі сліди [Там же: 27]; В
будівлях спали мляві й анемічні / гуляки, що набралися до непристойності [Там же 58]; У приміщенні
церкви відкрито вокзал: / почекальні, лампади, ікони, кабіни [Там же: 58]; У приміщенні школи відкрито
готель: / там завжди хтось із кимсь укладається спати [Там же: 58]).
Загальним ідентифікатором для всіх указаних розрядів слів є слово місце. Розділ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

139
В мові поезії Ю. Андруховича знаходять відображення і окремі якості реального фізичного простору.
Властивість його трьохмірності актуалізується в таких словах, як глибини, огроми, вгорі, внизу, безмежжя (Годі
рибалити, браття — глибини стемніли: / риба з морів у бляшанки тісні запливла [Там же: 62]; О діти
злих часів, посіяні в огромах / пастуших пустирів, де рейвах відлунав!..[Там же: 77]; Цирк обертається.
Вгорі — співає Соломія [Там же: 46]; Але яке внизу лежало місто! [Там же: 73]; Вона плом‘яніла, як
збіжжя, з безмеж, / З-над неба і Бога,/ Як відблиск нічного / Підпалу в стодолах, як сполох пожеж
[Там же: 82]).
Слова, які виражають трьохмірність, конкретизують значення глибини, висоти і ширини в параметрах
розмірності. В них відображаються кількісні оцінки поетом просторових об‘єктів, та виникнення їх взагалі в
мові пов‘язане з тим, що людина сприймає реальний фізичний простір перш за все не в його безкінечності, а
дискретно – як ряд співвіднесених одне з одним об‘єктів, які піддаються порівнянню за своїми фізичними
параметрами.
Також, досліджуючи мову поезії Ю. Андруховича, можна зробити висновок, що він використовує
розгалужену систему прислівників місця: вниз, додому, згори, сюди, туди та ін. (У нього маєтків немає —
/ згори в декольте заглядає [Там же: 19]; Коли мандрівник повернувся додому, / ступив за ворота, зійшов
на поріг [Там же: 44]; А він все дивився туди, за фіранку, / де зірка по небу пливла над вікном [Там же:
59]; Повітря геть легеням зась і серце вниз осіло / А він порожній наче дух і чуйний мов сапер [Там
же: 63]; Кам’яні діброви / двигтять від них, тремтять, як тепла твань, / вони сюди втекли від
полювань [Там же: 81]).
Але все ж таки, логіко-граматичні просторові відношення, зокрема місцеперебування, частіше
створюються поетом в результаті взаємодії опорного й залежного компонентів конструкцій як представників
певних лексико-семантичних розрядів або класів лексем і передаються прийменниковим сполученням.
Прийменниково-відмінкова форма може визначати поширення дії на певному просторі або ж її повторюваність,
а також розташування об’єкта в декількох точках поверхні чи всередині кількох об’єктів, наприклад – у небі, на
розпутті, в епіцентрі, на столі, по ньому та ін. (Юрцьо, ректор Болонського etcetera, / бачив у небі всілякі
країни світу [Там же: 62]; Щось ми згубили (а може, знайшли) на розпутті, / тут, в епіцентрі іржавих
дротів та епох [Там же: 70]; Я — Фауст, Гамлет, Вільгельм Тель! / Я сплю на небі! [Там же: 75]; Його
не забули, його зустрічали: / вечеря з вином — на широкім столі [Там же: 78]; А по ньому коні пруть,
а ще танки, / і пражанки пахнуть, мов парижанки [Там же: 83]).
Одним із аспектів дослідження є лексико-семантична група локальних прикметників у поезії
Ю. Андруховича. Взагалі виділяється декілька планів дослідження прикметників із значенням простору. Один з
них полягає у вивченні семантичної структури прикметників з метою виявлення універсальних і специфічних
характеристик, співвідношення логічної і мовної картини просторових уявлень (Ю.Д.Апресян, Р.П.Зорівчак,
А.Н.Журинський, Є.Т.Тодорова та ін.). Другий план досліджень представлений працями, у яких простежуються
системні синонімічні та антонімічні семантичні відношення, зіставляються однотипні за значенням
прикметники в різних мовах. Значне місце при цьому відводиться вивченню сполучувальних особливостей і
валентнісних можливостей прикметників, аналізу умов вживання і реалізації окремих лексико-семантичних
варіантів (Г.В.Аксьонова-Пашковська, О.В.Афанасьєва, Т.Г.Линник тозо). Нарешті, третій план репрезентують
дослідження діахронічного спрямування, у яких з‘ясовується історія розвитку лексем із значенням простору,
особливості їх функціонування і семантики в різні історичні періоди (М.С.Лаврентьєва, Г.Н.Лукіна,
І.Р.Мельничук та ін.).
У Андруховича знаходимо такі прикметники зі значенням простору: безкраїй. глибокий, далекий,
земний, міський, небесний та ін. (тебе на свистки і гудки розпиляли, / і ти засурмив з-над катуш і
калюж, / з міського підпілля, де ніч і сухоти / де квола весна зеленіла зі стін [Андрухович 2002: 69]; а він
живе на горищі / (там зимно, там вітер свище), / але насправді з горища / небесна ковбаня ближча
[Там же: 74]; чомусь не казав про далекі причали, / замкнувши в устах невідомі жалі [Там же: 85]; Ти,
Ігоре, сурмив у свій ріжок, / в якому всі музики триста років / шукали кайф і висновки глибокі [Там же:
52]; Адже в мені бринить як свято / земних історій вічний рух [Там же: 80]; відкрите А мов Арф
рАхмАннА грА / мов хор кАлік безкрАю ноту тягне / комусь АрАл / комусь Афон-горА / лети ж нАд
нАми обгорілий Ангеле [Там же: 79]).
Слова глибокий, земний, безкраїй вжиті поетом у переносному значенні. Тут головним засобом
диференціації є контекст. Наприклад, «глибокий» в даному випадку не той, який має велику фізичну глибину, а
який відзначається глибиною думки. Це вже буде похідне слово у структурі семантичного поля «простір».
Похідне слово – це одночасно й структура, складена з морфем, і одиниця лексична, тобто номінативна. Як
номінативна одиниця похідне слово «працює за вимогами» лексичної системи, і тому найчастіше його
морфемна будова не відтворює в повному обсязі його номінативної семантики. У цілому можна говорити про
залежність семантик похідного слова від твірного, проте це явище не можна трактувати однозначно, окремі
мовні факти потребують додаткового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що реальний фізичний простір у мовній картині світу знаходить
відображення у свідомості Ю. Андруховича (як і у свідомості будь-кого з нас) у вигляді перцептуального
простору, що відноситься до сфери сприйняття загального світу окремим індивідом та відрізняється в ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

140
метричному аспекті від реального фізичного простору. Із цього випливає, що мовне вираження, як і суб’єктивне
сприймання, просторових явищ поетом не адекватне реальному просторові, хоч і має тенденцію до зближення
мовних і об’єктивних явищ. Слова, що використовує Андрухович у своїй поезії служать для вираження
концептуального змісту, досить часто стилістично та експресивно марковані. Це, перш за все, іменники, які
позначають різного роду природні місткості, заглиблення; іменники, які позначають ділянку якогось предмета,
яка характеризується відсутністю якісної субстанції цього предмета; іменники, які позначають повітряні межі;
прикметники, які позначають просторові якості чого-небудь; прислівники місця. Чекає свого подальшого
дослідження лексико-стилістичний аналіз поезії письменника.

Література
Агеева 1984: Агеева, Р.А. Категория пространства и способы ее выражения в языке [Текст] / Р. А. Агеева
// Категории и законы в маркистско-ленинской диалектики и язык. – М., 1984. – С. 7-15.
Андрухович 2002: Андрухович, Ю. Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»: Колекція віршів
[Текст] / Ю. Андрухович. – Івано-Франківськ, 2002. – 112 с.
Караулов 1976: Караулов, Ю. Н. Общая и русская идеография [Текст] / Ю. Н. Караулов. – М., 1976. –
320с.
Кузнецова 1963: Кузнецова, А. И. Понятие семантической системы языка и метод ее исследования
[Текст] / А.И. Кузнецова. – М., 1963. – 264с.
Мартынов 1982: Мартынов, В. В. Категории язика [Текст] / В. В. Мартынов. – М., 1982. – 285с.
Мостепаненко 1969: Мостепаненко, А. М. Проблема универсальности основных свойств пространства и
времени [Текст] / А. М. Мостепаненко. – Л., 1969. – 138с.
Селивестрова 1983: Селивестрова, О. Н. Понятие «множество» и «пространство» в семантике синтаксиса
[Текст] / О. Н. Селивестрова // Сер.: лит. и яз. – 1983. – № 2. – С. 2-14.
Уфимцев 1974: Уфимцев, А. А. Типы словесних знаков [Текст] / А. А. Уфимцев. – М., 1974. – 270с.

Исследуется языковая картина художественного пространства в поэтическом творчестве
Ю. Андруховича. На основе лингвистического анализа поэзии рассматривается функцинорование
пространственных номинаций, проанализированы их стилистические и грамматические особенности.
Лексико-семантическая группа «пространство» рассматривается на уровне индивидуально-авторского
виденья представленной категории.
Ключевые слова: лексико-семантическая группа, языковой образ мира, пространство, языковой образ
пространства.

The article deals with the category of space in the Yuriy Andruchovych`s poetic works. The peculiarities of word
functioning for space expression and their stylistic and grammar features are analysed on the basis of linguistic
analysis of poetry. A lexical and semantic group «space» is observed on the author`s individual conception level of this
category.
Keywords: lexical and semantic group, language image of the world, space, language image of space.
Надійшла до редакції 9 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.