Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Олена Доценко — ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ОПОЗИЦІЇ “СВОЇ” ТА “ЧУЖІ” В ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ

Проаналізовано тексти процесуальних законів з погляду реалізації в них опозиції «свої / чужі»,
досліджено законодавчу регламентацію особливостей її врегулювання, визначено роль судді як незацікавленого
учасника судового процесу в урегулюванні стосунків між учасниками судових слухань, розглянуто лексико-
семантичні та прагматичні чинники окреслення у процесуальному законодавстві опозиції «свої / чужі».
Ключові слова: судовий дискурс, опозиція «свої / чужі».

Людина як соціальна істота постійно перебуває в контакті з іншими, подібними їй чи не схожими на неї,
особами. З раннього дитинства людина починає ідентифікувати себе з іншими особами або протиставлятися їм,
і це триває протягом усього життя. Ті, хто чимось більш або менш подібні до нас самих, сприймаються як
схожі, близькі, рідні, і навпаки. Непоборне бажання індивіда оточувати себе ―своїм‖ колом (чи колом ―своїх‖) і
відчуження ―чужих‖ є питомою рисою будь-якої психічно нормальної людини, а оскільки ці процеси є
постійними й універсальними, вони не могли не привернути увагу науковців, зокрема лінгвістів, для яких стали
актуальними дослідження мовних проявів цього соціально-психологічного феномена. Вчені передусім
© Доценко О.І., 2011 Розділ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

141
зосереджувалися на тих сферах життя людини, у яких опозиція ―свої / чужі‖ виявляється найбільш яскраво,
наприклад, дослідження мовлення в багатонаціональному середовищі, особливо за наявності етнічних, мовних
конфліктів [Иванова; Прохоров, Стернин 2002: 21-22 тощо]. Проте не всі галузі, у яких виявляється соціальне
протиставлення, стали предметом спеціальних досліджень з погляду реалізації в них вищеозначеної опозиції.
Залишилося поза увагою, наприклад, субординоване ділове спілкування. Досить відчутно реалізується
протиставлення ―свої / чужі‖ в судовому спілкуванні, однак і цей аспект не був достатньо вивчений. Беручи до
уваги актуальність вивчення особливостей прояву опозиції ―свої / чужі‖ в судовому дискурсі, зумовлену
практичною потребою проаналізувати засоби подолання протистояння між учасниками судового процесу,
запобігання конфліктам, що, зрештою, має позначитися на якості судового спілкування, вважаємо за потрібне
дослідити, по-перше, нормативні регламентації комунікативно-прагматичної опозиції учасників судового
процесу, мовні засоби окреслення кола ―своїх‖ у межах судового розгляду й протиставлення сторін одна одній
на законодавчому рівні; по-друге, проаналізувати особливості реалізації опозиції ―свої / чужі‖ в судовому
дискурсі, тобто в реальному спілкуванні в залі суду. Відразу зауважимо, що обсяг однієї статті не дозволить
описати всі аспекти цієї проблеми, тому в цій публікації торкнемося лише першого з визначених питань –
регламентації нормативними актами стосунків між учасниками судового процесу в межах опозиції
―свої / чужі‖.
Наявність ―двох таборів‖ у судовому процесі ні у кого не викликає сумнівів: без неї, власне, не було б і
суду. Судове спілкування – це суперечка, а вона не можлива без змагання двох або кількох осіб. Але ця
суперечка не може відбуватися без правил, визначених у сучасній Україні законодавством: Конституцією
України, Кримінально-процесуальним кодексом України (КПК), Цивільним процесуальним кодексом України
(ЦПК), Господарським процесуальним кодексом України (ГПК), Кодексом адміністративного судочинства
України, Законами України ―Про адвокатуру‖, ―Про прокуратуру‖, Правилами адвокатської етики, схваленими
Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від
1 — 2 жовтня 1999 р. № 6/VI) тощо. Нормативні акти, визначаючи норми комунікативної поведінки учасників
судового спілкування, протиставляють сторони процесу й окреслюють межі опозиції ―свої / чужі‖, причому
виявляється це не лише на змістовому рівні, а й на мовному. Отже, на відміну від інших типів дискурсу, де
опозиція ―свої / чужі‖ реалізується чи лише на рівні комунікації (побутове спілкування, педагогічний дискурс
тощо), чи на рівні авторського тексту (публіцистичний, художній та ін. дискурси), в судовому дискурсі слід
аналізувати відразу дві площини, одна з яких регламентує таке протиставлення, а друга є засобом мовленнєвого
втілення досліджуваної опозиції.
Аналіз текстів нормативних актів, що визначають процедуру судочинства, передбачає визначення мовної
репрезентації причетності учасників процесів до кола ―своїх‖ або протиставлення іншим, ―чужим‖. Таке
дослідження становить інтерес і з погляду встановлення того, як законодавець, свідомо чи ні, заклав у тексти
нормативних актів тенденції до протистояння сторін у судовому процесі, і з суто наукової лінгвістичної позиції,
оскільки тут ми маємо справу не з мовленнєвими (часто спонтанними) проявами ставлення співрозмовників
один до одного, а з визначенням третьою особою особливостей поведінки учасників суперечки. Принагідно
зауважимо, що перед нами не постає завдання визначити характер опозиції – він надто прозорий. Зупинимося
на дослідженні законодавчої регламентації особливостей її врегулювання, визначенні ролі у цьому судді як
незацікавленого учасника судового процесу.
Аналізуючи особливості вияву в текстах нормативних актів опозиції ―свої / чужі‖, традиційно
зупинимося на лексичних засобах її реалізації (зокрема на рівні антонімічних відношень різних типів).
Проводити дослідження, на нашу думку, варто за схемою, запропонованою О. В. Балясниковою: ―1) об‘єкти
протиставлення; 2) їх характеристики, властивості й ознаки, які стають підставою для протиставлення; 3) їх
оцінки суб‘єктом‖ [Балясникова 2004: 252]. Під суб‘єктом тут розуміємо законодавця.
Об‘єктами протиставлення можуть бути учасники судового процесу, їх дії, ознаки.
Протиставлення суб‘єктів процесуальної дії очевидне. На мовному рівні воно реалізується через
кореляти позивач – відповідач, потерпілий – підозрюваний тощо. Однак актуальною є антонімія позначень
зацікавлених учасників процесу як засіб вираження опозиції ―свої / чужі‖.
Відповідно до норм ЦПК, ГПК, Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в судовому
процесі є позивач і відповідач. У кримінальному процесі згідно зі ст. 261 КПК беруть участь ―сторона
обвинувачення (прокурор, а також потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторона захисту
(підсудний, захисник і законний представник, цивільний відповідач і його представник)‖. Опозитивний
характер стосунків між визначеними сторонами судових процесів дозволяє вести мову про антонімічні
відношення відповідних корелятивних пар субстантивів. Однак Словник антонімів української мови [Полюга
2001], укладений Л. М. Полюгою, не містить ці лексеми як антоніми. Інтегрована лексикографічна система
―Словники України‖ не визначає як антонімічну пару ―позивач / відповідач‖, проте, описує як антоніми лексеми
―обвинувачення / захист‖. Щоправда, робить це, пропонуючи як опозитивні значення хронологічно первинних
слів ―захищати – боронити, відстоювати інтереси, погляди, честь, права кого-н.‖ [Інтегрована лексикографічна
система 2005] та ―звинувачувати – покладати вину на кого-н., робити винним, обвинувачувати‖, ігноруючи
різницю значень загальновживаного слова звинувачувати і юридичного терміна обвинувачувати. Ігнорує це
розрізнення і Великий тлумачний словник сучасної української мови [Великий тлумачний словник сучасної ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

142
української мови 2007: 446, 798]. Невключення до переліку антонімічних пар ―позивач / відповідач‖, ―прокурор
/ захисник‖, ―потерпілий / підсудний‖ зумовлена, очевидно, вузьким розумінням цього мовленнєвого явища,
типовим для лексикографічних робіт, де як антоніми розглядаються ―слова, протиставлені за найбільш
загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, що знаходяться на крайніх точках відповідних
лексико-семантичних парадигм‖ [Васильева, Виноградов, Шахнарович 1995: 14-15]. Ми поділяємо погляд на
антонімію, запропонований О. С. Ахмановою, відповідно до якого антонімами є і ―слова, які протиставляються
одне одному як корелятивні (рос. брат – сестра)‖ [Ахманова 2005: 50]. Отже, комплементарний антонімічний
тип відношень у межах окреслених корелятивних пар дозволяє констатувати, що на мовному рівні в текстах
процесуальних нормативних актів репрезентовано опозиційність сторін процесу, зарахування їх до категорії
―чужих‖ на рівні кожної пари.
Протиставлення дій, які вчиняються суб‘єктами судового процесу, відбувається вже під час окреслення
дій судді в ході підготовки справи до судового розгляду. Відповідно до статті 128 чинного ЦПК ―після
одержання копій ухвали про відкриття провадження у справі і позовної заяви відповідач має право подати суду
письмове заперечення проти позову‖. Опозиція ―свій / чужий‖ реалізується через протиставлення: заявлення
вимог – заперечення проти позову. Цікаво, що стаття 123 Цивільного процесуального кодексу 1963 року
передбачала опитування суддею позивача з приводу заявлених вимог та відповідача щодо ―можливих з його
боку заперечення проти позову‖. Усний характер таких дій робив опозиційність більш м‘якою, ніж писемний.
Отже, можна вести мову про більш гостре протиставлення сторін одна одній у чинному ЦПК на рівні цієї
процесуальної норми. Щоправда, в ході її реалізації зменшується ступінь виявлення негативних емоцій в
усному мовленні, зокрема в оцінних висловленнях щодо процесуальних опонентів.
Опозитивний характер стосунків між учасниками цивільного, господарського й адміністративного
процесів підкреслюється контекстуально.
Особлива роль судді як арбітра, зобов‘язаного об‘єктивно оцінювати надані обома сторонами факти,
підкреслена процесуальним законодавством, відповідно до якого суддя не може бути ні ―своїм‖, ні ―чужим‖ для
будь-кого з учасників процесу. Це, з одного боку, визначено нормами процесуальних кодексів, які окреслюють
підстави для відводу судді й обставини, що виключають участь судді в розгляді справи. Так, Цивільний
процесуальний кодекс України наводить підстави, достатні для відводу судді: ―суддя не може брати участі в
розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо… 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті
розгляду справи; 3) він є членом сім’ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха,
син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи
піклувальник, член сім’ї або близький родич цих осіб) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі‖
(ст. 20). Стаття містить набір лексем зі значенням родинності та свояцтва, які дослідники виділяють як
найтиповіші одиниці з семою ―свій‖. Кримінально-процесуальним кодексом перелік осіб, які можуть
сприйматися як ―свої‖ щодо однієї зі сторін, не обмежується номінемами зі значенням родинності. Тут
додаються групи слів зі значенням ―спільна професійна діяльність‖: ―Суддя або народний засідатель не може
брати участі в розгляді кримінальної справи: 1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним
відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання,
обвинувача або обвинуваченого; 2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст,
перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів
потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача; 2-1) якщо він під час досудового розслідування
справи вирішував питання щодо проведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіжних
заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанови про
відмову в порушенні кримінальної справи або закриття справи; 2-2) якщо він під час досудового розслідування
справи розглядав питання про усунення захисника в порядку, передбаченому статтею 61-1 цього Кодексу…‖
(ст. 54 КПК). Аналогічний характер стосунків визначає частина 1 ст. 20 ЦПК. Як ―свої‖ можуть сприйматися й
особи, що колись були причетні до розглядуваної в суді справи, що передбачено статтею 21 ―Недопустимість
повторної участі судді в розгляді справи‖ ЦПК, у якій, щоправда, вже немає відповідних номінативів із семою
―свій‖. Такий тип відношень передається контекстуально.
Ще однією особливістю визначення процесуального статусу судді як неупередженого учасника засідання
є те, що контекстуально підкреслюється неможливість виділення однієї зі сторін у межах процесу (надання їй
специфічних прав чи повноважень). Коли законодавець окреслює стосунки судді з учасниками процесу, він
ніколи не розмежовує їх: суд ―керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення
здійснення сторонами своїх прав‖ (ст. 260 КПК). Зацікавлені учасники процесу є ніби рівновіддаленими від
судді, вони не можуть бути ні ―своїми‖, ні ―чужими‖. Так, Правилами адвокатської етики визначено, що
―адвокат повинен уникати спілкування з суддею в будь-яких формах, окрім передбачених законодавством, по
суті справи, що розглядається судом, і не повинен спонукати до цього клієнта‖ (ст. 58). Не можуть бути
учасники процесу та судді й ―чужими‖. Навіть оскаржувати рішення суду вони можуть, звертаючись до іншої
судової інстанції: ―Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд
вирішив питання про їхні права та обов’язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових
рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом‖ (ст. 13 ЦПК), тобто між зацікавленими учасниками
процесу і судом безпосередня суперечка щодо змісту судового рішення процесуальним законодавством не Розділ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

143
передбачена. Однак у Кодексі адміністративного судочинства України законодавець зафіксував норму, яка
порушує цей принцип, не визначаючи особливості оскарження рішення суду, а отже, провокує вищеописані дії
в ході судового процесу й актуалізацію компонента ―чужі‖ у мовленнєвих стосунках учасників процесу й
суддів: ―Особи, які беруть участь у справі, мають право: … 10) оскаржувати судові рішення у частині, що
стосується їхніх інтересів‖ (ст. 49).
Суддя є організатором судового слухання, тому процесуальними нормами не передбачене його
протиставлення якійсь одній зі сторін, але за умови реалізації аксіологічного елементу можуть актуалізуватися
кілька варіантів опозиції:
1. Суддя – порушники порядку: ―особі, яка порушує порядок під час розгляду справи, головуючий від
імені суду робить попередження‖ (ст. 164 ЦПК) – експлікуються опозиція суб‘єктів (особа, яка порушує
порядок під час розгляду справи – головуючий) та їх дій (порушення порядку – попередження голови в
судовому засіданні). Категоричність опозиції підкреслена санкцією, встановлюваною за недотримання норми:
―за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок,
позивач, відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною першою статті 185-3 Кодексу
України про адміністративні правопорушення‖. Відповідно до ст. 260 КПК голова в судовому засіданні ―усуває
з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи‖.
2. Протиправні дії судді – заперечення учасників процесу: ―коли хто-небудь з учасників судового
розгляду заперечує проти дій головуючого, які обмежують або порушують їх права, це заперечення заноситься
до протоколу‖ (ст. 260 КПК). Неможливість судді виявляти особливу прихильність одній зі сторін судового
процесу підкреслена процесуальним законодавством через специфічний тип опозиції: суддя – рівні у праві на
―оскарження процесуальних рішень суду‖ (ст. 216 КПК) сторони судового розгляду.
Принцип неупередженості участі незацікавлених учасників (свідків, експертів, перекладача) реалізується
через неможливість законодавчого закріплення зарахування їх до ―чужих‖ або ―своїх‖ для будь-якої зі сторін.
Переважно у процесуальному законодавстві йдеться про неможливість виступати незацікавленими учасниками
судового розгляду осіб, які перебувають у родинних чи службових стосунках з кимось із зацікавлених
учасників процесу. Перелік лексем з актуалізованим семантичних елементом ―свій‖ наводиться у відповідних
статтях процесуальних кодексів. По-перше, на цих учасників процесу поширюються норми, передбачені
відповідними статтями, що регламентують правила відводу судді, а по-друге, визначені спеціальні норми:
―експерт або спеціаліст, крім того, не може брати участі у розгляді справи, якщо: 1) він перебував або перебуває
в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі‖ (ст. 22 ЦПК). Однак, порівняно з
регламентаціями щодо неприйнятності бути зарахованими до кола ―своїх‖, які поширюються на суддів,
застороги, що стосуються інших незацікавлених учасників процесу, не надто жорсткі. Наприклад, ст. 22 ЦПК
містить таку норму: ―Участь секретаря судового засідання, експерта, спеціаліста, перекладача у судовому
засіданні при попередньому розгляді даної справи відповідно як секретаря судового засідання, експерта,
спеціаліста, перекладача не є підставою для їх відводу‖.
Законодавець, визначаючи норми судочинства, передбачає, що людям властиво оцінювати свій
соціально-психологічний статус щодо інших, особливо коли йдеться про вищеназвані критерії (родинність,
свояцтво, спільна професійна діяльність), тому, наприклад, Цивільним процесуальним кодексом України
передбачено, що ―за наявності підстав, зазначених у статтях 20, 21 і 22 цього Кодексу, суддя, секретар судового
засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов’язані заявити самовідвід‖ (ст. 23 ЦПК).
У межах кримінального процесу традиційно розрізняють ―сторону обвинувачення (прокурор, а також
потерпілий, цивільний позивач та їх представники) і сторону захисту (підсудний, захисник і законний
представник, цивільний відповідач і його представник)‖ (ст. 261 КПК. Рівність прав сторін у судовому
розгляді). У цивільному й адміністративному процесах участь беруть сторона позивача (заявника) та
відповідача. Спілкування у межах кожної зі сторін організовується за принципами корпоративності, тобто як
спілкування ―своїх‖.
У межах кримінального процесу ―своїми‖ можна вважати зацікавлених учасників процесу, що являють
собою сторону захисту: підсудного, захисника, законного представника. Приналежність цих осіб до одного
кола передбачене контекстуально. Наприклад, ст. 263 ―Права підсудного під час судового розгляду‖ КПК
передбачає, що підсудний в судовому засіданні має право мати захисника. Стаття 266 КПК ―Участь захисника в
судовому розгляді‖ визначає, що ―захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних
інтересів… Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених
доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом’якшують його відповідальність,
а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання‖.
Дещо іншим є характер стосунків між особами, які становлять сторону обвинувачення – прокурором і
потерпілим. Ці учасники судового процесу в комунікативно-прагматичному плані є більш віддалені, ніж
захисник і підсудний, тобто вони не настільки ―свої‖. Прокурор, відповідно до процесуальних норм, не повинен
підтримувати потерпілого, він, ―керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує
перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і
висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з
приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного‖ (ст. 264 КПК). Тобто він ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

144
орієнтується не на інтереси потерпілого, а на інтереси держави, що полягають у встановленні істини в ході
судової суперечки. ―Своїми‖ прокурор і потерпілий є лише на підставі можливості виконання в межах судового
процесу однакових процесуальних дій, оскільки ―потерпілий може брати участь у судових дебатах. У разі
відмови прокурора від обвинувачення потерпілий вправі вимагати продовження розгляду справи. У цьому
випадку він підтримує обвинувачення‖ (ст. 267 КПК); ―Судове слідство починається з читання обвинувального
висновку, в справах, зазначених у частині першій статті 27 цього Кодексу, – з оголошення скарги потерпілого‖
(ст. 297 КПК).
Цивільний процесуальний кодекс України і Кодекс адміністративного судочинства України
передбачають процесуальні дії, які переводять стосунки учасників процесу з рівня ―чужі‖ на рівень ―свої‖:
―Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу‖ (ст. 31 ЦПК); ―сторони можуть
досягнути примирення на будь-якій стадії адміністративного процесу, що є підставою для закриття
провадження в адміністративній справі‖. Ця норма права сформульована так, що явним стає обопільне
спрямування сторін на перехід у новий для них в межах судового процесу статус ―своїх‖.
На рівні законодавчого тексту опис учасників судових процесів різних типів з погляду їх віднесеності до
―своїх‖ чи ―чужих‖, визначення їх комунікативних ролей позбавлений емоційності, має логічний характер. У
ході судових двобоїв учасники слухань виявляють ставлення до процесуальних соратників і опонентів як
логічно, так і емоційно, причому не завжди тип і ступінь опозиційності відповідає законодавчо передбаченому
видові стосунків. Особливості таких співвідношень потребують спеціального дослідження, якому будуть
присвячені наші наступні публікації.

Література

Ахманова 2005: Ахманова, О. С. Словарь лингвистических терминов. – Изд. 3-е, стереотипное
[Текст] / О. С Ахманова. – М.: КомКнига, 2005. – 576 с. – ISBN 5-484-00082-3.
Балясникова 2004: Балясникова, О. В. К проблеме содержания оппозиции «свой-чужой» в аспекте
психолингвистики [Текст] / О. В. Балясникова // Языковое сознание: теоретические и прикладные аспекты.
Сборник статей / Редактор Н. В. Уфимцева. – М.: Інститут языкознания РАН, 2004. – С. 251 — 266.
Васильева, Виноградов, Шахнарович 1995: Васильева, Н. В., Виноградов, В. А., Шахнарович, А. М.
Краткий словарь лингвистических терминов [Текст] / Н. В. Васильева – М.: Рус. яз., 1995. – 175 с. –
ISBN 5-200-02243-6.
Великий тлумачний словник сучасної української мови 2007: Великий тлумачний словник сучасної
української мови (з дод., допов. та CD) [Текст] / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун»,
2007. – 1736 с.: іл. – ISBN 966-569-013-2.
Інтегрована лексикографічна система 2005: Інтегрована лексикографічна система ―Словники України‖
[Електронний ресурс]. – К.: Інститут мовно-інформаційних досліджень, 2005. – 1 електрон. опт. диск.
Иванова: Иванова, Л. П. Приобщение к миру природы как основа преодоления оппозиции «своѐ-чужое»
в повести Л. Н. Толстого «Казаки» [Электронный ресурс] // Культура народов Причерноморья. – Режим
доступа: www.nbuv.gov.ua/Articles/KultNar/knp82/pdf/knp 82_41-43.pdf. – Название с экрана.
Полюга 2001: Полюга, Л. М. Словник антонімів української мови [Текст] / Л. М. Полюга / За
ред. Л. С. Паламарчука. – 2-е вид., доп. і випр. – К.: Довіра, 2001. – 275 с. – (Словники України). – Бібліогр.:
с. 197-198. – ISBN 966-507-115-7.
Прохоров, Стернин 2002: Прохоров, Ю. Е., Стернин И. А. Русское коммуникативное поведение [Текст] /
Ю. Е. Прохоров, И. А. Стернин. – М: Государственный институт русского языка им. А. С. Пушкина, 2002. –
277 с.

Проанализированы тексты процессуальных законов с точки зрения реализации в них оппозиции
«свои / чужие», исследована законодательная регламентация особенностей ее урегулирования, определена роль
судей как незаинтересованных участников судебных слушаний, рассмотрены лексико-семантические и
прагматические факторы определения в процессуальном законодательстве оппозиции «свои / чужие».
Ключевые слова: судебный дискурс, оппозиция «свои / чужие».

Texts of judicial laws are analysed from the point of realization the opposition as «own / stranger» in them,
legislative regulation of its settlement features is investigated, the role of judges is certain as disinterested participants
of the judicial listening, the semantic and pragmatical factors of decision in the judicial legislation of opposition are
considered as «own / stranger».
Keywords: judicial discourse, opposition «own / stranger».
Надійшла до редакції 15 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.