Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталя Слобода — СИНТАКСИС МЕТАФОРИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ У ПОЕЗІЇ ШІСТДЕСЯТНИКІВ

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених аналізу синтаксичної структури метафори. Зокрема
розглянуто три- і чотирикомпонентні метафоричні конструкції як форму реалізації комплексної образності,
охарактеризовано смислові особливості окремих моделей.
Ключові слова: метафорична конструкція, модель, смислова структура метафори.

У сучасному світі множинних можливостей лексична система мови, якою б вона не була багатою, не
здатна описати все різноманіття явищ і потребує постійного поповнення за рахунок появи нових значень слів.
Це, в першу чергу, пов‘язано з виникненням синтетичних явищ на перетині різних сфер, які нерідко
описуються в термінах інших, суміжних реалій. Так формується поняттєва метафора, що властива мисленню
людини як принцип сприйняття і структурування світу.
Найбільш гостре і яскраве вираження метафора знаходить у художньому мисленні і мовленні, для яких
вона є первинною. Здебільшого метафоричні образи (як і реалії, які сприймає людина) є комплексними, тому до
їх творення залучаються не окремі слова, а цілі конструкції, що дозволяють образно охарактеризувати явище з
різних боків. Особливо це показово для поетичного мовлення ХХ сторіччя і яскраво виявляється в поезії
шістдесятників.
Під метафоричними конструкціями розуміємо складні словосполучення, до складу яких входять два і
більше метафоризованих компоненти, а також вказівний мінімум. Кожен із цих компонентів має самостійне
метафоричне значення, хоча в більшості випадків вони семантично пов‘язані і спрямовані на створення єдиного
образу. Показовою для метафоричних конструкцій є висока концентрація образності в межах порівняно
стислих синтаксичних побудов.
У працях, присвячених комплексному дослідженню метафор, українські лінгвісти фіксують наявність
складних метафор у поетичному мовленні й аналізують деякі типи конструкцій. Приміром, Л. Пустовіт виділяє
© Слобода Н.В., 2011 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

204
такі: «прикметник + іменник + дієслово», «іменник + дієслово + іменник в орудному відмінку», дієслово-
присудок із додатком та обставиною, вираженими іменниками [Пустовіт 1979: 21]. Як бачимо, дослідниця
зосереджує увагу на трикомпонентних метафорах. Т. Єщенко у поезіях 90-х років ХХ ст. розглядає
трикомпонентні та чотирикомпонентні метафори, серед яких диференціює 13 та 14 моделей відповідно
[Єщенко 2001: 178-182]. Л. Тиха, досліджуючи метафори у поетичному дискурсі І. Драча, виділяє складні
метафори двох типів: «дієслівна + метафора з орудним придієслівним» та «дієслівна + генітивна», а також
багатокомпонентні сполуки трьох типів [Тиха 2007: 8-9].
Отже, у межах морфологічної класифікації метафоричних конструкцій або розглядається далеко не
повний обсяг таких структур, або ж їх типи значною мірою деталізовані (як у згаданій праці Т. Єщенко), що не
дає змоги узагальнити їх і використовувати як класифікацію при аналізі інших образних засобів.
Як правило, метафоричні конструкції висловлюють закінчену думку, тобто розширюють свої межі до
обсягу речення (інколи кількох речень). На нашу думку, зважаючи на те, що реалізація метафоричного
значення не пов‘язана безпосередньо з основними категоріями речення (модальність, предикативність, часова
віднесеність тощо), варто говорити про формальний збіг (накладання) метафоричної одиниці – конструкції – та
синтаксичної – речення. На наш погляд, метафору можна і потрібно розглядати на рівні речення, але не
кваліфікувати його як метафоричну одиницю. Саме розгляд метафоричних компонентів як членів речення
дозволяє уніфікувати підхід до їх аналізу і вписати у єдину систему весь спектр метафоричних конструкцій
будь-якого рівня складності.
Базуючись на цих критеріях, здійснимо спробу синтаксичного аналізу метафоричних конструкцій у
поезії шістдесятників, а також охарактеризуємо їх образні можливості залежно від синтаксичної структури.
За обсягом метафорична конструкція, як правило, збігається з простим реченням або частиною
складного. В основі абсолютної більшості складних метафор лежить метафоричність предикативної пари.
Ускладнення метафоричної образності, а відповідно і структури, відбувається у двох напрямках: за рахунок
групи підмета і за рахунок групи присудка, – а також в обох цих напрямках одночасно.
Ускладнення образності підмета у поезії шістдесятників спостерігається порівняно рідко (менш, ніж у
6 % прикладів).
Підмет здебільшого поширюється за рахунок узгодженого атрибута, позначеного власною
метафоричною образністю. У цій моделі переважає інвертований порядок слів: Сичала сита соснина
[Костенко 1989: 415]; Може, крило суворе / Вам відмовля злетіти [Вінграновський 2004: 74]; Сумний мій
задум ходить біля вікон [Вінграновський 2004: 167]; Тільки чув, як співали закохані ноги [Симоненко 2004:
28]; Бредуть за нею стомлені думки [Симоненко 2004: 133]; Хилиталася темінь патлата… [Симоненко
2004: 161]. Атрибут виконує як естетичну функцію, так і смислову. Нерідко він семантично узгоджується з
присудком, підсилюючи предикативну метафоричність: А хвора правда так і не оклигала [Костенко 1989:
362]; Довго тужить сумна бандура… [Симоненко 2004: 31].
Рідше функціонують неузгоджені атрибути (в + місцевий на позначення зовнішнього покриття, одягу),
при цьому метафоричне значення присудка послаблюється: Стоїть над нами Всесвіт у зоряній кольчузі, / і
повен місяць сходить над нами, ніби щит [Костенко 1989: 86]; …цвістиме в зорях ніч [Костенко 1989: 195].
У поезіях шістдесятників фіксуємо конструкції зі складеним підметом, вираженим генітивною
метафорою: Пасуться тіні вимерлих тарпанів [Костенко 1989: 44]; Дрімає вітру срібна дуда [Вінграновський
2004: 280]. Ця модель виявляє надзвичайну спаяність щодо творення метафоричного образу, якій сприяє
інтонаційне виділення конструкції як окремого рядка.
Домінують у поезіях шістдесятників конструкції, де метафорична образність розширюється по лінії
присудка (близько 73 %).
Для складених іменних присудків властиві ті самі можливості ускладнення, що й для підмета. При цьому
прикметникові атрибути функціонують не так активно, більшу частину становлять присудки, представлені
генітивною метафорою: Сказав, що обрій – це усмішка простору… [Костенко 1989: 458]; А ночі – днів
довжезні тіні, / Якими ловить нас Учора [Павличко 1979: 249]; Очі – / Вікна моєї душі [Симоненко 2004: 34].
Дієслівні присудки поширюються в першу чергу за рахунок заповнення вільних валентностей
іменниковими (N) або прийменниково-іменниковими (prpN) компонентами у різних відмінках у синтаксичній
позиції додатка, рідше – обставини. Як правило, у таких конструкціях дієслово-присудок і залежний іменник у
відмінковій формі створюють єдиний образ, який є метафорою відносно прямого значення підмета. Насамперед
це твердження стосується найбільш розповсюдженої в поезіях шістдесятників конструкції з прямим додатком,
де цільність образу зумовлена, очевидно, лексичною недостатністю дієслова при сильному керуванні.
Зрідка у таких конструкціях функціонує родовий відмінок іменника (N1VN2), що позначений схильністю
до власної метафоричності: Дощу набрала хмара вечорова… [Вінграновський 2004: 296]; Хай не розбудить
смутку телефон [Костенко 1989: 279]; Дощу і снігу наковтався комин [Костенко 1989: 41]; Та ніякі вітри і
морози / Не погасять тепла наших рук [Симоненко 2004: 54]; Злість гармонії не порве! [Симоненко 2004:
85].
Найактивніше з усіх складних метафоричних конструкцій функціонує модель N1VN4: Два наших імені
розлука вполювала [Вінграновський 2004: 304]; …І сірі вітряки докрилюють свій вік [Вінграновський 2004:
146]; Вже іній сонце розпина [Драч 1990: 32]; Сьоме небо своє пригинає собі суєта [Костенко 1989: 107]; Розділ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

205
Високе небо проворонив дах [Костенко 1989: 331]; …а вже мені будень диктує дощі та й дощі [Костенко
1989: 309]; Ген скіфська баба обрій стереже [Костенко 1989: 441]; Осокори за даллю далекою / Підпирають в
степу небосхил [Симоненко 2004: 80]; Зелені верби руки заламали… [Симоненко 2004: 101]. Можливий
комплекс метафор такої структури: Ось наші ночі серпень вижне, / прокотить вересень громи… [Костенко
1989: 310]. На відміну від простих об‘єктних метафоричних словосполучень, що характеризуються
протиставленням матеріального – нематеріального, для аналізованих конструкцій здебільшого показова
метафоризація на основі протиставлення істоти – неістоти (тобто персоніфікація), що зумовлюється образністю
присудка.
Більшої семантичної та синтаксичної самостійності додаток набуває завдяки можливому заміщенню
атрибутивним або генітивним словосполученням: І дощ цілує опівночі / Кульбаби очі золоті [Вінграновський
2004: 262]; Весна підніме келихи тюльпанів… [Костенко 1989: 44]; Вона єдина бачила, як хмара, / Неначе
велетенська гуска на воді, / Знесла яйце сіяючого сонця [Павличко 1979: 235]; Бухту спокою облизує прибій
[Симоненко 2004: 110].
Модель N1VN4 або N1V(АN)4 є не тільки найпродуктивнішою серед складних метафоричних конструкцій,
але і найбільш різноманітною щодо смислової структури.
В аналізованій моделі нерідко реалізується метафора-загадка, причому чим більшою самостійною
метафоричністю володіє додаток, тим більше він тяжіє до вказаної смислової структури: Місяць з неба кида
весло… [Вінграновський 2004: 64] – промінь, місячну доріжку; Калина міряє коралі [Костенко 1989: 263] –
грона ягід. При цьому присудок метафоризується, семантично підпорядковуючись образності додатка, але не
потребує розшифрування. Загадка як смислова структура метафори ще більш показова для конструкцій,
поширених атрибутом: [вітер – Н.С.] Піщані гори хоче покотить / На боснячок, що від страху тремтить
[Павличко 1979: 457] – дюни; Рум’янець густий раннє небо залив [Симоненко 2004: 149] – світанок. Така одно-
або двокомпонентна загадка функціонує в позиції прямого додатка і «розгадується» як певне поняття, реалія.
Модель N1VN4 виявляє гнучкість щодо смислової структури, виражаючи метафори-порівняння. Між
порівнюваними реаліями немає безпосереднього синтаксичного зв‘язку, вони здебільшого виражені підметом і
додатком (інколи із залежним атрибутом), а зіставлення опосередковане дієсловом-присудком: Натягне дощ
свої осінні струни [Костенко 1989: 325] → дощ, наче струни; О, вже зоря засвічує лампаду! [Костенко 1989:
471] → зоря, мов лампада; Гей, прослала нива / Чорне полотно [Симоненко 2004: 186] → нива, мов чорне
полотно. Завдяки опосередкованості така форма вираження метафор-порівнянь позбавлена категоричності,
показової для власне порівнянь. Вона віддаляє конструкцію від власне зіставлення, умовного ототожнення і
наближає її до чистої метафори (загадки), завдяки чому її образність є надзвичайно переконливою.
Меншою продуктивністю, проте дуже яскравою специфікою відзначаються конструкції з додатком в
орудному відмінку: Вечеряють очі просторами ніжними [Вінграновський 2004: 61]; Жонглює будень
святістю і свинством [Костенко 1989: 5]; І осінь захрипла шерехом криги [Костенко 1989: 254]; Нехай
веселий пустодум / Подзвонить римою завзято [Павличко 1979: 182]; І небо теплотою глибиніє…
[Симоненко 2004: 21]; Мене ліси здоров’ям напували [Симоненко 2004: 37]; Лиш росою по нім буде плакати
жито… [Симоненко 2004: 45]. Надзвичайно поширена генітивна метафора в позиції такого додатка: Заклацав
холод іклами бурульок [Костенко 1989: 294]; …і світить спека ребрами моста [Костенко 1989: 53]; Обняла
мене хатина вбога / Сплетеними пальцями бервен [Павличко 1979: 330]. Слід зазначити, що переважна
частина моделі N1VN5 функціонує з орудним інструментальним, що має певну семантичну автономність і
формує значний метафоричний потенціал.
В інших випадках семантика орудного відмінка може бути безпосередньо зумовлена семантикою
дієслова і утворювати разом з ним єдиний, спільний образ, що має метафоричне значення відносно підмета: Не
раз хитнула доля терезами [Костенко 1989: 14]; Сьогодні осінь похлинулась димом [Костенко 1989: 279]; …І
небо в мене зорями жбурляло! [Вінграновський 2004: 109]. Така семантична спаяність характерна тільки для
конструкцій з орудним власне об‘єктним, тобто сильнокерованим, зумовленим доповненням до дієслова. За
характером взаємодії компонентів такі структури наближаються до моделі N1VN4.
У складних метафоричних конструкціях власне метафоричного значення набуває орудний суб‘єктний
(пасивного суб‘єкта). При трансформації таких пасивних конструкцій в активні метафоричне значення
зберігається: Свобода четвертується законом! [Вінграновський 2004: 109] ← закон четвертує свободу;
Нехай печаль не зрушиться листами [Костенко 1989: 279] ← нехай листи не зрушать печаль.
Без додатка пара підмет-присудок може не являти собою метафори. При цьому дієслово-присудок
виступає скоріше зв‘язковим елементом, ніж власне метафоричним: У нього й хмари вигинались зміями…
[Костенко 1989: 96]; А вже цвяхами колеться стерня [Костенко 1989: 334]. Пор.: хмари вигинались, стерня
колеться. Без підмета метафоричний сенс так само втрачається: вигинались зміями, колеться цвяхами. Такі
семантичні відношення можуть бути наявні лише у конструкції, де орудний виражає метафору-порівняння і
обидва порівнювані іменники мають конкретну семантику. За наявності протиставлення конкретного –
абстрактного конструкція є наскрізно метафоричною: Тиша хмарою проплива [Симоненко 2004: 127]; Щастя
хлюпає срібною хвилею… [Симоненко 2004: 185]. Орудний обставинний з іншими варіантами значення, на
нашу думку, навряд чи заслуговує на окрему увагу через свою невисоку вживаність у функції метафори. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 23

206
Доволі поширеним явищем є конструкції з безприйменниковим подвійним керуванням. Зокрема, у
творчості шістдесятників активно функціонують побудови з двома іменниковими додатками, вираженими
знахідним та орудним відмінками (модель N1V(N4 + N5)): Де літо маки стеле килимами, / дитя в городі
ходить коло мами [Костенко 1989: 412]; Хай брехня твоє слово дугою не вигне… [Симоненко 2004: 78]. Більш
показовим для цієї конструкції, як і в цілому для метафоротворення, є не орудний порівняння, а орудний
інструментальний: Я люблю очима тишу цілувати… [Вінграновський 2004: 123]; Шепоче дощ про тебе у
траві, / Ріку читає сірими очима [Вінграновський 2004: 302]; Гвинтом вертоліт ріже досаду [Драч 1990:
244]; Відмикаю світанок скрипичним ключем [Костенко 1989: 8]; …пили ви Тясмин здалеку очима [Костенко
1989: 380]; …Коли людство, як твою актрису, / Шарфом диму стис автомобіль [Павличко 1979: 330];
Темряву тривожили криками півні [Симоненко 2004: 92]; Штрикаю небо очима гострими [Симоненко
2004: 103]. Кожен із залежних компонентів, як і в простіших за структурою конструкціях, може поширюватися,
спричиняючи формування складної, комплексної образності: І тільки верб зеленим водоспадом / стара
фортеця пам’ять обніма [Костенко 1989: 391].
Метафоризація конструкцій з додатками в інших відмінках та прийменниково-відмінкових формах
(узагальнимо їх як N1VN) у поезіях шістдесятників позначена нижчою продуктивністю.
Відносно непоширеним засобом ускладнення предикативної метафори є обставини, як прислівникові, так
і прийменниково-іменникові. Обставини, виражені прислівником, здебільшого сприяють персоніфікації:
Сидить навпочіпки світання… [Вінграновський 2004: 352]; Останній клен світ за очі забіг [Костенко 1989:
76]; Я входжу в ліс — трава стає навшпиньки [Костенко 1989: 412]; …а до вікна / Навшпиньки підійшло
світання, / І заясніла далина [Павличко 1979: 211]; Тишина хиталася велично [Симоненко 2004: 74];
Мовчали гордо скелі кам’яні [Симоненко 2004: 99]; Тільки обрій моргав суворо… [Симоненко 2004: 160].
Прийменниково-іменникові обставини сприятливі для творення більш різноманітної метафоричної
образності: …І біля неба гріється зоря [Вінграновський 2004: 238]; У дзеркалі води гогочуть хмари… [Драч
1990: 26]; моя душа не ходить на базар [Костенко 1989: 204]; Влітає в душу перша книжка… [Павличко
1979: 363]; Нидіє на якорі душа!.. [Симоненко 2004: 110].
Метафорична конструкція набуває найбільшої цілісності, оформленості при семантичному узгодженні
образності групи підмета і групи присудка. При цьому відбувається одночасне поширення підмета і присудка,
тобто виникають 4- і полікомпонентні метафоричні конструкції (близько 21 %): …Де тополі іржаві, як мітли,
/ Скрушно небо метуть головами [Драч 1990: 242]; І у світі дивному, і у світі чистому / Солов’єм
розстріляна божевільна мить [Драч 1990: 250]; Нехай тендітні пальці етики / торкнуть вам серце і вуста
[Костенко 1989: 66]; сплачуть пітьму стріхи тонкосльозі [Костенко 1989: 294]; Димлять росою срібні
спориші [Костенко 1989: 411], кошлатий морок лапу подає [Костенко 1989: 412]; Приходив юний всесвіт
голубий / Світилами пахкими опівночі [Вінграновський 2004: 108]; І сонна тиша сонним язиком / Шепоче
саду сиву колискову [Вінграновський 2004: 183]; Смаглява ніч в колисці гір / Гойдала місяця малого
[Павличко 1979: 357]; Тобі махають капелюхами / Пеньків засніжених печериці [Павличко 1979: 472]; І
розтинають ніч невагому / Квадратні очі віконних рам [Симоненко 2004: 26]; Де порветься тихою
струною / Муками натягнута [Симоненко 2004: 30]. У таких конструкціях компоненти настільки міцно
пов‘язані між собою, що, будучи розбитими на окремі словосполучення, часто втрачають метафоричність. З
таких комплексів можна умовно виділити хіба що атрибутивні або генітивні словосполучення, які самі собою
створюють яскраві мікрообрази. В абсолютній більшості складних метафоричних конструкцій образність
найповніше реалізується тільки в поєднанні всіх компонентів.
Слід наголосити на особливій ролі атрибутивних та генітивних метафор у синтаксичній структурі
складних метафоричних конструкцій: вони можуть виконувати майже будь-яку синтаксичну функцію, як і
просто іменник, у тому числі предикативну. Саме на цих компонентах базується диференціація складних
метафоричних конструкцій за смисловою структурою (виділення метафор-загадок і метафор-порівнянь).
Складні метафоричні конструкції надзвичайно продуктивні у поезії шістдесятників. Очевидно, що вони
мають ширші метафоротвірні можливості, оскільки кожен із граматично взаємозумовлених компонентів
початково має свій комплекс значень із здатністю до переосмислення. За рахунок взаємодії метафоричних
нашарувань формується складна образність таких конструкцій. Через це ми вважаємо, що подібні метафори
володіють більшою стилістичною виразністю, ніж відповідні структурно прості метафори.
Подальше дослідження структури художньої метафори дозволить не лише розширити розуміння
художнього мислення та індивідуального стилю окремих авторів, але й згодом зробити ширше узагальнення
щодо структури поняттєвої метафори, яка безпосередньо реалізує один з основних принципів мислення
людини.

Література
Вінграновський 2004: Вінграновський, М. С. Вибрані твори: У 3 т. [Текст] / Микола Вінграновський. —
Тернопіль: Богдан, 2004. — Т. 1: Поезії / Вступна стаття Т. Салиги. — 400 с.
Драч 1990: Драч, І. Ф. Лист до калини: поезії, поеми: для ст. шк. віку / [передм. Д. В. Павличка]; худож.
Ю. А. Чеканюк [Текст] / Іван Драч. — К.: Веселка, 1990. — 286 с. Розділ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

207
Єщенко 2001: Єщенко, Т. А. Метафора в українській поезії 90-х років ХХ ст. [Текст]: дис. … канд. філол.
наук: 10.02.01 / Єщенко Тетяна Анатоліївна. — Донецьк, 2001. — 337 с.
Костенко 1989: Костенко, Л. В. Вибране [Текст] / Ліна Костенко. — К.: Дніпро, 1989. — 559 с.
Павличко 1979: Павличко, Д. В. Вибрані твори в двох томах [Текст] / Дмитро Павличко. — К.: Дніпро,
1979. — Том перший. — 517 с.
Пустовіт 1979: Пустовит, Л. Е. Лексико-семантическая структура метафоры: автореф. дис. на соискание
науч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.02 «Украинский язык» [Текст] / Л. Е. Пустовит. — К., 1979. —
26 с.
Симоненко 2004: Симоненко, В. А. На схрещених мечах: [вибр. твори / передм. О. Гончара; упорядкув.,
післямова, комент. В. Костюченка] [Текст] / Василь Симоненко. — К.: Унів. вид-во «Пульсари», 2004. — 384 с.
Тиха 2007: Тиха, Л. Ю. Метафора в поетичному дискурсі Івана Драча [Текст]: автореф. дис. на здобуття
наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Л. Ю. Тиха. — К., 2007. — 19 с.

Статья продолжает цикл публикаций, посвященных анализу синтаксической структуры метафоры. В
частности рассмотрены трех- и четырехкомпонентные метафорические конструкции как форма реализации
комплексной образности, охарактеризованы смысловые особенности отдельных моделей.
Ключевые слова: метафорическая конструкция, модель, смысловая структура метафоры.

The article continues the cycle of publications devoted to the analysis of metaphor syntactic structure.
Particularly three- and four-componential metaphorical constructions are observed as a form of complex figurativeness
realization; sense peculiarities of some models are characterized.
Keywords: metaphorical construction, model, sense structure of metaphor.
Надійшла до редакції 7 вересня 2010 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.