Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Оксана Путіліна — УНІВЕРСАЛЬНА І ВІДМІНКОВА ГРАМАТИКИ: КОРЕЛЯТИВНО-ІЄРАРХІЧНІ ВІДНОШЕННЯ

Стаття продовжує цикл публікацій, присвячених проблемам відмінкової граматики в
загальнолінгвістичній парадигмі, встановленню витоків відмінкової граматики, а також простеженню
причин, передумов і специфіки її розвитку і формування як самостійного лінгвістичного напрямку та
корелятивності / ієрархічності з універсальною граматикою.
Ключові слова: відмінкова граматика, універсалізм, структуралізм, універсалія, універсальна граматика.

Проблема кореляції компонентів глибинної структури речення із відповідним набором формально-
поверхневих відмінків, а також виявлення тенденцій реалізації елементів глибинної організації на
поверхневому рівні речення в сучасних українській та англійській мовах, що є, власне, об‟єктом дослідження
відмінкової граматики як окремого, специфічного напряму дослідження в сучасній лінгвістиці, останнім часом
набуває особливої актуальності. Але попри видиму сучасність відмінкова граматика має тривалу історію і
причини свого постання у співвідношенні з іншими лінгвістичними напрямками [Путіліна 2011а], без
з‟ясування природи якого важко уявити здійснення повноцінного дослідження в цій царині, так само як і мати
впевненість у тому, що враховані всі нюанси такого роду досліджень. Тому метою статті є визначення
співвідношення відмінкової граматики з іншими типами граматик у межах загальнолінгвістичної парадигми,
зокрема з універсальною граматикою. Для реалізації цієї мети необхідним є розв‟язання таких завдань:
1) встановити витоки відмінкової граматики; 2) простежити причин, передумови і специфіку її розвитку і
формування як самостійного лінгвістичного напрямку; 3) визначити корелятивність / ієрархічність відмінкової
та універсальною граматик.
Концепція відмінкової граматики Ч. Філлмора традиційно розглядається в контексті коґнітивної
лінгвістики, генеративної або навіть функційної [Вихованець 1992], що зумовлено: а) схожістю предмета
дослідження; б) загальнометодологічними принципами; в) подібністю проблематики тощо, що сприяло
віднесенню до коґнітивної, генеративної або, відповідно, функційної лінгвістичної парадигми [Загнітко 2006;
Селіванова 2006; Степанов 2005]. Напр., спроби лінгвістів охарактеризувати синкретичну, навіть
поліпарадигмальну природу цієї граматики виступають неповними, оскільки не врахованою залишається ще
одна специфічна ознака граматики Ч. Філлмора – універсальність, тобто прагнення засобами певної граматики
описати структуру усіх мов світу.
Універсальний характер відмінкової граматики виявляється у спробі вияву синтаксичних категорій,
якими у світлі відмінкової граматики постають глибинні відмінки, спільні для усіх мов світу, за допомогою
яких можна було б описати семантичну структуру будь-якого речення в будь-якій мові [Fillmore 1968]. Це
дозволяє говорити про її належність до лінгвістики універсалій, або універсалізму (за визначенням
В.О. Звегінцева [Звегинцев 1960а: 378]).
Головна особливість універсалізму полягає в тому, що він прагне виявити лінгвістичні універсалії
індуктивно і водночас мислити категоріями, спільними для всіх мов [Babby 1982: 372; Croft 1990: 22;
Greenberg 1963: 98; Hawkins 1983: 31; Stassen 1985: 328], причому лінгвістичні універсалії є для цього
напряму не окремою проблемою, а загальним робочим принципом [Штерн 1998], основою, на якій
ґрунтується дослідження різноманітних проблем – як нових, так і тих, що були сформульовані лінгвістами
попередніх епох.
Універсалізм виник не раптово – причини його постання носять філософський, власне-лінгвістичний,
економічний характер. Зокрема, розвиток європейського мореплавства й торгівлі, починаючи з ХV-
ХVІ століття, сприяв контактам з різномовними країнами, що стимулювало укладання багатомовних словників.
Тоді ж з‟явилась ідея про множинність мов і про можливість їхнього зіставного вивчення (дотепер мовознавці
досліджували тільки свою мову). Іншими словами, закладалися основи зіставного вивчення мов, виявлення в
© Путіліна О.Л., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

16
них спільного й відмінного, що у свою чергу привело до появи ідеї універсальної граматики. У ХVІІ столітті
почалися пошуки універсальних властивостей мови. У цей час з‟являється й ідея створення “всесвітньої мови”
(див. теорії Ф. Бекона, Р. Декарта, Г.-В. Лейбніца [Бэкон 1977; Декарт 1950; Лейбниц 1982]), що вимагало
виявлення властивостей реальних мов і стимулювало розвиток універсалізму.
У лінгвістиці (з ХVІІ ст. і до сьогодні) спостерігається перехід від традиційного вивчення різноманітних
мов і мовних сімей через систематичні типологічні узагальнення й інтегрування до деталізованих досліджень
універсального типу. На цьому наголошує Р. Якобсон, підкреслюючи, що сфера цих досліджень тривалий час
“залишалася “нічиєю землею”, і лише в кількох філософських працях містилися спроби закласти підґрунтя
універсальної граматики” [Якобсон 2004: 394]. Йдеться передусім про спроби, що мали місце в середньовічних
трактатах зі спекулятивної граматики, трохи згодом цієї теми торкався Я.А. Коменський у своїй “Глоттології” і
частково ця проблема піднімалася в раціоналістських нарисах ХVІІ-ХVІІІ століть, потім нею зацікавилися
Е. Гуссерль і А. Марті у своїх феноменологічних розмірковуваннях, і, нарешті, ці питання було висвітлено в
сучасних дослідженнях із символічної логіки [Jakobson 1963]. Перші спроби укладання універсальних граматик
мали за основу, передусім, гіпотезу Р. Декарта, сутність якої зводилася до того, що граматика повинна бути
логічною, а оскільки людство користується тими самими формальними операціями логіки, то й граматика
повинна бути загальною, точніше універсальною (пор. із раціональною мовою, або мовою універсального
обчислення, або мовою науки Г.-В. Лейбніца, що може розглядатися як “алфавіт людських думок”, до якого
можна звести безліч понять [Кобозева 2004: 21]). Відомі кілька спроб укладання таких універсальних і
раціональних граматик лінгвістів тієї епохи, зокрема 1650 року була опублікована “Граматика загальної
мови…” (“Grammatica linguae universae…”) Ф. Лаббе (1607-1667), в основу якої було покладено латину,
1657 року в Лондоні була опублікована книга “Логопандектесіон, або Пропозиція про загальну мову”
(“Logopandecteision or an Introduction to the Universal Language”) шотландця Т. Уркхарта (1611-1660), в якій
описано й удосконалено граматику – частини мови та їхні морфологічні категорії, форми.
Класичним взірцем граматики, побудованої на таких засадах, є Граматика Пор-Рояля (“Всезагальна
раціональна граматика”) (1660) А. Арно і К. Лансло – “найхарактерніший для лінгвістичних пошуків
ХVІІ століття зразок загальної, або універсальної, раціональної, або філософської, граматики”, створеної на
матеріалі грецької, латинської, давньоєврейської, французької, італійської, іспанської, англійської та німецької
мов. Автори її стверджували, що мислення, логіка у всіх людей єдині, тож єдиною повинна бути і граматика,
тому що вона має логічну основу. Така граматика не може бути граматикою окремої мови, вона постає
загальною, універсальною і раціональною, логічною. Звідси й суттєвий недолік цієї теорії – неувага до
конкретних мов, ігнорування відмінностей у будові реально наявних мов, їхньої історії, чим і пояснюється
загальне прагнення увібрати в себе всі своєрідності конкретних живих мов у заздалегідь визначену формальну
схему.
Загалом ця праця – не зіставна, не порівняльна, а логіко-типологічна граматика, завдання якої зводилося
до виявлення спільних мовних принципів і співвідношення між категоріями мови й мислення. Поява самої ідеї
встановлення спільних властивостей людських мов була важливим кроком до формування нового напряму
розвитку лінгвістичної думки. Сформульована А. Арно і К. Лансло гіпотеза побудови на логічній основі
універсальної граматики, поряд зі спробами інших граматистів Середньовіччя й наступних епох, суттєво
вплинули на розвиток лінгвістики навіть наприкінці ХХ ст., доказом чого можна вважати і відмінкову
граматику. З ХVІІІ і до початку ХІХ ст. “Всезагальна раціональна граматика” була дуже популярною, але з
виникненням порівняльно-історичного методу вона зазнала нищівної критики, а нове зацікавлення нею
з‟явилося у 60-і роки ХХ ст., після того, як Н. Хомський назвав її авторів своїми попередниками у питанні про
спільні для всіх мов “структури думки”. Загалом універсальні граматики ХVІІ-ХVІІІ століть заклали наукові
основи аналізу семантики будь-якої мови з позиції висловлюваної думки. Сучасна породжувальна граматика
побудована на основі англійської мови. Її представники цікавляться також фактами інших мов, приділяючи
значну увагу дослідженню так званих “екзотичних” явищ, що не мають відповідників в англійській (наприклад,
на матеріалі інших мов германської групи, перш за все німецької та голландської, було побудовано теорію
скремблінга (Scrambling), що дозволяє описати й пояснити відносно вільний порядок слів у цих мовах, а також
у мовах, яким він властивий, або теорія відмінка для слов‟янських мов [Исакадзе, Кобозева 2002: 142; Hawkins
1990: 244]).
Сучасна лінгвістика універсалій виникла на дещо іншій методологічній основі. Її найвизначнішими
представниками є Є. Курилович, А. Мартіне, Р. Якобсон, хоча вони і різні у виборі методів дослідження
(А. Мартіне вважає себе структуралістом, Р. Якобсон – і структуралістом, і традиціоналістом, а Є. Курилович –
прихильником традиційної лінгвістики), незважаючи на те, що в їхніх працях наявна спільна риса – пошуки
лінгвістичних універсалій. Це зумовлене їхніми переконаннями в тому, що 1) лінгвістичні універсалії зможуть
репрезентувати структуру людської мови за допомогою типологічного вивчення мов; 2) наявні універсальні
закони, які керують розвитком мов незалежно від їхніх індивідуальних рис.
Перелік етапів становлення лінгвістики універсалій не обмежується початковим, що характеризувався
виникненням ідеї такої граматики, і сучасним, на якому вже є всі підстави для її розгляду як самостійного
напряму лінгвістичних досліджень. Епізодично універсалізм виявляв себе в теоріях Ж. Вандрієса, М. Граммона, Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

17
А. Мейє, які аналізували загальні й часткові закони або тенденції розвитку мов. Ознаки універсалізму можна
знайти і в глоттогонічних схемах М.Я. Марра, в якого він вже починає відігравати роль методологічної основи.
Черговим поверненням до ідей Граматики Пор-Рояля є універсальна концепція мови, розроблена
копенгагенськими структуралістами, зокрема Л. Єльмслевим, який прагне до побудови універсальної
лінгвістичної теорії. При цьому універсальність досягається за рахунок повної дематеріалізації мови і
позбавлення її будь-яких елементів розвитку. Глосематика кваліфікує мову як абстрактну систему “чистих
відношень”, що має тільки синхронічну площину, й ігнорує специфіку структури кожної окремої мови,
конкретні форми їхнього існування [Звегинцев 1960: 39]. Тому, за Л. Єльмслевим, дослідник повинен вивчати
не взаємозв‟язки реальних мовних елементів, а лише ієрархічну структуру наявних у мові відношень, що
сукупно й становлять мову [Hjelmslev 1953: 101]. Звідси “лінгвістика відношень” є первинною щодо реальних
мов з їхньою звуковою оболонкою і значеннями, яким властива вторинність. Реальні мови можуть цікавити
мовознавця настільки, наскільки вони відображають універсальну структуру абстрактних категорій, що стоять
за ними [Ельмслев 1965: 109]. У цьому трактуванні йдеться навіть не про синхронічне вивчення мови (її
систему на певному етапі), а про таке дослідження, що не передбачає часових і просторових обмежень, –
панхронію. Усе це зумовлює те, що, прагнучи до виведення панхронічних категорій і абстрагуючись від
реальних і конкретних систем мов, глосематика фактично піднімається над мовою й виходить за межі тих
проблем, що традиційно вважалися складниками науки про мову (пор. погляди В.М. Алпатова, А. Мартіне). На
цьому акцентує увагу також Х. Ульдалль, стверджуючи, що глосематика – це певний світогляд, філософська
система, наближена до позицій логічного позитивізму [Ульдалль 1960]. Про надмовний характер цієї теорії
свідчить і той факт, що досі не вдавалося застосувати її до вивчення будь-якої реальної мови: вона може бути
корисною тільки для створення формальних універсальних мов (мов-посередників) для машинного перекладу і
для створення типологічної класифікації мов [Путіліна 2011].
Показовою в цьому розумінні є лінгвістична термінологія Л. Єльмслева, що не має нічого спільного з
традиційною лінгвістичною термінологією, пор. відсутність термінів родовий відмінок, давальний відмінок і
т.д., керування тощо, специфічних термінів для фонетики, морфології, синтаксису. Натомість введені загальні,
універсальні терміни, що ґрунтуються на відношеннях між мовними елементами, внаслідок чого їх можна
застосовувати і до фонем, і до морфем, і до слів, і до речень [Hjelmslev 1953].
Глосематики прагнули побудувати всеосяжну лінгвістичну теорію. Цієї всеосяжності вони досягають у
два способи: 1) розглядають явища мови в аспекті абсолютної статичності; 2) повністю дематеріалізують об‟єкт
лінгвістики (їх не цікавить існування конкретних форм мови).
Аналогічна ситуація спостерігалася і в американському структуралізмі, оскільки дескриптивісти також
розробляли концепцію універсальної граматики. Найефективніше дескриптивні методи застосовувалися до тих
елементів структури мови, значущий бік яких позбавлений зв‟язку з поняттями, – до фонетичної системи мови.
Вихід за ці межі – намагання застосувати ці методи до морфології та синтаксису, а також спроба встановити
єдині схеми вивчення для різних сфер мови (фонетики, морфології, синтаксису), а за їхньої допомоги –
універсальні категорії для всіх мов, очікуваних результатів не дали, основною причиною чого було
неврахування смислового боку мови [Mervis, Rosch 1981: 94; Pollock 1989: 387].
Зрозуміло, що дослідження абстрактних сутностей (універсальних категорій), відношення між ними
менш доступне, ніж аналіз конкретних сутностей, “яким властива реальність іншого типу, ніж та, з якою
пов‟язаний порядок, встановлений мисленням у своїх глибинах для власних репрезентацій” [Гийом 2004: 105],
тому і до сьогодні дехто з лінгвістів не визнає універсального підходу до вивчення мов, “безпідставно
побоюючись за лінгвістику і вважаючи, що вона повторює помилки старої всезагальної граматики, … яких вона
позбулася з … часу відкриття санскриту…” [Гийом 2004: 58] – з моменту виникнення порівняльно-історичного
методу в мовознавсті.
Якщо порівнювати традиційну й універсальну лінгвістику, то слід констатувати, що традиційна
граматика прагне не виходити за межі однієї досліджуваної мови (виняток становить лише порівняльно-
історичне і зіставне мовознавство, що залучає до дослідження більше, ніж одну мову) і не ставить завданням
визначити спільну граматичну основу усіх відомих мов світу, що є метою універсальної лінгвістики. Так,
В. фон Гумбольдт, визнаючи наявність обмеженої кількості логічних категорій (які визначають граматичні
мовні категорії), спільних для усіх людей, незалежно від того, носіями якої мови вони є [Гумбольдт 1964: 92],
водночас стверджував, що внутрішня форма є своєрідною для кожної мови (система граматичних категорій
тощо) і виявляється, втілюється в зовнішній формі [Там само: 98]. За врахування безпосереднього зв‟язку
мовленнєвих і мисленнєвих структур і впливу останніх на формування глибинних універсальних категорій
теорія внутрішньої форми мови В. фон Гумбольдта може сприйматися як твердження про унікальність
глибинного рівня мови, що виключає можливість пошуку спільних з іншими мовами глибинних категорій. Не
визнавали універсального підходу до мови і молодограматики, які такі питання мовознавства, як мовні
універсалії, класифікація мов за структурними і функційними особливостями незалежно від їхньої генетичної
природи (типологічна класифікація), вважали ненауковими. Б. Дельбрюк, Г. Остгоф, Г. Пауль та ін.
наполягають на тому, що усі мовні зміни відбуваються у звичайній мовленнєвій діяльності індивіда: будь-яка
мовна творчість завжди індивідуальна, жодних мов, крім індивідуальних, не існує, а те, що звичайно називають
загальнонародною мовою (згідно з теорією В. фон Гумбольдта), є просто абстракцією, що не має відповідника в ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

18
реальній дійсності, і на світі стільки ж окремих мов, скільки індивідів [Дельбрюк 1964: 227; Пауль 1964: 202].
Звідси заклик молодограматиків вивчати “людину, яка говорить”, тому питання про спільні категорії для усіх
мов світу ними не піднімалося.
Слід погодитися із Г. Гійомом, який вважає, що традиційна лінгвістика ставила перед собою завдання
дослідити тільки конкретні факти й обмежитися самими фактами, уникаючи роздумів і надто широких
узагальнень, що є питомою ознакою універсалізму [Там само: 59]. У традиційному вигляді факти загальної
(універсальної) граматики (ширше – лінгвістики) зникають у міру того, як розширюються й поглиблюються
спостереження, оскільки одночасно охопити конкретний мовний матеріал навіть для перевірки однієї
лінгвістичної гіпотези неможливо [Там само: 25], проте це зовсім не означає, що самі факти не існують: таке
“зникнення” тільки вказує на те, що ці факти загальної універсальної граматики слід шукати там, де вони
справді є, – чим і нехтують представники традиційної лінгвістики [Там само: 29]. Наявні й інші факти, “не
менш дієві й не менш реальні, і навіть більш дієві й реальні, що “уникають” прямого спостереження, бо їм
бракувало безпосередньої видимості” [Там само: 59]. Саме ці приховані факти довго не помічалися (або
заперечувалися) тридиційною лінгвістикою (пор. із глибинними відмінками Ч. Філлмора, внутрішній аргумент
(internal argument) у Тета-теорії Н. Хомського і под. [Chomsky 1981; Fillmore 1968]).
Отже, відмінкова граматика належить не тільки до коґнітивної лінгвістики, але й має безпосереднє
відношення до універсальної лінгвістики, що формувалася на основі філософських концепцій Ф. Бекона,
Р. Декарта, Г.-В. Лейбніца, середньовічних трактатів зі спекулятивної граматики, “Глоттології”
Я.А. Коменського, раціоналістських нарисів ХVІІ-ХVІІІ століть, досліджень Е. Гуссерля і А. Марті, починаючи
з “Граматики загальної мови…” Ф. Лаббе і до сьогодні. Універсалістський характер граматики Ч. Філлмора
мотивований прагненням встановити систему категорій, властивих усім мовам світу.
Отримані результати репрезентують особливості становлення відмінкової граматики як окремого
лінгвістичного напряму і можуть бути використані для подальшого повноцінного комплексного аналізу
взаємодії глибинних і поверхневих структур, досліджуваних у його межах, передусім у зіставному аспекті.

Література
Бэкон 1977: Бэкон, Ф. Сочинения : В 2-х [Teкст] / Ф. Бэкон. – Т. 1. – М. : Мысль, 1977. – 567 с.
Вихованець 1992: Вихованець, І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови [Текст] /
І. Р. Вихованець. – К. : Наукова думка, 1992. – 224 с.
Гийом 2004: Гийом, Г. Принципы теоретической лингвистики. Сборник неизданных текстов,
подготовленный под руководством и с предисловием Рока Валена : Пер. с фр. / Общ. ред., послесл. и коммент.
Л. М. Скрелиной. Изд. 2-е, испр.[Teкст] / Г. Гийом. – М. : Едиториал УРСС, 2004. – 224 с.
Гумбольдт 1964: Гумбольдт, В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на на
духовное развитие человеческого [Teкст] / В. фон Гумбольдт // Звегинцев, В.А. История языкознания ХІХ –
ХХ веков в очерках и извлечениях. – Ч. І. – М. : Просвещение, 1964. – С. 85-104.
Декарт 1950: Декарт, Р. Избранные произведения : Пер. с фр. и латин. [Teкст] / Р. Декарт. – М. :
Госполитиздат, 1950. – 710 с.
Дельбрюк 1964: Дельбрюк, Б. Введение в изучение индоевропейских языков [Teкст] / Б. Дельбрюк //
Звегинцев, В.А. История языкознания ХІХ – ХХ веков в очерках и извлечениях. – Ч. І. – М. : Просвещение,
1964. – С. 218-228.
Ельмслев 1965: Ельмслев, Л. Метод структурного анализа в лингвистике [Teкст] / Л. Ельмслев //
Звегинцев, В.А. История языкознания ХІХ – ХХ веков в очерках и извлечениях. – Ч. ІІ. – М. : Просвещение,
1965. – С. 103-110.
Загнітко 2006: Загнітко, А.П. Сучасні лінгвістичні теорії : Монографія [Текст] / А. П. Загнітко. –
Донецьк : ДонНУ, 2006. – 338 с.
Звегинцев 1960а: Звегинцев, В.А. Структуральная лингвистика и теория экономии А. Мартине [Teкст] /
В. А. Звегинцев // Мартине, А. Принцип экономии в фонетических изменениях. (Проблемы диахронической
фонологии). – М. : Изд. иностр. лит., 1960. – С. 3-22.
Исакадзе, Кобозева 2002: Исакадзе, Н.В., Кобозева, И.М. Генеративная грамматика и русистика:
проблемы падежа и вида [Teкст] / Н. В. Исакадзе, И. М. Кобозева // Современная американская лингвистика :
Фундаментальные направления / Под ред. А. А. Кибрика, И. М. Кобозевой и И. А. Секериной. – М .: Едиториал
УРСС, 2002. – С. 142-167.
Кобозева 2004: Кобозева, И.М. Лингвистическая семантика [Teкст] / И. М. Кобозева. – М. : Едиториал
УРСС, 2004. – 352 с. (Новый лингвистический учебник.)
Лейбниц 1982: Лейбниц, Г. Сочинения : В 4-х т. [Teкст] / Г. Лейбниц. – Т. 1. – М. : Мысль, 1982. – 636 с.
Пауль 1964: Пауль, Г. Принципы истории языка [Teкст] / Г. Пауль // Звегинцев, В.А. История
языкознания ХІХ – ХХ веков в очерках и извлечениях. – Ч. І. – М. : Просвещение, 1964. – С. 199-217.
Путіліна 2011: Путіліна, О.Л. Визначальні компоненти формування структури речення у відмінковій
граматиці (на матеріалі сучасних української та англійської мов) [Текст] / О. Л. Путіліна // Наукові праці :
науково-методичний журнал. – Миколаїв : Вид-во Чорноморського державного університету ім. Петра Могили
комплексу «Києво-Могилянська академія», 2011. – Вип. 136. Т. 148. Філологія. Мовознавство. – С. 46-50. Розділ І. ТЕОРІЯ МОВИ

19
Путіліна 2011а: Путіліна, О.Л. Джерела постання відмінкової граматики (від поч ХХ ст. і до сьогодні)
[Текст] / О. Л. Путіліна // Лінгвістичні студії : Зб. наук. праць. – Донецьк : ДонНУ, 2011. – Випуск 22. – С. 36-
42.
Селіванова 2006: Селіванова, О.О. Сучасна лінгвістика : термінологічна енциклопедія [Teкст] /
О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
Степанов 2005: Степанов, Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики [Teкст] /
Ю. С. Степанов. – М. : Едиториал УРСС, 2005. – 312 с.
Ульдалль 1960: Ульдалль, Х. Основы глоссематики [Teкст] / Х. Ульдалль // Новое в лингвистике. –
Вып. 1. – М. : Изд. иностр. лит., 1960. – С. 79-104.
Штерн 1998: Штерн, І.Б. Вибрані топіки та лексикон сучасної лінгвістики : Енциклопедичний словник
[Teкст] / І. Б. Штерн. – К. : АрпЕк, 1998. – 336 с.
Якобсон 2004: Якобсон, Р. К общему учению о падеже [Teкст] / Р. Якобсон // Лингвистика ХХ века :
система и структура языка : Хрестоматия. Ч. ІІ / Сост. Е. А. Красина. – М. : Изд-во РУДН, 2004. – С. 97-111.
Babby 1982: Babby, L.H. Case. Prequatifiers and Discontinious Agreement in Russia [Text] / L. H. Babby //
Natural Language and Linguistic Theory. – V. 5. – № 1. – Pp. 91-139.
Chomsky 1981: Chomsky, N. Lectures on Government and Binding [Text] / N. Chomsky. – Dordrecht : Foris,
1981. – 179 рp.
Croft 1990: Croft, W. Typology and Universals [Text] / W. Croft. – Cambridge : Cambridge University Press,
1990. – 352 pp.
Fillmore 1968: Fillmore, Ch. The case for case [Text] / Ch. Fillmore // Universals in Linguistic Theory / Ed. by
E. Bach and R. T. Harms. – New York : Holt et al. – Reinehart, 1968. – Pp. 1-88.
Greenberg 1963: Greenberg, J. Some Universals of Grammar with Particular Reference to the Order of
Meaningful Elements [Text] / J. Greenberg // Greenberg, J. (ed.). Universals of Human Language. – Cambridge
(Mass.) : MIT Press, 1963. – Pp. 73-11.
Hawkins 1983: Hawkins, J. World Order Universals [Text] / J. Hawkins. – New York : Academic Press, 1983. –
239 pp.
Hawkins 1990: Hawkins, J. A Parsing Theory of Word Order Universals [Text] / J. Hawkins // Linguistic
Inquiry. – Vol. 21. – 1990. – Pp. 223-261.
Hjelmslev 1953: Hjelmslev, L. Prolegomena to a theory of language [Text] / L. Hjelmslev // Memoir 7 of the
International journal of American linguistics. – Suppl. to vol. 19. – № 1. – Baltimore, 1953. – Рp. 29-47.
Jakobson 1963: Jakobson, R. Implications of Language Universals for Linguistics [Text] / R. Jakobson //
Universals of Language. – Cambridge (Mass.) : London, 1963. – Pp. 32-61.
Mervis, Rosch 1981: Mervis, C., Rosch, E. Categorization of Natural Objects [Text] / C. Mervis, E. Rosch //
Annual Review of Psychology. – Vol. 32. – 1981. – Pp. 89-115.
Pollock 1989: Pollock, J.-Y. Verb Movement Universal Grammar and the Structure of IP [Text] / J.-Y. Pollock //
Linguistic Inquiry, 20. – 1989. – Pp. 365-424.
Stassen 1985: Stassen, L. Comparison and universal grammar [Text] / K. Stassen. – O.; N.Y. : Acad. Press,
1985. – 504 pp.

Статья продолжает цикл публикаций, посвященных проблемам падежной грамматики в ее
презентации в общелингвистической парадигме, в частности установлению источников возникновения
падежной грамматики, а также прослеживанию причин, предпосылок и специфики ее развития и
формирования как самостоятельного лингвистического направления и корелятивности / иерархичности с
универсальной грамматикой.
Ключевые слова: падежная грамматика, универсализм, структурализм, универсалия, универсальная
грамматика.

The article continues the cycle of publications devoted to problems of the case grammar in the opinion of a
general linguistic paradigm, in particular the main aim is to esteblish sources of the case grammar and to trace
reasons, preconditions, and specific characters of its development and organizing as an independent linguistic tendency
and correlativity / hierarchy with the universal grammar.
Keywords: case grammar, universalism, structuralism, universalia, universal grammar.
Надійшла до редакції 21 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.