Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Наталія Лешкова — ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕТОДИКИ У ТРАКТУВАННІ ПРИРОДИ АКТУАЛЬНОГО ЧЛЕНУВАННЯ

У статті доводиться правомірність залучення психолінгвістичної парадигми як загальноприйнятого в
конкретному науковому середовищі зразка постановки, формулювання та вирішення дослідницьких завдань
щодо теоретико-концептуального осмислення явища актуального членування.
Ключові слова: актуальне членування, психолінгвістика, мова, мовлення.

Доцільність залучення психолінгвістичної парадигми як загальноприйнятого зразка постановки,
формулювання й вирішення дослідних завдань щодо актуального членування яскраво висвітлюють
усвідомлення і констатація того факту, що в головному мозку людини є реальні механізми, які відповідають за
здійснення актуального членування. На думку Л.В. Сахарного, такі механізми зосереджені у правій півкулі
головного мозку [Сахарний 1989: 62]. Завдяки цьому в дитини у віці трьох років або трохи пізніше формується
достатньо гнучке варіювання актуальних елементів ситуації. Формується те, що Л.В. Сахарний називає
«протоактуальним членуванням з опорою на рему» [Сахарний 1989: 62]. Засвоєні факти такої граматики, яка
називається «грубою», тема-рематичною, що вимагає посиленої уваги, яка заснована на феномені єдності
«образу» мовлення, дозволяють дитині вже у півтора року без труднощів здійснювати те, називається дивом
розподілу словникового комплексу на дві автономні частини: Таня ляля.
Зазначимо, що важливість дослідження дитячого мовлення не викликає сумнівів, як доводять
О.С. Кубрякова, О.О. Леонтьєв, Дж. Слобін. Результати досліджень дитячого мовлення є важливими для
вирішення багатьох лінгвістичних проблем. «… Ані формування мовних здібностей та знань мови, ані
проблема виникнення мовлення та його розуміння, які пов‟язані з цими проблемами питання опрацювання й
виникнення мовленнєвих здібностей, не можуть бути висвітлені без аналізу дитячого мовлення», – зазначає
О.С. Кубрякова [Кубрякова 1996: 107]. Актуальне членування не є винятком, саме це зумовлює важливість й
актуальність цього дослідження. Метою дослідження є доведення правомірності залучення
психолінгвістичної парадигми як загальноприйнятого в конкретному науковому середовищі зразка вирішення
дослідницьких завдань щодо теоретико-концептуального осмислення явища актуального членування.
Симптоматично, що погляд Л.В. Сахарного з приводу реальності протоактуального членування
змінювався в бік імперативності висловленого судження, що також є фактичним показником правомірності
зробленого ним висновку. З роками думка вченого змінювалась від того, що інтонаційна виразність, пов‟язана з
актуальним членуванням, керується правою півкулею; пізніше дослідник вже чітко наголошує на формуванні в
дитини протоактуального членування; ще пізніше він вже експлікує факт наявності цього феномену, а також
того, що за навчання в людини відповідає права півкуля. Бо це, на його думку, «має не тільки чітке теоретичне,
але й прикладне значення, а саме в навчанні рідній та іноземній мовам, у реабілітаційний період з різними
вадами мовлення, при редагуванні текстів» [Сахарний 1989: 19].
© Лешкова Н.В., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

44
Отже, дитина у віці півтора року, оперуючи двослівними реченнями, що зафіксовано всіма дослідниками
дитячого мовлення [Гомезо 1986: 104], вже на цій стадії – стадії двослівних речень, «використовує мову, як
зазначає один з найавторитетніших дослідників дитячого мовлення – американський психолінгвіст Д. Слобін у
його найбільш універсальному й суто людському вияві» [Слобин 1976: 93]. Виділяючи у повідомленні його
предмет (тему) і констатувальну частину цього повідомлення (рему): Таня – ляля, більше того, з обов‟язковим
інтонуванням свого висловлення: компоненти у вимовлянні пов‟язані між собою. І це поєднання має інтонацію
закінчення. Тому, нам видається очевидним той факт, що актуальне членування пов‟язане з дією
психолінгвістичних компонентів.
Ця теза знаходить підтвердження у словах дослідника Д. Слобіна: «Дитина витрачає багато часу,
номінуючи об‟єкти та їхні дії. Конструкції «підмет – присудок» (що є універсальними для людської мови)
зустрічаються в мовленні з самого початку її розвитку» [Слобин 1976: 86]. Таким чином, пов‟язувати
мовленнєво-мисленнєвий процес «номінування об‟єктів та дій» з підметом та присудком, по-перше,
неправомірно, бо процес здійснюється через актуальне членування, а не через підмет та присудок, а по-друге,
суперечить його твердженню про те, що в цьому віці активна граматика ще не сформована.
У межах граматично орієнтованого розуміння актуального членування поширеним було положення про
те, що в кодифікованій літературній мові актуальне членування завжди здійснюється в автоматичному режимі,
оскільки фразовий наголос, що падає на рему, автоматизовано знаходиться в кінці висловлення.
Аргументом, який засвідчує чинник визнання актуального членування як одного з базових механізмів,
що забезпечують мовленнєву діяльність, не можна не розглядати той факт, що в шкільному курсі викладання
української мови побіжно розглядається тема «Актуальне членування». Більше того, ідея про вільний порядок
слів в українській мові не збігається з концепцією актуального членування. Очевидним постає факт, що для
носія мови не викликає труднощів побудова правильної комунікативної структури висловлення, а саме – з
ремою в постпозиції в стилістично нейтральних умовах спілкування або з ремою в препозиції за необхідності
надати своєму висловленню емоційного значення. Отже, мовленнєвий акт використовується як психологічний
феномен, що засвідчує природу автоматизму здійснення актуального членування.
Непрямим доказом того, що в дитячому віці людина для мовного вираження прихованих мовленнєвих
намірів або смислу висловлення оперує не граматичними поняттями підмета / присудка, а користується для
реалізації своїх мовних інтенцій категоріями іншої природи, може слугувати також і висновок, зроблений
О.О. Шахматовим: «прямої відповідності між нашими психологічними уявленнями і частинами мови
встановити не можна» [Шахматов 1952: 36].
У свою чергу Л.В. Щерба зазначив, що ми знаходимось під гіпнозом морфологічних форм, а мова має
такі виразні засоби, якими вона перемагає морфологічні форми [Щерба 1958: 101]. Ця думка лінгвіста була
висловлена щодо обговорення проблеми другорядних членів речення, їхньої синкретичної природи, але
ізоморфізм інтерпретаційних підходів очевидний. Поєднання мовних фактів різної змістовної природи в єдине
граматичне поєднання, що неприпустиме за філософського осмислення питання, оскільки граматичні категорії
природних мов є постійним випадком семантичних, не враховуючи опір мовної діяльності. Це відслідковується
в тому, що жоден граматичний член не вступає в однозначні кореляції з елементами комунікативної структури
висловлення, або в іншому випадку – факту наявності такої кореляції – це не відповідає актам комунікації.
Заперечуючи існування кореляцій між синтаксичними членами речення та їхніми комунікативними
функціями, не можна оминути питання про доцільність будь-яких кореляцій у межах актуального членування.
Вони можливі й реальні за взаємозв‟язку актуального членування, а саме –компонентів комунікативної
структури з власне-семантичним матеріалом висловлення, що пояснюється у світлі їхньої змістовної природи.
Ю.Д. Апресян називає цей процес лексикалізацією комунікативних властивостей, вкладаючи в це поняття
закріплення за певними лексемами конкретних комунікативних функцій або постійне наближення до такого
комунікативного складу. Особливі можливості у надбанні постійного комунікативного статусу мають у мові
прислівники та частки, що здатні в більшості випадків виконувати функцію рематизаторів. Рематизотори, як
зазначає І.М. Богуславський, – це «слова, у яких рема складає їхню сферу дій» [Богуславский 1998: 12].
Наприклад, Зрештою, не так вже і погано склалося (Ю. Яновський); А я таки мережать буду тихенько білії
листи (Т. Шевченко).
Разом з рематизаторами виділяються і тематизатори – слова, «валентність яких заповнюється темою
речення» [Богуславский 1998: 13]: Адже ви самі знаєте, що незабаром зробилось (Т. Шевченко); Старий грізно
хмуриться і теж любується сином (О. Довженко). Але при цьому, з одного боку, зазначається, що слів з такою
функцією значно менше, з іншого, інтерес до того, що О.В. Падучева пропонує називати тематичним
виділенням, до останнього часу був менш помітним.
Зазначений напрям аналізу комунікативної структури інтенсивно розробляється у межах Московської
лінгвістичної школи. У роботах О.В. Падучевої, І.М. Богуславського, О.В. Рахіліної, Т.Е. Янко досліджуються
особливості окремих лексем у передачі комунікативно релевантної інформації. Особлива актуальність таких
досліджень значною мірою ініційована принципом інтегральності лексикографічного опису. Безумовно, така
робота є дуже корисною для ортодоксального опису комунікативної структури, особливо в тій його частині, де
йдеться про мовні засоби вираження актуального членування. Воно заповнить лакуни, до яких належить
питання про так звані додаткові засоби вираження актуального членування. Розділ IV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

45
Ще одним явищем, що свідчить про психолінгвістичну природу актуального членування є чинник
людини – яка мислить и говорить. Л.В. Сахарний називає цей фактор «наріжним каменем» психолінгвістики. У
дослідженні мається на оці не людина взагалі, а реальна людина, яка володіє віковими та соціальними
особливостями, властивостями пам‟яті, і ширше – психології, залежно від яких організовується її мовленнєва
діяльність. У неї є уявлення про ситуацію, в якій відбувається комунікація, про місце і стан реципієнта в цій
ситуації, а також про власне становище в такій ситуації спілкування [Сахарний 1989: 7].
Відомо, що мовленнєва діяльність зумовлена мовленнєвою інтенцією, тією метою, яку ставить людина,
маючи намір здійснити цей вид діяльності. Мовленнєва інтенція – це те, що називають психологічним
субстратом значення мовленнєвоактивного висловлення – наміром зробити дещо за допомоги такого
інструменту, як мова – мовлення – висловлення. Мовленнєва інтенція – це конкретний психологічний стан,
який у прагматиці називають інтенційним станом. Він спрямований на те, щоб донести до адресата авторське
розуміння змісту певної комунікативної ситуації.
Вважається, що актуальне членування також визначається мовленнєвою інтенцією. Але для її
термінологічного визначення в комунікативному синтаксисі використовують іншу дефініцію – комунікативне
завдання. Використовуючи одну і ту саму синтаксичну структуру для вираження своєї думки, той, хто
говорить, може видозмінювати своє повідомлення, враховуючи те, який аспект висловлення він вважає
актуальним і комунікативно релевантним. Змінюючи свої мовленнєві інтенції, мовець сигналізує про це
адресатові зміною актуального членування. Відбувається це залежно від того, як людина зрозуміла ситуацію,
комунікативно номінований фрагмент дійсності, як вона її подумки членує, оскільки структуру ситуації, її
членування ми уявляємо лише так, як вона відображена у нашій мовній свідомості. Від того, як конкретно
членує ситуацію людина, спочатку ментально, потім вербально, залежить актуальне членування висловлення.
Виключною прерогативою того, хто говорить, є побудова висловлення за експресивним варіантом, тобто
з ремою в препозиції, через те, що вираження експресивності є однією з форм виявлення людського чинника в
мові. Оскільки організація висловлення за стилістично нейтральним варіантом здійснюється в автоматичному
режимі, порушувати цей автоматизм може тільки спеціальна мовленнєва інтенція мовця. До його мовленнєвих
стратегій додається намір висвітлити в акті мовлення свою емоційну-оцінну позицію, те, як сам мовець
сприймає комунікативну дійсність і як він до неї ставиться, – прагматичний компонент. Прагматичну
інформацію несуть такі елементи, у яких суб‟єктно-експресивні компоненти домінують над денотативними. До
таких елементів відносимо просодію, інтонацію, порядок слів.
Вибір тієї чи іншої можливості мовленнєво-мисленнєвого членування, що репрезентується у
повідомленні фрагмента дійсності, залежить від конкретної комунікативно-прагматичної ситуації, в якій може
бути мовець, коли здійснює повідомлення. У такому разі з‟являється ще одна сфера, однаково важлива як для
психолінгвістичного аналізу, так і для адекватної інтерпретації актуального членування – це може розглядатися
як ще одне підтвердження психолінгвістичної природи актуального членування. Це чинник ситуації, що
вважається обов‟язковою ознакою психолінгвістичного напрямку дослідження, що інтерпретує мовленнєву
діяльність, виходячи не просто з конкретної ситуації спілкування, але з ситуації конкретного типу. Те, що було
висловлено комунікантами до моменту мовленнєвого акту, відіграє роль як у формуванні комунікативного
наміру мовця, так і в сприйманні його слухачем. Наслідком зазначеного розуміння ролі ситуації, у межах якої
здійснюється мовленнєва діяльність, було положення, відповідно до якого у творенні адекватної моделі
психолінгвістичної здібності мовця необхідно брати до уваги не тільки контекст мовлення, але й
нелінгвістичний, соціальний контекст. Існує думка, що тільки довколишній контекст визначає те чи інше, але
завжди однозначне, комунікативне розгортання висловлення. Залежно від тексту, в оточенні якого знаходиться
висловлення, можуть актуалізуватися з погляду комунікативної релевантності ті чи ті комунікативні блоки, бо
висловлення знаходиться в перманентній взаємодії з одиницями того ж порядку в більших, ніж речення,
відрізках мовлення.
Деякі вчені вважають, що недоліком всіх досліджень актуального членування, що відштовхувалися від
формально-граматичної структури комунікативної одиниці, було ігнорування чинника контексту, унаслідок
чого аналізувались окремі, ізольовані від контексту речення-висловлювання. Водночас завжди формально
декларувалась необхідність його врахування. Насправді, пропонуючи той чи той варіант актуального
членування, дослідник вважає за необхідне покладатися на авторські мовні здібності, не утворюючи необхідних
умов для верифікації репрезентованого актуального членування. Звідси суб‟єктивізм в інтерпретаціях, який
багато дослідників кваліфікують як недолік теорії актуального членування. До тепер генеративні моделі, в яких
враховується актуальне членування, були зорієнтовані на опис ізольованих речень. У цих моделях не
враховувався такий момент, як здатність людини відтворювати зв‟язний текст. Тому вичленовування теми й
реми у відтворюваних реченнях не спиралося на використання даних попереднього тексту. Це є суттєвим
недоліком, але він непритаманний тільки цій лінгвістичній області. Ще одним суттєвим недоліком є поняття
контексту, оскільки безпосередній контекст, що присутній у свідомості комунікантів, існує без будь-яких
посилань до вербального вираження й майже повністю ігнорується. Найбільш важливою виступає увага до
динамічної та стратегічної природи мовленнєвого спілкування: одиниці спілкування в момент їхньої
інтерпретації ще не є закінченими, а знаходяться в процесі конструювання. Отже, важливим для актуального
членування як явища, що відображає динамічний бік мови, є висновок про те, що висловлення повинно ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

46
досліджуватися в двох аспектах: 1) в якому відношенні воно знаходиться до попереднього висловлення; 2) як
воно змінить контекст наступного висловлення.
За обов‟язкового врахування чинника контексту, коли вердикт про тип актуального членування
виноситься, виходячи з того, в якому середовищі знаходиться висловлення, природним чином неможливим
стане інтерпретаційний суб‟єктивізм. А це значить, що актуальне членування загальновизнане як
«текстоутворювальний компонент мови» [Хэллидей 1978: 139].
Постає очевидною аксіома, що в процесі комунікації те саме повідомлення може виражатися різними
фразами, і, навпаки, та сама фраза може виражати різні повідомлення, тобто спостерігається розшарування
кожної природної мови на дві – примітивну та експресивну. Отже, в усному мовленні важливу роль відіграє
інтонація. У фразі Студенти пишуть контрольну роботу повідомляється про те, що саме роблять студенти –
пишуть контрольну роботу, й про те,що конкретно вони (студенти) пишуть – контрольну роботу, і про те, хто
пише контрольну роботу – студенти і т.п. У письмовій формі за таких умов репрезентувати ці різні
повідомлення можна, маючи на увазі, що про мовні явища говорити можна лише в тому разі, якщо є імпліцитні
та експліцитні мовні засоби її вираження, тільки через актуальне членування, шляхом навантаження його
компонентів різним вербальним матеріалом. Змінюючи вербальне наповнення теми й реми, у результаті
отримуємо різні повідомлення. Це ми спостерігали в наведеному прикладі, в якому експлікатором різних
повідомлень було актуальне членування, оскільки фразовий наголос – це засіб з арсеналу засобів реалізації
актуального членування, засіб, за допомогою якого може бути отриманий сигнал про зміну актуального
членування. Найважливішою силою й рухомим елементом був контекст.
Отже, наведені факти можуть бути доведенням того, що природу актуального членування варто
досліджувати не крізь призму граматичної парадигми, а крізь психолінгвістичну парадигму. Досліджуючи це
питання, нам видається очевидним той факт, що мовознавство наближається до психології, через що постає
можливим продовження пошуку вирішення питань мови у психології.

Література
Богуславский 1998: Богуславский, И.М. Сфера действия начинательности и актуальное членение;
втягивание ремы [Текст] / И. М. Богуславский // Семиотика и информатика. Вып. 36. – М. : Русские словари,
1998. – С. 12.
Гомезо, Домашенко 1986: Гомезо, М.В., Домашенко, И.А. Атлас по психологии [Текст] / М. В. Гомезо. –
М. : Просвещение, 1986. – С. 104.
Кубрякова, Демьянков, Панкрац, Лузина 1996: Кубрякова, Е.С., Демьянков, В.З., Панкрац, Ю.Г.,
Лузина, Л.Г. Краткий словарь когнитивных терминов [Текст] / Е. С. Кубрякова. – М. : Изд-во МГУ, 1996. –
С. 107.
Сахарный 1989: Сахарный, Л.В. Введение в психолингвистику. Курс лекций [Текст] / Л. В. Сахарный. –
Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1989. – С. 62.
Сахарный 1994: Сахарный, Л.В. Человек и текст : две грамматики текста [Текст] / Л. В. Сахарный //
Человек – текст – культура. – Екатеринбург, 1994. – С. 19.
Слобин 1976: Слобин, Д. Языковое развитие ребенка [Текст] / Д. Слобин // Психолингвистика. – М. :
Прогресс, 1976. – С. 93.
Хэллидей 1978: Хэллидей, М.А.К. Место «функциональной перспективы предложения» в системе
лингвистического описания [Текст] / М. А. К. Хэллидей // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VІІІ.
Лингвистика текста. – М. : Прогресс, 1978. – С. 139.
Шахматов 1952: Шахматов, А.А. Учение о частях речи [Текст] / А. А. Шахматов // Из трудов
А.А. Шахматова по современному русскому языку. – М. : Учпедгиз, 1952. – С. 36.
Щерба 1958: Щерба, Л.В. О второстепенных членах предложения [Текст] / Л. В. Щерба // Избранные
труды по языкознанию и фонетике. – Л. : Изд-во Ленинградского ун-та, 1958. – С. 101.

В статье доказывается правомерность привлечения психолингвистической парадигмы как
общепринятого в данном научном сообществе образца постановки, формулировки и решения
исследовательских задач к теоретико-концептуальному осмыслению явления актуального членения.
Ключевые слова: актуальное членение, психолингвистика, язык, речь.

In this paper we prove the validity of attracting the psycholinguistic paradigm as generally accepted in the
particular scientific community pattern of research problems’ statement, formulation and solution in the view of
theoretical and conceptual understanding of thema-rhematic articulation phenomenon.
Keywords: thematic-rhematic articulation, psycholinguistics, language, speech.
Надійшла до редакції 20 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.