Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Надія Мартьянова — ІНТОНАЦІЯ В КОМУНІКАТИВНОМУ АСПЕКТІ РЕЧЕННЯ

Стаття присвячена аналізу явища інтонації в комунікативному аспекті речення. Досліджується
питання функцій інтонації та їх ранжування.
Ключові слова: висловлення, інтонація, інтонаційна конструкція, функції інтонації.

Питання про співвідношення інтонації і синтаксису вважають традиційним у лінгвістиці, проте дотепер
не має остаточного його вирішення.
Мовлення як основна форма комунікації складається з висловлень, що зазвичай реалізують структуру
речення. При цьому слід взяти до уваги тезу О.О. Реформатського про те, що речення як граматична одиниця не
має інтонації. Воно актуалізується в комунікативне явище – висловлення через фразу, яку організовує в цілому
інтонація [Торсуева 1979: 8-9]. Це твердження перекликається з думкою Ш. Баллі, що інтонація є актуалізатор,
який перетворює потенційне висловлення на актуальне [Балли 1955: 50-51].
Не викликає сумнівів той факт, що проблема інтонації є актуальною і становить очевидний
лінгвістичний інтерес як у теоретичному, так і в практичному плані.
Предметом дослідження є синтаксична функція мовленнєвої інтонації.
Мета дослідження полягає в аналізі, узагальненні та систематизації поглядів на функції інтонації.
Відповідно до мети наукової розвідки необхідно розв‟язати такі завдання: 1) з‟ясувати стан вивчення
інтонації в сучасному мовознавстві; 2) простежити підходи щодо визначення інтонації; 3) визначити функції
інтонації, 4) здійснити їх ранжування.
Теоретичне осмислення інтонації розпочалося наприкінці ХІХ ст. у роботах Г. Суїта, Д. Джоунза,
В.О. Богородицького, О.О. Шахматова, О.М. Пєшковського, Л.В. Щерби та отримало свій розвиток у
дослідженнях Л. Р. Зіндера, О. О. Реформатського, Г. П. Торсуєва тощо. У 70-х роках ХХ століття відбулася
переорієнтація досліджень у бік вивчення інтонації тексту (Ж.Б. Пинаєва, Т.І. Шевченко, Н.Б. Цибуля,
Н.Ф. Немченко, Р.М. Тихонова). Великим внеском у розвиток теорії інтонації стали роботи зі створення
інтонаційних класифікацій І.Г. Торсуєвої, О.А. Бризгунової, Т.М. Ніколаєвої, Н.Д. Свєтозарової,
Н.В. Черемисиної-Ениколопової. На розвиток загальної теорії інтонації значною мірою вплинули дослідження
фразової просодії англійської мови (Д. Кристал, Дж. П‟єрхамберт).
Вивчення інтонації пройшло у своєму розвитку декілька етапів. Тривалий час інтонація не мала
стабільного місця в розділах лінгвістики: російські лінгвісти відносили її до синтаксису, чеські – до фонетики,
згодом вона стала об‟єктом окремого розділу – інтонології. Проте і сьогодні в інтонології популярним
залишається підхід окремого вивчення інтонації. Її функціональний бік описують у розділі синтаксису, а
акустичні характеристики є предметом уваги фонетистів. У результаті прагнення описати інтонацію як систему
частіше за все обмежується виділенням і докладним аналізом основних інтонаційних контурів, типів звучання і
фактично являє собою підсистему інтонаційних моделей поза їхнім зв‟язком з іншими рівнями мови –
лексикою і граматикою.
На сучасному етапі розвитку лінгвістики можна виділити декілька напрямків дослідження в галузі
інтонації. Вчених американської інтонаційної школи (К. Пайк, Д. Болінджер, Ч. Пек) об‟єднує підхід до
інтонації як до системи окремих блоків, що не взаємодіють один з одним та з лексико-граматичною структурою
речення. У теоретичних дослідженнях, що ведуться у Великобританії, намітилися два основних напрямки.
Перший – це так звана «контурна» теорія (Г. Суіт, Д. Джоунз, Г. Пальмер, І. Уорд, Л. Армстронг, Р. Кінгдон,
Дж. О‟Коннор, А. Гімсон тощо). Другий напрямок можна назвати граматичним (М. Хеллідей), у рамках якого
інтонація розглядається з позицій граматичної структури речення. Характерно, що для англійської просодії
притаманний вузький погляд на інтонацію як на зміни у висоті основного тону. Російська інтонаційна школа
дотримується широкого розуміння інтонації як сукупності суперсегментних показників мовленнєвого потоку:
фразового та словесного наголосу, мелодики, тону, ритму, інтенсивності, темпу, тембру вимови, паузи.
Інтонація – єдність взаємопов‟язаних компонентів: мелодики, інтенсивності, тривалості, темпу мовлення
і тембру вимови. Деякі дослідники включають до складу компонентів інтонації паузи. Разом з наголосом
інтонація утворює просодичну систему мови. З погляду акустики інтонація – взаємопов‟язані зміни частоти
основного тону та інтенсивності, які розгортаються в часі [Лингвистический 2002: 197-198].
Таким чином, під інтонацією слід розуміти звукову форму висловлення, систему модуляцій висоти,
гучності і тембру голосу, організовану за допомогою темпу, ритму і пауз.
Елементами інтонації є:
1) мелодика мовлення, що виявляється в послідовних підвищеннях і пониженнях голосу (тону);
2) ритм, тобто чергування наголошених і ненаголошених, довгих і коротких складів;
3) фразовий і логічний наголос, що служать засобами виділення окремих слів чи груп слів у фразі;
4) інтенсивність мови, тобто сила чи слабкість голосу, що пов‟язані з підсиленням чи послабленням
м‟язового напруження мовних органів;
© Мартьянова Н.Г., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

48
5) темп мови, тобто час звучання, різні види тривалості мовних відрізків і зупинок між ними (паузи);
6) тембр голосу, тобто якісний і кількісний склад тонів, які додатково звучать при основному тоні,
звукове забарвлення мови, що надає фразі тих чи інших емоційно-експресивних відтінків [Ганич 1985: 97].
Визнання інтонації дискретним явищем дозволило лінгвістам зробити спроби виділити і описати одиниці
інтонаційного рівня – інтонеми. На сьогодні існує декілька методик встановлення інтонем, зокрема
голландський метод стилізації графіків й опису інвентарю інтонаційних одиниць (С. Оде), зіставлення
інтонаційних засобів із представленими ними комунікативними смислами (В. Кодзасов), моделювання
інтонаційних груп (Дж. П‟єрхамберт), побудова інтонаційних конструкцій (7 базових одиниць О. Бризгунової).
Дискусійним видається питання про співвідношення інтонації і граматичного аспекту мови. Аналіз
лінгвістичної літератури показав, що думки дослідників полярні: від повного заперечення зв‟язку інтонації і
граматики до визнання інтонації фактом синтаксису [Николаева 1977: 23-35; Брызгунова 1963; Пешковский
1959; Торсуева 1979].
Вперше на проблему співвідношення інтонації та граматики звернув увагу О.М. Пєшковський
[Пешковский 1959]. Пізніше його формулювання отримало назву «принцип заміни» і набуло подальшого
розвитку в наукових розвідках [Николаева 1977]. На роль інтонації як одного з найважливіших засобів
вираження граматичних, зокрема, синтаксичних відношень вказував і Л.В. Щерба [Щерба 1974]. З позицій
синтаксичної фонетики Л.В. Щерби описує інтонаційну систему Н.Д. Свєтозарова, розуміючи під інтонацією
сукупність просодичних засобів, що беруть участь у членуванні і організації мовленнєвого потоку відповідно
до значення повідомлення [Светозарова 1982: 15].
Отже, слід визнати як автономність явища інтонації, так і її безпосередній зв‟язок із синтаксичною
структурою мови в рамках функціонально-комунікативного підходу до її розуміння і вивчення.
Підхід до функцій інтонації крізь призму висловлення можна визначити як функціональний аналіз
інтонаційного матеріалу [Торсуева 1979: 57]. Засновником функціонального підходу до інтонації вважається
Ф. Данеш [Николаева 1977; Светозарова 1982; Торсуева 1979]. До первинної функції інтонації дослідник
відносить перетворення слів (називних одиниць) у висловлення (комунікативні одиниці). В ізольованому
висловленні інтонація об‟єднує його елементи, у зв‟язному відрізку мовлення вона відділяє висловлення одне
від одного. Інша первинна функція інтонації – сигналізувати про співвідношення теми і реми. Найважливішою
зі вторинних (модальних) функцій виступає характеристика мети висловлення, додаткова модальна функція –
емоційна [Светозарова 1982: 15]. Участь інтонації в оформленні комунікативних типів висловлень більшість
авторів вважають однією з найважливіших її функцій [Светозарова 1982: 20; Торсуева 1979]. У свою чергу
Т.М. Ніколаєва, розглядаючи подібні випадки, визнає за краще вести мову про «інтонаційну надбудову над
комунікативним типом речення [Николаева 1977: 19-20].
Л.Р. Зіндер, розрізняючи дві функції інтонації (комунікативну і модальну), пропонує вважати єдиною
комунікативною функцією все те, що пов‟язує інтонацію зі смисловим та синтаксичним ладом [Интонация
1978: 8]. Н.Д. Свєтозарова в рамках комунікативної (за Л.Р. Зіндером) функції виділяє чотири самостійні:
— організація і членування мовленнєвого потоку;
— вираження ступеня зв‟язку між одиницями членування;
— оформлення і протиставлення типів висловлень;
— репрезентація відношень між елементами інтонаційних одиниць [Светозарова 1982: 18-21].
Очевидно, що ступінь варіативності функціонального навантаження інтонації надзвичайно високий, тому
доцільним видається виділити 4 основні функції інтонації:
1. Структурно-організаційна – об‟єднання речень на рівні тексту з подальшим членуванням
мовленнєвого потоку на синтагми.
2. Комунікативна – участь інтонації в оформленні і протиставленні комунікативних типів висловлень
(питання, повідомлення, спонукання).
3. Логічна – інтонаційне виділення комунікативно навантаженої частини висловлення. Ця функція
реалізується на рівні актуального членування речення.
4. Емоційно-модальна – полягає у здатності інтонації виражати експресивно-емоційні та волюнтативно-
конотативні особливості речення.
Таким чином, визнання автономності інтонації та її дискретного характеру в парадигматичному плані не
заперечує зв’язок інтонації з синтаксичним рівнем мови. Проте інтонаціє не дублює засоби вираження
синтаксичних відношень, а має ряд специфічних функцій, утворюючи автономний знаковий рівень.
Розмежування функцій інтонації відкриває перспективу визначення одиниць інтонації та їх диференторів, що є
перспективою нашого подальшого дослідження.

Література
Балли 1955: Балли, Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка [Текст] / Ш. Балли ; Пер. с
франц. Е. В. Вентцель, Т. В. Вентцель ; Под ред. Р. А. Будагова.  М. : Иностр. лит., 1955.  416 с.
Брызгунова 1963: Брызгунова, Е.А. Практическая фонетика и интонация русского языка [Текст] :
пособие для преподавателей, занимающихся с иностранцами / Е. А. Брызгунова.  Москва : Изд-во Моск. ун-та,
1963.  306 с. Розділ IV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

49
Ганич 1985: Ганич, Д.I. Словник лiнгвiстичних термiнiв [Текст] / Д. I. Ганич, I. С. Олiйник.  К. : Вища
школа, 1985.  360 с.
Интонация 1978: Интонация [Текст] / Рук. авт. коллектива : Ю. А. Жлуктенко, Л. Р. Зиндер.  К. : Вища
шк., 1978.  239 с.
Лингвистический 2002: Лингвистический энциклопедический словарь [Текст] / [гл. ред. В. Н. Ярцева]. –
2-е изд., доп. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2002. – 709 с.
Николаева 1977: Николаева, Т.М. Фразовая интонация славянских языков [Текст] / Т. М. Николаева. –
М. : Наука, 1977. – 278 с.
Пешковский 1959: Пешковский, А.М. Интонация и грамматика [Текст] // Избранные труды /
А. М. Пешковский. – М. : Учпедгиз, 1959. – 178 с.
Светозарова 1982: Светозарова, Н.Д. Интонационная система русского языка [Текст] /
Н. Д. Светозарова.  Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1982.  175 с.
Торсуева 1979: Торсуева, И.Г. Интонация и смысл высказывания [Текст] / И. Г. Торсуева.  М. : Наука,
1979.  111 с.
Щерба 1974: Щерба, Л.В. Языковая система и речевая деятельность [Текст] / Л. В. Щерба.  Л. :
Наука,1974.  428 с.

Статья посвящена анализу явления интонации в коммуникативном аспекте предложения. Исследуется
вопрос функций интонации и их ранжирования.
Ключевые слова: высказывание, интонация, интонационная конструкция, функции интонации.

The article is devoted to the analysis of the phenomenon of intonation in the communicative aspect of a sentence.
The question of intonational functions and its ranking is researched.
Keywords: utterance, intonation, intonational pattern, intonational functions.
Надійшла до редакції 17 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.