Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

5. АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТЕКСТОВОЇ ЛІНГВІСТИКИ: ЗАКОНОМІРНОСТІ ВНУТРІШНЬОТЕКСТОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

загрузка...
Текст належить до синтаксичних утворень, статус яких постає у мо­вознавстві неоднаково витлумачуваний, що, очевидно, зумовлюється різними підходами до його розгляду й окреслення його місця у власне- лінгвістичному вимірі. Сучасне бачення комунікативної граматики з її ономасіологічним (погляд мовця (адресанта) й окреслення комуні­кативної значущості граматичних одиниць у процесі витворення тек­сту як такого з метою донесення певної інформації) та семасіологіч­ним (позиція і погляд співрозмовника (адресата) і відповідне сприй­няття інформації) виявами уможливлює повноцінне окреслення ста­тусу самого тексту* у процесі комунікації, що за особливостями своєї структури є трикомпонентним (включає адресанта, текст і адресата, тобто двох комунікантів й елемент, за допомогою якого, власне, й здійснюється сама комунікація, оскільки поза текстом вона як така просто неможлива). При тлумаченні тексту так чи інакше спираються на певні зв’язки його елементів та відповідні смислові відношення між останніми, оперують поняттями відтворюваності тощо. У такому разі постає питання кодифікованості тексту, його писемної фіксова- ності тощо (пор.: І. Р. Гальперін при визначенні тексту як одну із його найсуттєвіших ознак називає функціональну об’єктивованість тексту

«В україністиці про текст, його категорії завжди говорилось дотич­но, без концентрації належної уваги на цьому питанні, хоча сама сти­лістика внутрішньотекстових засобів не була обділена увагою (див. праці І. С. Нечуя-Левицького, Є. К. Тимченка, І. Г. Чередниченка, С. І. Доро­шенка, С. Я. Єрмоленко та ін.). У вузівських та шкільних підруч­никах і посібниках відповідні розділи почали з’являтися на зламі 1970-80-х років, а у 1990-ті роки уже набули ознак відносної стабіль­ності [Сучасна 1997]. Один із найавторитетніших підручників із синтак­сису (перший університетський підручник) І. Р. Вихованця не містить такого розділу. Щоправда, при обговоренні його структури, концепту­альних засад автор підручника (І. Р. Вихованець) розмірковував про доцільність такого розділу (бесіди автора з І. Р. Вихованцем відбу­лися у 1992 році та на самому початку 1993 року, наводились навіть думки про напрями висвітлення цієї проблеми).

 

Розділ XIX. Текст. Основні одиниці тексту..


779


у формі писемного документа поряд із його літературною обробкою, наявністю в нього заголовка і т. ін. [Гальперин 1981, с. 12]), і це дає підстави віднести текст до синтаксичних одиниць, поставити його в логічний ряд з елементарною синтаксичною одиницею (синтаксичним словом, словоформою), словосполученням і реченням (див. праці

І. Р. Гальперіна, В. В. Одинцова та ін.). Підходи до тлумачення тексту як тільки витворюваного елемента і конструкта (пор. погляд Т. В. Булигіної) мотивовані відсутністю усталених моделей відтворю- ваності тексту (хоча письмовий текст є постійно відтворюваним у силу його фіксованості), можливістю необмеженої семантичної і формаль­ної «варіативності текстових утворень, нефіксованістю їх значної кількості. Усе це дає підстави для твердження про суто комунікатив­ний статус тексту і можливість його розгляду тільки в аспекті участі певних синтаксичних одиниць у його смисловому і формальному структуруванні. Останнім часом у науці здійснюються спроби поряд із текстом вирізняти текстуалітет (аргументи його тлумачення на сьо­годні малопереконливі й об’єктивовані), під яким мається на увазі сукупність зовнішніх чинників-атрибутів тексту, що узаконена тради­цією і культурною парадигмою. На думку прихильників виділення текстуалітету, до таких зовнішніх чинників-атрибутів належить відне­сти: 1) просторову континуумність; 2) експлікацію автора; 3) дату і місце написання тексту тощо [Оушагзкі] 1997, з. 291-295]. Третім ком­понентом (поряд з текстом і текстуалітетом) постає твір як цілісність, у структурі якого не можуть не реалізовуватися найсуттєвіші для ньо­го компоненти хто і кому, для тексту ж останні не постають вершин­но визначальними, оскільки він може існувати і без них, що підтвер­джується відповідними фактами зі Святого Письма. Для чіткого окреслення статусу тексту в синтаксичному ладі мови і місця в ієрархії синтаксичних одиниць необхідно охарактеризувати і простежити його функціональні ознаки, що наближають і/або віддаляють його від інших синтаксичних одиниць.

З-поміж синтаксичних одиниць текст найбільшою мірою наближе­ний до речення. Тому доцільно розглянути визначальні ознаки речен­ня і тексту, простеживши їх співвідносність / неспіввідносність. Ос­новною ознакою речення як синтаксичної одиниці є предикативність, визначальною ознакою тексту виступає його смислова і структурна цілісність, при цьому основними граматичними категоріями речення є предикативність, модальність, темпоральність, загальнотекстовими ж категоріями постають континуумність (нерозчленованість і безпе­рервність у просторово-часовому вимірі), що у своїй структурній ємності’ охоплює семантику автономності й залежності (рядом лінгвістів ці значення розглядаються як категорійно самостійні), проспекція, рет­роспекція, інформативність; мінімальним виявом для речення є пев­ний контекст або ширше текст, а текст постає самодостатнім для влас­ного розуміння. За семантикою речення може бути зрозумілим, оскільки достатньою мірою окреслює ситуацію (Діти приїхали авто­машиною з міста до бабусі в село), або незрозумілим: його зміст вима­

 

780


Синтаксис


гає ширшого контексту, оскільки в реченневій структурі наявні синсе- мантичні елементи, зміст яких розкривається завдяки іншим речен­ням (Діти відпочивали саме там — де саме та м?). Текст є завжди семантично завершеним і вичерпно зрозумілим, інакше він втрачає свою комунікативну і достатність, і цінність.

Водночас речення і текст характеризуються рядом спільних ознак, з-поміж яких можна заакцентувати власні парадигми (щоправда, для тексту властивими є: 1) функціонально-жанрова (варіювання тексту в межах певного жанру), 2) функціонально-стильова (видозміна тексту, що пов’язана зі стильовою кодифікацією), 3) функціонально-авторсь- ка (варіювання тексту в межах творчості певного автора (пор. варіації тексту повісті «Борислав сміється» І. Франка у його власній творчості; роману «Война и мир» — у Л. Толстого тощо), у формальному аспекті текст може бути повним або вичерпно стиснутим: телеграма, реферат, анотація, резюме і т. д. (див.: [Потапенко 1997, с. 5-15, 20-29, 35-63 тощо]), а для речення суттєвими постають формально-граматична (ба­зується на морфологічних формах дієслова-присудка), модифікаційна (охоплює різні вияви модифікації типу модальної (Я працюю / Я хочу працювати, Я будую / Я можу будувати, Я йду / Я повинен йти), фазової (Дощ йде / Дощ починає йти, Хлопець працює старанно / Хлопеиь продовжує працювати старанно), негаційної (Діти йдуть до школи І Діти не йдуть до школи), суб’єктної (У школі голосно співа­ли діти І У школі голосно співали; Ти підеш далеко і побачиш бага­то І Підеш далеко і побачиш багато), кількісної (У садку достига­ють яблука І У садку достигає яблук.’)), дериваційна (На перетині вулииь трапилася аварія і тому всі автобуси запізнювалися / Через аварію всі автобуси запізнювалися) парадигми, до яких інколи дода­ють також комунікативну (зміни речення щодо комунікативної наста­нови типу Дівчина несе воду (розповідність) /Дівчина несе воду? (пи- тальність) / Нехай дівчина несе воду (спонукальність) / Несла б дівчи­на воду (бажальність) / Кажуть, дівчина несе воду (переповідність) (див. детальніше праці [Мельничук 1966; Вихованець 1993 та ін.]), семантичну (можливо, краще семантико-синтаксичну (семантико-син- таксичні видозміни суб’єкта, об’єкта і т. ін.)) парадигми (див. тлума­чення парадигми речення І. Р. Вихованцем [Вихованець 1993]).

Текст постає цілісним утворенням, підтвердженням чого є широка гама синтаксичних зв’язків та відповідних засобів їх реалізації. Внут- рішньореченнєві синтаксичні зв’язки у тексті виявляються тільки че­рез його компоненти і на специфіку міжреченнєвих зв’язків суттєво не впливають.

У сучасній лінгвістиці аналізу тексту, з’ясуванню закономірностей його організації (лексичної, семантичної, логічної, структурної та ін.) приділяється все більше уваги, хоча при цьому мало з’ясованим і дис­кусійним є питання щодо структури текстової категорії, її семантики, функціонально-семантичної парадигми, статусу тих засобів зв’язку між компонентами тексту, які постають базовими в його організації. Якщо текстові категорії видається можливим розглядати в різноманітних

 

РОЯЛІП XIX. Текст. Основні ОЛИНИІII токату.


781


аспектах, у чому значну роль відіграють саме розуміння тексту і зав­дання текстової лінгвістики загалом, то проблема синтаксичних зв’язків упирається у визначення засобів поєднання речень у складне синтаксичне ціле, визначення їх варіативності тощо. Значна увага про­блемі з’ясування комплексу загальнотекстових категорій приділена в дослідженнях В. В. Виноградова, І. Р. Гальперіна, М. А. Пльонкі- на, В. В. Одинцова, М. М. Кожиної, Л. М. Лосевої, М. Б. Храпченка, Є. В. Сидорова, В. А. Кухаренко та ін. Незважаючи на значну кількість досліджень текстових категорій, про їх вичерпну (граничну) кількість можна говорити тільки умовно, оскільки розгляд текстових категорій здійснюється в різних аспектах (лінгвістичному, літературознавчому, культурологічному тощо) з не завжди послідовним урахуванням самої специфіки системності тексту, його синтетично-аналітичного статусу в мовленнєвій комунікації. Останнє цілком природно призводить до не завжди послідовного розмежування площин розгляду тексту в ономасіологічному та семасіологічному аспектах (при цьому слід та­кож враховувати функціональне навантаження паралінгвістичних параметрів, що можуть потлумачуватися як супровідні і як визна­чальні: жести, міміка, рухи та ін., але їх достатність може розгляда­тися тільки в межах національно-мовного когнітивного простору, поза яким вони втрачають своє навантаження і мотивованість, пор. наван­таження руху головою на знак згоди в українців (зверху до низу чи навпаки) та болгар (зліва направо чи навпаки), символіку чорного ко­льору в українців та китайців та ін.

При визначенні диференційних ознак тексту важливим також по­стає врахування його функцій, комплекс яких охоплює по суті всі соціально детерміновані, когнітивно значущі, комунікативно спеціалі­зовані функції мови, оскільки поза текстом не виявляється ні сама комунікативна, ні когнітивна, ні репрезентативна, ні естетична, ні етична та цілий ряд інших функцій мови (вияв комунікативного чи функціонально-комунікативного навантаження морфологічної чи син­таксичної форми можливий тільки за умови врахування того мінімаль­ного і максимального (міні- і макроконтекст) контекстів, у яких вжи­вається певна категорійна форма). Водночас текст є системним і ця системність постає у двох виявах: 1) текст є результатом інтеграції всіх мовних засобів, унаслідок чого витворюється нова значущість, яка характеризується уже власними структурувальними, семантичними ознаками; 2) текст виступає елементом мовної системи і є одним із її компонентів (якщо торкатися тріади «мова —> мовленнєвадіяльність —> мовлення», то текст найбільшою мірою співвіднесений із мовленнєвою діяльністю). Текст є вищою щодо речення синтаксичною одиницею (власне, ієрархічно вершинною мовною одиницею), що мотивується цілим рядом чинників. Комунікативно ускладнюючись, речення ви­ступає з тими чи іншими приєднувальними конструкціями, що нарівні тексту знову ж таки у своїй компактності постають абсолютно цілісни­ми утвореннями. Саме тому таким суттєвим постає з’ясування особли­востей зв’язку між реченнями у тексті, оскільки вони (ці особливості)

 

782


Синтаксис


є базовими для формування відношень між останніми. Специфіка внут- рішньотекстових міжреченнєвих зв’язків полягає в тому, що на них ґрунтуються відповідні відношення. Завдання витворення цілісного змісту і його постання в цілісній семантичній ємності зумовлюють спе­ціалізацію тих чи інших елементів на поєднанні окремих одиниць, що виступають носіями певного категорійного значення. Постаючи самі системно закріпленими у своїй суті (текст характеризується наявні­стю внутрішніх чинників безперервного руху у часовому просторі), такі елементи сигналізують про певний тип семантичних відношень між окремим складниками.

загрузка...

Текст — це семантично цілісна синтаксична структура з відповідним загальним прагматичним завданням і спрямуванням, що складається з окремих синтаксичних компонентів (речень, складних синтаксичних цілих, надфразних єдностей, розділів, частин тощо, оскільки на сьо­годні термінологічне окреслення таких одиниць є недостатнім), по­єднаних між собою граматичними, лексичними, стилістичними, логіч­ними засобами. Таким чином, сам текст витворюється завдяки поси­леній активізації (рівень такої активізації та напрями її вияву вима­гають окремого розгляду) смислових відношень між реченнями і фор­муванню системи спеціалізованих засобів їх об’єднання. У сучасному синтаксисі наявні яскраво помітні тенденції корелятивності / некоре- лятивності синтаксичних внутрішньотекстових міжреченнєвих зв’язків і смислових відношень між останніми. Здебільшого, розглядаючи особ­ливості синтаксичних зв’язків між компонентами тексту, звертають увагу на визначені ще М. С. Поспєловим зовнішні та внутрішні зв’яз­ки між реченнями. Актуальність цього питання зумовлюється тим, що встановлення системно закріплених засобів синтаксичного зв’язку та їх різновидів дозволить простежити основні форми їх вияву, з’ясу­вати рівень їх регулярності/нерегулярності, виявити ступінь норма­тивності і кодифікованості і т. ін. Відхилення від норми засвідчують специфіку авторського стилю, окреслюють тенденції до синоніміки тих чи інших категорійних форм. При визначенні специфіки внутрішньо- текстового міжреченнєвогозв’язку, М. С. Поспєлов констатує: «Основ­ним засобом встановлення внутрішнього зв’язку між самостійними реченнями є вираження того чи іншого часового співвідношення між присудками об’єднуваних речень» (курсив наш. —А. 3.). Простежуючи наявність зовнішнього зв’язку між реченнєвими утвореннями, дослід­ник наголошує: «Як зовнішній, додатковий засіб вираження синтаксичного зв’язку між самостійними реченнями вживаються ана­форичні елементи (курсив наш. —А. 3.)» [Поспєлов 1948, с. 48-56]. Досить чітка диференціація засобів зовнішнього і внутрішнього міжре- ченнєвого внутрішньотекстового зв’язку спрямована на окреслення закономірностей витворення єдиного часово-просторового текстового тла (така теза не повинна викликати дискусійності, оскільки форма дієслова-присудка акумулює в собі і час, і простір водночас: категорій­на семантика часових форм передає відношення дії до моменту мовлен­ня (інтерпретується мовцем, бо мовець сам судить про певний час дії

 

РОЗЛІП XIX. Текст. Основні ОЛИНИІII токату.


783


(пор. класичний трикутник «я —> тут—> тепер»)), видова ж семантика актуалізує просторові компоненти (пор. з цього приводу міркування М. О. Луценка [Луценко 1985, с. 43-50] таін.)), що є складником за- гальнотекстової категорії континууму. Співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків реченнєвих утворень є ґрунтом, на якому фор­мується смислове ціле тексту. Твердження про їх значно меншу зна­чущість щодо зовнішніх є просто некоректним, оскільки поза їх ак­тивним виявом годі вести мову загалом про текст як цілісне утворен­ня, що постає носієм культурологічних цінностей і достатньою мірою може бути упізнаним тільки у відповідному національно-когнітивному просторі, оскільки саме його внутрішній потенціал визначає тенденції, напрями і закономірності омовлення того чи іншого факту чи реалії і введення їх у ментальний простір з усією його глибиною (очевидно, се­мантична глибина певної мови — це все те, що мовлено і написано).

Чітке окреслення синтаксичних міжреченнєвих зв’язків дозволить коректно говорити про саму сутність складного синтаксичного цілого, закономірності організації якого в такому разі постають чітко просте­жуваними і виявлюваними. Це постає особливо актуальним сьогодні, коли в ряді функціональних стилів слов’янських мов стали нормою ті чи інші засоби поєднання речень між собою [Загнітко 1997, с. 106-133; Загнітко 1998, с. 51-56; Загнітко 1998а, с. 133-137] і функціонування складного синтаксичного цілого як носія компонентарного змісту тек­сту (пор. закономірності творення складних синтаксичних цілих у ряді жанрів наукового, офіційно-ділового, художнього стилів, їх кодифі­кований статус (див.: [Загнітко 199Зґ, с. 133-137]).

До найелементарніших міжреченнєвих внутрішньотекстових син­таксичних зв’язків належить ланцюговий, суть якого полягає в лінійній послідовності поєднуваних компонентів, унаслідок чого створюється кумулятивна семантика єдності (зміст одного речення входить склад­ником до смислового тла іншого: перше речення до другого і т. д.). До спеціалізованих засобів реалізації цього зв’язку належить: 1) викори­стання вказівно-замінювальних (компенсувальних) слів субстанцій- ної, ад’єктивної, адвербіальної семантики типу він (вона, воно), цей (ця, це), такий (така, таке): (1) Англійський математик Пж. Непер (1550-1617) і швейцарський математик І. Вюрго (1552-1632) неза­лежно один від одного ввели логарифми. Теорію логарифмів розвинув Непер. Він розробив способи обчислення арифметичних виразів за до­помогою логарифмів і склав детальні таблиці логарифмів (УРЕ); 2) повтор елементів попереднього речення: у тексті (1) у четвертому реченні повторюється власне ім’я Непер, набуваючи семантики посе- сивності; у другому, третьому реченнях повторюється слово логариф­ми, вжите у першому реченні (у першому реченні воно несе семантику об’єкта, у другому — атрибутивності, у третьому — інструменталь- ності (у широкому розумінні — об’єкт)); 3) вживання родо-видових понять: (2) 28 серпня розпочався Форум україністів у Харкові. На кон­гресі планується прослухати біля 900 доповідей, провести ряд круг­лих столів. Метою зібрання є опрацювання подальших напрямів робо-

 

784


Синтаксис


mu, встановлення відповідних пріоритетів (Літературна Украї­на. — 1996. — 4 вересня) (родо-видовий ряд: форум — конгрес — зібран­ня, у якому тільки слово конгрес відображає суть явища, оскільки так названо ці збори самими його учасниками); (3) Усі вулиці в Вербівці ніби зумисне обсаджені високими вербами: то поросли вербові кілки пнів. Усе село наче в розкішних алеях (І. Нечуй-Левицький) (родове слово — село (друге речення), видове поняття — Вербівка (перше ре­чення)); 4) використання синонімів (тут не заторкується питання про доцільність і частотність абсолютних, стилістичних синонімів у тексті тощо): (4) Дехто знав, що ииклон — всією розбурханістю своїх тем­них ваговитих вод, всією нерозпорошеністю сил — насувається. Ішов, рухався сюди день за днем, невблаганно наближаючись своїми атмо­сферними депресіями, енергіями вітрів, завихрених у грандіозні підстра- тосферні закрути-спіралі. Напрями рихи його намагалися відгадати (О. Гончар) (синоніми: насувається (перше речення), ішов,рухався (пруте речення), напрями руху (тобто рухається — третє речення)).

Ланцюговий зв’язок базується на закономірностях поєднання ре­чень, розташованих одне за одним, тобто витворюється своєрідна спад­коємність смислового тла. Остання виявляється в тому, що кожне наступне речення ускладнюється смисловою ємністю попереднього (1,

2,  3). Ланцюговий зв’язок може утворювати цілісні промені або їх пучки, які пронизують ряд речень (не обов’язково таких, що пере­бувають у контакті і знаходяться у лінійній послідовності), при цьо­му такі речення пов’язані між собою безпосередньо (синонімія, родо- видові зв’язки і т. ін.):

…розпочався форум —»Метою зібрання…

і                                       Т

На конгресі планується…

З-поміж спеціалізованих засобів ланцюгового зв’язку найбільшою частотністю характеризуються вказівно-замінювальні слова (у більшості шкільних (інколи і вузівських) підручників вживання цих елементів замість іменникових чи інших слів відносять до синонімії), вони охоп­люють у текстах абсолютну більшість послідовно пов’язуваних ре­чень. Пріоритет у цьому класі текстозв’язувальних елементів нале­жить словам типу цей, ця, це, ці (хоча саме елемент це є найабстра- гованішим від конкретного семантичного наповнення і тому постає найчастотнішим навіть у цій групі слів): (5) Лише в Україні від Чорно­бильської катастрофи постраждало понад дванадцять міст — чима­ло їх і в Білорусі, і в Росії. В иих містах багато спільних невирішених постчорнобильських проблем — економічних, демографічних, соціаль­них (Шлях Перемоги. — 1998. — 16 вересня); (6) За майже півстоліт­тя творчої роботи поет (Федір Ісаєв. — А. 3.) видав одинадцять збірок. Не — «Лірика», «Червона калина», «Ровесники»…(Літературна Украї­на. — 1998. — 17 вересня).

Замінювально-вказівні елементи цей, ця, це, ці можуть переносити в реченнєву структуру надзвичайно ємний зміст, що охоплює цілий ряд пропозицій (їх граничну кількість встановити неможливо): (7)Але

 

РОЗЛІП XIX. Текст. Основні ОЛИНИІII токату.


785


в ту 36-ту зону ви потрапляєте, як у пекло, де біля входу на вас чека­ють чорти різного рангу. Перші два місяці вони підглядають і підслу­ховують, щоб встановити ваші найвразливіші больові точки. Далі закулісна режисура «чорних вовків» буде планувати систематичний тиск з метою морально зламати особистість і змусити її зректися себе, щоб потім покірно приєднатися до ритуалів ненависницької сис­теми — великого соціалістичного лагеру, того лагеру, що розкинувся на одну шосту земної кулі, що в 1968 році виставив танки проти де­мократії в окупованій Празі.

Але зламатися — це відвернутися від друзів і перейти на бік кон­вою та жалюгідних колишніх поліцаїв, що прислуговують і нинішній владі. Отже, порядна людина на це. не йде, тому її б’ють щоденно, особливо «по костям» (карцер з голими нарами) і «по желудку» (по­збавляють права закупу на 5 карбованців чаю, сухарів, цукерок-поду- шечок) (Є. Сверстюк. Остання зона Василя Стуса // Літературна Ук­раїна. — 1998. — 24 вересня). Тут (приклад (7)) елемент це вбирає в себе надзвичайно ємну інформацію.

Така функція елемента це мотивується відсутністю в нього будь-яко- го значення поза контекстом [Мозгупзкі 1984, з. 242]. Якщо для займен­ника як такого загалом притаманна функція ситуативно і контексту­ально семантично мотивуватися і наповнюватися, то, поза всяким сум­нівом, словам це, то / те належить у цій площині провідна роль не тільки за ємністю уміщуваного (охоплюваного) змісту, але й за частот­ністю і самим текстотвірним потенціалом. На особливий статус займен­ника це і то І те вказують навіть автори нормативних граматик сло­в’янських мов, наголошуючи на їхній комунікативній перспективі. Так,

3. Клеменсевич констатує, що займенник іо «може відноситися до пев­ного явища, факту, вираженого в попередньому висловленні або у по­передніх висловленнях» [Кіетепзіеюісг 1984, в. 53]: (8) МШег, ойкай кіікакгоіпіетіпізігоіиаіізроікаї    зіе.граріеїетогагшіеіотаеигоре;зкіті

роїііукаті, зіаі г зі? решпут віеЬіе рга£таіукіет. Иіе гашаіуіо іо. пе&аіуиіпіе па )е§орориіагпоісі, шуЬогу шудгаі гйесуйохиапіе (Роїііу- ка. — 1998. — С. 44. — 8. 25); (9) Не показується йому (чоловікові. — А. 3.) вправді, але радий, коли хто пристане послухати його (соловей­ка. — А. 3.) пісні, немов тішиться, що найшов любителя своїх тонів. Бо ж треба знати, що соловей свідомий краси свого голосу і не дасть будь-кому перевершити себе в артистизмі. Солов’ї ведуть за те. між собою справдішню боротьбу, сідають один над одним, щоби противника повністю закричати (В. Л. Лебедова. Соловей).

У межах тексту засоби реалізації ланцюгового зв’язку не постають відокремленими й ізольованими один від одного, вони перетинаються у своєму активі між собою, витворюючи цілісну струнку систему, зав­дяки чому не впадає в око одноманітність вияву ланцюгового зв’язку: (10) У місті завершено закладення на зимове зберігання сільськогоспо­дарської продикиії врожаю нинішнього року. Про це. повідомив редак­цію «Хрещатика» генеральний директор акціонерного товариства «Київський оптовий ринок» Володимир Терьошин. У сховища район­

 

786


Синтаксис


них плодобаз закладено 7333 тонни картоплі, 5582 тонни капусти, понад 4 тисячі тонн коренеплодів. Уся городина добірна, її заготовле­но переважно з приватних садиб… Овочі (а їх заготовлено більше) і фрукти надходитимуть протягом зими до магазинів міста (Хреща­тик. — 1998. — 1 грудня) (родо-видові зв’язки: сільськогосподарська продукція (перше речення) —» картопля, капуста, коренеплоди (друге речення) — > городина (трете речення, воно вміщує дві предикативні ча­стини) —> овочі і фрукти (четверте речення)); вжиток вказівно-заміню- вальних слів: городина (третє речення — перша предикативна части­на) — > її (третє речення — друга предикативна частина): інформація першого речення —» про це (друге речення); синонімія (городина (третє речення) —> овочі (четверте речення)).

Особливої уваги заслуговує паралельний зв’язок, що полягає в одна­ковому формальному вираженні функціонально співвіднесених членів речення. Мова передусім іде про розташовані контактно поєднувані ре­чення. Останнім часом розмежовують сильний і слабкий паралельні міжреченнєві зв’язки [Сучасна 1997, с. 373-382]. До сильного паралель­ного зв’язку належить такий, при якому взаємодія функціонально співвіднесених членів поєднуваних речень посилюється повтором акцен­тованих компонентів останніх і вони здебільшого виносяться або в абсолютний початок, або в абсолютний кінець речень: (11) Великим, може, на міру Олександра і Цезаря полководцем був Святослав За­войовник, але, не менш певно, надто слабим був політиком, і політи­ком зі своїм наївно-лицарським «Іду на ви». Великої душі і орлиного ока був гетьман Дорошенко. «Сонцем Руїни» названий, але палке українсь­ке серце згубило і його, і батьківщину, бо зрада жінки те серце злама­ла в час вирішального бою. Великим політиком був Мазепа, певно та­ким великим, що розум політика заморозив в нім серце войовника і навіть… коханка (Є. Маланюк. До Шевченковихроковин).

Посилення паралелізму функціонально співвіднесених членів ре­чення зумовлює також наявність у структурі речень носіїв семантики переліку: (12) 3 одного боки, справді, після таких відносних неудач російських військ (1841,1842,1843рр.) Микола І поставив перед ними завдання в кампанії 1845 року зламати хід подій на свою користь, особисто давши відповідні докладні інструкції, — але знову мети не було досягнуто. Сам імператор не. приховував свого роздратування: «Кавказский корпус временно усилен бьіл 5-м корпусом с двоякой це­лью: 1) Исправить несчастия 1843 года. 2) Поразить скопища Шами­ля и утвердиться в занятых областях. (…) По ходу происходившего в походе сего года должно сознать, что ни та, ни другая цель вполне не достигнути».

I Микола вимагає зміцнити кавказькі «загони» десятками нових батальйонів.

Але, з другого боки, всім зрозуміло, дивлячись на зітертий у порох Грозний, — що сили аж надто нерівні («…Весконечние вереници дви­гающихся с севера войск: место убитого солдата тотчас заменялось другим, и горцы недаром говорили: «Русские солдати как трава: не

 

РОЗДІЛ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту..


787


успел скосить, после первого дождика новая виросла» ) і що бруталь; ніший військовий колос, перед яким дрижить налякана не на одне сто- літтяЄвропа, рано чи пізно розтопче народи Кавказу, здійснивши гас­ло Ціціанова: «Или покоритесь, или сотритесь с лица земли» (I. Дзю­ба. «Застукали сердешну волю…» (Шевченків «Кавказ» на тлі непроми- нального минулого). — Київ: Дніпро, 1995. — С. 34-35).

Загалом паралельний зв’язок ґрунтується на співвідношенні видо- часових форм дієслів-присудків, що уможливлює розгляд останніх як внутрішніх чинників міжреченнєвої взаємодії [Рохлин 1988, с. 45]. За умови тільки такої міжреченнєвої взаємодії, нічим іншим не підкріпле­ної, реалізується слабка форма паралельного синтаксичного зв’язку. Подібна взаємодія здебільшого посилюється смисловим співвідношен­ням поєднуваних речень: (13) Різнобарвним і гострим кавказьким кок­тейлем по-різному причащалося не одне покоління російських літера­торів. Кавказька тема породила в російській словесності не одну, а кілька окремих традицій, одні з яких з часом вичерпувалися, а інші — розросталися. В історичній перспективі найпродуктивнішою виявила­ся традиція «позачасової», «очищеної» від політичних нашарувань рецепції Кавказу, традиція лірико-філософських рефлексій… (І. Дзюба. Зазнач, праця. — С. 20-21). У структурі тексту (13) наявна не тільки співвідносність форм дієслів-присудків причащалося — породила — ви­явилося, але й смислова єдність трьох по єднаниху складне синтаксич­не ціле речень.

При аналізі функціонального співвідношення видо-часових форм дієслів-присудків здебільшого звертають увагу нате, що «рух форм ми­нулого часудоконаного виду створює зміну дій, які витісняють одна одну, та їх результатів у хронологічній послідовності», таким чином, « минулий час доконаного виду… відрізняється динамізмом » [Виноградов 1986, с. 442], пор.: (14) Отаман Світозар, Хоробрі з Найхоробріших низько вклонились святому чудо-дереву Мові, його Охоронцю Сивоборо­дому, притисли шпорами кінські боки і помчали в бій, на ворогів своїх.

Скоро гострі мечі по ворожих Головах погуляли, підступного царя Нелюда з рідної землі вигнали, вкривши ганьбою його ім’я. А про народ волелюбний, про Хоробрих з Найхоробріших, про отамана Світозара полинула слава по білому світу (М. Магера. Казка про Хоробрих з Найхоробріших//Літературна Україна. — 1998. — 19 листопада). Реальна динаміка зображуваних подій у тексті (14) відтворюється співвідношенням видо-часових форм вклонились — притисли — по­мчали — погуляли — вигнали — полинула.

Форми ж минулого часу недоконаного виду виявляють описово зоб­ражувальний характер руху, вони посилюють ємно-панорамне тло подій, які співіснують і співвиявляються: (15) Унагірньому місті під старою річкою, яка, здавалося, текла собі, не знаючи сумнівів, жило дівча — вперте, тонкостанне й пекуче, як спечний вітер. Витвір давнього, стихійного злиття далеких — і ментально, й географіч­но — народів, дівча мало ті натуральні форми, лінії, що у всіх племен і народів звуться магнетичною красою, навіть у найлихіших її ви­

 

788


Синтаксис


явах (І. Павлюк. Мова молекул//Сучасність. — 1998. — Ч. 10. — С. 11). Співвияв й однопанорамність подій у тексті (15) передається формами текла — жило — мало.

Об’єднання речень у тексті може поставати наслідком їх кумуля­тивної інтегрованості (кумулятивна інтегрованість — це складна на­зва, витворена з двох компонентів, у якій кумулятивність означає по­стання структурної цілісності двох або більше одиниць, унаслідок їх поєднання за допомогою певних синтаксичних засобів, а другий (інте­грованість) компонент наголошує, що постпозитивне/і речення включе­не/і у зміст попереднього, тобто внаслідок інтегрування створюється смислова єдність). Такий зв’язок забезпечується: 1) сполучниками та аналітичними словосполуками, що функціонально можуть бути при- рівнені до сполучників: та, і, а, але, адже, однак, і звичайно, але насам­перед, а все ж таки, та вже аж ніяк, а ніякою мірою і т. ін.: (16) 3 перс­пективи геть пізнішого часу вся авантюра виглядає (як і сказано) поганим водевілем. Але в радянських тодішніх обставинах таких во­девілів було багато. Але мільйони дійових осіб, мобілізовані й наймані, як Галицький, «добровільні», як H., держава в державі, усі в машкарах, з поміняними прізвищами, усі під щоденною загрозою, все облуда — Га­лицький, який зовсім не Галицький, H., який не Н. (Ю. Шерех. 28 днів особливої служби соціялістичній батьківщині і по тому//Сучас- ність. — 1998. — Ч. 10. — С. 101); (17) Заййат Низа}п щі йаито іети йозгеЛІ йо шпіозки, іе шіеіокгоіпе йорготайгапіе йо копігопіас]і ]езі таїо гугукотпе. Иашеі да»у ггайу гаскойпіе ойрошіайаіу гйесуйошапіе, гаиізге тіаі сгав па гашагсіе из озіаіпіе] скшіїі котрготіви і ипікпіесіе аіаки.А іеііі гаскбй nie роігаНІ ойротейгіес — Заййат озіаеаі коггиісі (Сагеіа луЬогсга. — 1998. — 18 £гисІпіа); 2) спеціальними реченнями: питальними, філософсько-сентенційними та ін.: (18) Престиж Інсти­туту мовознавства і його органу сьогодні стоїть на нулі або нижче нуля. Можна побоюватися, що коли в журналі й далі буде дух Руса- тюка, ртуть не піде вгору.

Чи можна поліпшити становище? Певно, що так. Чимало тем і проблем у теперішніх обставинах УРСР залишаються закритими для об’єктивного наукового дослідження (Ю. Шерех. Поза книжками і з книжок. — Київ: Час, 1998. — С. 247). У тексті (16) роль кумулятив- но-інтегративного засобу відіграє сполучник але, повторюваний двічі, він посилює інтегративність семантики, наповнюючи її градаційно- кульмінаційною висновковістю. Подібний зв’язок ні в якому разі не слід ототожнювати з явищем парцеляції в межах простого чи склад­ного речення.

Інтегративно-кумулятивний внутрішньотекстовий міжреченнєвий зв’язок спрямований на забезпечення смислової єдності об’єднуваних частин (при цьому останні не виступають комунікативно достатніми одиницями, оскільки це притаманно тільки складним синтаксичним цілим як смисловим і структурним єдностям), пор. смислову і структур­ну недостатність речення За своє життя вона побачила багато у кон­тексті: (19) Марія сповільни підходила до свого подвір’я. На душі було

 

Розділ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту.


789


чомусь тривожно. Вона не могла навіть пояснити причину цього неспо­кою. За своє життя вона побачила багато. Тут були і війна, і голод, і знущання фашистів, і щоденна недовіра «своїх», хоча якими вони були своїми і для кого вони були своїми? Не минало такого року, аби когось не арештовували, когось не судили за крадіжку трьох-чотирьох ко­лосків з поля, на якому вони просто гнили, але взяти їх кому-небудь з колгоспників боронь Боже (А. Яна). Вважаємо не вельми коректним віднесення парцельованих утворень і розгляд способів їх приєднання до речення на рівні текстових зв’язків, оскільки в цьому разі про речен­ня як таке у системному та віртуальному вимірі говорити не видаєть­ся можливим. Міжреченнєві синтаксичні зв’язки постають засобами організації складного синтаксичного цілого (ССЦ) як одного з елементів текстової структури (за Г. Я. Солгаником ССЦ становить другий ярус після речення (перший ярус) ієрархічної будови тексту, третій рівень ста­новлять особливості розгортання теми: одне або декілька ССЦ, об’єдна­них розвитком теми, четвертий ярус — розділи твору (він не завжди ре­алізується, за відсутністю останніх), п’ятий ярус — частини і шостий ярус — завершений твір, який являє собою функціонально, семантич­но і структурно завершений текст [Солганик 1973, с. 187-188]). Якгцой звертати увагу на значущість парцелятів у внутрішній будові тексту, то слід це здійснювати із застереженням того, що розглядається текстовий аспект речення і його комунікативний вимір.

Окремо варто зупинитися на коаліційно-імпліцитному зв’язку, коли два і більше речень об’єднуються в ССЦ завдяки розвитку певної теми. При цьому самі формальні засоби зв’язку імпліковані, хоча їх легко при необхідності відновити. У цьому разі коаліційність означає об’єднання речень на основі розкриття певної теми, що постає тим об’єднавчим началом, навколо якого розгортається сама розповідь (на цих засадах побудована більшість анекдотів, у яких те чи інше вуль­гарне слово не називається (не експлікується), хоча для співрозмов­ників його семантика чітко окреслена): (20)Две фермерши копались на огороде. Одна из них витащила из грядки огромную морковь. Долго рассматривалаее, потом сказала: «Совсем каку моего мужа». — «Вот зто да! Такой большой?» — завистливо спросила подруга. — «Нет, — ответилаженщина. — Такой же грязный»). При коаліційно-імпліцит- ному зв’язку саме слово-тема (слово-образ, слово-стимул, слово-мотив), імплікуючись, вивільняє місце, яке повинно бути заповнене ним са­мим. У силу цього воно випромінює свій потенціал поза самого себе. Ця еманація виступає досконалою і найнасиченішою побіля центру тексту, на периферії набирає нижчих форм вияву: (21) Тгаеейіа Ігакі}сгук6и> nie гасгеїа зі% шгаг г иіргошайгепіет запксіі 0И2 т 1991 г. И1и§а и>о]па г Ігапет, гакопсгопа и> 1988 г., їеї геЬгаїа вігавгпе іпішо. Ргаїиіе саіерокоіепіе іу]е и) іуск піепаїигаіпуск тагипкаск.

Сепегу а§гез]і па КииіеЦ згикас паїеіу ш копсерсіі шо}пу ігаско- ігапзкіе], кіогсі ігаскі іукіаіог ргоиіайгії ш ітіепіи і па ггесг саІе£о агаЬзкіе§оішіаіа.Рооітіи Іаіаск Ігак шузгеШг піе’}г юіеікіті зігаіаті ІиЛгкіті і таіегіаіпуті. АгаЬзсу зоіизгпісу nie кшаріїі зі% г ротосц

 

790


Синтаксис


апі іупг Ьагігіе] гекопірепзаіц. Заа’дапі игпаї шіес, ге Ьодасіша Кии>е]~ Іи — ишагапедо рггег Ігак га згіисгпу іи>6г Вгуіу]сгукди> — скос и> сгеісі ггекотрепзщц зігаїу ропіезіопе ш маїсе «га агаЬзкц зргаїуе» (Оагеїа луЬогсга. — 1998. — 18 §гиапіа). Весь текст (21) об’єднаний, завдяки слову-темі ігадейіа, що підтверджується наявністю конкрети- заторів його семантики: ию]па, а£гез]а, копсерс’;а шо;пу, іиіеікіе зігаїу Іийгкіе і таіегіаіпе і т. д. У всіх реченнях, крім першого, семантика слова Іга§ейіа є імпліцитною, унаслідок її сильного потенційного ви­яву між реченнями витворюється коаліція, що розвиває одну тему.

Засоби синтаксичного міжреченнєвого»зв’язку можуть розташо­вуватися лінійно: кожне наступне речення уміщує відповідний фор­мант поєднування (пор. приклади (1), (2), (3), (4), (5), (6), (7), (8)). Такий різновид синтаксичного зв’язку є контактним. Він здебільшого виявляється у послідовному та ланцюговому зв’язках. Йому проти­ставлений дистантний зв’язок, особливістю якого є репрезентація того чи іншого елемента (за його допомогою пов’язуються речення) у кон­струкціях, що розташовані опосередковано одна від одної: (22) У полі давно дозрівали різні овочі, до них кожного просто манило. Сонце ніби висіло у повітрі. Хотілося покинути усі ігри і забави і стрімго­лов кинутися тиди. у поле, до помідор, що наливалися червоним со­ком, до огірків, що так принадно вилежувалися під огудинням, до всього цього багатства (А. Яна) (повтор елемента у полі/у поле є опо­середкованим однією реченнєвою структурою, подібне властиве і родо- видовим зв’язкам: овочі — помідори — огірки).

У тексті між реченнями постають смислові відношення, засобом орга­нізації яких виступають синтаксичні зв’язки. їх характеристика потребує окремого розгляду, а тут варто було б зазначити ряд випадків корелятив­ності синтаксичних зв’язків і смислових міжреченнєвих відношень. Поши­реними виступають інформаційні смислові відношення, суть яких поля­гає у розширенні ємності слів опорного речення або останнього загалом. Такий тип відношень корелює з ланцюговим (приклади (1), (7), (8)) зв’яз­ком. Пояснювально-мотивувальні міжреченнєві відношення характеризу­ються супровідним смисловим відтінком постопорних речень. Здебільшо­го такі відношення корелюють з інтегративно-кумулятивним (приклад

(19)   ), коаліційно-імпліцитним (приклади (20), (21)) зв’язком.

Окремо слід наголосити на особливості аргументаційних та ко- ментувальних смислових відношень, при яких постопорне речення, як правило, є аргументом попереднього або ж коментує наведені у ньо­му факти, дані тощо. Аргументаційні відношення співвідносяться з інтегративно-кумулятивним зв’язком, що має місце при вживанні тих чи інших засобів актуалізації протиставлення (приклад (16)). Уже у цьому разі наявна асиметрія синтаксичного зв’язку та смислових від­ношень, оскільки той самий тип зв’язку корелює з різними типами відношень. Коментувальним відношенням притаманний широкий діа­пазон смислових відтінків. Основним із них варто вважати розши­рення ємно-інформаційного тла препозитивної реченнєвої структури через покликання на неї відповідними засобами постпозитивного ре­

 

РОЗДІЛ XIX. Текст. Основні ОДИНИЦІ тексту..

 

791

 

чення типу займенника це, те (приклад (7)). Такий тип смислових відно­шень також корелює з інтегративно-кумулятивним зв’язком. .

У нинішній науці не приділяють уваги особливому типу смислових міжреченнєвих відношень, що пронизують здебільшого всю структуру тексту і які можна назвати концептуально-парадигматичними. їх суть полягає в тому, що одне з речень, постаючи опорним, утримує на собі увесь спектр доцентрових внутрішньотекстових зв’язків: таке речення може виступати заголовком або уміщуватися у будь-якій частині тексту. Воно, власне, і становить концепт усього тексту, що уточнюється, поглиблюєть­ся, розвивається у подальшому. Такі смислові відношення у чомусь на­гадують аргументаційні та коментувальні, їх відмінність полягає в тому, що при аргументації наводяться ті чи інші тези на користь висловлено­го, а коментувальні спрямовані у доведення і коментар репрезентованої інформаії. Таким чином, при аргументаційних і при коментувальних відношеннях відсутнє висловлення концепта в опорному реченні і постій­не покликання на нього, пор.: (23) В. Непомнящий. Феномен Пишкина в свете очевидностей (Через 125 речень у третьому розділі читаємо: Увидев — уже вторично — в заголовке «феномен», иной внимательний читатель, может бить, усмехнется; ниже, думаю, будет ясно, почему нельзя без этого слова обойтись — как и без некоторих перекличек с предыдущей моей новомирской статьей; тут також працює на базово- концептуальне речення повтор тези: Одно из … опасных мест Василий Андреевич усмотрел в «Стихах, сочиненных ночью во время бессоницьі» (октябрь1830. Болдино): Жизни мишьябеготня…/ Чтотревожииіьти меня? — писал Пушкин… Через п’ять речень: Строка зта била понята (ипо сию пору нередко понимается) как єдиний слитный троп, а имен­но — метонимия…; знову ж таки в інтервалі двадцяти речень: Зато от начала до конца как свинец лежит строка Жизни мьішья беготня: центр текста, его черная дира; подібну періодичність спостерігаємо до кінця тексту (Непомнящий В. Феномен Пушкина в свете очевиднос- тей//Новьій мир. — 1998. — № 6. — С. 191-215). Таким чином, витво­рюється парадигма семантичних модифікацій-інтерпретацій концепта та простежується цілий спектр формальної репрезентації останнього.

Особливий статус належить асоціативно-образним смисловим міжре- ченнєвим відношенням, що передбачають розгортання текстового тла на основі асоціацій, уявлень. Такий тип відношень корелює з коаліцій­но-імпліцитним зв’язком, хоча тільки ним не обмежується (приклади

(20)  , (21)). Специфіка асоціативно-образних міжреченнєвих відношень полягає також у тому, що в їх основі можуть бути асоціативно-цільові слова, слова-образи, слова-символи, слова-теми тощо, пор. структуру- вання народної пісні на основі слова-образу калина, тополя тощо.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.