Зоряна Коцюба — ЛІНГВІСТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИСЛІВ’ЇВ І ПРИКАЗОК

Статтю присвячено розглядові різноманітних аспектів і напрямів лінгвістичного дослідження
прислів’їв і приказок; простежено проблеми лінгвокультурологічного аналізу паремій мов європейського ареалу,
зокрема в межах пошуку універсального й національного в традиційних текстах народної культури.
Ключові слова: прислів’я, приказка, лінгвістика, пареміологія, мовна свідомість, побутова свідомість.

Паремії вже не одне десятиліття різнобічно досліджуються в традиційних мовознавчих, пареміологічних,
фольклористичних студіях, результатом яких є сотні праць, що висвітлюють особливості структури, семантики,
стилістики та (рідше) функціонування паремійних одиниць на матеріалі різних мов. Однак ще й досі не цілком
з‟ясованим залишається статус прислів’їв і приказок як об‟єктів лінгвістичного дослідження. Мета
пропонованої розвідки – проаналізувати традиційні та сучасні підходи до розгляду різномовних паремій.
У лінгвістиці тапареміології загальноприйнятим є погляд на прислів’я і приказки як на одиниці мови, що
реалізуються в мовленні, оскільки паремія, з одного боку, є текстом, а з іншого, – її використання в певному
мовному колективі фіксоване (тобто належить мові): воно більш-менш єдине для всіх членів колективу, не
будучи при цьому повністю мотивоване внутрішньою структурою тексту [Падучева 1984: 246]. Незважаючи на
смислову й формальну завершеність (у більшості випадків), здатність передавати завершену думку незалежно
від сусідніх висловлювань, у мовленні паремійні висловлювання побутують, як наперед дані, тому самостійно,
поза контекстом, поза реакцією на вербальну ситуацію не вживаються, хоч у наукових дослідженнях
здебільшого аналізуються незалежно від контексту, за винятком поодиноких праць, присвячених розгляду
особливостей функціонування паремій у художніх творах (див., наприклад, [Мерзлікіна 2001; Пашенько 1996]).
Хоча ніхто з дослідників паремій не заперечує, що цим мовним знакам притаманні такі основні
конституційні ознаки, як семантична цілісність, сталість, постійний компонентний склад, відтворюваність,
здатність виражати певні граматичні категорії, які властиві всім одиницям фразеологічного рівня мови,
проблема статусу прислів’їв і приказок у сучасному мовознавстві залишається нерозв‟язаною [див. Алефіренко
1987: 89-91; Величко 1996: 18]. Трактуємо прислів’я і приказки як особливу групу мовних одиниць
комунікативного типу в межах фразеологічного рівня, яка, незважаючи на всі спроби структурних пареміологів
вибудувати струнку систему паремійних моделей, не є однорідною ні за структурою, ні за семантикою, ні за
функціями.
Якщо особливості побудови прислів’їв і приказок переважно висвітлюються у працях пареміологів
[Барли 1984; Дандис 1978; Пермяков 2001] (хоча спробу подати кінцевий список моделей англійських
прислів’їв було зроблено також у мовознавчому дослідженні О. Корень [Корень 2000: 7-12]), то граматична