Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Валентина Калько — КОНЦЕПТИ МОЛОДІСТЬ І СТАРІСТЬ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ (НА МАТЕРІАЛІ ПАРЕМІЙ)

У статті проаналізовано особливості мовної репрезентації концептів МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ в
українських пареміях, виявлено основні закономірності їхньої вербалізації, встановлено домінантні ознаки.
Ключові слова: вербалізація, концепт, паремія, прислів‘я, вік, молодість, старість.

Традиційно мову паремійних одиниць моделювали за допомогою спеціальної метамови, що не
враховувала їхню образну й лексичну специфіку, зв‟язок із явищами дійсності, пов‟язаність із процесами
спілкування тощо. Структурна пареміологія семантику паремій пояснювала шляхом їхнього запису на
метамову. Оскільки та сама паремія може функціонувати в різних типах ситуацій, а її значення зазвичай
співвідносне із ситуаційним контекстом, у такому разі, на думку Ю.І. Левіна, варто говорити про її смисл
[Левин 1984: 110]. Вважаємо, що поняття «смисл паремії» варто трактувати ширше, ураховуючи культурний
складник. Мовознавці справедливо зауважують, що прислів‟я є засобом освоєння емпірично пізнаваної
дійсності та її оцінки, яка репрезентована в образах-еталонах, що мають безпосередній стосунок до умов життя
носіїв певної мови, до їхньої культури, оскільки «мова фразеологізмів несе в собі відбиток духовної і
матеріальної культури народу» [Левин 1984: 120]. Лінгвістичне дослідження паремій у ХХ столітті було
зорієнтоване на такі основні проблеми: аналіз і виявлення їхніх основних ознак, характеристика лексичного
складу, синтаксису, художньої образності тощо. Лінгвокультурний потенціал паремійного фонду аналізували
побіжно, і цей дисбаланс було частково подолано лише в 90-х роках ХХ століття (див. праці В.М. Телії [Телия
1996], О.О. Селіванової [Селіванова 2004] та ін.). Структурна пареміологія, що почала активно розвиватися в
кінці 60-х років ХХ століття, «змінила застиглі уявлення про паремії, визначила законне місце цього жанру в
моделі світу, проникла в його внутрішню, формальну і змістову структуру» [Цивьян 1984: 11]. Методологічним
підґрунтям структурної пареміології став сплав структурної лінгвістики й семіотики (див. праці
Г.Л. Перм‟якова [Пермяков 1970; 1988]). Однак лінгвокультурний підхід до моделювання й пояснення
паремійних текстів може збагатити усталені дослідницькі традиції новими даними. Типовість образів, що
формують концептуальну структуру паремійних одиниць, функціонування в їхньому складі символів, еталонів
світогляду – результат колективного внутрішньорефлексивного досвіду етносу. Віддзеркалюючи характерні
риси етнічного світогляду, образний зміст прислів‟я може слугувати ключем для культурно-національної
інтерпретації [Телия 1996: 247]. У ньому зафіксовано соціальний і життєвий досвід народу, що накопичувався і
розвивався віками в умовах історично змінного довкілля. Саме з огляду на ці характеристики, важливо
відзначити, що більшість мовознавців кваліфікують прислів‟я як мовне кліше, вважаючи, що воно фіксує в
мовній формі типові відношення навколишньої дійсності і є знаком деякої ситуації [Пермяков 1970: 19].
Усі картини світу синтезує в цілісну концептосистему царина культури як сукупності матеріальних і
духовних цінностей, створених людством упродовж його історії. Саме вона інтегрує концепти різних картин
світу в єдиний концептопростір. Тому, яким би не був концепт – індивідуальним чи узуальним, наївним чи
науковим, повсякденним чи художнім, – його завжди необхідно розглядати з позицій належності до культури.
Такий висновок можна зробити на підставі неодноразових тверджень лінгвістів про взаємозв‟язок
вербалізованих концептів та самого процесу пізнання з культурою. Так, В.З. Дем‟янков на підставі аналізу
особливостей цього процесу приходить до висновку, що він «організовує в людині смислоутворення та
використання значень у межах культури, перетворюючи значення на загальне надбання людей, які належать до
цієї культури» [Демьянков 1994: 25]. Ю.С. Степанов підкреслює, що концепт становить ніби згусток культури
(культурного середовища) у свідомості людини і є тією формою, за допомогою якої культура належить до
ментального світу людини [Степанов 1997: 40]. На думку лінгвіста, концепти є фактами культури, і такими їх
робить увесь спектр уявлень, понять, знань, асоціацій, що наповнюють зміст концептів, від найдавніших до
найсучасніших [Степанов 1997: 40].
Сучасні лінгвістичні дослідження передбачають міждисциплінарну інтеграцію, оскільки без урахування
концептуальних засад філософії, психології, соціології, культурології та інших наук механізми функціонування
© Калько В.В., 2012 Розділ VІI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

111

мови буде змодельовано абстрактно. Вважаємо одним із перспективних напрямів подібної вбудованості синтез
лінгвістики, культурології й пареміології. Одиниці паремійного масиву можемо кваліфікувати як своєрідні
лінгвокультурноментальні формули, які максимально стисло, афористично виражають постулати народної
мудрості. Серед них виокремлюємо достатньо значну за обсягом групу, що реалізує уявлення етносу про вік
людини. Метою нашої статті є комплексний аналіз лінгвокультурного представлення концептів МОЛОДІСТЬ і
СТАРІСТЬ у паремійному фонді української мови.
Концепти МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ як конституанти суперконцепту ВІК посідають одне з центральних
місць у системі знань людини про світ, оскільки є елементами глобального процесу пізнання, концептуалізації,
категоризації і мовної репрезентації довкілля. Вік перебуває в тісному взаємозв‟язку з такими ключовими
концептами як ЛЮДИНА, ЧАС, РОЗВИТОК тощо, будучи, з одного боку, ними зумовленим, а з іншого –
маючи власну самостійну значущість у плані ціннісної, прагматичної орієнтації людського світосприйняття,
накопичення, систематизації і передавання життєвого досвіду. Різноманітні аспекти вербалізації концептів
МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ розглянуто в працях багатьох дослідників, зокрема праці Д. Мітєва, Н.В. Крючкової,
Ю.Ю. Литвиненко, І.М. Любіної, Т.О. Фадєєва та ін. Ю.Ю. Литвиненко проаналізувала стереотипні уявлення
про вік, комплексно описала лексико-семантичне поле «вік» на матеріалі російської мови. Н.Д. Арутюнова
здійснила порівняльний аналіз семантичних конструкцій із синонімами «молодий – новий» у проекції на
категорії часу й вічності. К.С. Яковлєва дослідила взаємозв‟язок понять «пора» і «вікова пора».
Досліджуваний матеріал уможливлює виокремлення трьох груп паремій:
1) прислів‟я і приказки, що характеризують старість як період життя людини та його особливості, напр.:
Сонце заходить – старим радість (П-90: 166); Старі, старі, сидіти би вам на печі та кувати калачі (П-
90: 167); Старому брехати – не ціпом махати (П-90: 168);
2) прислів‟я і приказки, що характеризують молодість як віковий період та його специфіку, напр.: Зі всіх
скарбів на світі найбільшим скарбом є молодість; Молодість має вовка в шлунку; Молодість лиха не знає; На
молодості, як на білім папері, що хочеш, те й напишеш (П-90: 164);
3) прислів‟я і приказки, у яких молодість і старість представлено як комплементарні сутності, а
компоненти паремій є протилежними за смислом сентенціями, напр.: Молодість скоро втікає, а старість
довго позістає (П-90: 164); Де старий ногою, там молодий головою (П-90: 165); Старий хоче спати, а молодий
гуляти (П-90: 167).
Досліджуваний матеріал уможливлює виокремлення в першій групі паремій як позитивних, так і
негативних характеристик старості. Домінування аксіологічного сприйняття не лише старості, а й молодості,
можна пояснити загальними висновками істориків мови, які вважають, що в процесі розвитку лексичної
системи слова «вікових ступенів» поступово втрачали значення надто конкретних періодів життя і набували
семантики ставлення людини до інших членів суспільства, оцінювали людину і її оточення [Колесов 1986: 142].
В українських пареміях переважають негативні ознаки цього життєвого періоду, до яких зараховуємо: слабкість
розуму: Старі літа, та дитячий розум (П-90: 167); нездатність до навчання: Старого вчити, як мертвого
лічити (П-90: 167); нетривалість пам‟яті: У старого голова, як решето: багато було, та вивіялось (П-90: 168).
Для українських паремій типовою є аналогія «старий – малий»: стара людина, втрачаючи ясність і тверезість
розуму, впадає заново в дитинство: Старе – як мале; Старе – як мале: що побачить, того й просить (П-
90: 166); Старий, а розуму за дитину не має;Старії – як малії: хоч трохи дай, то поїдять, хоч багацько дай, то
поїдять (П-90: 167). Старість зображено як безрадісну пору: Старость – не велика радость; Старість – то
смуток, а не радість; Старість – не радість, а смерть – не весілля (П-90: 169). Для старих людей залишається
лише дві втіхи: затишок сімейного вогнища та дому: Тримайся того порога, перед котрим зостарівся (П-
90: 169) та тепло: Стар любить сквар, а молод – холод (П-90: 167); Старому піч – як малому колиска (П-
90: 168). Самотність на старість сприймається як біда, лихо: Горе старому вдома самому (П-90: 165). Старість у
паремійній картині світу українців описано як час хвороб, зменшення фізичних сил. У цій фазі життя людину
переслідують печалі й хвороби. Прожиті роки спотворюють, калічать людське тіло: волосся сивіє, зуби
випадають, здоров‟я погіршується, втрачається гострота зору: Прийде старість – настане слабість (П-
90: 168); Старість іде – хвороби веде; Сама старість – хвороба; Старість не прийде з добром: коли не з
кашлем, то з горбом (П-90: 169); Волос сивіє – розум слабіє (П-90: 170); Така стара, що зуби вже поприїдала
(П-90: 168); Дай, боже, старим очі, а молодим розум (П-90: 165).
Українські прислів‟я і приказки характеризують старість неоднозначно, ми виявили низку паремій, які
приписують цьому життєвому періодові позитивні ознаки. Передовсім людина, яка прожила довге життя, –
людина багата досвідом, може багато чому навчити: Сивина в бороду – ум в голову (П-90: 169); Старий віл
борозни не псує; Старий ворон пусто не кряче; Старий баран має твердий ріг; Старий говорить – городить,
та на правду виходить; Старі крутяться, а молоді учаться (П-90: 167). Як досвідчену і мудру людину,
старого важко обманювати, оскільки він знає всі життєві хитрощі: Старого горобця на полову не зловиш (П-
90: 167); Старий пес даремно не бреше (П-89: 196).
Українські паремії відображають сприйняття старості як стану людини, який слід поважати й шанувати,
оскільки, по-перше, цей життєвий період не омине нікого: Чевствуй старих, бо й сам старим будеш (П-
90: 166); Допомагай старим, бо доведеться бути й тобі таким (П-90: 165); по-друге, старі люди – скарбниця ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

112

безцінного життєвого досвіду й мудрості: Слухай старих людей, то й чужого розуму наберешся й свого не
згубиш; Старий говоритиме на глум, а ти, молодий, бери собі на ум (П-90: 166); Старого чоловіка для поради
держи (П-90: 168).
У досліджуваному мовному матеріалі ми зафіксували тенденцію: кожну позитивну ознаку старих людей
анулюють паремії з негативною оцінкою. Наприклад, групі паремій, у якій старі схарактеризовані як мудрі,
взірець для молоді, протиставлено групу прислів‟їв і приказок, у якій констатовано, що старих не можна нічому
навчити, вони є дурними.
Другій групі паремій теж притаманна певна амбівалентність: подвійне розуміння молодості. Це
зумовлено, з одного боку, захопленням позитивними характеристиками молодих людей, а з другого – стійкими
уявленнями про негативні якості, що зазвичай властиві особам молодого віку. Так, позитивно оцінено такі
ознаки молодості, як: красу: Молода й хороша, як ягідка(П-90: 162); силу: Легкий і гріх на молодих плечах (П-
90: 162); Як я молодий був, то-м з плота на коня ліз (П-90:164); безтурботність: Молодість лиха не знає (П-90:
164);відкритість для навчання та виховання: З молодого, як з воску, що хоч, то виліпиш (П-90: 162); На
молодості, як на білім папері, що хочеш, те й напишеш (П-90: 164). Молодість в українських пареміях
представлено, як дорогоцінну пору: Золотий час – молоді літа; Золотий час – юнацькі літа; Молоде – золоте,
а старе – гниле.(П-90: 162). Молодість цінна ще й тому, що вона швидко минає: Двічі молодим не бути (П-
90: 162); Молодий місяць не всю ніч світить (П-90: 163).
Водночас негативними ознаками молодості в прислів‟ях і приказках є: легковажність: Молода, як горіх,
так і проситься на гріх; Молодо-зелено, гулять велено; Нехай гуляє молодь, більш копи лиха не наробить (П-90:
164); відсутність життєвого досвіду: Молодість і мудрість не сідають на однім стільці (П-90: 164).
Паремійна система української мови відображає тісний зв‟язок уявлень про молодий вік людини на
основі актуалізації певних образів, зокрема характерних властивостей напоїв: Молода брага хмільна; Молоде
пиво шумить; Молодий хміль мусить вишуміти (П-90: 162); тварин: Молодий кінь до бою, а старий до гною (П-
90: 163); птахів: Молодий горобець, та спритний (П-90: 163); природних явищ: Молодий місяць не всю ніч
світить (П-90: 164); рослин: Молодий та зелений, як гарбуз у спасівку (П-90: 163). Можемо стверджувати, що
позитивна чи негативна оцінка молодого віку чітко розподілена за шкалою «фізичне» – «інтелектуальне»,
причому перше отримує позитивну оцінку, напр.: Як була я молода, то була і врода, а тепер на виду, то й в
дзеркалі не найду (П-90: 164), а друге – негативну, пор.: Доки молодий – то й дурний; Молодий – дурний (П-90:
162); Хто не був молодим, той не був і дурним (П-90: 163).
У третій виокремленій нами групі прислів‟їв і приказок розмежовуємо кілька підгруп: а) молодість
переважає старість: Молоде орля, та вище старого літає (П-90: 163); б) старість переважає молодість: Ліпша
старого рада, як молодого робота (П-90: 165); Старе скаже на глум, а ти бери на ум (П-90: 166); Старий, а як
скаже, то й молодий не справиться (П-90: 167); в) старість і молодість мають свої позитивні ознаки: Старий
стару хвалить, що добрий борщ варить, а молодий свою гудить: що не зварить, то спаскудить (П-90: 167);
Чим старіший, тим мудріший, чим молодший, тим дорожчий; Шукай правди у старих, а сили у молодих; Що
красніше, то смачніше, що стареє, то гіднеє (П-90: 168); г) старість і молодість мають власні негативні
характеристики: Молодість – дурість, старість – не радість (П-90: 164).
Більшість паремій цієї групи побудовано на протиставлені молодості і старості. Підґрунтя окремих
прислів‟їв і приказок становлять уявлення про життя людини, особливості поведінки молодих і старих: Хто
гуляє много замолоду, той вмре на старість з голоду; Хто змолоду балує, той під старість старцює (П-90:
163); Що вільно молодому, не вільно старому (П-90: 164); Для старого більша година, як для молодого ціла
днина (П-90: 165); Старий хоче спати, а молодий гуляти (П-90: 167); Старому подушечки, а молодому
іграшечки; Старому піч – як малому колиска (П-90: 168).
У пареміях репрезентовано вікову характеристику досвіду, справ людини: Инший молод годами, а
старий бідами (Н: 133); Інший молод годами, та старий ділами (П-90: 162); Не роками старість гарна, а
ділами (П-90: 168). Прислів‟я також відображають зв‟язок життя в молодості із життям в старості: якщо молоді
роки проживеш у веселощах, не працюючи, то на старість нічого не буде, а отже, життя прожите марно: Не
розкошуй замолоду, бо на старість будеш бідувати; Треба замолоду кості гризти, аби на старість м‘ясо їсти
(П-90: 163); Молодість лінива – то старість плачлива; Розпутне життя в молодості приносить хворобу на
старі кості (П-90: 164); Болять старі кості за гріхи молодості (П-90: 165). Зауважимо, що молодість і старість
представлено в пареміях не лише в зіставленні й порівнянні, а й у розвитку, як діалектичну єдність: відповідно
те, що притаманне людині в молодості, на старість набуває ще суттєвіших виявів: Молоде і криве, а на
старість і вдвічі (П-89: 112). Прислів‟я констатують, що з віком відбувається утвердження характеру, і не
варто очікувати від людини змін: Коли замолоду ворона попід небом не літала, то не полетить вонатуди й під
старість; Не вилетіла ворона замолоду у вирій, то й не полетить на старість (П-89: 215). Аналіз паремійних
одиниць уможливлює вияв, з одного боку, тісного взаємозв‟язку двох вікових періодів людини: Молодість
бурлива, старість щаслива;Яка молодість, така й старість (П-90: 164), а з іншого – зміну ставлення людини
до себе й світу залежно від віку: Змолоду за охоту, під старість на неволі; Коли молод бував, під колінця
горобця вибивав, а як стар став, всього того (П-90: 162); Молода була – дурна була, стара стала – дурна
стала (П-90: 165); І чорт на старість в монахи пішов (П-90: 168). Розділ VІI. ПРОБЛЕМИ ЛІНГВІСТИКИ ТЕКСТУ, ДИСКУРСОЛОГІЇ, ДИСКУРС-АНАЛІЗУ

113

Загалом паремійні одиниці, пов‟язані з концептами МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ, характеризують розум,
зовнішність, досвід, життя людини залежно від певного періоду. Поняття віку в паремійному фонді української
мови передовсім корелює з розумовими характеристиками людини. Часто прислів‟я ґрунтуються на
протиставленні зовнішнього вигляду старої людини і відсутності розуму: Голова лисіє, а розум дуріє (П-90:
324); Що старіє, то дуріє (П-90: 335); Як волосся сивіє, то чоловік дуріє (П-90: 170); Вік прожив, а розуму не
нажив (П-90: 337). У поодиноких випадках людей літнього віку протиставлено молодим: Молодий – розумний,
старий – та дурний. Варто зауважити, що окремі прислів‟я репрезентують старших за віком людей як
досвідчених, розумних: Шукай розуму в старих, а сили в молодих (П-90: 168) Як голова сивіє, то чоловік мудріє
(П-90: 335); Не сивий мудрий, а старий (П-90: 330). Молоді для українців здебільшого теж не є надто
розумними: Доки молодий, то й дурний (П-90: 331); Хто не був молодим, той не був і дурним (П-90: 334). Однак
прислів‟я: Зростом мале, але розумом старе (П-90: 325); Хоч молодий роками, та старий розумом (П-90: 334);
Хоч і молодий ще, а розум старечий має (П-90: 334) позитивно характеризують інтелектуальні здібності
представників молоді. Загалом аналізований матеріал дає можливість констатувати, що й молоді, й старі в
українській етносвідомості здебільшого сприймаються як люди з невисоким рівнем інтелекту.
Концепти МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ у паремійному масиві української мови змодельовано на ґрунті
взаємодії із просторовим кодом культури, що уможливлює вербалізацію таких характерних ознак:
– просторова інтерпретація віку: Біжить мій вік, як вода по камінню; Вік ізвікувати – не в гостях
побувати; Вік прокалатала, як у піч уклала (П-90: 152); На віку як на довгій ниві (П-90: 153); Пішли мої літа,
яко вітри круг світа (Н: 127);
– змінність періодів життя: Молодість пішла, не попрощалася, старість прийшла, не привіталася;
Птицею чоловік через молодість перелетить, а через життя їде орачем; Молодість скоро втікає, а старість
довго позістає (П-90: 164); Прийде старість – настане слабість (П-90: 168); Старість іде і хвороби веде;
Старість не прийде з добром: коли не з кашлем, то з горбом (П-90: 169).
Актуалізація часового коду культури в пареміях, пов‟язаних із концептами МОЛОДІСТЬ і СТАРІСТЬ,
фіксує членування часового відтинку, відображає рух людини по часовій осі, кодує особливості буття індивіда
в матеріальному й нематеріальному світі в певний період його життя. Взаємодія концептів ЧАС і
МОЛОДІСТЬ/СТАРІСТЬ реалізує такі ознаки:
– активність / пасивність часу життя: Старій кобилі не брикацьця, сивій бабі не цілувацьця (Н: 394); В
старої яхидної баби десять чортів сидять, та ще й двадцять сідалах гуляють (Н: 401); Не живе, тільки дні
доживає; Не живе, тільки дні тре (П-90: 160);
– характеристика часових періодів життя: Не умен до двадцять, не жонат до тридцять, не богат до
сорок – кругом дурак (Н: 279); Як по шістдесят літ віку, то вже по мужику; Як сорок літ стане, жінка в‘яне
(П-90: 155);
– ментальна зворотність / незворотність часу життя: Літа минають і не вертають; Горе мені, біда
мені – минулися літа мої: коли б літа вернулися, лучче б хлопці горнулися; Минули ті роки, що розпирало боки;
Тісні роки настали, гради, сніги царину позбивали, з болотом змішали, а на шию торби повкладали (П-90: 154);
Як же мені знать, котрий мені год? Як родивсь, то без пам‘яті був, як ріс, то розуму не мав, а як уже до
розуму дійшов, тоді б то й лічить, та багацько літ уплило (П-90: 155);
– ментальні закони сприйняття часу життя: Година за годиною – та й так вік зійде; День довгий, а вік
короткий (П-90: 152); Нема в світі ліку для довгого віку (П-90: 153); Рік зійшов, якби з вітром пішов; Рік ми
зійшов, як з батога тріснув; Роком день стає; Рік прожити – не пальцем перекивати (П-90: 154);
– оцінка часових періодів життя: Золотий час – молоді літа (П-90: 162); Молоде – все золоте; Молоде –
все золоте, а старе – гниле (П-90: 163); Молодість – буйність, а старість – не радість (П-90: 164);
Старость – не велика радость (П-90: 169).
Отже, в українській паремійній картині світу опозиція «молодий/старий» є універсальною, оскільки
належить до найдавніших семантико-прагматичних протиставлень і реалізує уявлення про початок і кінець,
силу і слабкість, зростання і зменшення тощо. У прислів‟ях і приказках досить широко представлено оцінний
континуум «молодість – старість», причому перший компонент має позитивні конотації (краса, здоров‟я, сила,
енергійність, перспективність), а другий – негативні (хвороба, безпорадність, слабість, дурість). Можемо
констатувати, що досліджуваний мовний матеріал репрезентує полярну оцінку як молодості, так і старості.
Паремійні одиниці ґрунтуються на образному переосмислені різноманітних життєвих ситуацій, вони варіативно
відображають специфіку оцінних переваг, норм і стереотипів поведінки стосовно молодості й старості й
детально характеризують ці феномени з різних боків. Так, поширеними є прислів‟я, що констатують зовнішні
вияви молодості й старості, психоемоційні зміни цих вікових періодів, а також відображають значущість
трудового й духовного досвіду людей похилого віку. Для української лінгвокультури характерні паремії, які за
своєю суттю є дидактичними установками й повчаннями молодшому поколінню в ставленні до старших людей.
Запропонований лінгвокультурний підхід до вивчення засобів вербального наповнення одного із ключових
концептів українського етносу відкриває перспективи для комплексного опису наївної картини світу на
матеріалі паремійного фонду.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24

114

Література
Демьянков 1994: Демьянков, В.З. Когнитивная лингвистика как разновидность интерпретирующего
подхода [Текст] / В. З. Демьянков // Вопросы языкознания. – 1994. – № 4. – С. 17-33. – Библиогр. : с. 33.
Крючкова 2006: Крючкова, Н.В. Концепт «молодость» в политическом дискурсе [Текст] /
Н. В. Крючкова // III Международные Бодуэновские чтения : И.А. Бодуэн де Куртенэ и современные проблемы
теоретического и прикладного языкознания (Казань, 23-25 мая 2006 г.) : труды и материалы : в 2 т. – Казань :
Изд-во Казан. ун-та, 2006. – Т. 1. – С. 86-88. – Библиогр. : с. 88.
Колесов 1986: Колесов, В.В.Мир человека в слове Древней Руси [Текст] / В. В. Колесов. – Л. : Изд-во
Ленинградского университета, 1986. – 312 с. – Библиогр. : с. 300-305. – 14231 экз.
Левин 1984: Левин, Ю.И. Провербиальное пространство [Текст] / Ю.И. Левин // Паремиологические
исследования. – М. : Наука, 1984. – С. 108-126. – Библиогр. : с. 125-126.
Пермяков 1988: Пермяков, Г.Л. Основы структурной паремиологии [Текст] / Г. Л. Пермяков. – М. :
Наука, 1988. – 236 с. – (Исследования по фольклору и мифологии Востока). – Библиогр. : с. 222-231. –
2500 екз. – ISBN 5-1680684.
Пермяков 1970: Пермяков, Г.Л. От поговорки до сказки : (Заметки по общей теории клише) [Текст] /
Г. Л. Пермяков. – М. : Наука, 1970. – 240 с. – Библиогр. : с. 228-237. – 11000 екз. – ISBN 5-2644761.
Рудакова 2007: Рудакова, О.И. Концепты «молодость» и «старость» как динамические явления (на
материале словообразования) [Текст] / О. І. Рудакова // Вестник Ставропольского государственного
университета. Филологические науки. – 2007. – Вып. 51. – С. 247-252. – Библиогр. : с. 252.
Селіванова 2004: Селіванова, О.О. Нариси з української фразеології (психокогнітивний та
етнокультурний аспекти) [Текст] / О. О. Селіванова. – К.-Черкаси : Брама, 2004. – 276 с. – Бібліогр. : с. 250-
270. – 500 пр. – ISBN 966-8021-69-Х.
Степанов 1997: Степанов, Ю.С. Константы. Словарь русской культуры. Опыт исследования [Текст] /
Ю. С. Степанов. – М. : Языки русской культуры, 1997. – 824 с. – 1000 ек. – ISBN 5-88766-057-0.
Телия 1996: Телия, В.Н. Русская фразеология. Сематический, прагматический и лингвокультурогический
аспекты [Текст] / В. Н. Телия. – М. : Языки русской культуры, 1996. – 288 с. – Библиогр. : с. 272-284. –
3000 екз. – ISBN: 5-88766-047-3.
Цивьян 1984: Цивьян, Т.В. Предисловие [Текст] / Т. В. Цивьян // Паремиологические исследования :
сб. ст. – М. : Наука, 1984. – С. 7-13.

Джерела
П-90: Прислів‟я та приказки : Людина. Родинне життя. Риси характеру / Упоряд. М. М. Пазяк. – К. :
Наукова думка, 1990. – 528 с. – (Українська народна творчість). – 77500 пр. – ISBN: 5-12-001089-Х.
П-89: Прислів‟я та приказки : Природа. Господарська діяльність / Упоряд. М. М. Пазяк. – К. : Наукова
думка, 1989. – 480 с. – (Українська народна творчість). – 10000 пр. – ISBN: 5-12-001561-1.
Н: Українські прислів‟я і таке інше. Уклав М. Номис / [Упоряд., приміт. та вступна стаття
М. М. Пазяка]. – К. : Либідь, 1993. – 768 с. – 10000 пр. – ISBN: 5-325-00015-2.

Статья посвящена анализу особенностей языковой репрезентации концептов МОЛОДОСТЬ и
СТАРОСТЬ в украинских паремиях, выявлению главных закономерностей их вербализации и описанию ключевых
характеристик.
Ключевые слова: вербализация, концепт, паремия, пословица, возраст, молодость, старость.

The article analyzes the peculiarities of language representation of the concepts YOUTH and OLD AGE in
Ukrainian paremias, provides an explication of basic laws of its verbalization as well as the dominant features
characterizing the youth and old age.
Keywords: verbalization, concept, paremia, age, youth, old age.
Надійшла до редакції 20 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.