Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Микола Вербовий — ІЗ СПОСТЕРЕЖЕНЬ НАД ГОВІРКОЮ СЕЛА ЛОЗОВАТКА КРИВОРІЗЬКОГО РАЙОНУ ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У статті подано опис найголовніших особливостей степової говірки села Лозоватка, зокрема виявлено
та визначено основні фонетичні, граматичні, синтаксичні й лексичні риси, що характеризують розглядану
говірку як мовну систему.
Ключові слова: говірка, діалектний текст, мовні особливості говірки.

В Атласі української мови мовлення мешканців Криворізького району Дніпропетровської області
представлене лише двома населеними пунктами – 76 Мусіївка Криворізького району та 77 Новожитомир
Криворізького району [АУМ ІІІчастина ІІ: 58]. Цілком очевидна річ, що докладне вивчення мовних
особливостей новожитніх говірок вимагає згущення мережі обстежуваних населених пунктів, оскільки не
можна зрозуміти і, відповідно, докладно описати живе мовлення нашої території, базуючись лише на описі
говірок двох населених пунктів. Залучення до розгляду нового фактичного матеріалу із досі необстежених сіл
дозволить, крім усього іншого, перевірити або й уточнити дані, зафіксовані в АУМ. Актуальність нашої роботи
обумовлена також і тим, що живе мовлення фіксуємо у формі зв‟язних діалектних текстів, оскільки лише в
тексті найчіткіше виявляється системний характер говірки.
Мета нашої статті – виявити й описати найголовніші фонетичні, граматичні, синтаксичні та лексичні
особливості говірки одного села Криворізького району. Досягнення цієї мети можливе в результаті виконання
таких завдань: 1) зафіксувати говіркове мовлення у формі зв‟язних текстів; 2) проаналізувати діалектні тексти й
визначити найсуттєвіші риси, що характеризують розглядану говірку як мовну систему.
Для дослідження обрано селоЛозовбтку, розташоване на берегах річки Інгулець за 18 км од міста
Кривий Ріг на лінії Апостолово – Долинська. Лозоватка – село міського типу, центр сільської ради, кількість
населення приблизно 6830 чоловік. У селі працює дві школи, районна музична школа. Лозоватку заснували
1765 року переселенці з Чернігівщини (з-під Глухова).
Основними інформаторами виступають жінка (Фурт Тетяна Михайлівна, 1935 року народження, освіта
один клас) та чоловік (Андрєєв Іван Іванович, 1942 року народження, освіта сім класів); живуть у цьому селі з
© Вербовий М.В., 2012 Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

157
іда-прадіда, жінка за межі села майже не виїжджала, а чоловік служив в армії три роки, потім працював у місті,
але жив у селі1.

Фонетичні особливості
А. Вокалізм
Система голосних досліджуваної говірки складається із шести наголошених голосних фонем та п‟яти
ненаголошених, оскільки ненаголошені голосні [е] та [и] у вимові змішуються, можуть навіть заступати один
одного, напр.: йа ни з|найу; по|палис‘а ми|н’і (А).
Голосний [е] попередні приголосні не пом‟якшує, напр.: сту|пен’ки по|робе (А); при|мерно (А) (цей
прислівник – похідне утворення від праслов‟янського *měriti [ЕСУМ ІІІ 482], отже, рефлексом ě під наголосом
є голосний [е]); там |коло |бат‘ка бу|ло та|ке |место (А), в·ін р‘іс на од|н‘ім |мес’т’і (А), і цікаво вказати, що до
іменника |место (3 фіксації), який продовжує праслов‟янську назву *město „місце‟ [ЕСУМ ІІІ 484], один раз
зустрічаємо в аналізованому тексті й форму зі зміною [е] на [і]: там // та|к·і м·іс|та бу|ли (А).
Чергування голосних е у відкритому з і в закритому складах, як свідчать розглядані тексти, пов‟язане
найперше з наголосом: у наголошеній позиції виступає голосний [е], а в ненаголошеній збережено звук [і],
напр.: йак ма|лиĭ то шеґж на п·і|ч’іґж там (А); ну хл·іп пиек|ли // у п·і|ч’і (А); о|то |ц‘ілу |з‘імуґж на п·і|ч’і; //
а |коло |печ’і ота|ко з|роблиена (А); на п’і|ч’і сиди|мо; і хл·іб пеик|л·и сам·і / |печ’і|бул·и / пиек|л·и (Ф).
В окремих словах збережено етимологічний голосний [о] в новозакритих складах, напр.: напи|шу д|войе
сл·оў; у воĭ|ну (Ф); а |п·іс‘л‘а воĭ|ни (А) (цей іменник – очевидна позика з російської мови); а |бат‘ко |воз’ме
д|ругу (Ф); воли / по|палис‘а ми|н‘і так·і спо|коĭн’і (А). Спорадично фіксуємо паралельні форми, напр.: а |баба
мо|йа // |бат‘кова |мати // зґ|Искр’іўки; мо|йа |баба |р‘ідна / |бат‘кова |мати / са|ма із |Искроўк·і (А).
Прислівник все виступає або з голосним [е], або з [о], напр.: вс’о / с‘|н‘ігу ни|ма / все рос|тало / над|вор‘і
|тепло вс’о; |каже все / ни|ма // вс’о / под во|дойу во|но все // погни|ло (А).
До назви л‘од зустрічаємо один раз і форму л‘ід: і тоĭ л’од // йак |п·іде зг·ін / ну йо|го нази|вали зг·ін / ну
к|рига; ш·ч‘ас л’ід рос|таў і все (А).
Старий голосний [ę] послідовно змінився на [‟а], напр.: буў о|дин ко|лод’аз’ (А); кол·од’а|з’і бу|л·и (Ф);
після губних – на [йа], напр.: мен‘і бу|л·о |девйат’ год (Ф); од|ному бу|л·о пйат’ год (Ф); пйат’ (А); а ж·ін|ки
вйа|зал·и (Ф).
У нашій говірці відповідником до літературного іменника дірка [ЕСУМ ІІ 92] виступає лише форма
|дирка, напр.: ни|майе / |дирки (А); і о|то дироч’|ки (А).
Між кінцевими приголосними, де останній плавний, виступає вставний голосний, напр.: а вже ту|ди в
|центир хо|диў (Ф); до ко|лод‘аз‘а к·і|ломиетир і|ти (А); |опш·ч‘ім |шото ш·іс‘т‘ г|ребил’ (А).
Спостерігаємо як помірне укання, напр.: т‘і|йі шоул·у|хи да|дут‘ та|коĭ (Ф), так і гіперичне явище заміни
голосного [у], напр.: |мама дос|тане бо|маги (Ф).
Початковий голосний [а] заступлений голосним [о], напр.: к·істоч‘|ки з обри|кос’іў (Ф).
У досліджуваній говірці широко вживаний приставний приголосний [в], напр.: і вуг|л’а пойа|вил·ос‘ /
вуг|л’ам то|пил·и рос|пал‘увал·и (Ф); ту|ди о|то при|возил·и вуг|л’а да|вал·и ро|боч‘им (Ф); с:|тепу б·іжи|мо // на
хо|ду запл·і|тайімос‘ / і на вуг|л’і // п·ід йа|зик тан|ц‘уйім / |бос‘і // аж пи|л‘ака вста|йе (Ф) [вугол тут означає ріг
вулиці, де збиралася молодь. – М. В.]; |т‘іки сп·і|ват‘ а |б·іл‘ш н‘і|ч‘о ни |вивч‘ила о|то |вулич’н’і (Ф); хоч‘ і
|р‘іч‘ка ма|лен‘ка бу|ла ву|зен’ка (А); о|то в |мене ĭ |вуха о|тоґж (А); хаĭ вуг|л’а / то цеґж на ого|род ни |можна
(А).
Аналізований текст засвідчив варіантність іменникової форми, напр.: то йа з |вулиц’і / там у нас |улиц’а
(А); вуг|л’аґж то / то|д‘і ж ние бу|ло / уг|л’аґж це вже о|с‘о / нач‘а|лос‘ (А). Чи таке хитання відображає
структуру власне говірки, чи є зовнішнім впливом, поки сказати напевно важко, треба мати більше фактичного
матеріалу. Сказане справедливе й щодо іменника огонь, засвідченого без приставного приголосного, напр.:
у п·і|ч‘і // там о|то о|гон’ рос|пал‘уйут‘; а во|но // о|гон’ йак // і|де(А). Ще в мовленні цього ж інформатора
фіксуємо форми обпш·|ч‘е (2 приклади) та один раз |вопш·ч‘им, напр.: там ĭ обпш·|ч’е / ĭ п|ризнаку ни|ма; ну
|обпш·ч’ім; шо в |р‘іч‘ку |вопш·ч’им / пйа|цот |метр‘іў шо до ко|лод‘аз‘а к·і|ломиетир і|ти (А).
Так само нема протетичного приголосного коло іменника осінь, напр.: і |ос’ін’ і |з‘іму; з виес|ни аж і до
|осени(А). Без приголосної протези фіксуємо також і дієслово (кон‘і – М. В.) йак по|бач‘или шо йа ĭду вже
ір|жут’ (А).
Номен о|вес (<*ovьsъ[ЕСУМ ІV 149–150]) функціонує, по-перше, без протетичного приголосного, напр.:
йач‘|м·ін о|вес (А), а по-друге, наголошений секундарний голосний [е] не випадає при словозміні, тобто
поводиться не як секундарний, напр.: а йа в·ід|ро набеи|ру там йач‘|мен‘у / ч‘и о|весу (А), і по|сипл‘у йім
о|весу(А).

1Від кожного інформатора записано зв‟язний текст, звучанням понад годину. Приклади з текстів діалектного
мовлення подаємо з покликанням в дужках на першу літеру прізвища інформатора, в кількох випадках використовуємо як
додатковий матеріал ще й не опрацьовані досі записи говіркового мовлення, паспортизацію цих прикладів позначаємо в
дужках великою літерою Д. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
158

Рідше фіксуємо приставний приголосний [г], напр.: оч‘еи|рет жеґж / лист|ки всеґж |гостре (А); та
гар|бу зап|р‘аже (Ф). Іменник гарбб – тюркізм [ЕСУМ І 471].
На початку слова виступає голосний [и], напр.: а |баба мо|йа // |бат‘кова |мати // зґ|Искр’іўки са|ма
иск|р‘іўс‘ка; мо|йа |баба |р‘ідна / |бат‘кова |мати / са|ма із |Искроўк·і (А).
Випадний голосний [о], «що може факультативно додаватися до початкового приголосного або
відпадати перед ним» [Шевельов 2002: 575], представлений в аналізованих текстах по-різному, наприклад,
іменник го|род уживаний як з початковим голосним, так і без нього, напр.: на го|род шос‘ |бат‘ко і ние но|сиў йа
ни з|найу (А); те ж / ш·ч‘ас / хаĭ вуг|л‘а / то цеґж на ого|род ни |можна (А); оцеґж |л‘уди ра|ботайут‘ на
ого|род’і (А); а в·ін ро|биў ше на т|рактор‘і |мабут‘ / на ого|род’і (Ф); то йа ше рабо|тал·а-а / на го|род’і йак
п·і|ду все попо|л‘у (Ф).
Відзначаємо також дублетні форми іменника очерет, форма без початкового голосного виявляється в
мовленні жінки, напр.: та ĭ по ч’еире|тах л·е|жаў (Ф), а форма з таким голосним характерна для мовлення
чоловіка, напр.: ко|миш і оч’еи|ретво|ноґж / ни од|не (А). Цілком очевидно, що треба буде з‟ясувати, чи форми
ч‘еи|рет / оч‘еи|рет є виявом різниці між мовленням жінок і чоловіків, чи причину слід шукати в чомусь
іншому?
Прислівник обпш·|ч‘е, крім уже раніше поданих форм, раз фіксуємо й без початкового голосного, напр.: а
пш·|ч’ето|нашиĭ род // це / ну |мати / |бат‘ко рос|казуваў / із с|танц‘ійі Цибу|л‘ова (А).
Так само немає початкового голосного коло іменника огірок, напр.: су|с‘іди з|б·ігл·ис‘ / принес|л·и нам
кисл‘ач‘|ка і г·ір|к·іў (Ф). Інформатор-чоловік, оповідаючи про свою першу роботу, вжив надзвичайно цікаву
форму іменника оберемок, напр.: о|то |с‘інаґж там ле|жит‘ // йа поб·і|жу // ме|ремк·іў два на// і би|кам (А).
Навіть якщо номен ме|ремок зобов‟язаний своєю появою аберації пам‟яті, то промовистим фактом є брак
початкового [о].
Здається, вдалося зафіксувати цікаву форму з приставним [о], напр.: а тра|ва / там о|вади / во|да / шо
зали|вайут‘ / поми|дори огур|ци там / во|да б·і|жит‘ там тра|ва та|ка рос|те // от // то йа о|то / а там
сп·іцал‘но гзди(?) йес‘т‘ // |кос‘ат‘ |вади цеґж / ну шоб |ч‘ис·те бу|ли (А). Показово, що чужомовний
(болгарський) іменник |вада „рівчак для води‟ [ЕСУМ І 318; Гриценко 1990: 217] потрапив до системи
приставного / випадного голосного [о], а власне українські іменники |ос‘ін‘ та о|вес чомусь залишилися поза
цією системою.
Іменник |з‘іма (Ф; А) вживаний лише з кореневим голосним [і], що закономірно для південно-східного
наріччя [Шевельов 2002: 850], цей голосний виступає ще й у таких формах, напр.: тут ч’е|тир’і з |лишн‘ім ч‘и
п‘ат‘ к·і|лометр‘іў (А); та рас пол‘із|л·и на го|р’іш·ч’е (Ф); ч’е|тир’і|годи ле|жаў (Ф). Звертання братік
зустрічаємо в мовленні жінки, що народилася в сусідньому селі.
І ще відзначимо, що структура нашої говірки насправді уникає збігу двох голосних, пор.: вс‘і в ц‘ім сие|л·і
жие|л·и // одно|с’ібно ше жие|л·и (Ф). У літературній мові нормативні лише форми з двома голосними о, напр.:
одноосібно (СУМ 634–635).

Б. Консонантизм
Дзвінкі приголосні перед глухими і в кінці слова оглушуються, напр.: а то|д‘і хл’іп са|доўл’ат’ / і хл’іп
печ’ут’ (А).
Приголосні [т, д, н, л, с, з] пом‟якшуються перед голосним [і], причому цей голосний може походити або
з голосного [о] в новозакритому складі, або з якогось іншого голосного, напр.: нас’т’іл // нак|рила і вс‘о (А),
с‘т‘ік|ло (А). Іменник с‘т‘ік|ло продовжує староукраїнську форму стькло< *stьklo[ЕСУМ V 275–276]. Постання
голосного [і] на місці секундарного [е] слід, мабуть, пояснити закритим складом та/або переднаголошеною
позицію, хоча, очевидно, не треба нехтувати й можливим відштовхуванням від омонімічної дієслівної форми
(маємо на увазі запис Марії Грінченко в Харківській губернії, що свідчить про живомовний характер іменника
стек|ло)2. У цьому контексті, гадаємо, цікавою виявляється лексична паралель з розгляданого діалектного
тексту до слобожанських говірок, а саме: іменник поло|в‘ід‘:а „повінь‟ [Гриценко 2004: 609], напр.: йак
поло|вод’:а ĭде то йі|йі знеи|се; во|да |з‘і-іĭде вже вс‘а // с‘|т‘іки це бу|ло // поло|вод’:а це все / спли|ве; о|це //
виес|нойу поло|вод’:а о|це ĭде / г|р‘азна во|да (А). Показово, що в нашому слові немає переходу [о] в закритому
складі в голосний [і], хоча в слобожанських говірках ця зміна представлена.
У іменнику |т‘істо приголосний [т‟] заступлений приголосним [к·]:дес‘ поб·і|жиш / шос‘ |робиш а те
|к·істо п·ід|ходит‘ (Д). Попереднє обстеження довколишніх сіл підтвердило, що форма |к·істо широко вживана
на Криворіжжі, тобто це особливість не лише говірки села Лозоватки.
Оскільки немає відповідної зміни приголосного [д‟] на [ґ‟], напр.: і д’ід і |баба і |мама і |бат‘ко вс‘і // і
п|рад’іди вс‘і в ц‘ім сие|л·і жие|л·и (Ф); а |бат‘ко цеґж / д’ід то во|ниґж тут / і п|рад’ід|тоже тут (А), то
можемо висловити припущення, що задньоязиковий [ґ] розгляданій говірці не притаманний, очевидно,

2Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Выпуск 1.
Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр. – Чернигов, 1895. – С. 9-10. Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

159
історично. Мабуть, опосередковано свідчить про це ж і форма іменника Паска, напр.: |ж·інка |каже так
|ран‘шеґж |мазали і на |Паску вс‘іг|да (А), тобто протиставлені задньоязикові к : х, а не к : ґ.
Африкату [дж] зустрічаємо лише у двох формах, напр.: та ĭ бд|жоли| тоже так |вони; шо в·ін р‘іс на
од|н‘ім |мес‘т‘і / ни роспоў|с’уджуваўс’а (А), а [дз] – тільки в одній контамінованій формі, напр.: во|да
по|б·ігла / дз’ур|ки / струм|ки по//тек|ла о|с‘о в |береиг (А).
У мовленні жінки послідовно виступає так званий «середній» [л·], причому в позиції перед дальшим
складом із голосним [а] артикуляція «середнього» приголосного збігається з палатальною артикуляцією, напр.:
оĭ йа шеґж і гл’у|ха (Ф); с|л’ухаĭ ме|не (Ф). Цей же «середній» [л·] у позиції перед складом із приголосним [н‟]
змінюється на звук [н], напр.: о|то ма|нен’ка|кухон‘ка і там п·іч‘ (Ф); для мовлення чоловіка ця зміна начебто
не характерна, напр.: ну в·ін жеґж здо|ровиĭ йаґж ма|лен’киĭ (А), йаґж о|то // ни го|ниў так пома|лен’ку (А);
хоч‘ і |р‘іч‘ка ма|лен’ка бу|ла (А), але в розповіді про батьківську хату чуємо ман|ен’к·і шибп|ки. Найвірогідніше,
варіативність зміни [л·] на [н‟] у мовленні чоловіка слід пояснити впливом літературної мови, очевидно, як і
хисткий характер самого «середного» [л·].
Пом‟якшена вимова приголосного [ч‟] не залежить від позиції в слові, напр.: з |р’іч’ки, а в |кого бу|ла ĭ
п·іч’ (А), |кур‘ам да|л·а та кур|ч’атам (Ф), що становить характерну рису аналізованих текстів.
У говірці африката [xв] послідовно заступає звук [ф], напр.: Сох|в·ійа (Ф); буў |рудник |Л‘ен‘іна / а то|д‘і
буў Х|рунза (Фрунзе – М. В.) (Ф); с портх|вел’ч’иком (Ф); кух|ваĭку (Ф). Цікаво відзначити, що в мовленні
чоловіка збережено африкату в іменнику хверми, а у словах, засвоєних з російської мови, такої африкати вже
немає, пор.: х|вермиґж то / у сие|л‘і бу|ли, але |шофером йа ро|биў у|же шо|ф’ером / йа вс‘у жиз‘н‘ проро|биў
|шофером; на фронт (А).
Зібраний матеріал засвідчує, що приголосний [р‟] зберігає м‟якість, напр.: поси|лайеґж меи|не там ч‘и
вко|мор’у ч‘и тоĭ у склад (А); ди|мар’ (А); ква|тир’і (Ф); у|ден‘ |возе на с|танц‘ійу / а |ноч‘у в ко|мор’у (Ф); та
рас пол‘із|л·и на го|р’іш·ч’е (Ф).
Давні сполуки губний приголосний + [j] змінилися на сполуки губний + приголосний [н‘], наприклад,
с’ім|н’а здо|рова (А); ну с’ім|н’а бу|л·а веи|л·ика (Ф).
А в іменнику соняшники замість приголосного [н‟] вживається [й], напр.: со|йашники то|д‘і бу|л·и (Ф).
Чергування приголосних послідовно збережене в мовленні чоловіка лише в окремих формах, напр.: там
у |берез’і буў сад (А), а в решті випадків чергування вже немає, що, очевидно, слід пояснити впливом російської
мови, напр.: по к|ладк·і (А); а то в |хат‘і в ст|р’іх·і в оч‘еи|рет‘і (А); по |р’іч’к·і (А). Зате у мовленні жінки
послідовно спостерігаємо чергування, напр.: а там бу|л·а по|л·оўка / а в т‘іĭ по|л·оўц’і (Ф); ми бу|л·и о|то в
Зе|л·ен’ій Бал·|ц’і (Ф). Пізніші іменники-русизми, зрозуміло, такого чергування приголосних не потребують,
напр.: а доч‘|ка жи|л·а в Нового|родк’е (Ф). Ще пор. безсумнівний русизм йа // вже ĭ / ро|биў на Це|гок·і (А).
Назва Цегок утворена шляхом абревіації російського виразу Центральный горнообогатительныйкомбинат. У
мовленні жінки ця ж назва оформлена відповідно до вимог української граматичної системи з випадним [о],
пор.: ни|ма |л‘ісу / а на Цег|ку // пойа|виўс‘а Це|гок // і та|кого бу|л·о дроў (Ф).
Наші діалектні тексти подають цікаве протиставлення лексичних українізмів та русизмів, наприклад,
гребля : плотіна, пор.: |ран‘ше йак с|тара |р‘іч‘ка ше бу|ла // ну це до п·ійі|с‘ат |с‘омого |года / бу|ли в нас
г|ребл’і / о|це тут о|с‘о / од|на / дв·і / три / ч‘е|тир‘і / ну |обпш·ч‘ім і за сие|лом / пйат‘ / |обпш·ч‘ім |шото ш·іс‘т‘
г|ребил’; о|це в п·ійі|с‘ат |с‘ом·ім |год‘і вже / пло|т’іну пос|тавили (А).
Таке ж протиставлення характерне і для оформлення, наприклад, суфікса -ик: жінка ніколи не жила за
межами села, тому використовує лише таку форму, а оскільки чоловік працював у місті, то він уже
послуговується зросійщиним варіантом, напр.: а в |мене сест|ра |менша / с|тарша п‘іш|л·а на |рудник ро|бит‘
(Ф); то бат‘коґж п·і|шоў та // на |рудн’ік (А).
Так само, здається, можна кваліфікувати форми |В·ірка / сест|ра (Ф) і |адрес д‘іў|ч‘ата ме|н‘і нев·іст|ки
там на|пишут‘ / ч‘и |В’ера на|пише (Ф).

Морфологічні особливості
Числівники два, три, чотири у мовленні жінки послідовно поєднуються з іменниками чоловічого та
жіночого родів у формі називного відмінка множини, напр.: три ние|д’іл·і; сл·у|жил·ипо три |годи; три ду|ш·і
нап|йец‘:а; о|це три к·і|л·ометри (Ф) (10 прикладів). А іменник середнього роду виступає у формі родового
множини зі збірним числівником напи|шу д|войе сл·ов (Ф), такий самий числівник бачимо й при множинному
іменнику з|гонил·и д|войе |суток (Ф). Мовлення чоловіка характеризують як конструкції числівник + називний
відмінок множини іменника два кир|п·іч‘них за|води; два о|це ко|лод’аз’і (2 приклади), так і конструкції
(2 приклади) числівник + родовий відмінок однини там два ч’а|са пере|риву; |може і три дн’а (А).
Найвірогідніше, формули два часа, три дня виказують вплив російської мови.
У родовому відмінку однини іменників жіночого роду III відміни збережене старе закінчення -и, напр.:
йак то|б·і м·ій о|нуч‘ок ска|зат‘ / |радости йак о|то га|зету поч‘и|тайу; йа ние то шо вже с|мерти / а |сил‘ноґж
бо|йалас‘ шоб ни от|дат‘ йо|го ни|кому (Д); о|то йа // з виес|ни аж і до |осени|тоже / брига|д‘іра во|зиў (А).
У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, -еві, напр.: на х|мел·ев’і
па|ху-уш·ч‘иĭ; і хл·іб на х|мел·ев’і| добриĭ буў; |тис‘ач‘у да|ли Ва|л’ериков’і о|це / |бат’ков’і йій (Ф).
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
160

В орудному відмінку однини іменників І відміни виступає послідовно флексія -ойу (54 фіксації), напр.: ну
г|р‘азнойу во|дойуґж ние|буде; йак к|ригойу все про|ч‘исте; а вис// з’і|мойу о|собено / виес|нойу (А) // ота|ко / з
гол·о|войу; йак бу|л·а ше |д’іўч’инойу; а з’і|мойу в |хатах гу|л‘али (Ф), форми закінчення -ой ми не зафіксували,
відповідно до сказаного, в прикметникових та займенникових формах так само виступає закінчення -ойу: о|це
ĭде і |тойу сторо|нойу ĭ до нас; |б·ілойу г|линойу п|литка об|мажиец‘:а; і во|ни за м|нойу (А). Пор. у степових
говірках «в ор. відмінку одн. І відміни закінчення досить часто неусталені, спостерігаються паралельні -оĭу, -еĭу,
-оĭ, -еĭ» [Жилко 1966: 267].
В орудному відмінку іменників ІІ відміни флексія -ом при основі на шиплячий приголосний, здається,
вказує на змішування закінчень різних варіантів відмінюванння, напр.: о|то кирпи|ч’ом … і з‘і|мойу ним у |хат‘і
|топл‘ат‘ (А). Показово, що Словник Бориса Грінченка слово кирпъч зі значенням „плиты навозу для топки в
печах‟ пов‟язує з Харківською та Катеринославською губерніями [Гр ІІ 239]. Відзначимо, що в мовленні
чоловіка цей номен позначає ще й „цеглу‟, напр.: п|литка і п·іч‘ // це с кирпи|ч’а // кирпи|ч’ом вик|ладували (А).
Отже, власне сам тюркізм кирп|ич‘ [ЕСУМ ІІ 437] вимагає, ймовірно, глибшого опрацювання.
Повертаючись до змішування закінчень різних варіантів іменників ІІ відміни, звернемо увагу на те, що в
мовленні жінки подібного явища не відзначаємо, напр.: |ран‘ше бу|л·и т‘і / ск|рин‘і / йак о|то сун|дук // а ми
г|воздем о|д‘імкнием (Ф). Цікаво, що іменники з основою на -й-(тобто м‟якої групи) мають винятково закінчення
-ем, напр.: а о|то |з‘іму ĭ то|пил·и |т‘іки кура|йем; нас|п·ід г|нойем / а з|верху |рами / с‘т‘ік|ло (А).
Іменник гвозд‘, поза всякий сумнів, збережений у говірці віддавна: гвоздь< *gvozdь[ЕСУМ І 486],
приклади із середньоукраїнської мови подано в СУМ ХVІ–п. п. ХVІІ VІ 197–198. Принагідно вкажемо, що
праслов‟янська сполука *kv- перед h змінилася на цв-, напр.: л·ис|точ‘ки цв·іт|ки та|к·і па|хуш·ч‘і (Ф).
Кличний відмінок тотожний називному, напр: кажу / |бат’ко виґж пома|лен‘ку (Ф).
У називному відмінку множини в іменниках чоловічого роду виступає збірно-множинне закінчення -|а,
напр.: а вже це йак нач‘|нуц‘:а овош·|ч’а (Ф). Такі форми не рідкість на Криворіжжі, наприклад, *помідора:
х|востики проби|вайут‘ пом·і|дору, а в Лозоватці від переселенця з Чернігівської області занотували ще й форму
про|дукта в|с‘ака йес‘т‘. Ще пор.: то|д‘і вже там тракто|ра пойа|вилис‘ (А).
Для родового відмінка множини відзначимо помітний вплив закінчень іменників чоловічого роду на
іменники жіночого роду, напр.: ние з|найу бук|в·іў; к·істоч‘|ки з обри|кос’іў (Ф); с тих с груд|к·іў; і мед там
о|тоґж з |ос’іў; пото|му шо во|но кол’уч’|к·іў у |його; і з п|литк·іў все в од|не в|ходе (А). Також укажемо, що з
двох новочасних іменників один виступає з флексією -іў, а другий – з нульовою ние бу|ло з|варк·іў; ш·ч‘ас с|тула
все / а то|д‘іґж стул ние бу|ло (А). Скоріше за все, таку відмінність у оформленні закінчень слід, мабуть,
пояснити зіставленням іменника зварка з дієсловом варити, а іменник стул (чи стуло?) без співвідносних форм
у говірці залишився чужим для мовної свідомості інформатора.
В орудному множини фіксуємо лише форму кіньми, напр.: |к·ін’ми і бр// і во|лами // во|зили на ого|род;
шеґж би|ками тиґж |бистро ние по|йідиеш; а |к·ін’ми цеґж // там ро|боти б// к·ін‘а// |кон‘ам |тоже ро|боти
ба|гато бу|ло; по|лоли |к·ін’ми (А). Ще пор.: ни з|л·азил·и з ма|шини // д’іў|ч’ат’ми це йа ш·ч‘е (Ф).
Вищий ступінь порівняння прикметників та прислівників твориться переважно за допомогою суфікса
-ш-, напр.: х|лопц‘і с|тарш·і (А); |више| хати |нашойі (А); к|репше (А); один раз фіксуємо суфікс -іш-: ну хто на
|кон‘ах тоĭ бист|р’іше |б·іл‘ше (А). Форма бист|р‘еĭ, найпевніше, – рузизм. Із суплетивних форм відзначимо
наĭ|л·уч’:а з |л·ипки (Ф).
Суперлативні форми виступають або синтетичні з префіксом наĭ-, напр.: наĭ|л·уч’:а; наĭ|менша (Ф)
(2 фіксації), або аналітичні зі словом |самиĭ (9 фіксацій), напр.: сиест|ра в |мене і брат / с|тарш·і бу|ли / йа |самиĭ
|меншиĭ (А); а |сама с|тарша… так та в|мерл·а вже даў|но (Ф); це |самиĭ с|таршиĭ м·ій син (Ф). Ще пор.
прислівникову форму: та ми|н‘і бу|ло |саме |хуже // запр‘а|гат‘ (А).
Тут же вкажемо, що лише раз фіксуємо конструкцію |менша за |мене (Ф), інших варіантів поки не
виявлено.
Прийменникові форми займенника 3-ї особи однини та множини в непрямих відмінках виступають без
приставного приголосного [н], напр.: ствол і / по |йому лис|точ‘ки так (А); в·ін го|рит‘ / з йо|го жар та|киĭ (А);
о|дин син у йіх буў (Ф); то йіх позаби|рал·и і йіх пови// а йіх повиси|л·ал·и са|мих (Ф). Пор. і з‘і|мойу ним у |хат‘і
|топл‘ат‘ (А).
Указівний займенник цей (7 фіксацій) має лише одну дублетну форму о|цеĭ (А), для жіночого роду тільки
ця (4 форми), а для середнього роду це (80 форм) і 8 форм оце.
Присвійні займенники функціонують лише у стягнених формах, напр.: і в |мого|бат‘ка бу|ла |хата (А);
о|це / в |мого|д‘іда бу|л·о // с‘ім ко|роў (Ф). Причому наголошеним є перший голосний, тобто збережено
південно-західний тип наголошування займенників (пор.: «у степових говірках дніпропетровсько-
кіровоградської групи поширені нестягнені форми присвійних займенників чоловічого і середнього роду в
родовому і знахідному відмінках однини» [Жилко 1966: 268]).
У неозначених займенниках збережена заперечна частка ни, що продовжує староукраїнську форму нh
[Шевельов 2002: 843-844], напр.: в·ін так р‘іс // йо|го ни|хто ĭ ни |йіс‘т‘ (А); ни бу|ло ни|де (А); і по|лоли
|к·ін‘ми // і там коĭ|де ĭ о|рат‘ бу// ни|де там т|рактором / ние|можна (А). Хоча фіксуємо й форму ніде: і во|ни //
н’і|де од |мене (А); |сама неи|йіздил·а н’і|де (Ф). Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

161
Означальний займенник весь у відмінкових формах множини виступає з флексійним голосним -и-, а не
фонетично сподіваним -і- (<вьсhхъ), напр.: а там у су|с‘ід‘іў всих там бу|ло // са|док (А); у|сих тих / то йа|кихс‘
|дуже бага|ч‘іў (Ф); |знайу |букви / у|сих ние|знал·а (Ф); а нас у|сих пови|возил·и (Ф). Зміну старого h на голосний -и-
пояснено змішуванням «твердої» та «м‟якої» груп займенників, «а також, можливо, під впливом прикметників
твердої групи замінюють своє кореневе h на и (тихъ, тимъ, тими). З цих новіших форм виникли вже сучасні
українські форми цих займенників: тих, тими, натих (пор. також форми ряду південно-західних говорів: всих,
вс‘их, всим, вс‘им, всими, вс‘ими, вс‘има та ін.)» [Бевзенко 1960: 175].
Інфінітиви дієслів з основою на голосний має формотворчий суфікс -ть, напр.: пиерие|ходит’|можна
бу|ло; по ка|м·ін‘:ах пли|гат’ ни |будут‘; да|ваĭ то|д‘і отки|дат’; це |каже |бат‘ко і х|вате ло|вит’ нам ц‘і|йеĭ
|риби; то во|ноґж |буде зат’і|кат’ (А). Інфінітивні основи на приголосний мають у своєму складі суфікс -ти,
напр.: |каже ни |буде |д‘іла / |будемо ĭти; шо там ў ду|хоўк‘і |можна спиек|ти; шос‘ |йісти та|ке шос‘; по|йіхат‘
там полу|ч‘ит‘ привеис|ти (А); і це йак пек|ти хл·іб; та т|реба йіĭ принес|ти; с портх|вел‘ч‘иком при|б·ігти
(Ф).
У першій особі однини теперішнього часу при дієвідмінюванні спостерігаємо збереження основи, тобто
кінцеві приголосні [т, д, с, з] не змінюються, напр.: і о|це йа в |об·ід йіх одво|з’у ĭ приво|з’у; а з‘і|мойу в
ко|н‘ушн‘у / поза|вод’у; йа вже сам / нано|с’у о|це |в·ідер |дес‘ат‘ во|ди в ц‘у |д‘іжку (А); а це вже два |годи ни
хо|д’у (Ф).
На жаль, обмежений обсяг матеріалу не дозволяє зробити переконливих висновків про особливості
функціонування особових дієслівних закінчень у третій особі однини теперішного часу (простого майбутнього
часу), напр.: сту|пен‘ки по|робе; вже |кон‘ух йіх |корме (А), і ще паралельні форми о|це йак на|топе| мати; таĭ /
|п·іч‘ / |може і три дн‘а // га|р‘ач‘а йак / шо на п·і|ч‘і неи в|лежиш // ни |можнаґж лиежат‘ йак / на|топит’ (А).
У першій особі множини теперішнього часу виступає переважно (40 фіксацій) закінчення -м, напр.:
|каже |п·ідеим по |рибу; ну |будем о|це ка|зат‘ (А); об|ч’ухруйім / л·ис|точ‘ки; за|парим о|пароч‘ку (Ф); рідше
(20 форм) – закінчення -мо, напр.: |каже ни |буде |д‘іла / |будемо ĭти (А); на п·і|ч‘і сиди|мо (Ф). Встановити
закономірність у вживанні таких форм поки що не вдалося, проте привертає до себе увагу те, що при збігові
кількох форм із закінченням -м, одна матиме флексію -мо, напр.: а ми г|воздем о|д‘імкнием; / з|найімце [нерозб.]
// од|р’іжемо / х|л·іба; так ми пови|зем бур‘а|ки |возиком // ут|р‘ох спр’ажие|мос’а і о|то шо ми дови|зем / аж на
|рудник // та бур‘а|ки т‘і прода|мо / та |купим|тул·ки та х|л·іба / і о|це ми живе-е|мо на ши|року |ногу (Ф).
Майбутній час в аналізованих текстах представлений 3 прикладами синтетичних форм із суфіксом -м- та
одним прикладом аналітичної форми, напр.: а так / г|лина / ну |мокра во|на сто|йатиме; н‘і|хто ĭ ни з|натиме;
ч‘оґж йа ту|ди ĭ|тиму (А); |думайу / ну йаґж бу|ду пи|сат’ (Ф).
У дієсловах постійно збережено [й] на стику префіксальної та кореневої морфем, напр.: йак |бат‘ко
приĭ|шоў з |арм·ійі (А); на степ |виĭдем (Ф).

Синтаксичні особливості
Виразною особливістю нашої говірки буде, очевидно, паралельне вживання конструкцій типу пасу
коней // пасу коні, напр.: |конеĭ позаби|рали; о|це при|в·іў то|б·і |конеĭ (Ф); і напу|вайім скот і |кон’і (Ф); ну сви|неĭ
ние дер|жал·и (Ф); |лободу |йіли тра|ву |йіли ховраш|ки йіли |жаби|йіли все |йіли шо бу|ло (Д).
Іменна частина складеного присудка виражена як формою називного відмінка, напр.: це йа сам |л‘іч‘но
|бач‘иў і сам топ|таў / хоч‘ і па|цан буў (А), так і формою орудного: а |ран‘ше / ше йа паца|ном буў (А); причому
раз фіксуємо конструкцію з нульовою зв‟язкою ну а кол|хози ше ĭ йа паца|ном (А).
Розглядані тексти засвідчують використання конструкцій із прийменником по для вказівки
– на мету руху, напр.: |каже |п·ідеим по |рибу; |мати |каже по |воду; три ду|ш·і нап|йец‘:а та вп‘ат‘
вер|тайус‘ по |воду (Ф);
– на місце дії, напр.: там п·і|шоў пиериеĭ|шоў по ка|м·ін’:ах і вс‘о; во|ни по к|ладк·і (А); та ĭ по ч’ере|тах
л·е|жаў / і по бол·о|тах (Ф); по |балках; |л·ози тут бу|ли |сил‘но по |р’іч’к·і (А).
Щоб окреслити час, коли відбувалася дія, інформатор використовує конструкції з прийменником при,
напр.: це при па|нах ше во|но даў|но ĭ даў|но; це вжеґж // при ми|н’і вже нач‘а|лос‘а; то це ше // при ца|р’у
Го|роху (А). До речі, формулу даў|но ĭ даў|но „дуже давно‟ відзначаємо й у говірці міста Кривий Ріг.
І ще вкажемо на послідовне вживання прислівника де в ролі обставини місця замість літературного
сполучника куди, напр.: повиси|л·ал·и // а де вже виси|л·ал·и йа ние з|найу; це де нас // де нас во|зил·и (Ф).
Дослідники називають цю рису «дуже давньою» [Робчук, Павлюк 2003: 78]. А в мовленні чоловіка вже
спорадично відзначаємо сполучник куди, що можемо пояснити впливом літературної мови (навчання в середній
школі), напр.: ве|зут‘ / в |город на / по мага|з‘інах у лар‘|ках ку|ди там во|ни |воз‘ат‘ йа ние з|найу ўже (А).
Діалектні тексти засвідчують уживання іменників батько, мати з іншими частинами мови переважно у
формі так званої пошанної множини, напр.: йа зна|йу / |мама ше хо|дил·и / а то|д‘і вже |мама в|мерл·и (Ф); та
|кажу / |бат’ковиґж пома|лен‘ку (А), хоча поряд із такими формами виступають і форми в однині, напр.: це
по|мазала|мати і / п·іш|ли / кор|зину со|ломи занес|ла / потру|сила ў |хат‘і (А); то |мама попокри|ч’ал·а (Ф).

ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
162

Лексичні особливості
У розгляданих діалектних текстах іменники тиждень та неділя семантично розмежовані, крім одного
вживання, напр.: перетоў|ч‘ут‘ ту со|лому / за |тижден’ там (А); то це раз у |тижден’ / ч‘и в су|боту там ч‘и
в не|д‘іл‘у (Ф); йак п|роĭде к|рига / зг·ін / йак п|роĭде / про|ч‘исте все / і це не|д’іл’ за три-и (А).
У говірці збережено ще праслов‟янську форму назви *želězo>желізо [ЕСУМ ІІ 228-229; Німчук 1993:
138, 140; приклади середньоукраїнської мови подано в СУМ ХVІ–п.п. ХVІІ ІХ 139-142]: а во|на (корова – М. В.)
з|йіла жеил·і|з’аку (Ф); від цього іменника утворено й відповідний прикметник: дес‘ дос|таў |бат‘ко і |д‘іжку
та|ку жеи|л’ізну; то|д‘і д|верки // пос|тавила жеи|л’із’н’і (А).
Інформатор семантично розрізнює іменники бочка [ЕСУМ І 240] та діжка [ЕСУМ ІІ 88], напр.: там
|бат‘ко ўже / дос|таў / ч‘и та|ку |д’іжку // ну да // дес‘ дос|таў |бат‘ко ĭ |д’іжку та|ку же|л‘ізну // сп·ід |ч‘ого? /
ч‘и |може сп·ід |боч’ки з йа|койі? / ну ту|ди |в·ідер на |дес‘ат‘ (А).
В аналізованому тексті відзначаємо прислівник живо зі значенням „швидко, хутко‟: та / так |живо
в|мерл·а (Ф). Здається, найранішу фіксацію слова з цим значенням віднайшли в Четьї 1489 р., хоча форма, поза
всякий сумнів, ще праслов‟янська [СУМ ХVІ–п.п. ХVІІ ІХ 151]. А інший прислівник во|ни |л·оўко жи|л·и (Ф),
генетично пов‟язаний із говірками північного наріччя, пор. „хорошо; красиво‟ (Гр. ІІ 374).
Номен скот, безумовно, продовжує праслов‟янське *skotъ [ЕСУМ V 238–239], напр.: і напу|вайім скот і
|кон‘і (Ф). Значення цього іменника „скотина, домашнее животное (преимущественно из рогатого скота)‟ [Ср. ІІІ
387], зафіксованого ще староукраїнськими текстами, скоріше за все, не змінилося від праслов‟янського періоду,
пор. полониша скоты и конh. вельблуды и чел#дь. и приведоста и в землю свою (ПВЛ 228) та о|це / в |мого |д‘іда
бу|л·о // с‘ім ко|роў // |кон‘і // во|л·и…і та|к·і д‘іжк|и сто|йат‘ // кон‘уш|н‘і здо|ров‘і // в кон‘уш|н‘ах / і |мама |каже
на|т‘агуйім // і напу|вайім скот і |кон’і (Ф).
Очевидно, старою буде й назва степ [ЕСУМ V 409], що в говірці зазнала трансформації, напр.: і
по|д‘іл·ен‘і сте|пи / це м·іĭстеп а це м·іĭ степ а це м·іĭ степ; |самого с|таршого в|били / на |наш·ім с|тепу / о|це
с‘у|ди степ (Ф). Аналізований текст, здається, дає підстави говорити про опозицію іменників степ : поле, напр.:
п·іс|л‘а |того йак п|роĭде зг·ін // во|да зб·і|жит‘ // все с:те|п·іў та с по|л’іў (А).
Іменник пшінка має значення „кукурудза‟ [ЕСУМ ІV 648], напр.: пш·ін|ки то|д‘іґж по|л·ол·и; пш·ін|ки
то та|к·і // об|ч‘ухруйім / л·ис|точ‘ки / ко|ров‘і там / а т‘і цур|ки // пол·а|мал·и і вґп‘іч‘ // на|пал‘увал·и (Ф).
Номен хата вживаний на позначення будинка і окремої кімнати, наприклад: в воĭ|ну |хату роз|било; дес‘
здо|рова пло|ш·ч‘адка //так при|мерно йак о|це |хата і ше ĭ ту |хату (А), пор. СУМ 11: 28–29.
Цікаво відзначити, як жінки називає свого чоловіка, напр.: то м·іĭ ха|з’айін ро|биў на |кон‘ах / та гар|бу
зап|р‘аже і то накл·а|де |поўну (Ф).
Здається, в аналізованих текстах представлено диференційоване вживання прикметника-займенника
цмлий та означального займенника весь, напр.: о|то |ц’ілу|з‘імуґж на п·і|ч‘і / там |тепло і вс‘о (А); п·іш|л·а шоб
до|дому / бо на степ на |ц’іл·иĭ ден‘ (Ф) та проĭ|шоў вес’ л‘од (А). Юрій Шевельов говорить, що форма цілий
характеризує західноукраїнський слововжиток, а форма весь – східноукраїнський [Шевельов 1996: 46, 99-100].
Наголос нормально має бути на кореневому голосному [Шевельов 1996: 136], як і бачимо в наших формах.
Отже, проаналізований матеріал дозволяє стверджувати, що говірка села Лозоватки Криворізького
району Дніпропетровської області органічно входить до степового говору і виявляє спільні риси як з північним,
так і з південно-західним наріччями української мови. Власне характер поєднання та вияву проаналізованих
діалектних особливостей і складає специфіку мовної будови досліджуваної говірки. Зрозуміло, що говорити
певніше про загальний або локальний характер розглянутих у статті говіркових рис поки що не доводиться,
оскільки обґрунтування таких висновків вимагає, ясна річ, залучення до розгляду відповідного фактичного
матеріалу з ще хоча б кількох населених пунктів Криворізького району Дніпропетровської області.

Література
Бевзенко 1960: Бевзенко, С.П. Історична морфологія української мови [Текст] / С. П. Бевзенко. –
Ужгород, 1960. – 416 с.
Гриценко 1990: Гриценко, П.Ю. Ареальне варіювання лексики [Текст] / П. Ю. Гриценко. – К. : Наук.
думка, 1990. – 272 с.
Гриценко 2004: Гриценко, П.Ю. Слобожанський говір [Текст] / П. Ю. Гриценко. // Українська мова :
Енциклопедія. Видання друге, виправлене і доповнене. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. Бажана,
2004. – С. 608-609.
Жилко 1966: Жилко, Ф.Т. Нариси з діалектології української мови [Текст] / Ф. Т. Жилко. – К. : Рад.
школа, 1966. – 308 с.
Німчук 1993: Німчук, В.В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови [Текст] / В. В. Німчук. –
К. : Наук. думка, 1992. – 416 с.
Робчук, Павлюк 2003: Микола Павлюк, Іван Робчук. Українські говори Румунії. Діялектні тексти
[Текст] / М. Павлюк, І. Робчук. – Едмонтон – Львів – Нью-Йорк – Торонто : Інститут українознавства
ім. І. Крип‟якевича НАНУ, 2003. – 784 + XVI.
Шевельов 1996: Шевельов, Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови [Текст] /
Ю. В. Шевельов. – Львів – Нью-Йорк, 1996. – 192 с. Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

163
Шевельов 2002: Шевельов, Ю. Історична фонологія української мови [Текст] / Ю. В. Шевельов. – Харків,
2002. – 1054 с.

Джерела
АУМ – Атлас української мови. – К. : Наук. думка, 2001. – Т. 3.
Гр. – Грінченко, Б. Словарь української мови. Надрук. з видання 1907–1909 рр фотомеханічним
способом. – К. : Вид-во АН УРСР, 1958. – Т. 1–4.
ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: у семи томах. – К.: Наукова думка, 1982–2005. – Т. 1–
5.
ПВЛ – Повесть временных лет // Полное собрание русских летописей. Т. 1. Лаврентьевская летопись. –
Ленинград, 1926. – 286 с.
Ср. – Срезневский, И.И. Материалы для словаря древнерусского языка. – Спб., 1893–1912. – Т. 1–3.
СУМ – Словник української мови: в 11 т. – К. : Наук. думка, 1970–1980. – Т. 1–11.
СУМ ХVІ–п. п. ХVІІ – Словник української мови ХVІ–першої половини ХVІІ ст. – Львів, 1994–2005. –
Вип. 1-12.

В статье представлены описание самых главных особенностей степного говора деревни Лозоватка, а
также выявлены и рассмотрены главные фонетические, грамматические, синтаксические и лексические
черты, которые характеризуют данный говор как языковую систему.
Ключевые слова: говор, диалектный текст, языковые черты говора.

Thearticledealswith a descriptionof the main peculiarities of the steppe subdialect of Lozovatka village. The
author scrutinizes the main phonetical, grammatical, syntactical and lexical peculiarities and shows that they
characterize the mentioned subdialect as a language system.
Keywords: subdialect, texts of a dialect, peculiarities of a subdialect.
Надійшла до редакції 21 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.