Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Віра Познанська — АНДРОНІМИ У СХІДНОСТЕПОВИХ ГОВІРКАХ ДОНЕЧЧИНИ

У статті досліджується функціонування андронімів у східностепових говірках Донеччини. Встановлені
словотвірні типи однослівних андронімів, описані структурні особливості антропонімних словосполучень, які
виконують функцію андронімів.
Ключові слова: андронім, антропонім, прізвисько, прізвище, східностепові говірки.

У сучасній українській антропонімії паралельно з офіційною антропонімійною системою, яка
складається з трьох компонентів – прізвища, імені та по батькові, співіснує неофіційна антропонімія. До
неофіційних іменувань належать: 1) демінутивно-гіпокористичні варіанти імен; 2) неофіційні присвійні
деривативи від імен та прізвищ; 3) індивідуальні прізвиська найрізноманітнішого походження та мотивації;
4) сімейно-родові спадкові вуличні назви. Неофіційні засоби та способи ідентифікації людей досліджені ще
недостатньо. Вивчення українських неофіційних антропонімів розпочалося з праць І.П. Крип‟якевича,
В.Ю. Охримовича, М.Ф. Сумцова, І.Я. Франка, В.М. Ястребова. Народно-побутову антропонімію Закарпаття
дослідив П.П. Чучка. Здебільшого окремі питання українських неофіційних особових назв розглядають у
статтях О.В. Антонюк, Л.О. Кравченко, М.Я. Наливайко, І.Р. Осташ, С.Є. Панцьо, І.Д. Сухомлин,
Н.М. Федотова та ін. В.А. Чабаненко уклав словник «Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини», Г.Л. Аркушин
упорядкував «Словник прізвиськ північно-західної України» та «Словник варіантів власних імен північно-
західної України». Необхідність дослідження прізвиськ різних регіонів України зумовлює актуальність нашої
розвідки.
У запропонованій статті ставиться мета – розглянути один з видів неофіційних іменувань людини –
андроніми, які функціонують на Донеччині. До аналізу залучено близько 2000 назв, зібраних у 45 селах шляхом
безпосереднього спілкування з інформантами та способом анкетування.
Андроніми – це неофіційні найменування жінки за особовою назвою її чоловіка, яка найкраще
ідентифікує його в певному середовищі: Микити ха Мики та (ім‟я чоловіка), Зва ричка Зва рич (прізвище),
Приймако ва Прийма к (прізвисько). Звичай називати заміжню жінку за її чоловіком існує в усіх слов‟янських
народів. Як зазначає А.Ф. Міхіна, у болгар у ХІХ – поч.. ХХ ст. андронім був обов‟язковим при найменуванні
заміжньої жінки. Ця модель іменування, ймовірно, виникла в далекому минулому і була пов‟язана зі
структурою патріархальної сім‟ї, у якій керівна роль належала чоловікові [Михина 2007: 212].
Українські андроніми фіксуються писемними пам‟ятками з XV – XVIст. Вони вільно функціонували в
усіх стилях. У сучасній українській мові вживання цих назв в офіційній сфері обмежене, проте в розмовно-
побутовому мовленні вони активно використовуються як зручні ідентифікатори заміжніх жінок. Андроніми
належать до одного з найбагатших і найуживаніших розрядів назв людей за спорідненістю і свояцтвом:
указують на зв’язок з чоловіком, сім‟єю, родом, на різні індивідуальні риси людини, рід її занять, походження з
певної місцевості, національність тощо.
Ономатологи кваліфікують андроніми неоднозначно: або як особливий вид антропонімів (Г.Л. Аркушин,
Л.Т. Масенко, А.Ф. Міхіна, Є.С. Отін, І.Д. Сухомлин), або як вид родичівських (генесіонімічних) прізвиськ
(О.В. Антонюк, М.Я. Наливайко, С.Є. Панцьо). Проте у говірках української мови вони сприймаються по-
різному. Так, у бойківських говірках переважна більшість андронімів не вважається прізвиськами, вони часто
використовуються замість особових імен заміжніх жінок і навіть можуть уживатися під час звертання до жінки
[Бучко, Бучко 2002: 7]. Як нейтральні назви вони функціонують і на Верхній Наддністрянщині [Наливайко
2005: 104-105]. На території білорусько-українського порубіжжя андроніми сприймаються як експресивні
назви, вони виражають погордливе ставлення до заміжніх жінок, а отже, наближаються до прізвиськ [Sajewicz
1999: 71].
© Познанська В.Д., 2012 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
198

У говорах української мови функціонує понад 10 андронімних типів. Як зауважує П.П. Чучка, найбільше
їх у регіонах зі значною діалектною диференціацією. Так, на Закарпатті дослідник виділив 11 словотвірних
типів простих (однослівних) андронімів, зокрема, назви з суфіксами –их (а), -к (а), -ин‟ (а), -ул‟ (а), -анк (а), -овк
(а), -ов (а), -ин (а), -а, -‟а [Чучка 1980: 158-162].
У східностепових говірках Донеччини функціонує кілька андронімних типів, з яких одні є
загальнонаціональними, інші – регіональними. Вибір суфікса зумовлюється найперше фонетичною структурою
твірної основи. Сполучуваність морфем, емоційно-експресивне забарвлення різних словотвірних типів
андронімів не збігається, тому кожний з них розглядаємо окремо.
Словотвірний тип із суфіксом -их (а). Цей тип андронімів поширений на всій території України, а на
Донеччині він посідає перше місце серед інших іменувань жінки за чоловіком. Найчастіше андроніми на -их (а)
утворюються від прізвищ: а) іменникового типу: Багани ха Бага н, Б‘іл‘чи ха Б‘іл‘ко , Вдове нчиха Вдове нко,
Горобчи ха Горобе ц‘, Гуйди ха Гуйда , Зозули ха Зозу л‘а, Кожеду биха Кожеду б, Кривогу зиха Кривогу з,
Лагоди ха Ла года, Л‘а ши ха Л‘ах, С‘ерор‘е зиха С‘ерор‘е з, Сл‘епчи ха Сл‘іпко , Смоли ха Смола ,
Угн‘іве нчиха Угн‘іве нко, Ши лиха Ши ло, Ц‘о миха Ц‘о ма, Йаре миха Йаре ма; б) прикметникового типу:
Безкорова йниха Безкорова йний, Довгопу лиха Довгопу лий, Наго рниха Наго рний, Нел‘у биха Нел‘у бий,
Пал‘о ниха Пал‘о ний, Чуба тиха Чуба тий. Андроніми виникають також від прізвиськ чоловіка: Барани ха
Бара н, Б‘е с‘іха Б‘ес, Гундо сиха Гундо сий, Кошче йіха Кошчей, Ци биха Ци ба; від особових імен:
Кири лиха Кири ло, Про н‘чиха Про н‘ка ( Прокіп), Свири диха Свири д, Фе д‘чиха Фе д‘ка (Фе дір), Хроли ха
Хрол ( Фрол), Йаки миха Йаки м. Андроніми можуть утворюватися і від апелятивного означення чоловіка:
Сторожи ха – чоловік працює сторожем.
У східностепових говірках андронімна функція суфікса -их (а) нерідко змішується з патронімною:
найменування на -их (а) може одержати дочка за батьковою назвою: Гримайли ха Грима йло (прізвище батька),
Стр‘іл‘чи ха Стр‘іле ц‘ (прізвисько).
При творенні андронімів на -их (а) фономорфологічна структура твірної основи може видозмінюватися,
якщо виникають обмеження для її сполучення з суфіксом. Так, перед суфіксом -их (а) чергуються ˂г> — ˂ж>,
˂к> — ˂ч>, ˂х> — ˂ш>, ˂ц> — ˂ч>: Бабаричи ха Бабари ка, Горбате нчиха Горбате нко, Гороши ха Горо х,
Зайчи ха За йец‘, Колом‘і йчиха Колом‘і йец‘, Спаражи ха Спара га; м‟які приголосні з твердими: Васили ха
Васи л‘, Довгани ха Довга н‘, Чм‘іли ха Чм‘іл‘; ˂е> з фонемним нулем: Басанчи ха Басане ц‘, Іванчи ха
Іване ц‘, Р‘абчи ха Р‘абец‘. Чергування голосних може і не відбуватися, якщо ˂е> наголошується: Бубене чиха
Бубене ц‘, Басане чиха Басане ц‘, Васе чиха Васе ц‘.
Суфікс -их (а) переважно приєднується до повних основ: Бу циха Буц, П‘ішчевйа тиха П‘ішчевйа т.
Під час творення андронімів від прізвищ із суфіксами -ів, -ов, -ев (-єв), -ин (-ін), -ськ (ий) відбувається усічення
цих суфіксів: Б‘елогла зиха Б‘єлогла зов, Махноно сиха Махноно сов, Ко пт‘іха Ко пт‘ев, Крап‘і в‘іха
Крап‘і в‘ін, Йакуби ха Йаку бовс‘кий. Інші суфікси усічуються рідше: Воробчи ха Воро бченко (-енк-о), К‘і чиха
К‘і чик (-ик), Багани ха Багане ц‘ (-ець), Дуди ха Дудко (-к-о).
Відзначимо, що за допомогою суфікса -их(а) утворюються андроніми і від чужомовних прізвищ. Так, у
селах, у яких поряд з українцями проживають греки, у мовленні українців нерідко вживаються андроніми, що
виникли від грецьких прізвищ: Арха чиха Арха ч, Джа ниха Джан. При творенні найменувань жінок від
невідмінюваних прізвищ на голосний перед суфіксом -их (а) виникає ˂й>: Косе йіха Коссе , Чангл‘і йіха
Чангл‘і . Основа прізвища може усічуватися: Мавро диха Мавро д‘і, Чули ха Чула х (чолах – «лівша»).
У донецьких говірках андроніми на -их (а) функціонують як нейтральні назви. Ними здебільшого
називають жінок старшого і середнього віку, а іноді й молодих, особливо тих, які живуть з чоловіком окремо
від батьків і ведуть господарство самостійно. Молоді жінки сприймають їх спочатку як такі, що мають легкий
відтінок іронії, а з часом – як звичайні традиційні назви заміжніх жінок. Напр.: Та в нашому сел‘і кожну ж‘і нку
можна так називати. Верт‘і йчиха, Дубе нчиха, Собчи ха… На мойу ба бу казали Федоси ха. Йа за мужем за
Фоме нком, то мене назива йут‘ Фоме нчиха. Йа не об‘іжа йус‘. От йак пе рвий раз почу ла, то тро хи неприви чно
було , об‘і дно. А тепер звикла (село Єлизаветівка Мар‟їнського району).
Словотвірний тип з суфіксом -к (а). Андронімна функція суфікса -к (а) розвинулась на основі
фемінізуючої, яку він виконував уже в праслов‟янський період. Андроніми цього типу утворюються лише від
антропонімів, які закінчуються на приголосний, зокрема, від прізвищ: Бе ндаска Бе ндас, Ви т‘аз‘ка Ви т‘аз‘,
Гла дишка Гла диш, Гриневи чка Грине вич, Да ничка Да нич, Зи гарка Зи гар, Марин‘а чка Марин‘а к,
Марко вичка Марко вич, Цигл‘а рка Цигл‘а р, Чорнотка чка Чорнотка ч; прізвиськ: Інди чка Інди к,
Кули чка Кули к, Пийа чка Пийа к, Чуха н‘ка Чуха н‘; рідше від особових імен чоловіка: Ана н‘ка Ана н‘,
Ге рманка Ге рман, Жо р‘ічка Жор‘ік, Ри г‘ірка Ри г‘ір (Григорій).
При творенні андронімів перед суфіксом -к (а) відбувається чергування задньоязикових приголосних:
˂г>– ˂ж>, ˂к>– ˂ч>, ˂х>– ˂ш>: Бат‘і жка Бат‘і г, Барсу чка Борсу к, Гу р‘ічка Гу р‘ік, Прийма чка
Прийма к.
Звичайно андроніми на -к (а) вживаються як нейтральні назви заміжніх жінок. Напр.: Ба ба Бу ричка вже
живе в Йасинова т‘і. Т‘о т‘а Мокл‘а чка ше на по шт‘і ро бе. Ва л‘а Данил‘у чка через п‘івго да п‘і сл‘а сва д‘би
роди ла дити ну (село Веселе Ясинуватського району). Але молоді жінки можуть сприймати ці назви як
знижено-грубуваті. Напр.: Мен‘і не нра виц‘а, коли мене назива йут‘ Пун‘а чка. Так на стари х б‘і л‘ше ка жут‘ Розділ ХІ. УКРАЇНСЬКІ ДІАЛЕКТИ СЬОГОДНІ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ ДОСЛІДЖЕННЯ

199
(село Успенське Амвросіївського району). Йа не л‘убл‘у , коли на ме не ка жут‘ Ступа чка. Йа кос‘ грубо. А
свекру ха зви кла (село Христище Слов‟янського району).
Словотвірний тип із суфіксом -ш (а). Українській мові здавна відомі апелятиви з суфіксом -ш (а), що
мають значення «дружина особи, названої мотивувальним словом»: економша, фермерша. Вони виникли під
упливом російської мови, але продуктивність їх порівняно невелика й обмежена розмовним стилем. У
пропріальній лексиці суфікс -ш (а) виявляє більшу продуктивність. У донецьких говірках за його допомогою
активно виникають назви дочок за батьком (дідом, прадідом) і назви жінок за чоловіком. Твірною основою для
цих андронімів слугують антропоніми на приголосний, зокрема: прізвища: Гайта нша Гайта н, Гуз‘і йша
Гуз‘і й, Зама йша Зама й, Коз‘а рша Коз‘а р, Лауке ртша Лауке рт, Солоду нша Солоду н, Уло дша Удо д;
прізвиська: Ахме тша Ахме т, Ко зирша Ко зир, Ком‘іса рша Ком‘іса р; рідше – особові імена: Ло гв‘інша
Ло гв‘ін. Суфікс -ш (а) може приєднуватися до повних або усічених основ відповідних антропонімів. Зазвичай у
прізвищах усічуються суфікси -ів, -ов, -ев (-єв): Аге йша Аге йев, Б‘ікма йша Б‘ікма йев, Д‘іка рша Д‘і кар‘ев,
Жижи л‘ша Ж‘і ж‘іл‘ев, Кова л‘ша Ковал‘о в. Але в окремих говірках трапляються випадки приєднання
суфікса -ш (а) до неусічених основ прізвищ із зазначеними суфіксами: Попко вша Попко в (с. Гранітне
Тельманівського району), Азано вша Аза нов (там же), Гал‘к‘івша Га л‘к‘ів (с Степне Мар‟їнського району).
Суфікс -ин (-ін) не усічується: Гаврил‘і нша Гаври л‘ін, Голодух‘і нша Голоду х‘ін, Трох‘і нша Тро х‘ін,
Хом‘і нша, Фом‘і нша Хом‘і н, Фом‘і н.
Андроніми на -ш (а) вживаються як нейтральні назви заміжніх жінок, але переважно старшого віку.
Словотвірний тип із суфіксом -ов (а). Неофіційні назви заміжніх жінок цього типу активно
утворюються від особових імен, прізвищ і прізвиськ: Гри ц‘ова Гриц‘ ( Григорій), Л‘о нчикова Л‘о нчик (
Леонід); Журко ва Журко, Ковале нкова Ковале нко; Ди бкова Дибка, С‘ірко ва С‘ірко . Але як самостійні
андроніми такі назви у східностепових говірках уживаються рідко. Найчастіше вони входять до складу
двослівних антропонімійних сполук: Василе нкова Со н‘а, Йухи мова Ната лка, Ти ц‘ова Же н‘а.
Словотвірний тип із суфіксом -ин (а). Такі найменування утворюються від антропонімів на -а (-„а):
С‘е вчина С‘е вка ( Севастян), Йу рина Йу ра ( Юрій); Свисту л‘іна Свисту л‘а, Сту пчина Сту пка;
Цибу л‘чина Цибу л‘ка, Ши йіна Ши йа. У функції самостійних андронімів вони трапляються нечасто, зате
повсюдно вживаються у складі двослівних найменувань жінок: Жо рчина Л‘і да, Лас‘у тина На д‘е жда, Ду дк‘іна
Шу ра.
Унаслідок міждіалектних контактів у східностепових говірках виявляються й інші словотвірні типи
андронімів. Так, у селі Мічуріне Новоазовського району, в якому живе багато переселенців з Бойківщина і
Лемківщини (до 50% населення), вживаються андроніми з суфіксами -ан’ (а):Марка н‘а Ма рко, Бичка н‘а
Бичко , Пида н‘а Педа н, Петрушка н‘а Петрушко , Чуха н‘а Чух; -ин’ (а): Джухи н‘а Джу ха (прізвище).
Під упливом бойківських говірок у селі Староварварівка Олександрівського району вживаються назви із
суфіксом -ул‟ (а): Гичку л‘а Гичко (прізвище), Сейку л‘а Сейко (прізвисько). Звичайно ці назви
використовують переселенці, місцеве ж населення може їх знати і навіть уживати, але паралельно до них
витворило андроніми, традиційні для села: Марчи ха, Бичко ва, Петрушчи ха.
Крім однослівних найменувань, андронімну функцію можуть виконувати антропонімні сполуки.
Обов‟язковим компонентом таких сполук є особове ім‟я жінки, до якого додаються назви за чоловіком,
зокрема: 1) назви на -ов, -ев (-єв), утворені від антропонімів чоловіка: Ва л‘а Ки мова Ки ма (˂ Євдоким),
Фроси на Мончако ва Монча к (прізвище), Мару с‘а Сн‘ігуро ва Сн‘ігу р (прізвисько); 2) назви на -ин (а),
утворені від особових антропонімів чоловіка: Ко л‘чина Мар‘і йа, Ко рбина Ната лка Ко рба (прізвище),
Шкр‘а б‘іна Да рка Шкр‘а ба (прізвисько); 3) особові назви чоловіка у формі родового відмінка: До мна Васил‘а
(ім‟я чоловіка), Га л‘а Ме л‘ника Ме л‘ник (прізвище), Н‘і на Безки шкого Безки шний (прізвисько); 4) особове
ім‟я у поєднання з прізвищем або прізвиськом чоловіка у родовому відмінку: Л‘е на Хвед‘ка Шче рбан‘а
(прізвище), Ду с‘а Ва н‘і Пришча вого (прізвисько).
Андронімну функцію можуть виконувати і різноманітні описові назви: Га л‘а, шо за Грин‘ка ви йшла
(с. Петропавлівка Шахтарського району); Л‘і да, шо Рома н уз‘а в (с. Ганнівка Мар‟їнського району); Н‘у ра, шо
замужем за Куцако м (с. Юр‟ївка Добропільського району); Ма н‘а, шо за Петро м Горба тим (с. Оленівка
Волноваського району).
Особливістю донецьких говорів є те, що в межах однієї говірки для однієї особи може виникнути кілька
андронімів: Верти лиха, Ве ртил‘ша Ве ртил‘ (прізвище); Моргули ха, Моргу л‘ка Моргу л‘ (прізвисько);
Фурмани ха, Фу рманша, Фу рманова Фу рман (прізвище). За наявності таких паралельних назв
найуживанішими є андроніми на -их (а) та -ов (а).
Отже, у східностепових говірках Донеччини андроніми є активним розрядом найменувань заміжніх
жінок за чоловіком. Вони утворюються від різних особових назв чоловіка за допомогою як субстантивних, так і
посесивних суфіксів. Типовими традиційними є андроніми з суфіксами -их (а), -к (а), -ш (а), -ов, -ев (-єв), інші
значно поступаються своєю активністю. Звичайно андроніми вживаються як нейтральні назви заміжніх жінок
старшого і середнього віку.
Пропонована стаття є нашою першою спробою дослідження неофіційних антропонімів заміжніх жінок на
Донеччині. За такою схемою передбачається й опис інших родичівських прізвиськ жінок.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 24
200

Література
Бучко, Бучко 2002: Бучко, Г.Є., Бучко, Д.Г. Народно-побутова антропонімія Бойківщини [Текст] /
Г. Є. Бучко, Д. Г. Бучко // Linguistica Slavica : ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк / відп.
ред. В. П. Шульгач. – К., 2002. – С. 3-14.
Данилина 1979: Данилина, Е.Ф. Прозвища в современном русском языке [Текст] / Е. Ф. Данилина //
Восточнославянская ономастика / Отв. ред. А. В. Суперанская. – М. : Наука, 1979. – С. 296-299.
Масенко 1990: Масенко, Л.Т. Українські імена і прізвища [Текст] / Л. Т. Масенко. – К. : Знання, 1990. –
48 с.
Михина 2007: Михина, А.Ф. Функционирование именований женщин (по материалам полевых записей в
болгарских сѐлах Запорожской области) [Текст] / А. Ф. Михина // Филология в пространстве культуры.–
Донецк : Юго-Восток, 2007. – С. 204-221.
Наливайко 2005: Наливайко, М. Неофіційні найменування жінок на Верхній Наддністрянщині [Текст] /
М. Наливайко // Українська мова. – 2005. – № 2. – С. 103-106.
Панцьо, Наливайко 2010: Панцьо, С.Є., Наливайко, М.Я. Прізвиська жителів Львівщини [Текст] /
С. Є. Панцьо, М. Я. Наливайко // Студії з ономастики та етимології. – Луцьк : ВМА «Терен», 2010. – С. 199-209.
Чучка 1980: Чучка, П.П. Украинские андронимы на славянском фоне [Текст] / П. П. Чучка //
Перспективы развития славянской ономастики. – М. : Наука, 1980. – С. 157-162.
Sajewicz 1999: Sajewicz, M. Przezwiska mieszkańcуw kilku wsi zbialorusko-ukraińskiego pogranicza
językowego na Białostocczyźnte [Text] / M. Sajewicz // Przczwiska i przydomki w jesykach slowianskich / Cz. 2 :
Rozprawy Slawistyczne. 15. – Lublin, 1999. – S. 59-85.

В статье исследуется функционирование андронимов в восточностепных говорах Донетчины.
Установлены словообразовательные типы однословных андронимов, описаны структурне особенности
антропонимических словосочетаний, выполняющих функции андронимов.
Ключевые слова: андроним, антропоним, прозвище, фамилия, восточностепные говоры.

The article studies the functioning of andronyms in Eastern-steppe subdialects of Donbas region. The word-
forming types of one-word names have been distinguished. The structural peculiarities of anthroponymic compounds
performing the andronimic function have been analyzed.
Keywords: andronym, anthroponym, nick-name, surname, Eastern-steppe subdialects.
Надійшла до редакції 21 жовтня 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.