Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Людмила Островська — ВИРАЖЕННЯ ЛОКАТИВНО-ПРОСТОРОВОЇ СЕМАНТИКИ АТРИБУТИВНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

Висвітлено формально-синтаксичні й семантичні особливості атрибутивних конструкцій, які
виражають локативно-просторове значення.
Ключові слова: атрибутивні відношення, локативно-просторова семантика, атрибутивна конструкція,
система атрибутивних компонентів.

Атрибутивні конструкції, які складають периферію категорії атрибутивності, виражають синкретичні
семантико-синтаксичні відношення.
Периферійні атрибутивні форми переважно зберігають семантику вихідної форми, саме тому в таких
атрибутивних конструкціях виражаються складні синтаксичні відношення, специфіка яких виявляється залежно
від лексико-граматичних особливостей опорного слова, лексичного значення залежного слова, а також від
контексту, логічного співвідношення похідної й вихідної форм і відповідної конструкції з певними
трансформами. Синкретичність семантики атрибутивних конструкцій зумовлена поєднанням первинної
семантики вихідної структури і значення атрибутивності.
У сучасному мовознавстві особливо актуальним є дослідження периферійних зон функціонально-
семантичної категорії атрибутивності, що як раз і пояснюється здатністю периферійних утворень виражати
складні синкретичні відношення, які являють собою поєднання (синтез) диференційних компонентів, що
протиставляються один одному й пов‟язані з явищами транспозиції. У периферійних формах категорії
атрибутивності відображаються широкі можливості вираження конденсованої думки.
Окремі питання значеннєвого синкретизму у сфері атрибутивних відношень розглядають у своїх працях
В.В. Бабайцева [Бабайцева 1988], І.Р. Вихованець [Вихованець 2004], К.Г. Городенська [Городенська 1991],
А.П. Загнітко [Загнітко 2000], У.В. Кубська [Кубская 1981], В.М. Нікітін [Никитин 1969], В.І. Фурашов
[Фурашов 1985].
Метою пропонованої статті є висвітлення формально-синтаксичних особливостей і семантичних виявів
периферійної зони атрибутивності, а саме атрибутивних конструкцій, які виражають локативно-просторову
семантику.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких конкретних завдань: 1) встановити
частиномовну приналежність, лексичне значення опорного слова; 2) з’ясувати функціонально-семантичне
значення залежного елемента; 3) охарактеризувати прийменник як формальний показник вираження певного
відношення; 4) визначити можливість морфологічного відповідника залежного елемента; 5) встановити вихідну
структуру досліджуваної конструкції.
У сучасному мовознавстві локативність кваліфікується як «семантична категорія, до якої входять усі
різновиди просторового значення. Виражає відображені в свідомості людей різноманітні просторові
відношення предметів і явищ, зокрема їхнє місцеперебування, напрямок руху, контактність і дистантність
розташування і под.» [Українська мова 2002: 297]. Систему спеціальних засобів вираження в мові локативних
відношень утворюють: 1) обставинні прислівники місця; 2) іменникові словоформи (в орудному відмінку);
3) прийменниково-іменникові форми (в родовому, давальному, знахідному, орудному, місцевому відмінках);
4) складнопідрядні речення з підрядними місця [Степаненко 2004: 40].
Вираження атрибутивними конструкціями локативної семантики можливе за умови, коли первинною
семантико-синтаксичною функцією залежного компонента є саме локативна.
І.Р. Вихованець підкреслює, що виконувати атрибутивну функцію здатні переважно часові і просторові
прислівники [Вихованець 1988: 158]. Аналіз фактичного матеріалу цілком підтверджує цю тезу. Локативні
прислівники в атрибутивній функції виявляють здатність сполучатися з іменниками на позначення конкретних
предметів і девербативами: У будинку навпроти світилося лише кілька вікон (Курков 2003: 67); У листі
пропонувалося завтра сходити в якийсь винний погріб неподалік (Пиркало 2004: 338); … нахабно вривався у
душу світ дорослий, породжений оцим невпинним просуванням уперед і вперед (Загребельний 2004: 7); Знову
якийсь рух обіч відволік Віктора, і він повернув голову ліворуч (Курков 2003: 183).
Локативні прислівники здатні передавати ознаку предмета за місцерозташуванням: … коли став перед
кладовищенською брамою і малою, вузькою хвірточкою ліворуч неї, від брами – враз відчув, як спокійно
зробилося йому на душі (Задорожна 2004: 167); за напрямом поширення: Він зробив стрибок убік і прийняв
бойову поставу (Андрухович 1997: 99); за ступенем поширення: Все ж квапливо споряджено гінців навсібіч,
послано тривожне звідомлення Генріху (Загребельний 2003: 186).
© Островська Л.С., 2012 Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

51
Просторово-локативне значення може виражати орудний атрибутивний без прийменника, вказуючи на
динамічну субстанціальну локативність – шлях руху: Я подумав, що прогулянка лісом ніяк не погіршить її
самовідчуття (Вільчинський 2003: 86); Усе це відбулося якось автоматично, але зараз його пересування
Хрещатиком проти вечора підкреслювало елемент гри, елемент азарту (Курков 2003: 18).
Родовий прийменниковий у ролі атрибута може виражати локативну ознаку. У такому разі атрибутивно-
просторові відношення виражаються прийменниками з (із, зі), із-за, з-під, від, від-до, у(в), біля, проти, напроти,
коло, навколо, серед, з-поміж. Локативна ознака може стосуватися конкректно-предметного іменника, власної
назви, неозначених і заперечних займенників. В аналізованих конструкціях з просторовими відношеннями
чітко виділяється значеннєвий відтінок вихідного пункту руху. Формальним показником такого відношення
буде прийменник з(із, зі), саму ж конструкцію утворено на основі речення з присудком, вираженим дієсловом
руху: вітер з півночі – вітер дме з півночі; хлопець зі Львова – хлопець приїхав зі Львова. У тому випадку, коли
залежні іменники означають сторони світу, є назвами населених пунктів, країн тощо, як правило, можливий
морфологічний відповідник залежного слова: … склавши на «5» усний екзамен з української мови і літератури,
студенткою українського відділення філологічного факультету Одеського університету достроково стала
сьогорічна випускниця з Тернівки, золота медалістка (Павленко С. // Дивослово. – 2004. – № 2. – С. 71) –
тернівська випускниця. Досить часто в аналізованих конструкціях міститься не лише сема вихідного пункту
руху, але й приналежності предмета чи особи до цього пункту: Вона – золота Цибулинка з маминого городу,
Вона – золота Весталка з храму Таємниці Буття (Драч І. // Золотий гомін 1995: 578).
Лінгвісти відзначають, що коли вихідним пунктом є якийсь найближчий обмежений простір, то
ад‟єктивовані іменники на його позначення не співвідносяться за значенням з омонімічними морфологічними
прикметниками [Вихованець 1983: 186]: дорога з міста і міська дорога, тобто дорога в місті. Крім вихідного
пункту руху, родовий прийменниковий може виражати кінцевий пункт руху; на такому значенні
спеціалізуються прийменники до, в: Хай шлях до раю, пекла чи полону – тримайся далі розпачу й надій
(Стус В. // Золотий гомін 1995: 598); Чи серце знову плакати навчилось на цій дорозі в Київ із Лубен? (Костенко
1998: 98). В останньому реченні атрибутивний компонент, виражений нерозкладною цілісною сполукою в Київ
із Лубен, поєднує в собі значення вихідного і кінцевого пунктів руху.
Виразниками атрибутивно-локативного значення стають також прийменники біля, від-до, з-під, серед,
поруч, кругом, з-перед, із-за, понад. Наприклад: Сатинову сорочку, колись темно-синю, а тепер білясту, з
рештками початкового барвлення біля коміра, закривав піджак неозначимої сірості… (Барка 1997: 144);
Бересток цей був знаний усім, хто їздив чорним шляхом на станцію Цвітково і хто їздив шляхом від Черкас до
Умані (Осьмачка Т. // Українське слово 1994: 128); Уламок лицарського роду, мучитель власного народу, кривавий
кат з-під темної зорі, – отам він жив на Замковій горі (Там само. – С. 96); Струмок серед гаю як стрічечка
(Тичина П. // Золотий гомін 1995: 6); Гришка швидко, не змагаючись, одсовується, дає парубкові місце поруч себе
(Косинка 1981: 160); М‘ячі срібні кругом серця впали в трави (Осьмачка Т. // Українське слово 1994: 120); І світ –
мов гончара розводи, немов квітник з-перед вікна (Лятуринська О. // Там само. – С. 392); Я заздрю всім, у кого
фарби є – жачугі коні з дикого мольберту (Драч І. // Золотий гомін 1995: 586); Ну, то ходімо, – каже, – до
Семена. От хоч і в цю хатину понад шляхом (Костенко 1998: 98). Аналізовані конструкції походять від згортання
присудка зі значенням загальної локалізації: прихилитися, влаштуватися, умоститися, упорядкуватися,
осістися, приміститися, приткнутися, знаходитися, розташуватися, здійматися, розміститися, бувати,
пробувати. Такий родовий місця не має морфологічних прикметникових відповідників, оскільки «в українському
словотворі похідні прийменники рідко використовуються для творення прикметників» [Вихованець 1983: 186].
В аналізованих структурах широко представлене атрибутивно-просторове значення знахідного
присубстантивного відмінка, вживаного в ролі атрибута. Це значення постає сформованим внаслідок згортання
реченнєвих утворень з предикатами руху чи із значенням орієнтації в просторі, пор.: Поїзд іде на Харків і
Поїздів на Харків і через Харків було аж шість (Вишня 1984: 203). Атрибутивно-локативне значення знахідного
присубстантивного може мати такі різновиди, вказуючи на: а) кінцевий пункт руху, формальним показником
якого виступають прийменники на, в: Гриць Штундера і Юрко Немирович уже майже годину простояли
голосуючи коло дороги на виїзд з Коломиї, але жодне падло не хотіло спинятися й підбирати їх, хоча всі
тримали курс на Чортопіль (Андрухович 1997: 13); б) напрямок руху, формальним показником якого є
прийменники в, на: Дорога в вічність – тільки кружна, по той бік і добра, і зла (Стус В. // Словник епітетів
1998: 112); На цей час припадає початок паломництва руських на Близький Схід (Гуцало С. // Дивослово. –
2003. – № 11. – С. 79); в) шлях пролягання, спеціалізованим показником якого є прийменник через, інколи в цій
функції трапляється прийменник повз: Після зборів я пішов не до центральних воріт, а спустився стежкою
повз церковні руїни до старого запущеного парку-лісу (Мушкетик 2001: 135).
Знахідний атрибутивний локативного відтінку може мати синонімічні прикметникові форми на рівні
значення напрямку, коли означуваний іменник називає просторові поняття, які стосуються напрямку: напрямок
на південь – південний напрямок; шлях на Полтаву – полтавський шлях, але тільки двері на схід, вікна в парк
тощо. Маючи значеннєвий відтінок кінцевого пункту руху, прийменниково-відмінкові форми знахідного
атрибутивного локативного співвідносні з відтопонімічними морфологічними прикметниками: автобус на
Новий Світ – новосвітський автобус; потяг на Львів – львівський потяг тощо. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

52
Атрибутивно-локативне значення орудний виражає з просторовими прийменниками, які розрізняють
локалізацію щодо просторового орієнтира в різних напрямах, зокрема горизонтальне, вертикальне, бічне, на
однаковій щодо орієнтира висоті розташування. Формальним показником диференціацій локального значення
орудного атрибутивного стає прийменник.
Вертикальну локалізацію вище просторового орієнтира визначає прийменник над: Цей чорно-сизий дим над
весняним Подолом. Дух фарби свіжої (Рильський 1979: 89).
Атрибутивне значення вертикальної локалізації нижче просторового орієнтира позначає прийменник під
в конструкціях з орудним відмінком: А тоді, обмінявшись поглядами з килимком під дверима, пішов у коридор
(Хома 2003: 57). Аналізована конструкція з прийменником під може набувати значення місцезнаходження
поблизу просторового орієнтира: Повернувшись до Києва 1013 р., [Антоній Печерський] усамітнився в одній з
печер під Києвом, у князівському селі Берестовому (Ілюстрована енциклопедія історії України 1998: 8) – печери
під Києвом (печери поблизу Києва).
Вертикальну локалізацію на однаковій висоті з просторовим орієнтиром в атрибутивних конструкціях з
орудним відмінком передають прийменники нарівні з, в рівень з: Але не встиг я пройти і десяти метрів, як
мою увагу привернуло інше ледь видиме сяйво десь нарівні з моєю головою або трохи вище (Вільчинський 2003:
94).
Орудний атрибутивний позначає локалізацію спереду просторового орієнтира за допомогою
прийменника перед: … І крізь квіти перед образом Матері Божої їй марилося щось блакитно-срібне, немов
хвилі чогось містичного, небесного, осяяні промінням незбагнутої зірки моря (Леся Українка // Словник епітетів
1998: 150). Горизонтальну локалізацію позаду просторового орієнтира передає прийменник за: Стрункі
смереки за грабом валялися в хаотичному безладі (Панч П.// Словник епітетів 1998: 318).
Орудний атрибутивний може також позначати горизонтальну локалізацію з боку просторового
орієнтира за допомогою прийменників поруч з, поряд з: У черзі переді мною стояв тільки один молодий араб,
очевидно, із студентів медакадемії поруч з кафе, і я жестом показав Ліані, що пропускаю її перед себе
(Вільчинський 2003: 10).
Атрибутивну локалізацію між двома чи кількома однотипними просторовими орієнтирами орудний
відмінок виражає прийменниками між, поміж: І ще довго потім було чути музики та співи між вербами та
поміж хатами (Нечуй-Левицький І. // Терлак 1999: 63).
Можливе вираження атрибутивно-локального значення поза межами окреслених просторових орієнтирів
за допомогою прийменника поза: Проблема погодження в Шевченкові, висловлюючись термінологією
М. Бубера, світу «зовнішнього» … й світу «субстанційного», того, що проявляється в духовному онтогенезі
через усвідомлення людиною свого родоводу, спільності крові як гаранта часотривності індивідуального
буття поза його фізичними межами, справді не надумана – але проблема ця аж ніяк не спеціально Шевченкова
(Забужко 2001: 47).
Деякі просторові прийменники під впливом лексичного наповнення відмінкових форм часто
видозмінюють свої значення. Зокрема, прийменник під, що вказує на вертикальну локалізацію нижче
просторового орієнтира, поєднуючись з іменниками, які означають сільськогосподарські культури або
покрівельний матеріал, частково нейтралізує своє просторове значення, набуваючи при цьому певною мірою
значення матеріалу: поле під пшеницею, дах під черепицею, ниви під житами тощо.
На рівні атрибутивно-локального значення присубстантивного орудного відмінка морфологічні
прикметникові кореляти можливі тільки для прийменниково-іменникових словоформ із значенням вертикальної
локалізації вище просторового орієнтира, функцію якого виконують назви річок – село над Дніпром і
наддніпрянське село; горизонтальної локалізації позаду просторового орієнтира, у ролі якого вживаються власні
географічні назви – регіон за Карпатами і Закарпатський регіон; і часткові локалізації між двома просторовими
орієнтирами – двері між кімнатами і міжкімнатні двері.
Атрибутивно-локативне значення місцевого відмінка з прийменником на зазнає досить часто
різноманітних модифікацій під впливом лексичного наповнення відмінково-іменникової форми. Для
прийменника на варто вважати контекстуально зумовленими такі значення: а) ознака за територією
проживання, діяльності, поширення: Отже, перед Україною (щоправда, вже не вперше) виникають принадні
перспективи стати надзвичайно важливим гравцем на європейському ринку транзиту енергоресурсів (День. –
2005. – № 41. – 10 березня. – С. 1).
Локативна ознака, виражена конструкцією «у(в) + місцевий відмінок», має відтінки значення ознаки за
місцем всередині чогось: Коли людина чесна, то вона могутніша за всі святощі у книгах світових і за всі
закони, вписані туди (Осьмачка Т. // Українське слово 1994: 117) та ознаки за шляхом пролягання в певному
просторі: Путівець у лісі не був розрахований на автобуси (Курков 2003: 230); У вибалку на самім дні – Зелена
стежка в бур‘яні (Мисик В. // Словник епітетів 1998: 338).
Атрибутивні конструкції з місцевим відмінком на позначення атрибутивно-локативних відношень
можуть мати тотожні смислові значення з ядерними атрибутивними формами, зокрема такі, що виражають
просторову близькість до чого-небудь (смуга при березі – прибережна смуга, селище при місті – приміське
селище, трава при дорозі – придорожня трава); шлях пролягання в певному просторі (стежка в лісі – лісова Розділ ІV. ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ СИНТАКСИСУ

53
стежка, дорога в парку – паркова дорога, шлях у горах – гірський шлях); значення ознаки за способом
приготування страв (каша на молоці – молочна каша, тісто на дріжджах – дріжджове тісто).
Давальний прийменниковий атрибутивної семантики поєднується з іменниками абстрактного значення,
здебільшого віддієслівними або відад‟єктивними дериватами (назвами процесів, станів, якостей, властивостей),
виражаючи атрибутивно-просторове значення, що вказує на спрямованість руху до предмета, який
пересувається в протилежному напрямі. Це значення реалізується за допомогою прийменників назустріч,
навстріч: А в очі січе вітер назустріч дощу, бачу, таки не намет, а щось інше (Вільчинський 2003: 73).
Проаналізовані прийменниково-відмінкові атрибутивні конструкції характеризуються регулярною
відтворюваністю локативно-просторової семантики, яку виражено структурами «субстантив + з, від, з-під, біля,
проти, коло + родовий відмінок», «субстантив + на, в, через, + знахідний відмінок», «субстантив + над, під, за,
поруч з, між, поза + орудний відмінок», «субстантив + при, на, в + місцевий відмінок», «субстантив + назустріч,
навстріч + давальний відмінок».
Дослідивши матеріал, дійшли висновку, що функціонування семантично розмаїтих атрибутивних
конструкцій відбиває одну із закономірностей мовної системи експлікувати необхідну в конкретній
мовленнєвій ситуації інформацію за рахунок економних мовних засобів. Локативно-просторова семантика
досліджуваних атрибутивних конструкцій зумовлена валентністю згорнутого предиката вихідної структури.
Локативно-просторова семантика досліджуваних конструкцій виступає інваріантною. Ця семантика
накладається на вторинну атрибутивну функцію форми, що виступає мотивованою у внутрішньо реченнєвій
структурі. Особливістю таких атрибутивних конструкцій постає те, що, потенційно не призначені виражати
атрибутивні відношення, вони можуть виконувати означальну функцію. Значну роль при цьому відіграє
семантична природа носія ознаки, у змістовій структурі якого закладено означальний елемент, що
експлікується за допомогою залежного компонента. Окрім цього, до такого атрибутивного вживання
досліджуваних форм спричиняється семантичне ущільнення максимально інформативних конструкцій, тобто
відбувається згортання присудка і, як наслідок, поява нехарактерного для власне-словосполучень поєднання
слів.
До перспектив дослідження системи атрибутивних компонентів в українській мові належить виявлення
повного спектру формального і семантичного варіювання кожного з її складників, з‟ясування специфіки їх
взаємодії й взаємовпливу, а також розгляд категорії атрибутивності з погляду прагматики, де вона виступає не
лише як структурно-семантична заданість, не тільки як функція, а як явище, основу якого складає спеціальний
відбір засобів мови (мовлення) для найточнішого вираження певної характеристики предмета, різних відтінків
атрибутивності.
Література
Бабайцева 1988: Бабайцева, В.В. Система членов предложения в современном русском языке [Текст] /
В. В. Бабайцева. – М. : Просвещение, 1988. – 159 с.
Вихованець 1988: Вихованець, І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті [Текст] /
І. Р. Вихованець; АН УРСР; Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні. – К. : Наук. думка, 1988. – 256 с. –
Бібліогр. : с. 247-254.
Вихованець, Городенська 2004: Вихованець, І.Р., Городенська, К.Г. Теоретична морфологія української
мови [Текст] / І. Р. Вихованець (ред.). – К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2004. – 398 с. –
(Академічна граматика української мови). – Бібліогр. : с. 391-398. – 2000 пр. – ISBN 966-7671-60-7.
Вихованець, Городенська, Русанівський 1983: Вихованець, І.Р., Городенська, К.Г., Русанівський, В.М.
Семантико-синтаксична структура речення [Текст] / І. Р. Вихованець. – К. : Наук. думка, 1983. – 219 с.
Городенська 1991: Городенська, К.Г. Деривація синтаксичних одиниць [Текст] / К. Г. Городенська. – К. :
Наук. думка, 1991. – 192 с. – Бібліогр. : с. 187-190. – 430 пр. – ISBN 5-12-002284-7.
Загнітко 2000: Загнітко, А.П.Теоретична граматика української мови : Синтаксис : Монографія [Текст] /
А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонДУ, 2000. – 662 с. – Бібліогр. : с. 598-637. – ISBN 966-7277-90-9.
Кубская 1981: Кубская, У.В. Семантико-синтаксическая структура субстантивных словосочетаний с
атрибутивно-обстоятельственными отношениями в русском языке [Текст] : автореф. дис. … канд. филол. наук /
У. В. Кубская. – К., 1981. – 21 с.
Никитин 1969: Никитин, В.М. Вопросы теории членов предложения [Текст] / В. М. Никитин. – Рязань :
Изд-во Рязан. пед. ин-та, 1969. – 246 с. – Библиогр. : с. 237- 244.
Степененко 2004: Степаненко, М.І. Просторові поширювачі в структурі простого речення : Монографія
[Текст] / М. І. Степаненко. – Полтава : АСМІ, 2004. – 463 с. – Бібліогр. : с.405-458. – ISBN 966-7653-14-7.
Українська мова 2002: Українська мова : Енциклопедія [Текст] / НАН України; Інститут мовознавства
ім. О.О. Потебні; Інститут української мови ; Видавництво «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана /
В. М. Русанівський (голова ред. кол.). – вид. 3-тє, зі змінами і доп. – К. : «Українська енциклопедія»
ім. М.П. Бажана, 2007. – 752 с. – ISBN 978-966-7492-43-4.
Фурашов 1985: Фурашов, В.И. Определение как синтаксическая категория в современном русском языке
[Текст] : автореф. дис. … д-ра филол. наук / В. И. Фурашов. – Владимир, 1985. – 30 с.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

54
Освещены формально-синтаксические и семантические аспекты атрибутивных конструкций,
выражающих локативно-пространственную семантику.
Ключевые слова: атрибутивные отношения, локативно-пространственная семантика, атрибутивная
конструкция, система атрибутивных компонентов.

This article focuses on the problems of formal-syntaxes and semantic aspects of expression of locative-spatial
semantics by attributive constructions.
Keywords: attributive relations, locative-spatial semantics, attributive constructions, system of attributive
elements.
Надійшла до редакції 9 листопада 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.