Загнітко Анатолій Панасович - Теоретична граматика сучасної української мови. Морфологія. Синтаксис.

3.3. Лексичний повтор із синтаксичним поширенням

загрузка...

Однією із розчленованих конструкцій виступає лексичний повтор. Повторами переважно називають різні явища, до яких відносять:

1)   рівнорядні словоформи з посилювальним значенням (тихо-тихо, довго-довго); 2) певного типу речення, побудовані на основі повтору з метою посилення певного модального плану (Спати так спати. На­каз є наказ); 3) повторення прийменників в атрибутивному словоспо­лученні, властиве діалектному мовленню: біля самої біля хати; у. бу­динку у _ новому; 4) різні синтаксичні фігури художньо-белетристично- го мовлення, особливо поширені у поетичному різновиді. Не всі з на­званих типів повторення виступають показниками членування речен- нєвої структури, водночас окремі з них засвідчують вплив усно-роз- мовної стихії на писемне мовлення (другий і третій тип лексичного повтору). Хоча з певною натяжкою можна всі повтори віднести до усно-розмовних формул, первинним закріпленням у літературній прак­тиці можна вважати їх вживання у мовленні героїв художніх творів. Повтор словоформи, словосполучення або речення являє собою пору­шення синтагматичного ланцюжка і вже цією своєю структурною особ­ливістю спрямований на перетворення в експресивний прийом синтак­сису. Повторюваними слід вважати конструкції, які вживаються не менше двох раз: Розірвала краля-мавка льняно шитий гомін-жмут; плине зграйно, плине плавко березневий каламут (В. Чумак); В пе­ребіжнім шумовинні ланки-бризки марсельєз: хай загине, хай загине мрійновтома сонних плес (В. Чумак). Значного поширення набув по­втор іменника, до якого приєднується присубстантивна підрядна час­тина. При цьому підрядна частина кожного разу містить додаткову інформацію, тим самим значною мірою розширюється інформативний план всього складного утворення. Приєднуватися може й ад’єктивний або дієприкметниковий зворот: Ліс, стомлений від сонячної спеки, ліс, сповнений усіма тривогами хлоп’ячого серця, приваблював у свій за­тишок (А. Яна); На річці виднілися верболози, до яких завжди чомусь тягнуло, верболози, появу яких ніхто із старожилів не пам’ятає, верболози, в яких можна було знайти сміливцю водяні лілії (Я. Мель­ник). Підрядні присубстантивні поділяються на видільні і поширю- вально-розповідні. У свій час Г. Пауль підкреслював: «У різних мовах нерідко зустрічаються відносні підрядні речення, які ніяк не характе­ризують і не модифікують попереднє, а являють собою самостійне по­відомлення і, таким чином, рівноцінні реченням, приєднуваним су­рядно» [Пауль 1990, с. 355]. Такі речення властиві латинській і грецькій мовам. Подібну диференціацію підрядних субстантивних нечленова- них складнопідрядних речень можна спостерігати і в сучасній ук­раїнській мові, пор.: Ми ведемо мову не про діяльність окремих студій, а про те враження, яке справляють жиональні і газетні пиблікаиії окремих авторів і про їх тематичний обсяг (3 газ.) і Чоловік був одягнутий у чорне пальто, з-під якого виднівся чорний піджак (О. Слісаренко). Відмінність між наведеними реченнями виявляється

загрузка...

 

РОЗДІЛ XX. Нові явища у синтаксисі..

 

831

 

у специфічних відтінках граматичного означення. У першому випадку спостерігається виділення інформації у підрядній частині, а в другому реченні наявне поширення означальним відтінком опорного компонен­та. Відомо, що означення може характеризуватися обмежувальним або характеризувальним значенням. Обмежувальні означення вживаються з метою виділити предмет із однорідних, обмежити обсяг поняття, ви­раженого іменником. Перша з наведених підрядних частин характери­зується обмежувальним значенням, оскільки виділяє поняття вражен­ня з ряду йому подібних, виступаючи необхідною для пояснення імен­ника. У другому випадку підрядна частина несе на собі додаткову ха­рактеристику поняття, вираженого словом пальто. Ця підрядна части­на певною мірою факультативна і самостійна щодо головної частини складнопідрядного речення. Обмежувальні означення (незалежно від їх обсягу, включаючи й означальні речення) виступають основним різно­видом означень. Обмежувальні означення (ад’юнкти, за О. Єсперсе- ном) завжди бувають суто інтелектуальними і близькими за значенням до логічного атрибута. Значення характеризації є протиставленим об­меженню. Поняттю, вираженому означуваним іменником, утакомуразі приписується додаткова характеристика (пор.: у реченнях типу Моя дорога маленька донечко? означення О. Єсперсен називав прикрашуваль- ним, або вставним). Характеризувальні означення позбавлені обмежу­вальної функції і поширені у структурі простого і складного речення. Цим і зумовлюється відносна інформативна самостійність характеризу- вального означення, що виявляється у постійній тенденції до відок­ремлення в структурі простого речення. У структурі складного речення характеризувальні означення репрезентовані поширювально-розповід- ними підрядними частинами, при вживанні яких є неможливим використання співвідносних слів у головній частині. У сучасній мові спостерігається тенденція до лексичного повтору означуваного суб- стантива. При цьому повтор сприяє нерідко не злитості структурних частин складного;речення, а їх смисловому розчленуванню. Навіть співвідносне слово не посилює семантичну єдність головної і підряд­ної частин, пор.: Хлопці забігли до крайньої хати, тої самої хати, про яку кожен з них багато чув дивного і страшного (М. Трублаїні). Підрядна частина у цьому випадку не виступає виділюваною, вона лише розширює інформацію про означуваний субстантив.

 .

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.