Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Анатолій Загнітко — МОВНА СИТУАЦІЯ. СОЦІОЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОРТРЕТ: СТРУКТУРНО- І ФУНКЦІЙНО-ТИПОЛОГІЙНІ ВИЯВИ

Проаналізовано основні диференційні ознаки поняття ‗мовна ситуація‘ і поняття ‗соціолінгвістичний
портрет‘, розкрито особливості співвідношення цих понять та визначено їхній статус у соціолінгвістичній
системі. Схарактеризовано основні типологійні вияви мовної ситуації в Україні і з‘ясовано напрями її
універсалізації, встановлено специфіку варіативності мовної ситуації в Україні з опертям на усталене
розмежування північного, південно-західного та південно-східного наріч.
Ключові слова: мовна ситуація, соціолінгвістичний портрет, ідіом, суржик, мезолект, базілект.

У сучасній лінгвістиці статус соціолінгвістики, що протягом ХХ століття і початку ХХІ століття набула
особливого розвою, її значущість у студіюваннях про мову і суспільство, напрями встановлення їхнього
співвідношення важко переоцінити. Останнє мотивоване, поза всяким сумнівом, особливим навантаженням
мови у формуванні суспільства, його структурації (пор. тезу про соціальну диференціацію мови [Орлов 1969б;
Попок, Лагутов 1998]), постанні умовних соціальних груп (за віком, рівнем освіти, територією, фахом тощо) та
послідовному існуванні цих відносно стійких соціальних угруповань. Усі такі і подібні студіювання, їхнє
активне поглиблення зумовили необхідність витворення й усталення нового дослідницького апарату (див.:
[Загнітко 2008: 139-155]), застосування інтегрованих методів, прийомів і методик соціальних, суспільних і
лінгвістичних досліджень для розгляду і вивчення типових ситуацій мовленнєвого спілкування (особливо
активно напрацьовуваних у періоди видозміни мапи державно-територіальних утворень), що уможливить
напрацювання особливого типу граматик – ситуативних.
Мета аналізу – встановити диференційні, кваліфікативні і класифікаційні ознаки мовної ситуації і
соціолінгвістичного портрета, схарактеризувати типологічні вияви мовної ситуації в сучасній Україна. Мета
зумовлює розв‟язання таких завдань: 1) встановити диференційні, кваліфікативні і класифікаційні ознаки
мовної ситуації і соціолінгвістичного портрета з окресленням їхньої закріпленості; 2) з‟ясувати
співвідносність / неспіввідносність понять „мовна ситуація‟ і „соціолінгвістичний портрет‟; 3) виявити основні
типи мовних ситуацій і подати їхній розгляд в сучасній Україні. Новизна дослідження мотивована тим, що
вперше розкривається корелятивність понять ‘мовна ситуація’ і ‘соціолінгвістичний портрет’, а теоретичне
підґрунтя мотивоване поглибленням поняття ‘мовна ситуація’ і ‘соціолінгвістичний портрет’ та розкриттям
їхніх диференційних, кваліфікативних і класифікаційних ознак. Практичне значення, запропоноване аналізом,
мотивоване можливістю застосування його результатів у поглибленому вивченні мовної ситуації в різних
регіонах України із використанням методу соціолінгвістичного портрета, а також використанням напрацювань
у вишівській практиці у межах курсу із соціолінгвістики.
Поширеними й активно застосовуваними в соціолінгвістичних студіюваннях постають поняття „мовної
ситуації’ і поняття „соціолінгвістичного портрета’. Їхнє застосування не можна вважати повністю
унормованим, тому що в низці досліджень можна зустріти і їхнє синонімічне тлумачення (див., наприклад,
відомий науково-дослідний проект Інституту мовознавства РАН «Мови Росії : соціолінгвістичний портрет (кер.
В. Михальченко), виконуваних у рамах Науково-дослідницького центру з національно-мовних відношень;
«Соціолінгвістичний портрет регіону : програма і методика (на прикладі прикордонного північного регіону (тут
мається на оці, насамперед, Баренцевий регіон – А.З.)) (кер. О. Іванищева), опрацьовуваного в Мурманському
державному педагогічному університеті, де основними (ключовими) словами постають: соціолінгвістичний
портрет, соціолінгвістичне розмаїття, комунікативна ситуація, мовна ситуація)); і мовна ситуація в сучасній
Європі, мовна ситуація в Білорусі (Ю. Коряков), мовна ситуація в Норвегії (Д. Ловерманн), мовна ситуація в
Індії, мовна ситуація у Франції (Жак Ланг)); інколи до поняття ‘мовна ситуація’ додають атрибути-
кваліфікатори типу унікальна, оригінальна, багатовимірна (унікальна мовна ситуація в Україні (В. Алексєєв) та
ін.); і їхню послідовну диференціацію, де соціолінгвістичний портрет витлумачують як сукупність мовних
ситуацій (Д. Ловерманн та ін.) або ж мовну ситуацію визначають як сукупність соціолінгвістичних портретів
(Ю. Коряков та ін.). За особливостями сучасного вжитку і поняттєво-термінологічного навантаження поняття
„мовної ситуації’ і поняття „соціолінгвістичного портрета’ і наближені і водночас мають власні функційні
площини вияву і науково-дослідницького навантаження, тобто вони є різними.
Соціолінгвістичний портрет прямо й опосередковано співвідноситься з мовною ситуацією. Для
розуміння соціолінгвістичного портрета, його дефінітивно-поняттєвої ємності слід враховувати його макро- і
мікровияви (пор.: [Орлов 1969а; Орлов 1969б]). Під першим можна розуміти мовний та соціальний ландшафт у
їхній цілісності, швидше амальгамності тієї чи тієї держави, пор.: соціолінгвістичний портрет Аргентини,
соціолінгвістичний портрет Франції та ін. Під останнім мається на оці соціолінгвістичний портрет певного
© Загнітко А.П., 2012 Розділ VIII. ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ

181
індивідуума, тієї чи тієї корпоративної групи, де простежуваними й очевидними постають чітко окреслювані
домінанти, пріоритети тощо (соціолінгвістичний портрет сільського учителя (с. Новоукраїнка Мар‘їнського
району), соціолінгвістичний портрет футболіста (команда «Шахтар»); соціолінгвістичний портрет шостого
класу ЗОШ ғ 17 м. Донецька; соціолінгвістичний портрет студентської групи спеціальності «Прикладна
математика» (3 курс) математичного факультету Донецького національного університету і под.).
Макровияв соціолінгвістичного портрета, певною мірою, корелює з поняттям мовної ситуації, але не
тотожний їй. Поняття „мовної ситуації’ у своїй площині відбиває сукупність соціолінгвістичних портретів і
власним дефінітивним опертям має: 1) наявність того чи того наддіалектного ідіома; 2) ступінь, інтенсивність і
поле поширення самоідентифікації носіїв ідіома; 3) вияв єдиної етнічної спільноти, до якої належать носії
певних ідіомів; 4) цілісність мовного континууму, де реалізовувані акролект (найбільш наближений до
літературної традиції різновид національної мови – усно-розмовна стихія тощо), мезолект (ті чи ті різновиди
змішування, в українській традиції називають суржиком, в білоруській – трясянкою і под.), базілект (найбільш
віддалені від літературно-нормативної стихії – територіальні, соціальні діалекти), тобто вертикального
континууму (верхню позицію займає літературна / офіційна, середню – мови міжгрупового неофіційного
спілкування, а найнижчу – мови спілкування в сім‟ї, з-поміж колег, друзів); 5) співвідношення першої
(материнської) мови (first language), етнічної мови (наприклад, для мордвина мокшанської або ерзянської
тощо), основної (домінувальної (primary language), якою найчастіше мовець спілкується) і додаткової (secondary
language); 6) функційна повнота ідіом; 7) взаємозрозумілість ідіом тощо.
Для мовної ситуації характерною постає пряма і відносна кореляція з територією, оскільки її відповідні
диференційні ознаки і напрями вияву можуть з різним ступенем інтенсивності виявлятися і за суто державними
межами. Пряма кореляція мовної ситуації та державної території наявна в тому разі, коли певний різновид
мовної ситуації чітко співвіднесений з державно-територіальним простором, а відносна зреалізована в тому
разі, коли мовна ситуація тими чи тими ареалами, ізоглосами продовжує свій вияв у просторі інших держав,
пор. вияв українського літературно-нормативного і діалектного компонента на території сучасних Словаччини,
Угорщини, Польщі, Росії, Білорусі та ін. (див., наприклад [Орлов 1969а; Орлов 1969б]).
Аналіз мовної ситуації / мовних ситуацій повинен ґрунтуватися на відповідних даних, їхньому
глибинному опрацюванні з урахуванням наявності / відсутності в анкетах відбиття усіх диференційних ознак
мовної ситуації. Чим повніша, ємніша анкета, тим легше встановити диференційні, класифікаційні і
кваліфікаційні параметри мовної ситуації, виявити її тип, тобто схарактеризувати «горизонтальний» і
«вертикальний» різновиди мовної ситуації. Ґрунтовний розгляд функційного навантаження мови, її
максимально силового простору на основі опитування уможливлює встановлення функційно тотожних /
функційно нетотожних типів мовних ситуацій, більше того, визначення загальнодержавного мовного тла –
одномовного, двомовного і більше мовного. Підтвердженням цього постає зреалізоване опитування в країнах
Євпропейського Союзу. Так, за даними дослідження Eurobarometer «Europeans and their languages» (2005),
здійсненого для вияву навантаження рідної мови як визначальної ознаки самоідентифікації мовців на основі
опитування 28 694 осіб у 29 європейських країнах, встановлено, що більшість країн Європи є мономовними і
мононаціональними, де мова титульної нації є рідною для більшості населення:

Угорщина – 100% Швеція – 95% (хоча шведи складають тільки
80% населення, 15% – іммігранти та їхні
нащадки)
Португалія – 100% Фінляндія – 94% (шведська – 5%)
Греція – 99% Турція – 93%
Кіпр – 98% (грецька) Франція – 93%
Польща – 98% Великобританія – 92%
Хорватія – 98% Болгарія – 90%
Чехія – 98% Німеччина – 90%
Данія – 97% Іспанія – 89% (каталонська рідна для 9%,
галісійська – 5%, баскський – 1%)
Мальта – 97% (мальтійська, англиійська –
2%)
Литва – 88% (литовці складають лише 82%
населення)
Австрія – 96% Словаччина – 88%
Нідерланди – 96% Естонія – 82% (естонців лише 69% населення)
Італія – 95% Люксембург – 77%
Румунія – 95% Латвія – 73% (латишів – 60% населення)
Словенія – 95%

В усій панорамі сучасної Європи вирізняються тільки Ірландія (англійську рідною вважає 94%
населення, ірландську – 11%) і Бельгія (голландську вважають рідною 56%, а французьку – 38%). Така мовна
ситуація постає потенційно і сильною (у тривалій перспективі), і слабкою (у середньо- і короткотерміновій
перспективі). Це мотивовано кількома чинниками, з-поміж яких показовим постає поширення тієї чи тієї мови ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

182
на загальноєвропейському просторі. Так, найпоширенішою рідною мовою в Європейському Союзі є німецька
(18%), менш поширеними постають англійська й італійська – по 13%, а 12% – охоплює французька. Як надалі
розвиватиметься мовна ситуація в Європі досить важко сказати, але очевидно найпотужніша сила властива саме
цим мовам.
Не менш суттєвим постає усталення принципів і закономірностей опису мовних ситуацій ↔
мовленнєвих ситуацій. Мовленнєва ситуація виявляє рівень одно- / дво- / більше мовного насичення мовної
ситуації. Так, наприклад, у Білорусі «в основній мовній ситуації беруть участь дві мови: російська і білоруська
зі своїми діалектами і мішане мовлення, або трясянка» [Коряков 2002: 48]. Активною постає участь двох мов і в
Україні (на загальному тлі) – української та російської. Отже, можна розмежовувати основну мовну ситуацію і
неосновну мовну ситуацію, що очевидно корелює з основним типом спілкування / неосновним типом
спілкування.
Мовленнєва ситуація виявляє сильні і слабкі позиції загальної мовної ситуації та наявні перехідні
площини. Єдність принципів опису, наприклад, мовленнєвих ситуацій можна убезпечити за умови, коли
мовленнєву ситуацію розглядають як певним чином структурований об‟єкт, що складається з кількох змінних:
(1) мовець (відправник мовлення, адресант) та його соціальна роль; (2) слухач (адресат, отримувач мовлення);
(3) відношення між адресантом та адресатом (офіційні ↔ нейтральні ↔ дружні); (4) тональність; (5) мета;
(6) засіб (літературна мова, місцевий діалект, професійна «мова», соціально-груповий жаргон); (7) спосіб
(контактний / дистантний, усний / писемний) [Крысин 1992: 96-106]. Аналіз мовленнєвої ситуації повинен
враховувати соціолінгвістичний портрет кожного комуніканта з відповідними силовими мовними параметрами,
участь / співучасть мовних кодів та витворення спільного мовно-інформативного і комунікативно
навантаженого фонду.
Застосування заявленого поняттєво-термінологічного апарату уможливлює встановлення
класифікаційних, кваліфікаційних і диференційних параметрів мовної ситуації дозволяє вияв особливостей
мовної ситуації в сучасній Україні. Соціолінгвістична ситуація в сучасній Україні, поза усяким сумнівом,
неодновимірна і нерівнорядна. Типологійні вияви мовної / соціолінгвістичної ситуації в сучасній Україні слід
розглядати з простеженням її ретроспективи і перспективи, враховуючи низку а) лінгвістичних (генетичної
близькості, походження тощо), б) функційної (внутрішньо- і зовнішньодержавного, внутрішньо- і
зовнішньосуспільного навантаження), в) соціолінгвістичних (освітньо-культурних, гендерно-соціальних,
сукупно територіального навантаження та інших вимірів), г) нормативних (генералізації норми, доступності,
прийнятності, валідності і под., співвідношення усної і писемної норми, літературно-писемної традиції,
значущості літератури на ідіомі у внутрішньо- і зовнішньомовному навантаженні).
У кваліфікаційних вимірах мовної ситуації суттєвим постає встановлення класифікаційних і
диференційно-конститутивних ознак соціолінгвістичного портрета. З опертям на кваліфікаційні ознаки мовної
ситуації можна напрацювати класифікаційну модель певних мовних ситуацій. Соціолінгвістичний портрет
завжди має характер певного хронологічного зрізу і виявлюваний у трьох найбільш детермінованих
параметрах – часовому, просторовому і подієво-особистісному. Для першого найсуттєвішим постає мовна
характеристика корпоративної групи, окремого мовця, певної території та інше в тому чи тому часовому зрізі,
для просторового параметру важливою є наявність окресленої території з відповідним навантаженням певної
аналізованої мови (з урахуванням діалектного членування) / аналізованих мов, третій вимір соціолінгвістичного
портрета охоплює параметризацію особистості щодо мовного вияву в тих чи тих для неї суттєвих / мало
суттєвих / несуттєвих подіях. Це дозволяє схарактеризувати соціолінгвістичний портрет як цілісність, у межах
якої легко з‟ясувати соціальні (освіта, вік, культура, стать тощо) і лінгвальні (мова, вияв мовної норми, її
генералізація, прийнятність мовної самоідентифікації тощо) виміри як окремої особистості, так і макро- /
мікрогрупи, певного соціального / територіального угруповання (пор. навантаження гірничих професіоналізмів
на Донеччині в різних соціально-вікових групах тощо; диференціювання соціальних груп на підставі спільності
функційного навантаження загальномовної та вузько професійної лексики; розмежування говірок за
територіальними та лінгвальними особливостями – українські східностепові слобожанські говірки, українські
причорноморські степові говірки і под.). Це все буде синхронний зріз мовної ситуації, основу визначення якої
складає соціолінгвістичний портрет.
Ретроспекція лінгвістичних чинників встановлення мовної ситуації, її кваліфікаційних і класифікаційних
ознак умотивована спектром активно опрацьовуваних у минулому і сьогодні проблем, зорієнтованих на
встановлення генетичної спорідненості певних мов, наприклад, української і російської мов і навантаження
української мови у формуванні цілісної території етносу, корелятивної з державно-територіальним виміром.
Для з‟ясування функційного навантаження української мови сьогодні особливо важливо врахувати
множинність чинників, що в минулому впливали на статус української мови. Суттєвим постає і встановлення
сукупності ідеологем, що впливають на свідомість мовців і зумовлюють / активізацію / пасивізацію мовної
самоідентифікації, враховуючи не тільки загальнонаціональну самоідентифікацію, але й діалектно-
територіальну / діалектно-соціальну (належність до подільських / південно-поліських та інших говірок і под.).
Особливе навантаження в цьому вимірі мають планомірно утворені стійкі ідеологеми 1) про малопотужність
української мови в інформаційному та науковому вимірах; 2) про сюрреалістичну насильницьку українізацію;
3) про гармонійний розвиток двох мов, що постають рідними, та багато інших. Більшість з цих ідеологем є Розділ VIII. ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ

183
такими, що постійно нав‟язувані як аксіоматичні. Водночас слід наголосити, що вони позбавлені опертя на
факти. Якщо поглянути на культурно-національний простір загалом, і освітній України зокрема, то легко в
ньому виявити особливості навантаження двох найбільш функційно навантажених мов – української та
російської. Так, наприклад, культурно-мистецькі запити російськомовних мовців задовольняють 30 російських,
36 двомовних (українсько-російських) та один українсько-російсько-єврейський театр, а з-поміж бібліотек –
більш як 24 тис. масових та універсальних, сукупний фонд яких налічує понад 387 млн. примірників книг і
журналів, зокрема російською мовою – понад 240 млн. примірників (62%).
Станом на 1 січня 1997 року в Україні видавалося понад 1,3 тис. російськомовних газет і журналів, у
тому числі 10 видань, засновниками яких є російські общини. Значна частина з них постійно отримують
державну підтримку. Майже дві третини загального обсягу ефірного часу на теле- та радіоканалах зайняті
передачами і фільмами, що транслюються російською мовою (усі дані почерпнуто з [Попок, Лагутов 1998: 6-
9]). Якщо поглянути на загальну тенденцію задоволення освітянських потреб в Україні у співвідношенні з
національним складом населення відповідної території, то легко виявити навантаження української та
російської мов в освітньому просторі. Освітні потреби російськомовних мовців в Україні сьогодні забезпечують
2940 російськомовних шкіл (див.: Табл. 1). За даними ж 1996 року школи з російською мовою навчання
складали 42,7% усіх шкіл України, не враховуючи двомовних, у вишах російською мовою навчалося 55,6%
молоді.
Таблиця 1.
Українська і російська мова в українському
освітньому просторі (1994 – 1996 рр.)
Мова навчання Українська Російська
роки
регіони
1994 1995 1996 1994 1995 1996
Автономна Республіка
Крим
0 0 0 536 546 561
Вінницька обл. 1048 1041 1032 3 3 3
Волинська обл. 831 835 824 1 1 1
Дніпропетровська обл. 567 573 575 102 108 119
Донецька обл. 117 118 128 832 827 767
Житомирська обл. 894 892 885 5 3 3
Закарпатська обл. 579 581 581 4 3 3
Запорізька обл. 311 310 312 203 205 215
Івано-Франківська
обл.
717 723 727 1 1 1
Київська обл. 748 750 752 1 1 1
Кіровоградська обл. 561 560 556 20 20 19
Луганська обл. 181 183 179 490 501 511
Львівська обл. 1354 1363 1375 8 6 6
Миколаївська обл. 514 506 503 55 55 37
Одеська обл. 462 464 464 238 234 237
Полтавська обл. 932 918 905 10 11 9
Рівненська обл.. 756 759 762 0 0 0
Сумська обл. 510 505 500 99 97 75
Тернопільська обл. 886 890 900 0 0 0
Харківська обл.. 573 570 576 191 200 204
Херсонська обл. 418 417 418 45 45 48
Хмельницька обл. 1025 1024 1021 1 1 1
Черкаська обл. 656 658 658 1 1 1
Чернівецька обл. 312 319 372 4 4 4
Чернігівська обл. 764 768 767 6 5 5
м. Київ 107 139 164 23 23 25
м. Севастополь 0 0 0 63 64 64
Всього 15823 15867 15891 2942 2965 2940

Цікавим є порівняння загальнодержавного рівня навантаження української мови в культурному просторі
та її силове поле в окремо визначеній території. Для цього можна проаналізувати динаміку щодо задоволення
українськомовних потреб у Донеччині, наприклад, у книговиданні протягом 2006 – 2009 років (див.: Табл. 2), то
очевидним постає збільшення обсягів друкованої російськомовної продукції.
ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

184
Таблиця 2.
Динаміка українськомовних видань у Донецькій області
Видано Роки
2006 2007 2008 2009
Усього назв,
примірників
1500 925 1297 1182
Накладом, тис.
прим.
300 3858 5238 6911
У т.ч. укр. м., назв 450 245 334 457
Накладом 1300 1562 1216 1802

У 2009 році книговидавничими підприємствами області підготовлено і видано 1182 найменування книг
загальним накладом 6,9 млн. примірників, з них українською мовою – 457 найменувань (38,7% від загальної
кількості видань книг) загальним накладом 1,8 млн. примірників, що дорівнює 26,1% від усього накладу виданих
книг. Відповідно, російською мовою видано 701 найменування книг (59,3%) загальним накладом 5,1 млн.
примірників, що охоплює 73, 8% від усього накладу виданих книг. Іншими мовами – грецькою, англійською –
24 найменування (2,0%) загальним накладом 0,004 млн. примірників (0,1%).
Такі спостереження є показовими і легко викривають безпідставність тверджень численних публікацій
типу «багато наших співвітчизників – росіян, українців, представників інших національностей… багато з тих,
хто є носієм російської духовності і культури, відчувають себе у своїй державі не зовсім впевнено – і лише
тому, що в них рідна мова – російська, тому що країна … називається Україна» (Филатов В. Забытый отец
украинского языка / В. Филатов // Комерсантъ. – 2011. – март). Якщо треба щось гіперболізувати, а то й
перекрутити, то в цьому разі це вчинено своєрідним чином: розхитаймо маятник, бо щось спокійно. У світовій
практиці завжди визначальним постає адекватне задоволення національно-мовних потреб відповідно до запитів
населення з урахуванням кількісних показників носіїв певної мови. Основу основ кожної держави, її мовної
політики складає встановлення мовних пріоритетів: держава утверджується в цивілізаційному просторі через
вияв особливостей мовної ситуації і функційного навантаження мовного компонента як державнотвірного
чинника. Без таких пріоритетів неможлива побудова цілісної держави без витворення активних / пасивних
відцентрових площин. Кількісні показники книговидання російської книги (див.: Табл. 2), кількості
російськомовних театрів, кількості навчальних закладів для задоволення потреб російськомовних мовців (див.:
Табл. 1) відбивають іншу тенденцію – неадекватне задоволення потреб українськомовного населення.
Інколи виникає питання щодо умотивованості, значущості та й загалом потреби використання
історичного дискурсу в характеристиці мовної ситуації. Такі сумніви є некоректними, оскільки для з‟ясування
сучасного силового поля української мови необхідно розкрити сукупність тих чинників, що зумовили такий
сучасний стан української мови, її функційне навантаження та ін. Такий ретроспективний аналіз мовної
ситуації, коли шар за шаром фіксуються відповідні навантаження української мови та межі її поширення (пор.
навантаження української / староукраїнської мов в Українській Народній Республіці та ін.), розкриває етапи
формування тих чи тих ідеологем, їхнє поширення, накопичування ними оцінної шкали, проникнення таких
ідеологем у свідомість мовців та посилення / послаблення самоідентифікації мовців. Для мовної ситуації в
сучасній Україні останнє вкрай необхідно, тому що умотивовує особливості самоідентифікації національних
меншин не з національною мовою, не з українською мовою, а з російською, визначаючи її як рідну (див.:
Діаграму 1).
Діаграма 1.
Вияв мовних характеристик національних меншин
(перепис 2001 р.)
Розділ VIII. ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ

185
Такий стан визначуваний не тільки (і не настільки) сучасними пріоритетами, як сформованою
ідеологемою минулого – «єдиний радянський народ», у сукупності і параметрах цінностей.
На загальному тлі кількісно-репрезентативних показників перепису 2001 року такі параметри є
показовими, пор.: із 37 млн. 342 тисяч учасників перепису – це 77,8% (загальна кількість населення України на
5 грудня 2001 року складала 48 млн. 241 тисячу осіб) тільки 85,2 % українців вважають рідною українську, але
із цієї кількості опитуваних 14,8% назвали рідною російську (див.: Діаграму 1). Це досить вагомий відсоток,
якщо враховувати активну експансію останніми роками цінностей: а) минулої спільноти «єдиний радянський
народ» (через усі ЗМІ, особливо телевізійні і комп‟ютерно-мережеві); б) спільного інформаційно-
технологічного і науково-проблемного простору; в) спільного віросповідання, де повинна бути тільки єдина
сакральна слов‟янська мова (linguа sacra), усі інші не придатні для розмови з Богом; г) спільних історичних
періодів, етапів (так званий мотив «спільного пережитого» типу громадянська війна (1918-1920 рр.),
колективізація, індустріалізація, Велика Вітчизняна війна та інші, сюди ж належить і нова інтерпретація
Голодомору, який пройшли усі народи колишнього Радянського Союзу, а не тільки українці); ґ) спільних
культурних здобутків і шедеврів (тому так активно нав‟язувана ідея про те, що українською мовою нічого
вартісного не створено) та ін.
Інколи дослідники йдуть ще далі і шукають витоки сучасних мовно-активних виявів у далекому
минулому (концепція двох просторів в Україні – скіфського і полянського, згодом ця теза була посилена
належністю земель до різних цивілізаційних вимірів і культурно-освітніх просторів (див.: Карта 1)). Так, в
одному з такого типу досліджень можна знайти твердження: «…наявна чітко виражена лінія, що стійко межує
Україну на зони домінування різних світоглядно-культурних переваг… Орест Субтельний наводить дані
окремих етнолінгвістичних досліджень, внаслідок чого вперше було встановлено це межування, що …
історично сформувалося дуже давно… У квітні 2000 року Інститут соціології НАН України провів аналіз
поширення української та російської мов в українській спільноті. В опитуванні, проведеному авторитетною
фірмою «Соціс», взяло участь 1200 респондентів у віці від 18 років і старші.
Вибірка була репрезентативна і «горизонтально», і «вертикально» (тобто за віковою і статевою
структурою, за регіонами тощо) для всього населення України (див.: Табл. 3 – А.З.). У результаті проведення
цього дослідження було помічено, що, за даними перепису населення 1989 року, в Україні росіян нараховується
21%, а тих, хто рідною назвав для себе російську, – 33%. Соціологічні опитування засвідчили: …у центрі уваги
мовної проблеми в Україні постають, в основному, дві мови – українська та російська, тому що вони постають
рідними для 98,6 % населення [Проекты 2001: 76]. …Російськомовних виявилось більше в містах». Увесь
запропонований аналіз зведено до не зовсім коректного констатування наявності лінії межування України за
усіма культурно-освітніми і мовними цінностями (див.: Карту 1) і наголошення активної тенденції розширення
російськомовного тла без визначення причин такої ситуації. Заявлену тенденцію особливо посилюють останнім
часом, на що спрямовані майже усі ЗМІ та ін.
Таблиця 3.
Рідна мова респондентів
Мова Показник у відсотках
Українська 60,2
Російська 38,4
Інша мова 1,3
Загальнодержавне мовно-силове поле засвідчує більше сукупне навантаження української (пор. вияв
українськомовного навантаження в освітньому просторі (див.: Табл. 1)). Цікавими і важливими постають
показники за «вертикальним» зрізом, де чітко окреслюваним є співвідношення силового поля мови щодо
освітнього рівня і статусу респондента (див.: Табл. 4).
Таблиця 4.
Вибір мови анкет респондентами різних освітніх груп (у відсотках)
Опитування – квітень 2000 р.
Опитування –
січень 2000 р.
М
о
в
а

а
н
к
е
т
и
/

О
с
в
і
т
а

П
о
ч
а
т
к
о
в
а
/

Н
е
п
о
в
н
а

с
е
р
е
д
н
я

З
а
г
а
л
ь
н
а

с
е
р
е
д
н
я

С
е
р
е
д
н
я

с
п
е
ц
і
а
л
ь
н
а

Н
е
з
а
к
і
н
ч
е
н
а

в
и
щ
а
/

В
и
щ
а

П
о
ч
а
т
к
о
в
а
/

Н
е
п
о
в
н
а

с
е
р
е
д
н
я

З
а
г
а
л
ь
н
а

с
е
р
е
д
н
я

С
е
р
е
д
н
я

с
п
е
ц
і
а
л
ь
н
а

Н
е
з
а
к
і
н
ч
е
н
а

в
и
щ
а

В
и
щ
а

Українська
мова 7,4 5,2 6,4 6,5 5,9 0,1 7,2 0,4 1,1 ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

186
Російська
мова 2,6 4,8 3,6 3,5 4,1 9,9 2,8 9,6 8,9
Якщо справді говорити про унікальність мовної ситуації в Україні, то насамперед слід мати
нерівнопотужний вияв силового тла української та російської мов в усіх сферах сучасного суспільства – в
опитуванні мовців, їхній самоідентифікації домінує українська, у книговиданні, інформаційному просторі та
інших – російська. Для вияву тих чи тих сфер «присутності» мови та належного задоволення мовних потреб
слід поглянути хоча б на окремі сфери суспільного життя, наприклад, у Донецькій області. Так, за даними
Управління освіти і науки Донецької області в 2008 / 2009 навчальному році на території області працювало
1106 навчальних закладів середньої освіти із загальною кількістю учнів 344191. З українською мовою
навчання – 741 навчальний заклад (67%), у яких навчалося 138802 учні (40,3% від загальної кількості учнів
Донецької області). У 2009/2010 навчальному році на території області працювало 1099 навчальних закладів
середньої освіти із загальною кількістю учнів – 340667 осіб. З українською мовою навчання з-поміж 750
навчальних закладів (68,2%), у яких навчається 147570 осіб (43,3% від загальної кількості дітей шкільного віку,
що на 3 відсоткові пункти більше, аніж у 2008/2009 навчальному році). Безперечно, в українському мовному
просторі чітко визначуваними є модифікації загального вияву мовної ситуації, де наявна активна взаємодія
літературно-нормативної стихії з діалектною стихією (південно-західне, північне наріччя (з активнішим виявом
у західнополіському (волинсько-поліському), середньополіському (правобережнополіському) менш
виявлюваному в східнополіському (лівобережнополіському) (див.: Карта 1)). Тут особливо складна мовна
ситуація, тому що, крім активного навантаження української мови в її повнотериторіальному, повноґендерному
і повносоціальному навантаженні, наявні вкраплення функціонування польської, російської та ін.).
Карта 1.
Українська мова як рідна в Україні за переписом
2001 з відсотками за областями
(Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології)

У південно-західному наріччі, на власне-українській території його вияву (воно також поширене і на
землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі) в межах усіх трьох діалектів: 1) волинсько-
подільського (об‟єднує волинський говір і подільський говір – поширені на тер. історичних Волині і Поділля);
2) галицько-буковинського (охоплює наддністрянський, покутсько-буковинський (надпрутський), гуцульський
(східнокарпатський), надсянський говори (поширені на тер. історичних Галичини і Буковини); 3) карпатського
(містить бойківський (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), закарпатський
(середньозакарпатський, підкарпатський, південнокарпатський), лемківський (західнокарпатський) говори)
виявлювані неоднотипні особливості співвідношення літературно-нормативної і діалектної стихій, але
основною специфікою постає активний вплив діалектного масиву на мовно-літературну практику, а останнім
часом навіть опрацьовувані технології навчання діалектному мовленню, на що зорієнтовані відповідні видання
типу граматика гуцульського говору. Для південно-західного та північного наріч, у межах їхнього поширення
на власне-українських землях (територія Української Держави) характерним постає повноцінний вияв і
максимальне силове навантаження для української мови в офіційній сфері – адміністративно-управлінські та
виробничо-професійні відношення, та в неофіційній сфері – у межах сім‟ї, побуту тощо. У неофіційній сфері Розділ VIII. ПРОБЛЕМИ СОЦІОЛІНГВІСТИКИ

187
літературно-нормативна практика може поступатися діалектній стихії в силу її «змонтованості» в тяглість
традиції і под.
Південно-східне наріччя, що внутрішньо диференційоване на середньонаддніпрянський (первинної
формації), слобожанський та степовий (обидва є пізнішого утворення), постає відносно однорідним і в його
межах більшої інтенсивності зазнає співвідношення української і російської мов, особливо в рамах двох
останніх (див.: Карта 1). У цьому разі мало потужним виступає вплив рівновелика кореляція діалектної стихії і
літературно-нормативної практики (на відміну від південно-західного і північного наріччя), оскільки легко
простежувана домінація нормативного мовлення. Для південно-східного наріччя властивою є домінування
української літературної мови в офіційній сфері з рівновеликим / нерівноважним королюванням російської
мови, у неофіційній сфері українська мова здебільшого має значний силовий вияв, що може мотивуватися
значним діалектним довкіллям (пор., наприклад, Слов‟янський, Амвросіївський, Мар‟їнський, Новосілківський
райони Донецької області, Кодимський, Балтський, Котовський та інші райони Одеської області або ж околиці
міст типу Амвросіївка, Котовськ та ін.).
Стверджувати ж наявність різних світоглядно-культурних переваг / домінацій з чітким межуванням на
мапі України є не зовсім коректно. Подібно до поділу українського мовного простору на відповідні наріччя і
мовна ситуація не постає однорідною в усій Україні, тому що в ній чітко простежувані силові лінії української
мови в її активному співвияві з діалектним масивом, а також силові лінії російської мови, але без опертя на
територіальні діалекти, а тільки з вкрапленнями соціальних діалектів. Світоглядно-культурні стереотипи в
усьому просторі України є спільними, але так само їхнє силове поле постає варіативним.
Сучасна мовна ситуація в Україні є складною і в «горизонтальному» зрізі – залежно від території сила
активного вияву мови суттєво варіюється – з повним правом виявлювані є асиметричні / симетричні
відношення мов – української та російської і у «вертикальному» – залежно від соціально-освітнього і
культурного рівня, що знову ж таки відбиває складність витворення усталеної мовної картини. Застосування
методу соціолінгвістичного портретування уможливлює встановлення площин активної взаємодії і
взаємозумовленості мов у межах територій і відповідних груп. Водночас розгляд мовної ситуації окреслює
площини активного / напівактивного / пасивного співвідношення літературної мови і територіальних діалектів
(див.: Карту 1), що особливо легко простежуване з українськомовним силовим полем. Вирішення будь-яких
мовних проблем можливе тільки за умови фронтального вивчення мовної ситуації в Україні з послідовною
характеристикою сфер активного / пасивного вияву навантаження мови і встановлення особливостей вияву
співіснування мов, їхнього співвияву та ін. За твердженням Ю. Корякова, більша частина тих, хто розмовляє
білоруською є носієм діалектного мовлення, більшість з них тієї чи тією мірою володіє діалектом білоруської
мови [Коряков 2002: 51], уміння ж розмовляти літературною білоруською мовою в більшості її носіїв (до 50
років) напрацьовуване не в дитинстві у природному спілкуванні в сім‟ї і на вулиці, а шляхом спеціального
навчання: здебільшого – у школі, рідше – на відділеннях білорусистики у вишах, у 1990-1995 рр. на
спеціальних мовних курсах для студентів, викладачів, службовців [Мечковская 1994: 312]. Для української
мовної ситуації це показово для західноукраїнських, центральноукраїнських, північноукраїнських, меншою для
східноукраїнських, південноукраїнських. Аж ніяк не можна вважати тезу Н. Б. Мечковської коректною, тому
що і російському літературному мовленню навчають, не кажучи уже про французьке – у Франції, англійське – в
Англії та ін.
Встановлення типу мовної ситуації з її кваліфікаційно-диференційними і класифікаційними параметрами
має опертям застосування методу соціолінгвістичного портретування [Коряков 2002: 84-118], який дозволяє
виявити найсуттєвіші часові, просторові і подієво-особистісні параметри окремої мовної особистості,
соціальної / корпоративної, територіальної групи, загальнодержавного простору. Соціолінгвістичне
портретування з відповідними методиками застосування дає цілісний соціолінгвістичний портрет, сумарна
кількість таких соціолінгвістичних портретів уможливлює встановлення мовної ситуації, її типу. Метод
соціолінгвістичного портрета є ефективним, оскільки сукупність наявних у ньому прийомів, методик і
технологій ґендерного, освітнього, вікового, статусного, рольового, ситуативно навантаженого / ситуативно
нейтрального та ін. уможливлює встановлення ступеня насичення тієї чи тієї території, того чи іншого
корпоративного угруповання відповідними мовними / мовленнєвими стереотипами, уподобаннями, визначити
особливості і закономірності мовного домінування тощо. Перспективним постає опрацювання
загальнодержавної мовної ситуації з виявом хронологічних зрізів соціолінгвістичних портретів, встановленням
активного / пасивного співвідношення різних мов у певному хронологічному, подієво-ситуативному просторі і
визначенням «навантаження» тих чи тих ідеологем у відповідний період для функційного навантаження мови.

Література
Загнітко 2008: Загнітко, А. Соціолінгвістика : предметно-поняттєвий апарат [Текст] / А. Загнітко,
І. Кудрейко // Донецький вісник Наукового товариства імені Шевченка. – Т. 22. – Донецьк : Український
культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2008. – С. 139-155.
Коряков 2002: Коряков, Ю.Б. Языковая ситуация в Белоруссии и типология языковых ситуаций [Текст]:
дис. … канд. филол. наук : спец. 10.02.19 «Общее языкознание, социолингвистика, психолингвистика» /
Ю. Б. Коряков. – М., 2002. – 129 с. ЛІНГВІСТИЧНІ СТУДІЇ. Випуск 25

188
Крысин 1992: Крысин, Л.П. О перспективах социолингвистических исследований в русистике [Текст] /
Л. П. Крысин // Русистика. – 1992. – № 2. – С. 96-106.
Мечковская 1994: Мечковская, Н.Б. Языковая ситуация в Белларуси : Этические коллизии двуязычия
[Текст] / Н. Б. Мечковский // Russian Lingustics. – Vol. 18. – 1994. – Pp. 309-321.
Мовна 2008: Мовна ситуація в Україні : між конфліктом і консенсусом [Текст]. – К. : ІПіЕНД імені
І.Ф. Кураса НАН України, 2008. – 398 с.
Николаева 1991: Николаева, Т.М. «Социолингвистический портрет» и методы его описания [Текст] /
Т. М. Николаева // Русский язык и современность. Проблемы и перспективы развития русистики. – Ч. 2. – М. :
Наука, 1991.
Орлов 1969а: Орлов, Л.М. О социальной и стилистической дифференциации территориальных говоров
[Текст] / Л. М. Орлов // Ученые записки Волгоградского педагогического института. – Вып. 2. – Волгоград,
1969а. – С. 120-135.
Орлов 1969б: Орлов, Л.М. Социальная и функционально-стилистическая дифференциация в
современных русских территориальных говорах [Текст] : дис. д-ра … филол. наук. – Волгоград, 1969б. – С. 101-
115.
Попок, Лагутов 1998: Попок, А., Лагутов, Ю. Національно-культурні потреби росіян в Україні та
українців в Росії [Текст] / А. Попок, Ю. Лагутов // Розбудова держави. – 1998. – № 9 / 10. – С. 6-11.
Проекты 2001: Проекты законов о языках – экспертный анализ [Текст]. – Изд. 2-ое, дополненное. – К.,
2001. – 312 с.

Проанализированы основные дифференциальные признаки понятия ‗языковая ситуация’ и ‗понятия
‘социолингвистический портрет’, раскрыты особенности соотношения этих понятий и определѐн их статус в
социолингвистические системе. Представлены главные типологические проявления языковой ситуации в
Украине и выяснено направления ее универсализации, установлено специфику вариативности языковой
ситуации в Украине с опорой на устоявшееся разграничение северного, северо-западного и юго-восточного
наречий.
Ключевые слова: языковая ситуация, социолингвистический портрет, идиома, суржик, мезолект,
базилект.

The main differential features of the concept of ‗language situation‘ and the notion of ‗sociolinguistic portrait‘
are analyzed, the ratio of these notions is exposed, and their status in the sociolinguistic system is determined. Author
characterized typological manifestations of the language situation in Ukraine and gave directions for its
universalization, set specificity variation of the language situation in Ukraine in reliance on the established division of
the northern, south-western and south-eastern dialects.
Keywords: language situation, sociolinguistic portrait, idiom, doublespeak, mezolekt, bazilekt.
Надійшла до редакції 21 листопада 2011 року.

Категорія: Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.