II. ЩО ТАКЕ НАУКА?

Здавалося б, на перший погляд, що немає ні­
чого легшого, як дати відповідь на вище поставлене заги-
тання. Але ж історія розвитку людства вчить нас, що про­
тягом довгих віків тисячі мислячих людей давали найсу­
перечливіші відповіді на те запитання, розуміли науку
в найрізноманітніший спосіб і, виходячи з того розуміння,
присвячували свої здібності, а не раз і все життя праці
зовсім непотрібній і такій, що не має з справжньою наукою
щонайменшого зв’язку. Пригадаймо тут тільки середньо­
вічних алхіміків або астрологів і їхню працю над винайден­
30 ням філософського каменя, який дав би людині вічну моло­
дість і перетворював всякий метал на золото; або теж їхні
старання — укладати пророцтва і віщування по руху зі­
рок. Ми тепер знизуємо плечима, слухаючи про нечувані
труднощі і напругу, що їх нерідко мусили переборювати
ці люди, доходячи своєї мети, яка в кінці виявлялася
нулем, ілюзією.
Але навіщо звертатися до давніх часів? Чи ж не бачимо
й тепер ще досить людей, які на все глибокодумно похиту­
ють головою, які таємничо мовчать або з незмірною горді­
стю твердять про «свою мудрість», «свою науку», яка, за
їх переконанням, є єдиною, абсолютною, правдивою, не­
змінною і вічною наукою? Такі люди, хто б вони не були,
виявляють завжди тільки те, що справжньої науки у них
менш за все.
Але не тільки у подібних шарлатанів — навіть у людей
мислячих, у філософів зустрічаємо різні поняття науки і
її мети. «Все, що тільки бачимо, є лиш обманом наших від­
чуттів»,— каже стародавній Антісфен*, учень Сократа.
З цього випливає, що природа і її закони не можуть бути
предметом дослідження і пізнання людини, що її розум
повинен звертатися сам до себе, роздумувати про вищі
предмети, про цноту, кохання і т. д.,— і якнайменше
втручатися до бруду цього світу, ілюзій і неправди. Анті­
сфен започаткував цілу школу подібно мислячих філософів
(кініків*), які, по суті, втілювали в життя принципи вчи­
теля (згадаю тут тільки славнозвісного Діогена*). Вже сама
філософія Сократа і Платона, хоч спиралася на факти зі
щоденного життя, не ставила за неодмінну умову поступу
дослідження законів і сил природи, а звертала думку швид­
ше до порожніх і безплідних роздумів. Те саме, що в дав­
нину Антісфен, висловив у нашому столітті, хоча трохи
інакше, найбільший з німецьких філософів Гегель*. Він
сказав, що світ зовнішній є тільки відбиттям нашого «я*»,
тобто нашого внутрішнього, немовби з нами народженого
світу,— відбиттям нашої думки. Зрозуміло, що подібні
принципи, які нівечать основи всякого дослідження і пі­
знавання зовнішнього світу, мусили в подальшому породи­
ти такі шалені ідеї, як нігілізм Шопенгауера* або Гарт-
мана*, який є, власне, запереченням всякої здорової, ро­
зумної науки. Але ж у чому суть такої науки? Як її слід
розуміти і чим вона відрізняється від буйної фантазії, від
шарлатанства, від порожнього нігілізму?
31 Вже кілька разів ми згадували, що наукою можна
називати тільки пізнання законів і сил природи, які прояв­
ляються всюди і як завгодно. Справжня наука не має ні­
чого спільного з жодними надприродними силами, з жод­
ними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світа­
ми, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу зі
світом зовнішнім, з природою,— розуміючи ту природу
якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпа­
дає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, істо­
рією, релігіями, і всі ті незліченні світи, що заповнюють
простір. Сама людина є тільки одним з незліченних ство­
рінь природи. Тільки природа надає людині засоби до жит­
тя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя При­
рода є для людини всім.
Поза природою нема пізнання, нема істини. І лише
природа є тією книгою, яку людина мусить постійно чита­
ти, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна
правда.
Але ж чи пізнання, саме пізнання законів природи ста­
новить єдину мету науки? Ні. Саме пізнання не може бути
її метою, бо якби було так, то вся наука не принесла б ні­
кому найменшої користі, не була б нікому потрібна; була б,
так би мовити, п’ятим колесом у возі людського поступу.
Саме знання нікому їсти не дає. Можна, наприклад, знати,
що такі і такі величезні скарби лежать у глибині моря або
на місяці, і, незважаючи на те знання, загинути з голоду.
Від науки вимагаємо не лише безплідного знання. Справді,
є країни, де таке знання,— цілком відірване від життя
і нікому непотрібне,— називається наукою. Такою країною
є Китай. Від справжньої науки ми передусім вимагаємо,
щоб була корисною, щоб давала нам можливість перема­
гати без великих втрат у вічній боротьбі з природою за
існування і збереження.
А проте справжня наука повинна сповняти дві неодмін­
ні умови: вчити нас пізнавати закони природи і вчити ко-
ристати з тих законів, уживати їх у боротьбі з тією ж при­
родою. До того ж є дві сторони науки: знання і праця —
праця, звичайно, корисна передусім для загалу, а вже по­
тім і для самої працюючої людини.
Але як можна,— хтось може запитати,— працю, на­
віть найкориснішу, причисляти до науки? Адже наука —
то одне, а праця— що інше, і не слід змішувати одну з дру­
гою! На такі закиди мушу відповісти в той спосіб, що нині
32 справді і в житті, і в теорії велика частина людей відділяє
працю від науки. Але коли ближче приглянемося до однієї
і другої, то побачимо, що, власне, той поділ вплинув якнай-
згубніше на обох: стримав і стримує їхній розвиток. Тому
праця і наука, розлучені в житті, марніють обидві, як дві
половини одної рослини, розрізаної надвоє. Щоправда,
новіші часи прагнуть, навпаки, до з’єднання тих двох не­
роздільних понять докупи. І, по суті, відколи наступив
той поворот у людських прагненнях, бачимо величезний
поступ і в науці, і в розвитку засобів, що покращують люд­
ську працю. Доки ж того не було, доки наука займалася
виключно предметами потойбічними (відірваними від життя
і людської праці), а з другого боку, праця (знехтувана
і занедбана можновладцями і вченими людьми) злиденно
живила робітника і його пана — доти навіть мислити не
можна було про подібний поступ, навіть наближений до су­
часного.
Людина споконвіку прагне до однієї мети — до щастя.
Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зі­
ллються до неї воєдино; коли всяка її наука буде корисною
працею для суспільства, а всяка праця буде виявом її
розвинутої думки, розуму, науки. І народи тільки тоді
зможуть досягнути щастя і свободи, коли всі будуть вчени­
ми працівниками, тобто коли кожний буде розвинутий розу­
мово, по можливості якнайвсебічніше, і коли кожен буде
у змозі використовувати свої сили на добро загалу і на
добро своє власне. Ідеал той, правда, ще далекий і декому
може здатися недосяжним або фантастичним. Та хто уваж*
но прогляне історію, тобто ту дорогу, яку люди вже про­
йшли, і притому уважно подивиться на теперішнє стано­
вище, той мусить прийти до переконання, що:
1) Людство від самого початку свого розвитку, по суті,
постійно і невпинно прямує до тієї мети;
2) Засоби, винаходи, прагнення і нинішня боротьба
дають нам підстави сподіватися, що досягнення тієї мети
можливе, що воно необхідне,— і то аж ніяк не в такому
далекому майбутньому, як то здається легкодухим людям.
Визначивши в такий спосіб науку як злиття двох по­
нять — знання і праці, не важко пояснити, яку позицію
мусить вона зайняти щодо працюючих класів. Вона, правда,
об’єднує і братає в собі всіх людей,»але зі всіх найближчі,
їй робітники,— чи то працюють вони фізично, чи розумово-
Правда,нерівномірний поділ між працею фізичною і розу-
2 6-1184 мовою ще затримує розвиток людства, — розвиток справді
повний, необхідний для людини. Одні вдосконалюються
виключно фізично, другі — виключно розумово; зрозуміло,
одні й другі з великою шкодою для себе і для цілого люд­
ства. Але наука не зважає на ті низькі, хоч і сильні классві
перешкоди, там де йдеться про показник и ставлення до
людей. Її мета, незважаючи на деякі тимчасові перешкоди,
завжди одна — з’єднати в собі й ощасливити всіх людей.
З робітників вона час від часу вибирає собі найенергійніших
борців, які тим чи іншим способом валять і підривають ті
перешкоди, стирають різницю станів,— підносячи нижчі,
відбираючи у вищих їхні привілеї. Все, що тільки знання
відкриє, а думка утворить,— все те праця перетворює в річ,
в чин, в життя і дає їх до рук новим поколінням робітників
як знаряддя і натхнення для подальшої праці, для подаль­
шої боротьби. Отаке місце науки. Тільки в робітниках і *:е-
рез робітників має вона значення для поступу; тому споді­
ваємося, що швидко усуне ті останні перешкоди, які ще
їх розділяють, відкине геть останні привілеї, знищить
останні сліди дикості і варварства на світі!

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.