II. ЩО ТАКЕ НАУКА?

Здавалося б, на перший погляд, що немає ні­
чого легшого, як дати відповідь на вище поставлене заги-
тання. Але ж історія розвитку людства вчить нас, що про­
тягом довгих віків тисячі мислячих людей давали найсу­
перечливіші відповіді на те запитання, розуміли науку
в найрізноманітніший спосіб і, виходячи з того розуміння,
присвячували свої здібності, а не раз і все життя праці
зовсім непотрібній і такій, що не має з справжньою наукою
щонайменшого зв’язку. Пригадаймо тут тільки середньо­
вічних алхіміків або астрологів і їхню працю над винайден­
30 ням філософського каменя, який дав би людині вічну моло­
дість і перетворював всякий метал на золото; або теж їхні
старання — укладати пророцтва і віщування по руху зі­
рок. Ми тепер знизуємо плечима, слухаючи про нечувані
труднощі і напругу, що їх нерідко мусили переборювати
ці люди, доходячи своєї мети, яка в кінці виявлялася
нулем, ілюзією.
Але навіщо звертатися до давніх часів? Чи ж не бачимо
й тепер ще досить людей, які на все глибокодумно похиту­
ють головою, які таємничо мовчать або з незмірною горді­
стю твердять про «свою мудрість», «свою науку», яка, за
їх переконанням, є єдиною, абсолютною, правдивою, не­
змінною і вічною наукою? Такі люди, хто б вони не були,
виявляють завжди тільки те, що справжньої науки у них
менш за все.
Але не тільки у подібних шарлатанів — навіть у людей
мислячих, у філософів зустрічаємо різні поняття науки і
її мети. «Все, що тільки бачимо, є лиш обманом наших від­
чуттів»,— каже стародавній Антісфен*, учень Сократа.
З цього випливає, що природа і її закони не можуть бути
предметом дослідження і пізнання людини, що її розум
повинен звертатися сам до себе, роздумувати про вищі
предмети, про цноту, кохання і т. д.,— і якнайменше
втручатися до бруду цього світу, ілюзій і неправди. Анті­
сфен започаткував цілу школу подібно мислячих філософів
(кініків*), які, по суті, втілювали в життя принципи вчи­
теля (згадаю тут тільки славнозвісного Діогена*). Вже сама
філософія Сократа і Платона, хоч спиралася на факти зі
щоденного життя, не ставила за неодмінну умову поступу
дослідження законів і сил природи, а звертала думку швид­
ше до порожніх і безплідних роздумів. Те саме, що в дав­
нину Антісфен, висловив у нашому столітті, хоча трохи
інакше, найбільший з німецьких філософів Гегель*. Він
сказав, що світ зовнішній є тільки відбиттям нашого «я*»,
тобто нашого внутрішнього, немовби з нами народженого
світу,— відбиттям нашої думки. Зрозуміло, що подібні
принципи, які нівечать основи всякого дослідження і пі­
знавання зовнішнього світу, мусили в подальшому породи­
ти такі шалені ідеї, як нігілізм Шопенгауера* або Гарт-
мана*, який є, власне, запереченням всякої здорової, ро­
зумної науки. Але ж у чому суть такої науки? Як її слід
розуміти і чим вона відрізняється від буйної фантазії, від
шарлатанства, від порожнього нігілізму?
31 Вже кілька разів ми згадували, що наукою можна


Loading...