Іван Франко. Том 45. Філософські праці

КОМЕНТАРІ. ЛУКІАН І ЙОГО ЕПОХА

Вперше в перекладі українською мовою надруковано
у вид.: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 11. Львів, 1964, с. 217—
232 (публікація і переклад Й. У. Кобіва). Автограф латинською
мовою під назвою «De Luciano et eius aequali aetate disseruit Ioannes
Franco, 1877» зберігається у Львівському обласному архіві у фон­
дах Львівського університету (ф. 26, оп. 2, спр. № 507).
Розвідка є студентським рефератом, виконаним І. Франком
1877 р. під час навчання у Львівському університеті. Перша сто­
рінка рукопису містить повну назву реферату: «Лукіан і його епо­
ха, як він її описав у своїх творах, зокрема в «Розмовах богів»,
«Розмовах у царстві мертвих» і в «Морських розмовах» з викорис­
танням також інших творів. Написав Іван Франко».
Реферат було написано під керівництвом професора класичної
філології Людвіка Цвіклінського, у якого Франко слухав курси
«Старожитності грецькі», «Пояснення «Одіссеї» Гомера» та брав
участь у грецькому семінарі.
Зміст реферату характеризує суспільно-політичні погляди,
коло наукових інтересів молодого Франка. В зв’язку з аналізом
творчості Лукіана Іван Франко викладає, зокрема, думки щодо
503 соціальної функції релігії, філософії в суспільстві, розуміння про­
блеми свободи тощо.
Подається за українським першодруком, звіреним з авто­
графом.
Цитати з Лукіана, які І. Франко подав грецькою мовою, також
друкуються в перекладі. Епіграму Лукіана, яку Франко обрав епі­
графом до своєї праці, подаємо в перекладі Бориса Тена.
С. 7. Л у к і а н (бл. 120 — після 180) — давньогрецький пись-
менник-сатирик часів занепаду античного світу. Виступав з гострою
критикою античної філософії, риторики, історіографії, релігії.
Е з о п (VI—V до н. е.) — напівлегендарний давньогрецький
байкар. Згідно з переказами — фрігійський раб. Йому приписують
авторство байок із сатиричним та морально-повчальним спряму­
ванням.
С.8. Г а л л і я — давня назва країни, що охоплювала терито­
рію сучасних Франції, Швейцарії, Бельгії, Люксембургу та Пів­
нічної Італії.
М а с с і л і я — місто на південно-східному узбережжі Галлії
(нині Марсель — Франція).
Софісти — давньогрецькі філософи, вчителі мудрості і
красномовства. Серед них були ідеологи рабовласницької демократії
(Алкідам, Протагор) і аристократії (Горгій, Крітій, Каллікл).
Для демократичного табору характерне в цілому матеріалістичне
розуміння природи. Представники аристократичного табору роз­
робляли принципи скептицизму (Горгій), що становили одне з
джерел давньогрецького ідеалізму. Для софістів характерне пере­
міщення центру ваги філософських інтересів від натурфілософії
до проблем логічного і мовного аналізу понять, теорії пізнання,
етики, політики.
Демонакс (нар. бл. 90 н. е.) — давньогрецький філософ,
послідовник учення стоїків, друг Лукіана Самоса’тського.
С. 9. Г о м е р (кінець IX—VIII ст. до н. е.) — легендарний
давньогрецький поет, автор епічних поем «Іліада» та «Одіссея».
Зображувався у вигляді сліпого співця.
Е с х і л (525—456 до н. е.) — давньогрецький драматург.
Софокл (496—406 до н. е.) — давньогрецький драматург.
К о м м о д Антоній Август (161 — 192) — римський імператор
(180— 192), син Марка Аврелія.
«Сократові розмови» — даньогрецький філософ Со­
крат (469—399 дон. е.) вважав, що шляхом до осягнення істини є бе­
сіда, під час якої завдяки зіткненню протилежних думок співбесід­
ники поступово здобувають істинне знання про сутність предмета.
Мистецтво ведення такої бесіди Сократ називав діалектикою. Ши­
роке використання «сократівських розмов» як жанру філософського
твору знаходимо в діалогах Платона.
С. 10. Ф і д і й (пом. 431 до н. е.) — давньогрецький скульп­
тор, живописець і архітектор.
С. 15. М іф п р о ж е р т в о п р и н о ш е н н я І ф і г е н і ї
в А в л і д і… — Іфігенія— героїня давньогрецької міфології,
її батько Агамемнон прогнівив богиню Артеміду і, щоб заспокоїти
богиню, погодився принести їй у жертву Іфігенію. Коли жрець
заніс ножа над дівчиною, Артеміда зжалилась і замінила Іфігенію
козою. Цей сюжет використовували античні драматурги, зокрема
Евріпід у трагедії «Іфігенія в Авліді».
504 С. 16. Е л і з і й (Єлісейські поля) — у грецькій міфології
частина підземного царства, рай, куди боги переселяли душі своїх
улюбленців, даруючи їм безсмертя.
Тартар — підземне царство, пекло.
Летейська вода — вода міфічної річки Лети, що проті­
кає в підземному царстві. Напившись її води, душі померлих забу­
вали про своє земне життя.
С. 17. Періфлегетонт (Флегетонт) — вогняна ріка в
підземному царстві.
С. 18. Т р а я н Марк Ульпій (53— 117) — римський імператор
(98— 117). Вів загарбницькі війни, завдяки чому розширив терито­
рію Римської імперії, зміцнив централізацію державного управ­
ління.
А д р і а н Публій Елій (76— 138) — римський імператор
(117— 138), за часів його правління значно зміцніла імператорська
влада.
А н т о н і н Пій — римський імператор (138— 161). Римська
історіографія зображала Антоніна Пія як Ідеального правителя, але
в часи його царювання вже назрівала криза, яка незабаром охо­
пила всю імперію.
Мар. к Аврелій (121 —180) — римський імператор (161 —
180), вів війни з парфянами, германськими племенами, сарматами.
Був видатним філософом-моралістом, представником філософії
стоїцизму. Свої філософські погляди виклав у книзі «До самого
себе».

Категорія: Іван Франко. Том 45. Філософські праці

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.