Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

БАТЬКО ВТІК З ПОЛОНУ

Я не вірив і не вірю ні в які забобони і «прикмети» забо­
бонного характеру. Але двічі в житті мені довелося
. визнати їхню, сказати б, пророчу символіку. Один із
цих випадків пов’язаний з батьком.
…Це було пізньої осені 1941-го року або, може, навесні
1942-го — час у дитячій свідомості не закарбувався. Але був
яскравий сонячний ранок І в шибку нашого віконця настир­
ливо билася якась пташка. «Буде дорогий гість», — сказала
бабуся. Я, звичайно, як освічена людина — вже школяр! —
сприйняв це насмішкувато і подався, як завжди, на вулицю,
до хлопців. Ганяли ми з півдня по забоях. А коли я нарешті
повернувся додому, на подвір’ї мене ждав… батько з обійма­
ми. Були розповіді про полон, про голод у таборі, про те, як
місцеві жінки й діти приносили й закидали через огорожу то
варені буряки, то картоплю і що тоді зчинялося; про втечу.
На жаль, дитячий розум не дуже все те вловлював. Мало що
запам’яталося і з тої пори, коли батько, мабуть, з півтора ро­
ку, був з нами. Може, тому, що він, придбавши конячину,
їздив на заробітки і відривався від сім’ї. Одного разу й мене
взяв із собою. Поїхали далеко — аж під саму Волноваху, приї­
хали вже вночі. А тут почалося чергове щонічне бомбування
Волновахи нашими літаками. Ми були в степу, але здавалося,
БАТЬКО ВТІК З ПОАОНУ СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ 67
що прямо над тобою і сліпучі ракети, і траєкторії зенітних
кулеметів, а бомби рвуться поруч. Серце моє калатало; бать­
ко притулив мене до себе, і я відчув його великий спокій, — і
і ;ей спокій передався мені.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.