Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

<ВАЛЮША» І <КОЛЮША>

…з майна мали тільки патефона з єдиною платівкою — «Дайте в руки мне гар­
монь», яку Валюша ставила щодня безліч разів. Колюша десь
працював. Розповідали, що вони приїхали в Оленівські
Кар’єри зразу після війни. Перші роки Валюша працювала в
таборі для військовополонених у їдальні, дещо приносила, а 92 ІВАН ДЗЮБА
як залишилася без роботи — нікуди не брали: п’є. Колюша
повертається з роботи — Валюша лежить п’яненька: вже
встигла щось продати з останнього шмаття. Синочок у
лікарні. Мати жодного разу не провідала. А Колюша —
вітчим — ходив часто. Колюша кілька разів кидав Валюшу,
але вона приходила до нього на роботу, плакала: «Колюша!»,
він розчулювався: «Валюша!» — і вертався. Не раз Валюша
замріяно казала: «Скоро Колюша с работы придет, спяку яму
блинчиков». Та так уже й Колюша прийшов, а вона все «пяче»
на патефоні. Все похвалялася: «Спяку блинчиков, понясу на
базар, заработаю денег». Одного разу таки спекла й понесла,
але там-таки й пропила…
Пригадую, на 1 Травня — велике свято! — Валюша ходи­
ла по дворах і намагалася продати сокиру і балду без ручки (!).
Ніхто не купував — свої є, та й крадене, мовляв. Валюша не
заперечувала, а виправдовувалася по-іншому: їй більше нічо­
го продати… (А те, я певен, вона не вкрала, а десь знайшла, бо
була по-своєму чесною і з благородним гонором).
Якось у Валюші завелися гроші (може, Колюша премію
одержав). Вона прийшла п’яна на базар і накупила повен
мішок усякої всячини й непотребу. Одній бабці дала за деся­
ток яєць сто карбованців, та перелякалася…
Яка трагедія була в минулому у Валюші, що зробила її
такою? І Колюші вона зіпсувала життя, він став посміховись­
ком для всіх. Але щось же Колюша розумів у її душі, що про­
щав їй усе. Навряд чи просто безвільний або дуже любив її, і
тільки… А вона його?..
…Колюша багато разів тікав від Валюші, але вона його
знаходила… Сусіди згадують: «Він був слабохарактерний
парень… Уже як хотів одв’язатися, то треба кудись було
виїхать… А він… Ото вона шляється-шляється скрізь п’яна, так
він од стида її знов забере…»
«А оце ж вони год п’ять уже жили тут, коло аптеки… Так
сусіди кажуть: ми його і не бачили… Ото з роботи пірне в хату
— і все. Чи йому ото через неї невдобно, щоб його і бачили…»
Колюша помер, а Валюша аж тепер кинулася, що вони
не були зареєстровані — пенсії їй не дають за нього (а він був
добрий спеціаліст, його цінували)… Влаштувалася приби­
ральницею в школі — вигнали…
Син закінчив технікум, працює. Але — «він з ними не ду­
же родичався…» (син від першого чоловіка, і теж шлюб не був
зареєстрований, власне, син батька не знав, але Колюша ним
як міг опікувався).

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.