Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Глухонімий

Водній із землянок, що навпроти нас через дорогу, жила
самотня молодиця, яку звали, на вуличний манір,
-И— Санькою (чоловік загинув у перші роки війни). Під час
окупації до неї вчащали німці з випивкою. Народився син.
Глухонімий. Як підріс — високий, довгорукий, клишоногий,
— виявився надзвичайно сильним. Не тільки хлопці, а й до­
росліші боялися його зачіпати — хоч кого подужає. А він
нікого не чіпав — був на диво добродушний. Ото підійде до
тебе на вулиці, руками щось показує, всміхається, тільки
усмішка виходить з болісними гримасами, бо все силкується
видобути з себе якийсь звук: хоче сказати щось про свої
добрі почуття до світу Божого. До нього ставилися співчут­
ливо, підгодовували (бо мати жила убого), давали якісь
дрібні гроші. Він ті гроші ховав під великий камінь — тут-та-
ки на вулиці. Це була його скарбничка. Та знайшовся якийсь
паскудник, що відхилив каменя і забрав ті нещасні мідяки.
Боже, що діялося з глухонімим, коли побачив злодійство! Він
бився головою об камінь, утробно ревів, бігав по вулиці з
піднятими догори — в небо! — руками… До нього боялися
підходити…
Не пригадую вже, що і як було далі, тільки невдовзі він
зник — казали, забрали його до якогось дитячого притулку.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.