Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

БЛАТНИЙ ФОЛЬКЛОР

«Гоп со смыком — это буду я», а також різні варіанти
«Мурки»: «Ты ходишь драная и оборваная По темним улицам
Махачкалы. Тебе мерещится з… конская…», — а далі вже
зовсім нецензурне… Я соромився похабних пісень, а ця, про
Нюрку в Махачкалі, мене бентежила, «від супротивного»: в
Махачкалі в госпіталі після поранення в 1943 році лікувався
мій батько, слав звідти листи, і це місто, з красивою екзотич­
ною назвою, уявлялося мені великим і загадковим. А тут рап­
том: темні вулиці і блатнячка Нюрка. Хоч усе одно була в цій
примітивній пісеньці якась таємно-притягальна сила, як у
всьому розпутному. 94 ІВАН ДЗЮБА
Інтернаціоналістська географія і етнографія одної шо­
стої світу була щедро представлена в цьому пісенному ан-
деґраунді. «Граждане советского Баку! Дайте …нуться стари­
ку! — Старый хрыч, куда ты прешься, Аль ты дома не …» і т. д.
Неодмінний герой революції — китаєць-кулеметник — по­
ставав у зовсім несподіваній ролі:
Во саду ли, в огороде
Поймали китайца.
Положили на кровать,
Вырезали…
(Три крапки тут — звісно, данина тим давнім, патріар­
хальним часам; тепер якась кінозірка може з телеекрана
будь-які три крапки так «засвітити», що всі розділові знаки
полетять шкереберть. Чомусь саме продвинуті інтелектуал-
ки особливо полюбляють такі філософські екстази).
Тематика блатних шлягерів охоплювала всі сфери ра­
дянського життя — аж до психології соцчерги («— Кто по­
следний? Я за вами. — Рвет на ж… волоса») та етики нефор­
мального інтиму («Падлюка Манька, что ты задаёшься? Ко­
сой мне Мишка все по пьянке рассказал»).
Або:
Раньше были времена, а теперь моменты:
Даже кошка за кота платит алименты.
На цьому тлі досить джентльменськи-вихованим ви­
глядав уже пізніше якийсь «Жьора» з Одеси, який промиш­
ляв на Дерибасівській («Жьора! Жьора, подержи мой ма­
кинтош!»). І вже майже респектабельним, супроти «вітчиз­
няних» героїв сексуальної фронди, був поважний Алі-Баба:
«На дальнем юге, в городе Стамбуле В столице Турции Али-
Баба живет. Он каждый день танцует буги-вуги, И вместе с
ним поет и пляшет весь народ. — «Али-Баба, смотри, какая
женщина! Али-Баба…» і т. д. Вічна притягальність закордону!
Навіть у часи дострокового виконання сталінських
п’ятирічок…
Але найпікантнішим номером тодішніх пацанячих ту­
совок була пісня про Соловки:
Сколько там творилося чудес!
Об этом знает только темный лес.
Нас рядами становили,
Раздевали и лупили…
Ах, зачем нас мама родила!
Співалося її на мотив «Гоп со смыком». І були в ній
зовсім запаморочливі слова: СПОГАДИ 1 РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ 95
Эх, Москва, Москва!
Сколько ты нам горя принесла!
Воровать нас научила,
Соловками наградила…
Ах, зачем нас мама родила!
Але це сприймалося просто як блатна хохма на грані
фола; якоїсь історичної реальності за цим не бачилося (маю
на увазі: на нашому, пацанячому рівні). Так само, як не викли­
кала якихось історичних чи політичних асоціацій популяр­
на в побуті примовка: «У-ух, Москву видно!» — коли з’їдалося
щось дуже кисле…
Були й невинніші пісеньки. Скажімо ненавмисні дитячі
пародії на пісні революції: «По военной дороге Шел козел
кривоногий…» («По военной дороге Шел в борьбе и тревоге
Боевой восемнадцатий год…»).
Або щось загадкове:
Товарищ Бухицкер, зарой мое тело,
Зарой мое тело в землнУ
Не менш загадкове:
Централка! Все ночи полные огня.
Централка! Зачем сгубила ты меня!
Інший популярний жанр: сентиментальні пісеньки на
«знакові» теми доби: «Когда «АМО» «Форда» перегонит, Тогда
Раечка будет твоя» (спроба радянським «АМО» перегнати
капіталістичного «Форда» скінчилася трагічно на якомусь
закруті гірської дороги, і невтішна Раєчка гірко пожалкувала
про своє необачне парі…); або: «На высоте двух тысяч метров
Пропеллер яростно гудел…» (теж — спроба поставити ре­
корд задля коханої; скінчилося пропелером на могилі…).
Усе це був потік усепереможної російськомовної «по­
пей», як тепер кажуть. Але були й поодинокі спроби позмага­
тися на цьому благородному терені — з боку безіменних ук­
раїнських авторів, передчасних попередників м’якого бу-
бабізму. Певно, вони силкувалися довести, що традиційно
цнотливий український люд не такий уже безнадійно відста­
лий і може позмагатися в генітальній творчості з тра­
диційно похабними москалями:
Ти не раз мені п..ла,
Щоб повів тебе у гай.
Так чого ж бо ти забз..ла,
Як сказав тобі: «Лягай»?
Був і якийсь попередник Бузини, що вправлявся над
Шевченковим «Реве та стогне Дніпр широкий…». Порівняно 96 ІВАН ДЗЮБА
невинними були варіації на теми українських народних
пісень:
Там Василько сіно косить, сіно косить,
Скинув штани та й голосить.
А втім, годі вже про цю спокусливу тему… А то вийде
змагання з сучасними поетесами і поетами-матюкальниками.
Хіба що на закінчення — цілком пристойний трудовий
гімн-пародія, який приліпився до нас, видно, з іншого по­
коління (часів «змички міста і села»):
Вставай, піднімайся, робочий народ!
Беріте лопатки, ідіть на город!
Копайте картошку, везіть на базар,
Продайте картошку, купіть баклажан!
Із сліпепького фольклору вражала епічна пісня, співана
у вагонах теплушок незрівнянним донецьким суржиком:
Как на западном фронте однажды
Проводились жестоки бои.
Там два брата устрелись врагами
И друг друга не взнали они.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.