Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ДИТЯЧА ЖОРСТОКІСТЬ

Серед дитячих забав були і небезпечні, і досить жор-
стокі. Наприклад, «шалабани»: це майстерний удар
суглобом середнього пальця по голові, з «протяж-
кою». Так боляче. За якийсь програш чи провину могли при-
значити кільканадцятеро «талабанів», і виконували їх по
черзі всі учасники гри. Часом покараному доводилося доб-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
99
ряче кривитися. Ще гірше було, коли за програш «давили ко¬ки», але до того вдавалися лише окремі розбишаки.
Суперечлива дитяча душа: і жаліслива до всього живо¬го, і несвідомо немилосердна. Правда, підгодовують котів і мішають їх не одні й ті самі діти. Але ті ж самі діти можуть в одних випадках рятувати підбитого птаха, а в інших — ви¬дирати пташині гнізда. (Може деяким підсвідомим збудником була неминуча жорстокість сільського побуту. Наприклад: ріжуть свиню на очах у дітей, а вона страшно кувікає. Або: відітнули курці голову, а її тулуб ще мечеться підвір’ям. Я в таких випадках тікав з двору.) Лазити по ске¬лях у пошуках кібчачих гнізд було у нас виявом найбільшої сміливості. Ну, припустимо, тут був природний стимул. А що змушувало нас бігати до річки, де роями кишіли великі різнобарвні «стрекози» (бабки), ловити їх і, встромивши в гузенце трісочку, дивитися, як «кумедно» вони потім літа¬ють? Або — змагатися, хто скільки жаб розплющить влуч¬ним кидком каменя (жаб у нашій річці були мільйони, а каміняччя — незлічимо). Як подорослішав — так прикро згадувалося… В школі були забіяки, що затівали бійки, інко¬ли до крові, і цим хвалилися. Досі здригаюся од відрази, як згадаю мордатого пацана на прізвисько «Сало»: йому загна¬ли в щоку перо, а він розмальовує по обличчю чорнило з кров’ю і дурнувато сміється…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.