Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ПРИЇХАЛИ ЖИВІ КЛАСИКИ

Виїзний Пленум Правління Спілки
ч_-// письменників України в Сталіно. Засідання
-II- У Л в залі обласної філармонії. Обговорюється
питання про зображення робітничого класу в літературі, йде нагінка на письменників — досі не створили яскравого позитивного образу гегемона. У дебатах виступає Максим Рильський і говорить зовсім про інше, власне, ні про що, але красиво, а під кінець ні з того, ні з сього починає полемізува¬ти… з самим Горьким: от Горький написав — «Человек — это звучит гордо», але це ще не є справжній гуманізм; ось такий- то (назвав прізвище якогось західного письменника, я вже забув) сказав набагато краще: «Людина народжена для щас¬тя, як птиця для польоту» (хоч, здається, це слова Королен- ка).
Частина добромисної публіки захвилювалася: щось не-зрозуміле… і хіба можна Горького зачіпати?
Аж тут виступає Володимир Попов, свіжоспечений лау¬реат Сталінської премії (за роман «Сталь і шлак»), і дає гідну відсіч Рильському: такий важливий пленум, у літературі не¬лад; у нас, у металургів, правило: якщо домна дає шлак, гаси її і лізь розбирайся, в чому справа… Щось таке патетично вик¬рикував, а під кінець висловив обурення безвідповідальним виступом Рильського, який, мовляв, ще й був п’яний.
Ми, кілька студентів педінституту, сиділи поруч з нашим викладачем Тимофієм Трифоновичем Духовним. Той проко-ментував ситуацію коротко: «Рильський і п’яний ро¬зумніший за Попова».
А потім урочистий вечір в Оперному театрі, присвяче¬ний Пленуму. Виступили всі «провідні» письменники,

142
ІВАН ДЗЮБА
публіка не слухала, стояла велика нудьга. Максим Рильський читав вірш про Сталіна, шум у залі був такий, що він кілька разів зупинявся, зрештою урвав читання і з обуренням пішов за куліси… Неповага, сором… Але ж і вірш поганий!
(Тут мені пригадався інший конфуз в Оперному театрі. Була прем’єра «Молодої гвардії» Юлія Мейтуса. Ще лунають трагічні акорди фіналу, а добра половина публіки кинулася наввипередки в гардероб… Одна «дама» з розгону впала, за¬верещала на всю залу… Я, комсомольський максималіст, був глибоко обурений і вражений такою некультурністю і не- патріотичною поведінкою публіки).
У ті дні я вперше зблизька побачив «живих класиків» ук-раїнської літератури. Власне, ні, не зблизька — дивлячись із зали на сцену, на президію. Справді зблизька побачив лише Володимира Сосюру — в гардеробі, в нього пропала шапка, і він був у розпачі, мало не плакав. Це мене вразило: Сосюра, небожитель поезії, побивається за якоюсь шапкою! Згадува¬лося його антинепівське: «Я б стріляв у кожну жирну пику, в кожну б шляпу і манто стріляв». І зовсім інше: «Я в пальто і у фетровій шляпі, де колись у свитині ходив».
Проте — розчарування розчаруванням, але Сосюра ва¬бив. Учасники пленуму жили в готелі «Донбасс» у центрі міста; на першому поверсі готелю був однойменний ресторан, доб¬ре нам знайомий: там ми зазвичай «обмивали» стипендії (власне, мою Сталінську — це 600 карбованців, на ті часи не¬мало, а ціни в тодішніх ресторанах були цілком приступні). Отож нас кількоро зайняли позицію в ресторані, довідалися, в якому номері живе Сосюра, і пішли запрошувати його до свого гурту. Зрозуміло, ми наважилися на це, вже добре за¬хмелівши, тобто — час був пізній. Стукали не раз, поки двері відчинилися, і виглянув заспаний, у халаті, Володимир Мико¬лайович. Вираз обличчя у нього був далеко не доброзичли¬вий. Але тут ініціативу перехопив Віктор Лях з істфаку, зако¬ханий у Сосюрину лірику, — він так артистично став читати «Коли поїзд у даль загуркоче», що Володимир Миколайович ураз подобрішав, посвітлів. Однак на наші запросини до сто¬лу відповів ухильно: гаразд, але треба порадитися з дружи¬ною. Ми знали, що це його легендарна Марія. Та побачити її не довелося: почулися дрібні кроки, і замок на дверях погроз¬ливо клацнув, зачинивши від нас улюбленого поета… Сором¬но за свою витівку нам стало тільки другого дня.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.