Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ІЗ ЗАПИСНИКІВ 50~Х РОКІВ

Тут мушу розповісти про дві свої звички — певно, по-
гані, але такі, що в’їлися в мене і стали моєю природою.
Перша. Йдучи вулицею, я дивлюся не під ноги, не вго-
ру, не в один чи другий бік, а прямо перед собою. І бачу всі
людські обличчя — не поокремо, а зразу. (Мабуть, це ще зі
шкільних часів. Бо в одному зі своїх шкільних блокнотів зна-
ходжу запис: «19.ХІІ.48. Белонога сказала, будто я смотрю на
всех сразу. Надо будет расследовать (!) это дело»). Проте на
якусь невловиму мить устигаю зафіксувати кожне з облич:
дівчини, хлопця, малого, старого, дитини, дядька, тітки. Во-
ни мого летючого погляду й не встигають відчути — хіба що
є особливо чутливі дівчата: ті, які прагнуть будь-що химер-

і nul ЛДИ 1 РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
163
пі НІ І ІІІЧІСКОЮ, супермодним одягом, голопупістю чи ще чи- мі и і, привернути до себе увагу і впевнені, що весь світ на пм х дивиться, а для годиться оборончо кривляються. Але мій Нр мимоволі «колекціонує» тисячі облич, і за кожним мені ш .ідується якась вдача, якась доля, якийсь душевний лад. Mo¬ue, це довільна уява, а може, є і якесь осягнення людини.
А друга звичка чи природа: я чую людей на вулиці, в тро- к’і’ібусі, скрізь. Чую їхнє слово. Не всяке, а те, яке щось про- М( інляє про людину, характеризує індивідуальність або ситу¬ацію, вихоплюючись із словесної ординарності, словесної мертвизни, стилістичного нуля.
Ось (давнє-давнє) ідуть дівиці — з вуличної «еліти». Од¬ин: «Я приглашу завтра Эдика». Друга саркастично: «Она ириглосит Эдика!» І зразу уявляється цей претензійно- жлобський світ з неодмінними Едіками, Артурами, Роберта¬ми, Жоржами, яких насправді немає, але «престижними» іменами яких навперебій вистрілюють, і нещирі відносини в іурті, і зойк культури в отому специфічному «приглбсит».
А ось зовсім інше.
«Баба Явдоха:
— У мене таке горе, таке горе — півень біга до чужих ку¬рей.
— А ви прив’яжіть його.
— Та прив’язувала — тоді чужий півень бігає до моїх ку¬рей».
За такими уривками розмов, репліками зразу вимальо¬вується людина в якійсь характеристичній ситуації — або ж мова ніби самохіть витворює свої чудернацькі ефекти. І во¬ни «полювали» на мене звідусюди…
Ось дещиця з того калейдоскопу…
З січня 1950року
їду додому. Хурделиця. В автобусі якийсь п’яний (сам се¬бе відрекомендував: «Некий Гончаров с хутора Трудовско- го»): «Привет Анастасии Ивановне в алые губки», — і потім: «У меня такие похождения по женщинах — представьте, я с 1934 года тянусь. Я уже хотел бросить такую жизню, но това¬рищ говорит: нет! Тебе до 60 лет необходимо питание это». (Гордо і навіть з деяким подивом за себе…).
«Вы откуда? Из Любовки? Знаю. Знаю… Там Мария Яков-левна живет, с которой я двое детей имел…».
«Разве сейчас есть настоящие бабы? Вот у меня до 1934 года была баба — она мне за пять лет пятеро пацанов выве-

164
ІВАН ДЗЮБА
ла… Вот это баба! А сейчас — мелкота (обурено). К ним толь¬ко экскурсии делать…».
На питання — яка професія, чим займається: «Я делаю экскурсии к женщинам».
Аж із слиною на губах — про якусь «Анастасию Иванов¬ну» з Оленівки, з якою «аж две недели жил… А отот малень¬кий, кажется, Коля, и папой называл» (гордо, переможно). «На одной постеле спал…». «Я этой Анастасии Ивановне за две недели крыла пообрывав…». Рефрен: «Привет Анастасии Ивановне… У алые губки…».
Боже, скільки пошлятини в світі! А ми говоримо про «нову людину»…
Р. 5. Примітка 2002року
Читаю цей піввікової давності запис і бачу, яким «сов¬ком» я був і залишаюся. Адже «некий Гончаров с хутора Тру- довского» — це ж людина майбутнього, герой тієї «трахка- нини», яку оспівує наш літературний «постмодерн».
Записи 1954року
Народна мова (мати, бабуся, сусіди).
— Як там баба (дід)? Ще підскакує? • — Та підскакує… Тільки не високо… • «Тебе тільки по смерть посилать…» • «Пішов — як його хапун ухопив…» • «То ж мати-, який палець не одріж, все одно болить… А у неї ж хлопці — один другого лучше…» • «Голова, як у півня, — одставив…» • «Надів, як за зайцями гнаться» (куці штани) • «Ще через Дунай не пере¬плив, а лапті суше…» • «Така худа — аж падає, як іде…» • «Тов- стюча-товстюча — зразу видно, що інтелігентна» • «Я моло¬да, та умом стара…»
(Про дівчину, яка возить передачі ув’язненому):
— Ким же вона йому доводиться? — Тягались… • «Такі родичі, що далі нікуди» • «Плечастий» • «Маломощна жен¬щина» • «Маніюорня» • «Паровоз хекає» (вгору йде — тяжко дихає) • «Нікому ні в ножку» (незалежний) • «Приапаратив- ся…» (вирядився, підготувався) • Лице замурзане — «з гороб¬цями разом гівно клював…» • — Спить, і таке сумне лице… — Значить, не спить… • «Ноги холодні — хоч у пічку клади, не згорять…» • «Скільки не працюй, будеш не багатий, а горба¬тий» • «Хіба це рукавиці? Це так — зиму обдурить» • У трам¬ваї: «Товарищи! Нужно же иметь человечество!»

1 III Н’ЛДИ ł РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
165
п мипгоспі — 10.1954
•Як сорочка підрублена, так і пошита» • «Ти роби, а я бу- (V гекать (хекать)…» • — У вас що, государствен! очі? (На оку- іяри)… — Як государствен!? — Ну, не свої ж… • «На очках», »(угой, що на очках» (порівняй: на милицях) • «Загуляний піп» • «Самостійна (самосійна?) дитина» • «Чиї б бички не мли гали, аби телятко моє» • «Ото бувало прийде, він ще t пить на печі, вона радом примоститься, то йому прищик на і піці видавить, то волосся поправе… Коли через рік і дитина появилась… Прийшлось йому жениться…» (їй під ЗО років, йому — 18). (У селах немає хлопців… Трагедії дівчат…) • — Де дорога в контору? — Люди роблять — не знаю • Помідори такі кислі, що паять можна • Цілу ніч його кашель б’є • Не¬вмивака • «Хоч сам у воді, а тебе утоплю» • Самоходки (кур-чата, які вже самі ходять) • «Бог послав нашій корові тьолку»
• Джеркотнява (швидка нерозбірлива мова) • Наробився по самі вуха • «Треба стягнуться на швейну машинку — прире- жимить трохи харчі» • «Якби оту твою рожу побить і знять, а другу приробить — може, з тебе щось би і вийшло» • «Йому года йдуть з 20-го мая…» (народився 20-го) • «Неважна на взгляд» (некрасива) • «Та нічого… справний, гладкий такий» (враження після кількох років…) • «Бідове радіо — цілий день кричить…» • «Взрослі дерева» • «— Здрастуйте! — Здрастуйте і такі, раз лучших нет…» • «Оце так брехонув!» (захоплено) • «Набалуються по самі вуха» • «Мода свірєпствує така» (про манікюр)… • «Прирівняв … горбатого до стінки…» • «Сказав би… так піч у хаті» • «Ти йому говори, а він сцить догори…» • «Надворі як у мішку: пасмурно, мжичка, туман…» • Годиш йо¬му, як лихій польці, не знаєш, на яку ногу стати (перед ним)…
• Танцюй, як грають! • А щоб мені язика вкорчило, як мала б я брехати!.. • Свою біду на тебе складу • У брудній справі чи¬стий зиск • Хай би він і гопки скакав • Чого гопки скачеш? • …Як циган бороною од дощу затулявся… • — Чому півень, як піє, закриває очі? Бо він усю пісню напам’ять знає • Купив би село, так грошей голо • Хотіла душа в рай, та гріхи не пуска¬ють • Сідай навскосяк, щоб любив тебе всяк • Кому кохання, а кому штовхання • В голові шумить, а в кишені тихо • Щоб у тебе душі не було! • Щоб нам жить, поки умрем, а хто хоче, хай і далі живе! • Ти ще смаленого вовка не бачив… • Розбу¬диш, як у нас ноги замерзнуть • Як не піп, то і в ризи не ми¬кайсь • Сидить у сідлі, як редька в землі • Знаємо, якої вона масті • Приший кобилі хвіст • Приший мені, моя мамо, до гудзика каганець • — Що, місця нема? — Місце є, та нема де

166
ІВАН ДЗЮБА
стать • (Я) проснулась, ще й чорти навкулачки не стали • — Не пий, вода брудна. — Нічого, пузо не дзеркало • Наївся внатруску • «Щоб продавать мед і не вмочить палець — тре¬ба буть ідіотом» • «Родня… серед білого дня» • «Це не стирка (прання), а один розрив серця»
З почутого… Записи 1954року
— От ти який, протів старших і слово боїшся сказать…
— Та не в старших діло, а в том, що треба акуратним буть…
Старий «знайомий»: «Я, конечно, книг меньше тебя про¬читал, но я больше знаю жизнь и знаю, что женщина — пер¬вый враг мужчины».
«Матери нужна прислуга, так он решил жениться».
В Сталіно — іду по вулиці. Назустріч шеренга дам і ка-валерів. В мой слух вонзился обрывок разговора: «NN забо¬лела…» Деланное: «Неужели?» — «Да… Рак желудка» — «Бед¬ненькая… Жаль ее… Интересная была дамочка…». Стало горь¬ко и обидно за человека — за эту NN: это все, что о ней мож¬но сказать?..
Молода жінка — їздила, возила передачу чоловіку в тюр¬му. «Сыночек маленький говорит: «Поедем, папу заберем». Я ему: «Папа в камере, под замком». Он: «А я смогу этот замок открыть! Ты будешь держать сторожа, а я открою».
«Як поженились ми, на кроваті не оказалось сетки, так ми зірвали дві доски з угольного ящика, поклали їх і спали».
«Меня все скрозь знают. Скажете: отот чудный. Чудило
— значит хуже дурака».
Почуте… Записи 1957року
«Хотела купить курицу, так грузинка одна не дала, опе-редила: «Что, на моих деньгах Ленина нет?».
«Выругается, а потом за хлеб берется».
— Голову оторвать бы!
— Такая дурная еще раз отрастет!
«Я человек среднего полёта: ни по земле, ни в небе».
По дорозі в Донецьк… Дві веселі жінки жартують з водієм: мовляв, досі незаміжні, шукаємо чоловіка — щоб шо¬фер був. Той: «Ой, бросьте ви мені мораль одчитувать, по вас бачу, що вже були в упряжці, в посторонках уже були…».
«Як мужа начальником ізбрали, так вона так загорди¬лась — іде, і до верха не достанеш…».

І Ці Н’ЛДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
167
-Я люблю, когда ругают, — я тогда уши чухаю».
• 11 бо когда вспоминаешь обо всех этих случаях — аж і 11 «.Пино становится за эти случая».
• Чужие тетрадя и я рвать мастер» (у відповідь на вибух і міну никладача).
■ І Ілакать по ложным побуждениям».
И ресторані. Танці. Чоловіки запрошують «чужих» жінок і * чмійсь такий танець). Один не дозволяє «своєї»: «Я ее ужи-
11.1 и), я ее и танцую».
Про завивку: «На голові у неї хата і сім сараїв». Або: ІІІсім німців догори ногами».
І Іро «стилягу»: — Як він знімає штани? — Через голову: ні іЛ же вужчий за п’яти.
♦Пожилим людям уже треба до релігії преклонятися, а і іс н иарикмахерські ходить».
І Іро вчительку історії: «Вона думає, що Бог знає історію
11.1 5, нона на 4, а всі інші — на 3 або 2».
Пи/ннЫамова. Із записів 1958рогу
Який помагайбі, такий здоров • Лахами трусити, цунд- р.іми трусити, дрантям трусити (дожитись до того) • Не був прошений — не будеш дякувати • Зайти на дитя (за- II,п ітніти) • Слабий на втори — не берись: закаляєшся • ДІнчина — відкотибодня, а хлопець — прикотибодня (бо на діичину самі видатки, а хлопець і до хати старається) • Про¬їм н як собака в ярмарок • Пропав як булька на воді (лайка: щоб ти пропав як булька на воді) • Пішло за вітром (за ди¬мом); все вітром увіяло… • Щоб тебе вітром увіяло! • «Коли лишать мені діти їсти, а коли й ні. А я їх і не правлю» (не ви-магаю з них).

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.