Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З почутого

Чому не читаєш газет?
— Володимир Ілліч казав: зовнішня політика —
продовження внутрішньої. А внутрішню я доб-
ре бачу…
«Хто більше гавка, у того більша ставка» • «Сиди тихо і слухай, що в траві пищить…» • «Він такий, що й змію загово¬рить» • «Наче на яйцях танцює» (такий м’який, обережний)
• «Не викидай лушпинку на дорогу» (посковзнешся) • «Во¬дяться, як двоє сліпих» • «Старець у старця торбу украв» •
…У давньому японському місті Кіото є храм Тисячі й од¬ного Будди. Величезна статуя Будди, а по обидва боки від неї — по п’ятсот менших. Жодна з них типом обличчя не повто¬рює іншу. Є повір’я, ніби тут утілені всі людські типи, і кожен прихожанин може обрати для молитви свого власного Буд¬ду — того, на якого він схожий. (Н. Дудинская. Два месяца в Японии // «Советская культура», 30 авг. 1960 г.). Отож: спілку¬вання з Богом як утвердження своєї індивідуальності, а не втрата її у колективному екстазі!
А. Моруа: Інтелігентна людина — людина, яка підпоряд¬ковує своє життя внутрішньому принципові. Мабуть, у цьому сенсі О. Довженко говорив про внутрішню інтелігентність українського селянина.
…Тип людини, яка живе пафосом «правильності» (з при¬воду доповіді Т. В. Главак про роботу з творчою молоддю). Одні люди — творять. І мають у цьому насолоду. А інші мають насолоду і сенс життя у тому, щоб обсікати творчість — «пра¬вильністю», підловлювати, вганяти в «правильність». Важко зрозуміти цих людей. А може — можна? В цьому уловлю¬

СПОГАДИ 1 РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
181
ванні й обтинанні на «правильність», певно, є своя садистич¬на насолода. Людина відчуває себе і розумнішою, вищою за «підправлюваного», і — ледве чи не якимось сторожем дер¬жавних святощів, гарантом благословенного напряму історії, а може, — й рульовим духу, вольовим керманичем, непідкупним щодо спокус розуму і краси?..
…Нарада активу заводу «Арсенал» з передплати на газе¬ти й журнали. Доповідач (секретар парткому): «Товарищи! Нужна ли нам такая работа?! Нужна ли она народу?! Нужна ли она партии?! Нужна ли она отделу агитации и пропаган¬ды ЦК?!» • «Надо всех дифференцированно обойти и персо¬нально организовать» • «Как говорил товарищ Карпов — да вы это и сами знаете, — коммунизм и религия несовмести¬мы» • «Мы должны вести подписку с упором на наглядную агитацию и так поставить эту работу, чтобы куда бы рабо¬чий ни бросил свой взор — он упал на плакат о подписке».
Сцена в спілчанському буфеті. Розмова про село, про «селянські руки». Дмитро Л. розповідає, як селянка, у якої він жив, вітаючись, соромилася подати руку: «Вони в мене брудні, порепані». — «А я їй кажу: «Та хіба ж цього соромлять¬ся? Це нам хай буде соромно. А ваші руки треба цілувати, во¬ни ж у вас золоті, вони нас годують!» І стільки фальшу було в усьому цьому… Присікалися п’яні до буфетниці: «Та хіба ж ви знаєте село? Ану покажіть свої руки!»
…Письменників посилають у відрядження — шукати «паростки нового». Загребельний: «Як на один-два дні поїде, то, може, щось і знайде, а як на довше — питиме і нічого не знайде».
Борис Рутковський: «Це було г…но. Причому те г…но, яке нікому не потрібне. Буває г…но, яке потрібне. Тоді кажуть: «О, це саме те, що треба».
…Прийшов до редакції «Вітчизни» літній благовидний чоловік та як заплаче: «Солов’їху вбили!» Виявляється, він садівник (у Ботсаду), хтось там убив солов’їху; він з цього приводу написав вірша і приніс до редакції…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.