Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

СЮЖЕТИ

Україні Ідеалії диктатор Ліквідон дав вказівку
своїм ученим (Ідеальній академії наук) знайти
спосіб оживляти померлих хоча б на добу. До
цих дослідів залучили приходька-інопланетянина Де-
і іатріда, який втік із своєї технічно високорозвиненої плане-
ти в пошуках світової справедливості. Інопланетянин гор-
дився, що його знання так поціновано і використано для
вирішення найбільшої гуманістичної проблеми: оживлення
мертвих. І дуже засмучений був, що вдавалося поки що
< >живляти лише на годину, а не назовсім. На його подив, дик¬татор Ліквідон саме за це і похвалив його, з класовою про-стодушністю пояснивши: ми не маємо наміру когось повер¬тати до життя, люду в нас вистачає, хоч би з цими впорати¬ся; нам ідеться про те, щоб допитати тих ворогів, які встигли накласти на себе руки, рятуючись від справедливої кари, — а для цього нашим майстрам і години вистачить: зізнаються в усьому, від правди не втечуть. Інопланетянин зажурився і по¬чав сумніватися у правильності свого цивілізаційного вибо¬ру, але вертатися на свою планету вже не було як. Єдине, що він міг зробити, так це тихо саботувати досліди. В результаті вдавалося оживити людину вже не на годину, а лише на де¬сять хвилин. Але Ліквідона й це не розчарувало: він дав вказівку своїм спеціалістам удосконалити методику допитів так, щоб і за десять хвилин здобути зізнання і власноручний підпис…
Міське комунальне господарство одержало завдання: довести економію води до 1 млн. літрів на місяць. Були в роз¬пачі, але, добре подумавши, придумали: набудували в місті фонтанів, добилися під них планової води на 1 млн. літрів, а потім фонтани відключили. Вийшла бажана економія, за яку одержали премію.
У країні Ідеалії громадянську сумлінність оцінювали за вмінням кричати «ура!». Хто кричав «ура!» найдужче, того вважали наймужнішим громадянином. Другий за важ¬ливістю критерій — вміння стояти струнко, навитяжку пе¬ред начальством.
Майстер поетичної публіцистики Павло Громобойний у вільний від писання патріотичних од час вирощував собі

208
ІВАН ДЗЮБА
долоні — для оплесків, за спеціальною методикою розвитку кінцівок. Став власником найбільших у країні долонь з най- гучнішим звуковим ефектом. За цю високу аплодисменто- спроможність начальство його дуже шанувало. Як десь якісь відповідальні збори — запрошували Громобойного. Садови¬ли не в президії, а серед народу. Він розумів, що це не прини¬ження, а почесна місія. Встановили надбавку до зарплати, а потім персональну пенсію… Тепер у пеклі думають, яке знай¬ти застосування цим унікальним долоням…
У країні Ідеалії оголошено, що у громадян мають вирос¬ти хвости. Громадяни з того не здивувалися, а тільки ділови¬то поцікавилися: як з тими хвостами бути, як їх носити, як доглядати?.. З’явилися відповідні рекомендації, і хвіст став предметом особливого дбання і гордості…
У країні Ідеалії взято курс на посилення місцевої ініціативи у справі дальшої гуманізації і моралізації суспільства. Відтепер центральні керівні установи — Цент- росовість, Центромораль, Центропринциповість та ін. — мали спиратися на регіональні: Облсовість, Райсовість, Обл- принциповість, Райпринциповість і т. д. Спочатку все йшло успішно. Але поступово виникла загроза для загальнодер¬жавної моралі: в районах класичну формулу «Морально те, що добре для нашої держави», стали модифікувати на свій лад: «Морально те, що добре для нашого району». Тоді дикта¬тор Ліквідон оголосив це місництвом і ліквідував підрозділи: мораль має бути централізованою… Як і совість, і все інше…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.