Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ІЗ ЗАПИСНИКІВ 60-х РОКІВ

«Дзюбізми»
Замполіт планети • В ЦК: Сектор індивідуального підхо- ду до людини; Підсектор задушевних бесід, Сектор мо- рального максималізму організував комсомольський Десант совісті • Всесоюзний місячник совісті • Максималізм черг і хабарів • Дефіциту немає тільки на розмови про мо¬ральний максималізм • Його десь мотає по глобальних пи¬таннях • Час узув чоботи-скороходи • Надувний стиль, на¬дувна риторика • Натягнувши посторонки уяви… • Намуляла шлея творчості • Не та в нього нарізка душі… • Стилістичні фігури вищого пілотажу • Накладні крила • Позичені вітри¬ла • Бог легенько перебирає струни людської долі… • Фрази брали розгін, як на розкатаній ковзанці у дворі • Гайвороння хором проголошувало свою багатосотлітню мудрість • Сто¬літні мудрості в хоровому виконанні • Мудрі думки не про¬голошують хором • Дівиця в експортному виконанні • Мок¬ра жар-птиця • Опустивши вуха на плечі, сидів Н. • Замашна коса смерті не знала впину • Народився в сорочці, але зняв її для інших • Вічна молодість… євнуха • НТР-истий жлоб • Ро¬бот на ім’я Пітекантроп • Інтелектуальна шельма • Столич¬на глухомань (духовна) • Погонич власної тіні • Душевне ( ирітство • Якщо гора не йде до Магомета, то… на ловця і звір біжить • Птиці креслили у небі свої автографи… • Спробуй н іайти душу, як вона у п’яти сховалася (Варіанти: Дух у п’яти іаліз… Він був увесь — дух: навіть у п’яти йому дух заліз… Йо¬го щира (вогненна) душа сховалася у п’яти) • Сповнений

260
ІВАН ДЗЮБА
надії, як брунька • Квіти стояли гордовито, наче збиралися квітнути вічно • Жура обсіла, як галич зимовий сад • Пам’ять історії — як сліди в танучому снігу • Вечірнє небо стискува¬ло землю рожевим обручем • Танці на льоду • Молоді дума¬ють про сенс життя, старі — про його тривалість • Від надміру інформації голова тріщала, як дозиметр • Генерал- майор од наживи • Нетерплячі кулі в цівках рушниць • Його Пегаса вкрали конокради. (Або навпаки: поет Н. змовлявся з конокрадами, щоб привели йому Пегаса) • Безнадійний, як обгоріле дерево • Моторошно — як у квітучому саду без єди¬ної бджоли • Закувала зозуля — і в лісі стало просторо, гли¬боко… (Зозулин голос углиблює ліс…) • Він із тих, хто бував у Римі, але папи так і не бачив • Ніс свій хрест, як притерте яр¬мо. (Пристосувався до свого хреста) • Сокіл з небом побра¬тався • Жайвір бив у небесний дзвін • Земля летіла в пахо¬щах акацій… • На душі стільки всього понамерзало… • На розлогих берегах дитинства… • Дорога мрії розгасла в бере¬гах буденщини… • Невичерпність сонця — ллє і ллє золото своєї душі… • Невтомний вітер майбуття (невгавний) • Шорсткі (скромні) безсмертники надій • Вітрець шовковий, як пушок дівочих вуст • Гостра, як доля • Молитва зірок • Зорі зійшлися на всеношну • Весна: земля гула корінням де¬рев і трав… • Час гарячково крутив стрілки годинника, при¬ставивши до нього захмеленого лобуря — НТР • Невдоволе- но морщився від вітрів, здійнятих помахом велетенського птаха, ім’я якого — ЖИТТЯ… • Композитор соломинкою му¬зики вливав світло в людські душі… • Спогади, схожі на роз¬душених медуз (роздушені слимаки спогадів) • Його думки бавились, як кошенята під сонечком • Туга старість сосни • Про балакуна: невтомно косив бур’яни безмовності (коса-рював на цілині безмовності) • Закоцюблою вороною загніздилася в душі нудьга… • Неповторний, як кактус • Са¬мотній, як лісовий птах восени • Гривасті коні вітру • Густий шемріт зірок… • Сонце напинає свої блакитні вітрила… Сон¬це розпростерло своє крило… Хресний шлях сонця… • Пора колосіння душі • Суховієм засипало криниці пам’яті… • До¬ба нас пестить пестицидами. (Пестицидні пестощі доби) • Ірон.: щемливі сурми всесвітнього танго… • Естрадна лахуд- ра • Безпомилково обирають шлях тільки ті, хто керується нюхом. А хто розумом і совістю — можуть помилятися • Чуєш, щось гупає? Це Амур кує свої стріли. (Варіант: Чути звук точила — Амур гострить свої стріли; На всю потужність працювала могутня індустрія Амура, продукуючи солодко-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
261
отруйні стріли) • «Умственная непроходимость» • В душі її вже повіяло осінніми вітрами, але листя ще не осипалось… • Міряє пульс потопельнику… • Диктори центрального теле¬бачення з батьківською дбайливістю (з теплотою в голосі) розказують селянам, як, коли і що сіяти… • «Советский чело¬век воспитывается в очередях, а не на лекциях» • «Вся в зо¬лоті… як продавщиця» • Шизофренічно прямолінійна • «Я намагнічений на роботу» (не розряджай) • Земля лежала горілиць (навзнак) і дивилася в небо… • «Ану, що нам скаже це кібернетичне падло?» • Чи є у Сонця власна тінь? • Ставок розплющував очі — спливав туман… • Сонце пригоршнями кидало тіні… • Місяць скалив око з-за хмари… • Під купою жовтого листя заночувала осінь… • Обличчя, вирізьблене степовими вітрами… • Срібний танок метеликів • 3 істиною як із хлібом — шанобливо, але без церемоній • До вершини шлях один, по узбіччях стежок багато • Знехтував мис¬тецтво перевтілення заради рідкісного щастя чистоти • Тяг¬нув думку, як відро з колодязя • Самотній, як козирний туз (іронічно) • …Про це не можна сперечатися — це треба відчути, як опік, як біль… • Весна — таловини: земля показує чорного язика сонцю… • Пагорб визирає з-під пелени снігу, як нетерплячий хлопчисько у віконце… • Сокира швидша за ліс • …Смерть давно залишила допотопну клепану косу, та й на жниварці засиділася недовго — пересіла на комбайн з ав¬томатичним пультом управління: жне, молотить, віє, в’яже — після неї пусто, чисто… • Такий колективізм — як в автога- ражі: всіх докупи, ребро в ребро.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.