Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ІЗ ЗАПИСНИКІВ (<ДЗЮБІЗМИ>)

Вдивляючись у засніжену рівнину часу… • Сяяв од ра-
дощів, які сам собі дарував задурно… • Гординя його
піднялася стовпом куряви… • Покручений пристрастя-
ми, як старий жердель… • Кімната була розписана яскравими
квітами його марень… • 3 трудом вибирався з туману гніву… •
Горе точило його, як шашіль дуба… • Ранок роздмухував за
обрієм своє горно, і перші жаринки вже прискали в небо… •
Думка бігла за ним, як хатній пес… • Несучи п’яний тягар
страму… • …Він глянув на мене звідкись здалеку, наче з поти-
лиці (з того боку голови)… • Люди гомінким потоком розно-
сили по вулиці жваву нудьгу… • Літ. герої з коновальським ро-
зумінням кохання • Обличчя, видублене у вогні гордині… •
Правда розверзлася перед ним беззвучним громом… • Море
ночі, а на дні його — намул людських пристрастей… • Усе за-
глушивши, гули голоси вічності й безмежності, але їх ніхто
не чув (за скреготінням дріб’язку)… • Час хижою пащекою
вже проковтнув і цю історію, і тепер, прокашлюючись, запи-
вав її вітрами нового дня… • Хотіла встромити свого носа в
прірву чужого горя… • Вродило ж дуру в його голові • Рясно-
та глупства • Натужна молодість • Гіподинамія духу • Доро-
гами його життя натрушено мрій, як сіна з погано укладеної
гарби… • Пташині гнізда думок (розорені) • Зозуля підкину-
ла своє яйце в гніздо його думки… • Бачив, як корчилася
бідна українська мова у вустах учителя… • На хвилі п’яного
братерства… • До дерева послуху прищепили баламутство… •
Пусто, як у печері, яку покинула розбуджена спляча красуня…

312
ІВАН ДЗЮБА
• Тінь людської колотнечі (суєти) сягала високо в небо (за-тьмарювала півнеба)… • Працював сажотрусом у пеклі (чис¬тив колосники)… • Склепіння вічності почорніло від сажі (зі смолоскипів людського безумства)… • В його серці з року в рік зростав сад доброти… • Машина мчала польовою доро¬гою, і тінь від неї підмітала степ… • І вечір довгий, як задума…
• Дощ розмочив звуки міста… • Річка вкрала у неба блакиті…
• Ляк (страх) простягав свою довгу цупку клешню… • Сіро- зелена ящірочка річки (в донецькому степу)… • …І чути було, як під весняною землею стугоніли серця дерев… • Відданість кореня дереву… • Горобчики дзьобали весну… • Зустрівся очима з весною… (Повівало теплом, дзюркотіли струмки, очі різало синню. Я глянув у небо і зустрівся очима з весною…) • У степу жайвір засівав літо… • Літо взуло золоті сандалії… • Зайчик ласував окрайцем літа… • Літо слалося гарбузинням…
• Сонце стелило (білі) рушники дневі… • Грак ліниво бив крильми у бубон тиші… • Дятел довбав мідну таріль тиші… • Сонце зав’язувало над землею золоте напинало… • Сонце ви¬бухнуло променями… • …Наше покоління ще бачило диво народження весняного струмка… • Ліз за словом то в одну, то в другу кишеню, довго вивертав їх, але вони були порожні… • Від поштивості нили щелепи… • Далекосяжний ніс • Силку¬вався втопити ближнього в ложці води, але від нетерплячки розплескав її… • Шукав, з якої б діжки зачерпнути натхнен¬ня… • Його могутні легені були цілком підпорядковані орга¬нам звукоутворення… • Молотили солому розмов… • Сівши в калюжу, довго в ній бабрався… • Так підтягнув попруги Пега¬сові, що той став задихатися… • Це внутрішній голос чи штатний суфлер? • Спелеологи душ із КГБ… • Компрачікоси ідей • Пекельно правильний • Цензурний дозвіл: талон ток¬сичності. Або: «Разрешение на касание» • Закував уяву в ко¬лектор (як Либідь) • Метафоричний смог (у поезії)… • Енер-гонасиченість фрази • «Гігантські кроки» уяви • Чи тобі дві могили треба? • Слово зірвалося, як відро в колодязь… • Вітер витирав нам сльози прядивним рушником… • Злетіла ластівка і на все небо перекреслила мою журбу… • День шир¬шав і ширшав, набирав повітря в груди… • Сум сповнив душу щемливою порожнечею… • Душа, омита ранковими роса¬ми… • Бабуся оповідала казки, і над моєю колискою кружляв сон волохатим джмелем… • Одламували од спільної хлібини радості… • Думка б’ється бджілкою на шибці… • Думи множи¬лися, як золотий лист у осінньому лісі… • Поніс журбу свою з собою… • Брав барвне слово у теплої веселки… • У гніздо-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
313
виську тиші підростала буря… • Жанр: автопортрет з маскою
• Його слова летіли лютим віялом, як грязюка з-під буксую¬чого колеса • Коники-цвіркуни вже натягували десь високо над нами прозоро-голубе шатро літньої ночі… • Дзвінкий сміх — як касетна ракетка, що, розсипавшись, уражає зразу кілька цілей… • Сон був хапливий і уривчастий: наче плив стилем батерфляй (по річці сну), то занурюючись у теплу ка¬ламуть, то випірнаючи з неї… • …На вогні його натхнення думка б’ється, як риба на сковорідці • „Ллє талант — це не здатність набалакати і науявляти казна-що. Талант — це ве¬лика совісність перед правдою.
20.11.1994
…У «шістдесятництво» ми вносили елемент високої мо¬ральної місії (і відповідальності) українця: оскільки у світі стільки проти нього наговорено і так низько поставлено йо¬го образ, стільки стереотипів спрямовано проти нього і стільки нерозуміння і зневаги, — українець повинен бути «кращим» за всіх, інтелектуально високим і морально бездо¬ганним, — бо те, що прощається іншим, не прощається йому (ніхто не звертає увагу на п’яного під тином, але всі будуть показувати пальцем, якщо це буде людина в офіцерському мундирі)… […] Жаль, що в нинішньому патріотичному русі (в тому числі й молодіжному) втрачене це почуття мораль¬ної обраності українця-націонала, а часом втрачене й про¬сто благородство…
Нездатний до позитивної творчості (і державотвор- чості) гультяйський гіперпатріотизм за умов національних невдач обертається вже не тільки шизофренічним анти¬семітизмом (як виявом хворобливої неповноцінності), а й національним канібалізмом (чи канібальським націоналіз¬мом), поїданням «не таких» українців… Частина «патріотич¬ної преси» цим тільки й живе…
Нездатні до конструктивної праці, до позитивного са-моствердження — «самостверджуються», обливаючи брудом усіх наліво й направо…
Націосадизм і націомазохізм…
«Інтелектуальні» бандоотаманчики…
— Чому Ви не відповідаєте їм? Чому не вимагаєте мо¬ральної компенсації?

314
ІВАН ДЗЮБА
— Немає потреби в компенсації. Вони самі собі вирекли присуд своєю суттю, — тим, що пишуть, самі себе припаяли до ганебного стовпа.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.