Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ПРО КОЛЕКТИВІЗАЦІЮ

А в колгосп ішли мирно?
— Та мирно… Бо… колективізація коли була?
-В 1930-31-му.
— А розкуркулювання?
— В 1928—29-му.
— Ну от… Спочатку розкуркулили, налякали — куди ж тут?.. Хто не хоче — зразу по шиї. От воно мирно і вийшло…

330
ІВАН ДЗЮБА
А потім якийсь новий сигнал прийшов — почали розбирати колгоспи, тікати. Самі себе спанікували…
— А яка причина?
— Та воно тоді скрізь так було — пішло… по реакції… По-чинали бідніші, ті, хто за собою нічого не чуствував. А хто трохи багатший — той свого не забирав, боялися: бо вже ж було на них гонєніе. А все одно п’ятно на них упало: це вони, мол, підбили… Якась чудна була тоді жисть: кричать, пла¬чуть… У колгосп ведуть — кричать, плачуть, з колгоспу тіка¬ють — кричать, плачуть…
(Оля:) — А почему плачут?
— А що ж робить?.. А мужики… Боже… Один скаже — всі гору за нього потягнули… Другий — уже за того… А тепер усі грамотні, не завербуєш…
(Оля:) — А вот по телевизору показывали (телефільм «Вечный зов». — І.Дз.) — там на собрании решали о машине, которая доить будет…
— Та це він тепер притулив, тоді про ті машини й думки не було… А потім прислали нового председателя. Як зараз прига¬дую: Грунський… Самошетчий був… І парторг — якийсь кацап… Як почали вони ходить, як почали… Позаганяли всіх назад…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.