Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З ІСТОРІЇ КРАЮ І РОДУ

Гнітьки жили в Миколаївці, як і Дзюби. Землі не було, ми-
колаївчани наймали землю у греків (зі Стили). У 1922
році (після голоду 1921 року) — «як Ленін дав землю»
(іншим разом: «Як Ленін дав права»), — частина миколаївчан
переселилася на хутори: Комишуваху, Вікторівку, Богданівку
і ще четвертий — забув назву. Гнітьки — на Комишуваху (за
назвою річки, офіційна назва — хутір ім. Петровського).
Спочатку жили в землянках, куренях. Землю їм одрізали од
греків, але греки спочатку не давали працювати на цій землі,
нападали… «Ми (діти. — І. Дз.) боялися греків — не вилазили
із землянок… А потім їх приструнили…»
«Помню, щавель у балці збирали — коли бачимо: ‘ще грек, — ми перелякались, тікати…»
«Налогів не брали» (хуторян-виселенців на кілька пер¬ших років — чотири, здається, звільнили від податків).
Перед цим у Миколаївці вчителька Зіна’ща Гаврилівна («чогось вона часто до нашого батька обращалась») — взяла Олю до школи, на рік раніше. «А воно ж тоді йшли в школу — нічого не знали… Не так як тепер — уже і читать і писать уміють… Поки вона нас на ті букви витягла — весь год пішов… поки вона нас вирахувала з букв…»
Потім — виселилися на хутір, а школи не було… Аж через п’ять років там побудували школу, — вже пізно було вчитися.
Про лікнеп: «Не хотіли вчитися, так заставляли всіх… Перевіряли: давали розписатися — як умієш, одпускали, а не розпишешся — треба ходить… А мужики ж тоді як розсужда- ли? — нащо жінкам грамота? Он роботи скільки — прясти, порати… На тому й скінчилася наука…»
Хату будували — камінь плаский, від греків возили… У всіх хати були саманні, а в Гнітьків, обох братів — Никифора і Григорія — кам’яні…
«Купили тачанку, бричку — все по хазяйству… А в хаті — голо… Одне дерев’яне ліжко привезли з Миколаївки — ша- шель з’їла… Спали на напірниках… На весь хутір одні Балаки були трохи розсудливіші — щось у хату купили… А тоді об¬становка яка? — ліжко, скриня, стіл — от і все… А все ж тяг- лись на хазяйство, а на себе — не дуже… А тут тобі прийшла колективізація — фу!— все в колхоз віддай!.. Отаке було… Зараз вроді жизнь лучша, а все одно щось не те…»
Питаю, чи дід Дзюба був багатий… «Та який там багатий!.. Хата під комишем, їй сто год!.. Правда, пара биків гарних, коні

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
337
— це він любив… Плуги купив, косарку… Землю наймав у греків… Може, через те й розкулачили, що землю наймав, бо все, помню, казали: наймана земля» (мабуть, мама переплутала: вона чула тодішнє — про найману робочу силу).
Про маминого діда по матері — діда Синенка — ходили легенди: на роботі й спав… «Недарма сміялися — колись на току на тьорці заснув, а коні пити захотіли — потягли його до річки, ледве сонний не втопився…»
«Раніше мужикам було нелегко… А тепер — поробив, гроші одержав, пішов у ларьок, напився, сім’ю поганяв — і каже: погано жить!..»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.