Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

АНТОН АНТОНОВИЧ ДЯГЛО (МИКОЛАЇВКА)

Мама: «Вони родичі із Шкурками… Дягли всі з природи
сильно співучі… Сильно… От і Антон… А їхня Марія,
та, що за Миколою Карпенком, так та дуже співала… А брат Іван — не знаю, якої він релігії, — і сина в їхній хор утяг¬нув, а як ховали — за тим законом, що сказав…»
Розповідь Антона Антоновича про початок війни… 22 червня був на кордоні. Всім командирам напередодні да¬ли відпустки — «вредітєльство»… «Тікали без штанів». Аж до Києва. Під Києвом трималися, але «німець мудріший — зай¬шов ззаду». Тікати нема куди. «Під Баришівкою три дивізії стягнув генерал Власов. Вистроїли комсостав під ліском, він їде на танкетці — я сам бачив і чув: «Спасайся, кто как может, я больше командовать вами не могу!»… І тільки він скрився, а комсостав же залишився — німці як трахнули, накрили міна¬ми всіх… Ми — до лісу… їде кухня — причеп до машини… Я за кухню вчепився, а вона гаряча — обпікся, масним облився, а лежу… їхали скільки могли. А тут болото. Шофер розбив скло, пробив шини — пішли пішки. Йшли, поки міною нас не по¬глушило». Полон, табір… «Там нас як вилягло…» їсти нічого не давали. Тільки час від часу водили збирати картоплю, і скільки зумієш сховати — принесеш. їли сирою, бо нічим було палити — корівник, коло якого їх розташували, швидко зужили. У таборі три підводи було — щоб вивозити мерців, кожен ранок усі три повні… («Ось бачиш, кому щастя було, щоб не умерти…»). Потім вели до табору в Жмеринку — «по дорозі як снопи лежать. Хто впав — німець курок звів — цак!
АНТОН АНТОНОВИЧ ДЯГЛО (МИКОЛАЇВКА)

СПОГАДИ 1 РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
339
— і все…» У таборі холодно, мокнемо під дощем. «Туляться один до одного, стають, стають, коло більшає — дивись, заду¬шили того, хто всередині… А як близько до загорожі — німець з кулемета прошиє…»
…Втік: вивели працювати на ремонті залізниці. Німці десь одвернулися, а йшло двоє дівчат на базар. Він до них, вони йому кошик у руки — і пішли… Переодягли… Йшов на Донеччину. На мосту через якусь річку охорона затримала, відправили до поліції. А там якась дівчина: «Та це ж мій брат!» («Вже знали, як це робити»). Комендант: «Приведіть матір». Привели. А та теж здогадалася — в плач: «Синочку мій!» Відпустили… Перегодя пішов до коменданта: — проситися на роботу в Донбас: «Треба шахти восстанавлівать». Комен¬дант похвалив, видав перепустку, і з нею Антон прийшов до¬дому без перешкод…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.