Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ЩЕ З МАМИНОЇ МОВИ

Живе одинаком; хвесь — і увесь» • «Недоступи — V» гоРе> переступи — друге» • «Жаль не хустки, а
^ Л дірок» • «Сидиш як Спас — руки склав» • «За¬брався, як щур у гори» • «На всі руки од скуки» • «Ви на це окаті, зразу побачили» • «Ростеш, як хто тебе за голову дого¬ри тягне — одежі на тебе не настачиш» • «Він старий такий, що й кістки посивіли» • «Плаче, що мод не настаче» • «Одні працювали, другі пранцювали» • «Не стій над душею» • «Чо¬го ти кирпичишся?» (Злишся) • «Оттуди к валахам!» • «По ко¬ню й кнут» • «Хоч «алла» кричи» • «Як аголи» (чомусь — про настирливих, галасливих) • «Будеш спать до обід — при¬сниться медвідь» • «Допався як корова до води» • «Такий ви- сюга» (високий) • «Поки ту роботу переробиш, так і пух з го¬лови зсунеться» • «Бить би вас по спині, а то й нижче» • «Так злякався, що аж сироти на тілі повиступали» • «Тіпаються жижки од нетерплячки» • «Ти в цих ділах ще безштанько» • «Ти у мене, як шпичак в оці» • «Пожежник побіг на оглядини» (як усе згоріло) • «Голова у чашки болить» (розіб’єш) • «Хво¬ростина по спині тобі походе» •
— Дайте води!
— Не води, а то хвіст обірвеш.
— Ну!
— Не нукай, бо не поїдеш!

340
ІВАН ДЗЮБА
«Такий хворий — аж волосся пухне» (іронічно) • «Дов¬гий язик — миски лизать» • «Підіткались, як задрипались» • «Говорила баба, поки й пуп розв’язався» • «Создав Бог, та й ніс висякав» • «Слабкий на втори», «втори розсохлись» — «фефера підпустив» (пукнув) • «Загилив таку ціну…» • «Розд- зяпив рота навстіж» • «Хто нового не видав, той ветоші рад»
• «Мірошникове діло — підкрутив та й сядь» • «Мовчи та диш
— буде бариш» • «Що ти ходиш, як засватаний?» • «Аж куди видряпався» (про кар’єриста) • Цупка вода. Зазубень • Мар¬ка одежа • Мигичка • Запішва • Мимря (щось мимрить) • За- летуха (залітна птаха) • Натрусом • Вертигузка (про «ба- ришню») • Колотлива робота • Одчахнувся од нас (син) • «Іскреннє діло» (невідкладне, горить) • Язик отерпне • Вуха¬тий лопух • «Хоч соплива, так щаслива» • Очей не вивихни
• Герой у бабиній кохті.
18.07.1979
Мама повернулася з лікарні (другий інфаркт). Залиша¬ли її ще, але не погодилась — нудно: «Ану цілий день поле¬жи». Не звикла без роботи, хоч якоїсь. Почувається недобре. «Пульс розсипчастий, мілкий, і нема удара… Якось врачиха казала: ритмія, чи що, я не помню, Оля знає…» Ще: «Б’є ка¬шель… Серце тільки-тільки бідне теліпається… а трохи вип’єш (ліків) — і пішло…»; «Перепинає… Перемикає в гру¬дях… А в голові — оце балакаю, — а там не знаю що робиться: дзвенить, шумить, вуха заклало… Ну до тех пор голову осаж- дає… А вип’єш таблетку — і в сон кладе, і в сон кладе…» Сусідки (тепер, удома) докоряють, що, слухаючи лікарів, п’є багато «таблеток» — «отруюється хімією». Ми, мовляв, обходимося, навіть як болить (серце). «Е, кажу, як по-настоящому боліти¬ме, то й ви ковтатимете…»
Найбільше пригнічувало те, що не могла взятися за гос-подарство. «Робить нічого не можна — тільки де що ухоплю, так уже й біда… Газу (на кухні) не можна… тільки трохи ухва¬чу… хоч грамульочку — вже мене душить…»
А виглядала мама добре, наче аж помолодшала. «Сама удивляюсь: так погано чуствую од весни, а вид показує друге… Ніколи не була рум’яна, все бліда, ще й як молода, а тепер…»
Маму в лікарні знають — усе життя там працювала. Знайома санітарка надумала удружити мамі — попросила у кухарок найжирнішого борщу і принесла їй. «Одгортала я одгортала той жир, і так мені од того борщу погано стало…» Порівнює теперішню лікарню з колишньою… «Тепер у боль-

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
341
ниці не те, що було колись: ніхто не хоче там працювати. За-лишилися старі, ті, що до пенсії доробляють… Одна молода поступила, так на третій день довелося вигнати — п’яниця. В оддєлєнії 50 хворих, а санітарка залишилася одна. Сверх- урочні не оплачують, тільки ставку — 60 рублів, і ніхто не за¬лишається після зміни, чи встигли прибрати, чи ні…»
(Я випитував маму про самопочуття, щоб порадитися з лікарями в Києві, бо раніше я її привозив у Київ, а тепер вона вже не відважувалася: не той стан. До речі, ті поїздки в Київ не додавали їй доброго настрою. «Пощу до Вані в Київ, подив¬люсь, як він живе, і плачу, і плачу». Аж поки я одружився: і невістка Марта, і сваха Ольга Іванівна прийшлися їй до серця).
«…Мучена встала… Може, багато лікарств п’ю… Так я ж їх так просто не п’ю — вже як колькою візьме наскрізь… Пищи¬ки в грудях… Кашель — не такий, щоб викашлять, а таю зату- ля — і все… Стала більше газ чуствовать (на кухні). І не дуже й газ — тільки трохи підвонює, а влія. І де яка машина проїде — влія… А раніше було байдуже… Поки серце тягне, поки й жит¬тя… Не буду вже лічити другі болячки (нирки, кишківник)… Хай уже дотягує… Все одно — не в цім году, так в слідуючім…»
Наступний рік і був — 1981…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.