Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ОСТАННІ ДНІ ДІДУСЯ (МАМИН СПОГАД)

Каже, мама: — Снився мені дід Кисіль…
Котелевичка: — І мені мій дід снився…
— Що це вони нам стали снитися?
— Дощі будуть.
Мама змовчала. Але трохи згодом: — Тут не дощі… Мені він як сниться, то все страшний. І все — отак як подивиться спідлоба… І ось чого, по-моєму… Як узяли ото його з боль- ниці, то він усе дуже хотів пити… Уже паралізований був, не двигався і не говорив, а чув і розумів. А пити — дрижав за во¬дою. Ото дамо, — а він сам уже пити не міг, шия задубіла, — вставимо соску в рот, він зубами як схопить, не випусте, по¬ки все не вип’є. І воно зразу з нього все й виходить. Не всти¬гала прати. А погода якраз така стояла — дощ і сніг, дощ і сніг, не висушиш… Ще в больниці дівчата-санітарки 1 казали: «Для чого ви берете? Ми тут не встигаємо міняти постіль, а дома…» Та хіба ж про те думалося — не хотілося, щоб поми¬рав на казьонній койці… Так ото я стала бабі казать: «Для чо¬го ви їм так багато даєте? Краще частіше, та поменше…» А во¬ни говорить не могли, а понімали. Як подивилися на мене отак страшно — я аж одсахнулася… (Котелевичка: «Не пона- равилось, що ти сказала…» — «Ага…»). То отой взгляд тепер мені все сниться…
Мамине зізнання потай збентежило мене. І мені на споді душі сиділа вина перед дідусевою пам’яттю… Він так про нас піклувався. Без нього в ті тяжкі роки — воєнні — наша сім’я не вижила б: він усе знаходив якийсь заробіток Може й прист¬расть до читання в мене від нього — він дрижав за книжками, хоч якоїсь освіти не мав і був занурений життям у щоденні турботи. Через те читання йому діставалося від бабусі: «О, знов сорочку навиворіт надів… Ото все торопиться читать!»
Або: «Умреш — книг накладем повну труну». Це бабуся. Дід- «Тільки тих, що я ще не читав».
Я любив його, але за ненависною мені властивістю своєї вдачі соромився виявів цієї любові, яких він, мабуть, потребував. Я радше говорив з ним про його життя, ніж про своє, — у своє не любив нікого пускати, а він хотів усе про мене знати, я ж зводив мову на інше. І тепер пам’ять немило¬сердно повертає мені картини моєї нечулості…
1 «Дівчата» — це ніби «соціальний» статус, а не віковий: майже мамині ровесниці!

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
373
…Як гордився дідусь своїм онуком: він пише, його друку¬ють, — як хотілося йому поговорити про моє писання, про книжки, про політику… А я того уникав — не тому, що горду¬вав дідусем, а тому, що не надавав своїм «успіхам» такої ваги, як він, а ще з якоїсь дивно перекособоченої скромності, со¬ромливості: мені було соромно виділятися з-поміж оточен¬ня, ніби ставати в позицію якогось іншого, ніж на нашій ву¬лиці, життя, і я збавляв дідусеві розмови, беручись за лопату, граблі або поливачку…
Або й таке пригадую. Приїхали до мене друзі зі Сталіно, з інституту. З якого тільки боку не заходив дідусь, щоб пове¬сти з нами вчені розмови. А ми вдавали, що не помічаємо йо¬го підходів: нам, бач, ті вчені розмови набридли в інституті, а сюди приїхали від них відпочити. Аж нарешті дідусь, щоб по¬казати, як ми помиляємося, ігноруючи його мовби відстало¬го від життя і не співзвучного нам чи добі, зважився на ку¬медний у своїй відчайдушності крок. Якось він повернувся зі степу поважно-таємничо заклопотаний і раптом, звернув¬шись до нас, спитав:
— Ви совєтскіє люді?
Костя Травінін іронічно гмикнув.
— Ось я прийшов з поля — там трактори приорюють незібрану пшеницю: начальство приказало рапортувать про закінчення жнив. Єслі ви совєтскіє люді, ви не должні мол¬чать…
Був загальний конфуз. А бувалий Костя Травінін зреш¬тою знайшовся:
— А разве начальство у нас не советское?
Хоча взагалі до розмов про комунізм дідусь ставився скептично: «При комунізмі ледарі розвиваються». А одного разу зробив таке припущення: «Конєшно, ці чорти-ко- муністи всіх Америк обдурять і комунізм построять. Но тут знов опять-таки через нєкоторий час без революції не обійдеться. При комунізмі не обійдеться. От подумайте. При комунізмі всі будуть учоні, культурні — одні професори, до- хтаря, поети — всі полізуть угору, в культуру, в науку. А хто ж унизу останеться — свиней держать, сартіри чистить? Зна¬чить часть професоров буде в наукє находиться, а часть — сартіри чистить. Так отим, що на сартірах, тєрпєнія не хвате
— вони й піднімуть революцію, скажуть: «Тепер ви сартіри поізучайте, а ми в науку підемо!» Так що самі учоні, ко¬муністи, самі назад революцію піднімуть. І, може, аж тоді жизнь усім буде. Отак-то. Все на революціях построено».

374
ІВАН ДЗЮБА
По радіо передають повідомлення з Китаю: на мітингах з приводу 70-ліття Сталіна китайський народ бажає Сталіну «10000 років життя». Малий Карацупа недовірливо: «Та ну, десять тисяч…» Дід серйозно: «Так не обязательно, щоб він сам лічно жив, а щоб їхня власть держалась…»
Про кар’єру «громадського діяча»: «Ото виступив раз, виступив два, угадав що до чого, покритикував других, а у са¬мого почва крепка, а там і секретаря райкому стьобне, — от його вищі й помітили, взяли до себе…»
…За все свідоме життя (як малим? — не пам’ятаю) я ні ра¬зу не обійняв, не поцілував дідуся, не попестив, не втішив… Правда, і часи були не ніжні, і люди наші до ніжностей не бу¬ли схильні… Але ж..
Тільки перед дідусевою смертю… Я одержав з дому лис¬та (був уже в Києві), що дідусь лежить тяжко хворий у лікарні і хоче зі мною попрощатися… Хвилею, як гора, піднялося мені в душі хвилювання, я здобув квитка на літак і другого дня був у Докучаєвську.
З мамою пішли до лікарні. Мені зразу ж дали халата (ма¬ма вже про все домовилася) і провели в палату. Як зараз бачу цю картину: я заходжу в білу-білу палату, всі хворі — чо¬ловіків п’ятнадцять — у білих халатах сидять на білих ліжках і дивляться на двері, наче ждали чийогось приходу; я бачу: віддалік на ліжкові з трудом підводиться дідусь, такий блідий, прозорий, як осінній лист, наче нематеріальний, такий, що я побачив смерть, не стримався, розридався, кинувся до ньо¬го, і ми сиділи, обійнявши один одного, і плакали… Нічого не говорили…
…Прости мене, дідусю. Прости і ти, бабусю…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.