Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

МАЛИХІНИ

Тут мушу трохи розповісти про цей клан, присутність
якого в Оленівських Кар’єрах 40—50-х років минулого
(XX) століття була дуже прикметною. Як спускатися від
нас униз до старого «поссовета», правобіч дороги стояв див-
ний будинок, що нагадував химерний готичний замок, на-
швидкуруч зляпаний якимось радянським халтурником. У
ньому, як у хлівуватому гуртожитку, жило кілька сімей, з яких
популярності зажила одна: Малихіни.
Старий Малихін прибився в Кар’єри як грабар. Але див¬ним було його грабарювання. Кінь його торохтів кістками на все селище, але недовго. Через деякий час сусіди переда¬вали одне одному: «У Малихіна новий кінь». Кілька місяців — і цей також починав торохтіти кістками. У ближньому забої лежав уже не один кінський скелет — робота Малихіна-ста- рого. Про його грабарське мистецтво і нещасних його ко¬ней ходила частівка:
Ширяный, попыряный,
Подалбаный, рябой.
Сели, запузырили,
Поехали домой.
Двоє синів Малихіна — старший Льошка і молодший Мішка — мали хуліганську славу, але неоднакову: старший був, нібито, затятіший і загадковіший, а молодший, Мішка, — хоч і бузувір, але трохи добродушніший, із своєрідними по¬няттями про босяцьку честь. Старший мав дітей, і коли дійшло до суду за вбивство, Мішка, щоб урятувати брата, взяв вину на себе. Його й засудили, хоч правду знали всі.
Що сталося з Малихіними далі, я не знаю, але вони дов¬го залишалися в пам’яті моїх земляків як по-своєму колорит¬не і водночас застрашливе явище люмпенізації нашого робітничо-селянського середовища…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.