Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

БАБА МАРІЯ КОТЕАЕВИЧКА (ПРОДОВЖЕННЯ)

…не горюю, а горюю, на кого все
…це оставить… Нам дай здоров’я — ми б землю
гризли зубами. А ті, що зараз поналуплюва- лися, — та не дай Бог… їм оце зараз скажи: беріть землю на¬зад, хазяйнуйте, — та вони б криком кричали, в обморок па¬дали: нетреба!!!»
1 Дуже п’яний.

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
393
Мама: — Так от же на Центральному руднику 50 гектар, де колись баштани були, заросло бур’яном — ніхто не бере.
Баба Марія: — А я ж оце була на базарі, а там такі на- фуфьорені ходять: «Ой, дброго, ой, как дорого!» А я кажу: а ро¬бить не дорого? Конешно, буде дорого — як хто ж його ро¬битиме. Он гектари бур’яном позаростали — ідіть, садіть бу¬ряки, садіть кукурузу… Нам під сємдесят, і то ми не вилазимо з городів, а ви тільки манікуриться знаєте. А звідкіля ж воно візьметься?.. — Так вони й позамовкали… (Спробували б не позамовкати, як баба Марія насяде! — І. Дз.).
Я кажу од душі: живемо добре, нема чого Бога гнівить… А є ще недовольні… Що йому ще треба? Щоб ото шланг сюди встромить: щоб сюди входило, а тут виходило?.. Вони ж так не роблять, як ми робили: в три ліг, а в п’ять уже встав… Ка¬жуть: кулаки. Та тепер якби заходиться розкулачувать, то всіх підряд треба… А тоді: — півтори конячки — куркуль!
Мама: — А робили ж — як кати!
Баба Марія: — А вже кров не циркулірує як нада… І сни такі сняться… Все вроді я десь шалаюся… путішествую… Якісь страни чудні… А то вроді якась жінка дає мені дівчинку — та¬ка ж ловка дівчинка, я її притулила до грудей, а тоді стало жалко тієї жінки, даю їй назад: хай вона тобі росте велика!.. А то приснився автобус — їде, битком набитий… ну, думаю, не сяду… а він під’їжджає ближче — бачу: весь чорний — на клад¬бище везуть!
Мама: — Вже до того йде… Года… Та й без годбв… А що, мало таких: подивишся — ну красавець ходить! — а на дру¬гий день його нема…
Баба Марія: — Не біда, що вмреш, а біда, що не вернешся!
‘ ома: І де в неї те здоров’я береться? Ото вранці як за-
ходиться прати — напере стільки, що ми вдвох з Гал-
. кою за день не виперем… І дивись — уже побігла на гектари полоть… Чи вона ото вип’є самогонки, і в неї сила бе-
Оце тільки двоє з таких здорових осталось — вона та Іван Людович (колишній агроном радгоспу). У Івана Людо- нича там такий сад — вони все літо і не вмиваються: ніколи ні вмитися, ні покупатися… З досвіта встають — копають, по¬ливають, бризкають, кожне яблучко протирають… Зате і ютім гроші гребуть… Усю зиму в Донецьк возять…

реться?

394
ІВАН ДЗЮБА
Баба Марія: — Я своїм кажу: у Дзюбів — як у німців: зав- тряк, обід, ужин. Зранку чайок, в обід борщ. Ще як бабуся ва¬ша жила — такий порядок завела… А в нас як у хахлів: натага- нили казан борщу — і на цілий день…
Молоді скаржаться, що посилають з виробництва в кол¬госп.
Баба Марія-. — І правильно роблять. Це хтось мудрий придумав. А звідкіля ж хліб візьметься? Проізводство проізводством, а не буде хліба — нічого не буде. Проізводст¬во не будеш гризти… От я їздила в Запорожжя. Всю дорогу і сідають, і сідають — молодьож. Приїхали в Запорожжя — весь шалон забитий молодьожжю: на роботу. А в суботу — в село з торбами. Та чого ж ви туди з торбами, як там хто ос¬тався: діди та баби?!
А оце показували парад — Боже, скільки того народу, по всіх городах флаги тріпають, оркестри грають — і всіх году¬вати треба, і не житняком, не камсою, а м’яса дай, масла дай
— та звідки ж на вас настачиш?
Трапилося бабі Марії побувати в Києві — треба було оформити якісь документи на посилки від брата в Америці (про це і про брата — окремо). Розповідає: «А мені Київ не понаравився… Я сказала Вальці (дочці): тільки через Хреща¬тик поїдемо… Ми рано-рано їхали, там тільки один хтось ото вгору піднімався, де завертають, а то не було людей… Дома позатьопувані. наче в дош позатікали… А то щось як наче церкви недостроєні. недєйствующі… А вгорі якийсь дом ви¬сокий — пидагог…» (сказала, наче когось перекривляючи).

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.