Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Філософи і політики З НАШОГО КУТКА

Григорій Васильович і дядько Федір Кулик люби-
ли, зійшовшись увечері, «пофілософствувати».
Шукали відповіді на «кляті питання». В побуті го-
ворили звичайною мовою, а тут їм бракувало понять, і вони
переходили на якусь чудернацьку. Дядько Федір виправдову-
вався: «Я українець теж, але язик наш переломився, і вже по-
пастоящому українському не понімаю і по-настоящому
руському не понімаю… Перевертень…»
Розмова про біблійні пророцтва кінця світу, про новітній катастрофізм.
«Прах прибліжається. По всім вичислєніям умних лю¬дей. І по науці релігіозного тіпа, і по науці современного тіпа… В двохтисячному году і по Біблії, і по совокупности достіженій человечеського ума і техніки буде окон- чатєльний прах… Уже колись був. Може, й тоді була техніка, дійшли і до атома, і до водородної, та збуртелили воду — і ото ж пишуть: був потоп, залишився один Ной на плоту… Так і тепер буде… Я не щитаю, що то релігіозна наука, то тільки тіп релігіозний, а люди й тоді умні були, і тепер є умні… Умні є, тільки ніхто їхніх рассуждєній не приймає, а вони десь си¬дять, читають, усе знають і своє замєчаніє іміють, і колись розкриють їхню науку…»
І далі: «Ми живем своїм днем. А треба знать і стару струк-туру существованія… То не член партії, що не читає Біблію… Він усе це об’язан знать — і систему релігіозного тіпа, і науку современного тіпа — і потом усе це совмістить… скомплікту- вать, — а тоді й подивиться. А то що ж, як він на одному си¬дить…»
Неділя, зійшлися сусіди, грають у карти.
— Чого це ти чирву бубною покрив?
Кузьмінішна: — Походили раз, так не мінжуйте!
Баба Марія: — Не роздавай усіх дам, бо самому танцю¬вать прийдеться!
Дід Кисіль: — Я нікому помагать не буду, тільки своїй бабі.
Дядько Федір Хула: — А за родственные связи сейчас су¬дят.
Дід Кисіль: — То тільки менших судять, а старших ні.
Заходить мова про «політику» — про Сталіна.
— У каждій газеті без Сталіна не обійдеться.

400
ІВАН ДЗЮБА
— І царя так не хвалили…
Карацупа (Віктор, молодший брат, одривається од уроків): — А ось у підручнику написано, що Сталін у походах бував коло Царицина…
Мама: — Та це ще тоді, як він не був Сталіном…
Баба Марія: — Яка б, пак, у Сталіна кличка. Генелісимос, кажеться?
Дядько Федір Кулик (до мене): — От усе говорять про ко-мунальний строй (має на увазі комунізм. — І.Дз.). Як ти ду¬маєш — буде він? По-моєму, не було ніколи і не буде… Бо ми всі такі розумні… в кожного є граблі, а граблі гребуть до себе
— ще не придумали таких граблів, щоб гребли від себе… Тільки курка гребе від себе, та й та повертається, сама клює. Щоб був комунальний строй, треба щоб совість була…
— Чи будуть гроші при комунізмі?
— Будуть. У кого були, у того й будуть.
— Таке дурне, а вибилося в руководітєлі…
— А воно таке буває, що до науки неспособний, а є спо-собность руководить… Різні люди…
— І як у них вистачає совісті брати? (Розмова про те, що в магазинах мінеральних вод немає «Боржомі», для хворого неможливо дістати, але, давши «троячку», одержиш три пляшки. Те саме й з ліками…).
— Якщо в тебе вистачає совісті давати, то чому в них не вистачитиме совісті брати?
— А що мені залишається?
— То не говори про совість.
— Зараз же боротьба з хабарами!
— Так це їм тільки на руку. Раз боротьба, значить більше їх просити треба, більше давати. Ризикують же люди!
— Так что, скажете, что у нас политика неправильная?
— Та політика правильна, тільки роблять неправильно.
— Так это на местах извращают.
— Політика правильна, тільки жисть х…йова.
Розповідь про санітарного лікаря. Ходить по магазинах
(перевіряти) з великим чемоданом. Сяде — акт розкладає. Дівчата — за чемодан, набивають, поставлять назад. Тоді він: «Ну, добре, на цей раз прощаю, а на другий раз — дивіться мені…»
Докучаєвськ. 10.06.1976
…Прийшов Д. Очі булькаті й рухливі, чорно-карі, ніс ве-ликий, вуха настовбурчені, рот широкий, нижня щелепа

СІЮГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
401
сюди-туди ходить, наче щелепою балакає, а не ротом… Об¬личчя — вираз хитрюги, що знає собі ціну… Був завскладом, дуже прокрався, а тут ревізія. Розпоров собі живіт — батько застав, викликав швидку; рік пролежав у лікарні — кишки иромили, заправили, зашили, виходили… Став заговорюва¬тися. [«Став як мішатися вроді. Тут (показує мама на живіт) у порядку, а в голові — не в порядку…»]. І так — поки криміна¬льну справу припинили. Потім — вернувся до тями, все га¬разд.
Прийшов до Віктора: — Під яким екскаватором глина буде? Хочу хату мазати.
Віктор: — Під 26-м.
— Ну і все. Мені більше нічого не треба.
Але не йде. Зачепився за мене.
— Так ти, Ваня, по журналістській лінії пішов? От я ко¬лись був на журналістів розсердився… Хотів за них узятися, порядок навести. А діло було так. Дав мені кум газети на ма¬кулатуру винести — назбиралося місяців за два. І «Правда», і «Известия», і наші. Ну, роботи нема, я читаю. А читають як га¬зети? Дивишся четверту сторінку: які проісшествія? А нема — можно її в сартір. А ото першу-другу читають або дуже гра¬мотні, або ті, кому треба багато брехать. От читаю в «Прав¬де»: жень-шень в Дагестані. А через два номери — в «Извести¬ях»: ще нема, ще тільки збираються. Ну, мене заділо! Думаю: хто ж із вас правду бреше? Треба вас вивести на чисту воду. Сів писать, аж руки трусяться… Так сусід одговорив: не заїдайся, каже, з ними, з ними воювать — все одно як проти вітру сцять…
(Після паузи). Мій батько казав: як брехать, то бреши так, щоб сам повірив. А як писать, то пиши так, щоб малий Христофор (син) плакав… Ну, Ваня, будь здоров, работай і всім журналістам передай: брешіть, та міру знайте!»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.