Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

ЧАСТИНА ДРУГА. ВСТУПНЕ СЛОВО

У вступі до першої частини «Спогадів…» я вже «виправ-
довувався» за деякі їхні особливості. Зокрема, за-
стерігався: в них немає хронологічної послідовності,
швидше асоціативні зв’язки або просто вільний плин
суб’єктивного «матеріалу». І це спогади не так про себе, як
про навколишнє життя. Тут мушу ще дещо наголосити.
Насамперед: читач не знайде в них спеціального викла¬ду чи обґрунтування моїх політичних, ідейних, літературних, естетичних позицій: про них я достатньо — мені здається — писав у інших своїх текстах, і мені нецікаво було повторюва¬тися. У «Спогадах…» хотілося бодай дещо розповісти про ті сторони життя й особистого досвіду, які звичайно залиша¬ються поза публікаціями професійного характеру. Зокрема, тут — як, зрештою, і в першій частині — багато розповідей про людей, з якими мені випало працювати або які випадко¬во зустрічалися на життєвому шляху, але чимось запам’ятали¬ся, кинули якусь іскорку думки мені на переживання.
Великий розділ у «Спогадах…» присвячений рокам моєї ви-мушеної (але, гадаю, для мене не зовсім марної) праці на Київському авіазаводі — в заводській багатотиражці. Хтось поду-має, що це надто казенна тема, — але коли не полінується почи-тати, побачить там такі сторони заводського життя, про які нічого не знайде серед усього написаного про робітничий клас.
Подав я й дещо зі своїх численних розмов з друзями та колегами на літературні й мистецькі теми — це також, сказа¬ти б, «неофіційний» бік культурного життя, ніде докумен¬тально не зафіксований; на мій погляд, для повноти інтелек¬туальної картини доби не зайве зберегти бодай крихти з різних «приватних» розумувань, — звичайно ж, не канонізу¬ючи їх, а ставлячи в критичну ретроспективу і роблячи по¬правку на можливий суб’єктивізм співбесідників. Але мені особисто було б жаль, якби деякі глибокі думки моїх колег, висловлені в приватних розмовах, так і пішли в небуття. У всякому разі, у світовій мемуарній літературі маємо багато прикладів звертання до особистого спілкування автора зі своїми друзями чи просто сучасниками.

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
443
І останнє. Я дуже неуважний щодо «предметних» обставин життя, побуту або, скажімо, одягу чи зовнішніх рис людини, — такий уже я вродився. Але я уважний, ненавмисне помічальний «психологічно» — найменший душевний порух людини влов¬лю: так принаймні мені здається; якщо й помиляюсь у цій само¬оцінці, то не «на всі сто». І відчуваю цей душевний порух люди¬ни через (крізь?) її Слово. Людину бачу в її мові, в її слові. Або в слові невимовленому — в мовчанні, яке буває внутрішнім Сло¬вом. Тому в моїх «Спогадах..» так багато отого самоцінного сло¬ва, що промовляє або має промовляти за людину, про людину, створює барви нашого життя. Може, це лише моя ілюзія. Але, в усякому разі, тому, хто не сприймає слова в його, слова, власній цінності, ці «Спогади…» не варто читати…

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.