Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

СПРОБИ МИСТЕЦЬКОЇ САМООСВІТИ

Перебування в аспірантурі давало можливість порівня-
но вільно розпоряджатися своїм часом, і хоч чимало
його я витрачав на парубоцькі пригоди, але все-таки
більше орієнтувався на «культурні заняття», відчуваючи по-
требу знань, а може, й маючи наївно-гордовиту ілюзію опа-
нувати великий світ мистецтв. Я ходив на лекції Платона
Олександровича Білецького в Художній інститут, відвідував
усі малярські виставки, мав кілька абонементів до філармонії
і не раз слухав — уявіть собі, чи можливим стало таке для мо-
лодшого покоління?! — Святослава Ріхтера, Еміля Гілельса,
Давида Ойстраха, славетного диригента Леопольда
Стоковського, пізніше Наталію іутман… Ще застав Амвросія

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
461
Бучму і Єлизавету Чавдар… У ті часи, та ще й трохи пізніше, можна було потрапити на концерти Бориса Гмирі… Збирав платівки із записами симфонічної та інструментальної му¬зики у виконанні славетних світових оркестрів і солістів — для цього вистачало регулярно зазирати в магазин «Ноти» на Хрещатику, там тоді все було (пізніше моєю колекцією грамзаписів зацікавився навіть рафінований збирач платівок Андрій Кочур). Прослуховування класичної музики прийшло на зміну захопленню сербськими і турецькими мелодіями, які я, в аспірантському гуртожитку в Ботсаду, но¬чами слухав, без кінця, переживаючи якусь світову тугу, по старенькому радіоприймачу (а чому саме сербські й ту¬рецькі мелодії — так це тому, що кволий приймачик серед ночі добре ловив Белград і Анкару). Вже коли я працював у «Вітчизні» й одержав, ставши членом Спілки письменників, кімнатку в будинку на вулиці Інститутській, у мене два чи три місяці жив бездомний тоді Іван Драч; ми часто слухали музи¬ку разом, і я жартома хвалю себе за те, що прилучив його до Сергія Прокоф’єва (як він мене — до Олександра Архипенка, хоч про Архипенка я вже дещо читав).
У ці роки я прочитав кілька важливих для формування моїх мистецьких уявлень книжок, які справили на мене вели¬ке враження (власне, не просто прочитав, а опрацював — у та¬ких випадках я роблю багато виписок або докладно конспек¬тую). Це, зокрема, «Полутораглазый стрелец» Бенедикта Ліфшиця (ленінградське видання 1930 року, більше не пере¬видавалося), «Михайло Бойчук» О. Сліпка-Москальцева (РУХівське видання 1930 року, теж більше не перевидавало¬ся); книжка «В. В. Кандинскій. Текст художника. 25 репродукцій с картин 1902—1917 гг.» (Москва, 1918); «Пикассо. Сборник статей о творчестве» (Москва, 1957); праця польського дослідника Jerzy Olkiewicza «Archipelag Pikassa» (Warszawa, 1958), яку майже всю переписав, бо в бібліотеці її не було, дістав від когось на кілька днів. А взагалі в мене була манія ви¬писувати ті місця із прочитаних книжок, які мені здавалися особливо важливими; зокрема, «конспектував» (хоч це, влас¬не, не системні конспекти, а якась суб’єктивна мозаїка) філо¬софів: Спінозу, Лейбніца, Канта, Юма, Гоббса, не кажучи про французів, які супроти англійців і особливо німців виглядали дотепними белетристами (особливо Гельвецій у перекладі Ва- лер’яна Підмогильного), а італієць Джамбаттиста Віко — по¬етом… Гегеля ж не подужав, хоч не раз намагався.

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.