Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

З ПОБАЧЕНОГО Й ПОЧУТОГО

Губи накрашені, яку ангола» • «Сам іде доріжкою, а пу- ^ II зо збоку» • «Не лайся — теля слухає» • «Води нема — Л горобці криницю розклювали» • «Несуть його на кла¬довище, а він упирається» • «Буває… буває… що і віник стріляє»
• Амвросич: «То як мій батько віз листа у місто — волами… Тяг¬не за налигача пару волів, а лист за пазухою» • На базарі: «Якісь тут яйця неоднакові. — Як усі яйця будуть одне на одне схожі, то й курей нових не з’явиться» • «ЇЇ і голодний вовк за пуд м’яса не схоче» • «Така жінка жадна… всі вони такі… Ніби хоче весь

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
467
світ пережити… Так його ще ніхто не пережив…» • «А я одним днем живу… Я про один день представляю, а не про будуще… — Це ти для красного слівця… Всі ви про будуще думаєте — все ха-паєте, все вам мало…» • Продавщиця в кіоску: «За хорошим му¬жем можно и в море броситься, а у меня такой, что и в лиман жалко…» • «Прямо в глаза воруете» • «Не морочьте мне послед¬нюю голову» • «Хорошо, хорошо… — Хорошо, когда деньги есть» • «Вот никогда бы не подумала, что у меня отрицатель¬ное лицо!» • «Как укуришь хохму, как укуришь!» •
Розмова двох дамочок у тролейбусі. «Вчера ко мне при¬ходила Н. — Ну и что она говорила? — Она так прекрасно одета, так прекрасно одета — ты не представляешь! — А как она живёт? — Зажиточно, зажиточно!.. — Нет, я в моральном смысле… — Тоже зажиточно, зажиточно… Так богато одета, так богато одета — ты не представляешь! — Ну, и чего она хочет? — Я знаю? Так шикарно одета, так шикарно одета… И на руке кольцо золотое, и часы золотые…»
А це — «мужские разговоры»: «В Харькове есть баня, где в мужское отделение надо проходить мимо женского, а там одно стекло не замазано…»
«Давай погадаю — скажу, скільки жить будеш, з ким жить будеш… В тебе брови сторубльові, а за душею і копійки нема… Ти до роботи стремишся, а робота тобі й на ум не йде…»
Про п’яних. «Жора Кобець — самогонний аппарат нави- воріт,- переганяє горілку в воду» • «А з маслини знаєте, яку са-могонку женуть?» • «Блондинку привезти» — півлітрівку • На вулиці туман. П’яний: «Как здесь накурено!» • Коло елект¬ролінії: «Давай обождём, пока столбы перейдут» • Обпер¬шись об стовп: «Вырву, вырву!» • П’яний щось шукає, повзаю¬чи на чотирьох: «Ой, потерял! Ой, потерял!» — «Что поте¬рял?» — «Равновесие» • П’яний сидить у калюжі. Підходить міліціонер, наміряється штрафувати. «А ты какой милицио¬нер: сухопутный или морской?» — «Сухопутный». — «Так я сухопутных не признаю — я в море» •
(Але є й інший тип п’янички. Спогад з перебування в туб-санаторії на одеському узбережжі Чорного моря — здається, село Приморське. Саме в той час знімали статуї Сталіна. Іду парком — раптом поверх кущів виринає одна голова Сталіна, друга, третя — аж злякався. Коли це виїздить бричка, на ній три чи чотири статуї Сталіна, на повен зріст. На мій здивова¬

468
ІВАН ДЗЮБА
ний погляд візник пояснює: «Указаніє позабирать… А тут цих сталінів як соняхів понатикано». Але про п’яницю. Десь у перші дні стою на алеї, коли підходить товстий, з опухлим об¬личчям дядечко і так по-змовницькому, доброзичливо повідо¬мляє: «В буфет привезли свежее пиво… холодное». Таким зво¬рушливим тоном… І з цією новиною обходить усіх по черзі… Спершу він мене дратував. Я бачив його постійно коло мага¬зинів та буфетів, де він терпляче стовбичив. Самовіддано по¬давав усім поради: що пити, чим закушувати, в якій пропорції
— і великодушно не відгукувався на вказівки піти по одній по-пулярній адресі. Буфетчикам і продавщицям допомагав ви-вантажувати й укладати товар, переносити ящики з пивом… І все це — за ковток горілки або пива. Всі місцеві, видно, давно вже з ним звиклися і не просто терпіли, а навіть якось — уже без досади — прив’язалися до нього, не уявляли курорту без нього. Через якийсь час і мене вже не дратували його настир¬ливі, дурні повідомлення: «А Федькин магазин закрыт сейчас, открыт только Фроськин»… Через нього сталася сварка між одеситкою Нелею і якоюсь «москвичкою». «Москвичка» голо¬сно обурювался: «Безобразие! Не могут этого мужика убрать подальше!» Одеситка: «А что — мужика в клетку?» І т. д.).
…Боротьба з алкоголізмом на селі має свою специфіку. Заходить до хати міліція: «Алкоголь — яд!» — «Яд, яд, сідайте випийте!»
Євреї, випивши вп’ятьох півлітра, наступного дня прийшли в корчму дізнатися: «Як ми вчора тут — не бешке¬тували?»
(А це вже напевне не про євреїв. Хоч теж купує малень¬ку пляшку горілки): «Нам аби запах, а дурості нам і своєї хва¬тить». «Ігра в бе-бе: хто кого об…» • «Як у латиша: х… та душа»
• «Що пропито і про…бено в діло проізведено» • «Як він ту Сімочку любить… я б її через коліно розламав» •
«У женщины всегда должен быть примат задницы над головой». — «М-да, задница не годится». — «Обожди, насчёт её задницы ещё можно подискутировать». — «Какие там дис¬куссии! Во-первых, дискуссии ведут в болото ревизионизма, во-вторых, задница должна восприниматься безоговороч¬но, как решения партии и правительства».
Про зміни в складі Політбюро (виведення «анти- партійної групи» та «примкнувшего» Шепілова: «От переме¬ны мест задниц сумма г-на не меняется». (Інтелігентніша

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
469
реакція — згадується Маяковський: «Президиум, как выруб-ленный, поредел». Таку березні 1953 звучало: «Мы сами, ро¬димый, закрыли орлиные очи твои»).
«Низовые работники хоть жизнь знают, а кто повыше
— сидят в центрах и борются с начётничеством».
«Девушки, от такой быстрой ходьбы можно нечаянно потерять девственность. Потом будете говорить: «Как рукой сняло… И никаких рецидивов… Девственностью не страдаем (не жалуемся)»…
«Все люди — как салаки: на одной нитке. Звание, поло¬жение, выше или ниже висит — какая разница? Всё равно на одной нитке висим».
«Какая беспросветность! Цель жизни — доходить до оп-ределённого количества годов, дающего право законно умереть. Если бы был спидометр на сердце, чтобы отмечал: находил столько-то, осталось столько-то…»
«Вместо того, чтобы покупать дрова, купи пол-литра — больше согреешься».
Полковник на лекції з протиатомного захисту: «У сол¬дата всегда есть две-три секунды в кармане».
«іуси, як ідуть на поле: «Колосок на двох, колосок на двох, колосок на двох!» А як прийдуть на поле: «Всяк собі, всяк собі, всяк собі!» • «Хороший у нас начальник: не мичить і не телиться» • Банщик: «Мы народ негордый, такая наша постановка жизни» • «Спиш-спиш — і куди воно влазить?» • «На предмет дальнейшего попрацювання» • «Порядком бо¬ротьби із загальщиною пропоную замість загальних зборів проводити конкретні» • «Уже б объявили нам, что скоро ко¬нец света, тогда б оно понятнее было» • «Поленья больше самого истопника» • «Года идут, нужно жениться. Жена — это вроде как на чёрный день» • «Не заметила, как он споро- чился» (про чоловіка — загуляв) • «Он с ней ходит в чёрной дружбе — ни-ни…» • «Вы меня не поняли: он умер… совсем!»
• В ателье мод. Активна жіночка до модельерки: «Покажите бок! Бок покажите!» Та не реагує. — «Ты смотри, гордячка ка¬кая!» • «Я имела полное право вцепиться ей в голову» • «А ці

470
ІВАН ДЗЮБА
дамочки ходять з цигарками в зубах і погейкують на найми¬чок» •
З розмов породистої молоді, в кав’ярні. «Мне нравится пальто Нели». — «Нет, мне больше нравится пальто Розы» (це — юнаки!). «Она — ультра». — «Да, она настоящая ультра». «Где ты купила такой воротничок? — В Ленинграде… за пол¬торы тысячи… — Да ну, такие воротнички у нас на толкучке по сто рублей…» (А в тої на очах — аж сльози від образи).
В гардеробі ресторану «Театральний». «Мальчікі», які йдуть по категорії «свої» — їх роздягає поза чергою «голо¬вний швейцар». — «Что это у вас так много народу? — Да вос¬кресенье… — Что-то ваш ресторан становится общедоступ¬ным…» (Невдоволено).
Відвідувач (з «простолюду»): «Я решил-таки раздеться». Гардеробник (іронічно): «Вы что, выиграли 50 тысяч?» Гро¬мадянин (злякано): «А что — был тираж?»
В їдальні: — Здравствуйте, Алексей Абрамович!
— Я ем, что я могу сделать?
— После того, как ты отрастил усы, тебя не узнать!
— Всё равно русским человеком остался. (Серйозним тоном).
«Один километр метро стоит 100000 рублей». — «А во¬руют вдвое больше». — «Ясно: иначе его никто бы и не стро¬ил».
«Надо было дать Иосифу Яковлевичу рублей сто — это жизненный человек, он на каждом шагу нужен».
Пробігають двоє «стиляжних» дівиць. Розмова: «Всё производят (злобно), догоняют… а вот не могут босоножка¬ми обеспечить».
Двоє дівчаток, років 13-14, обговорюють подружку: «Она такая развратная, такая продажная!» Ці слова вимовля¬ють з насолодою, підкреслено.

СПОГАДИ І РОЗДУМИ НА ФІНІШНІЙ ПРЯМІЙ
471
Вулицею прогулюється гурт дівчаток — років по 8-10. Назустріч — сусідські пацани такого ж віку. Один із них: «Здравствуй, Неля». Та мовчить. «Что ты не здороваешься?» Мовчання. Тоді «дружок» цього сопляка: «Да она здоровается только с теми, кто её…» Неля ображено зривається, подруж¬ка стримує: «Да оставь ты его!» Найжахливіше, що Неля вже знає значення відповідних слів… (Р. Б. А ми дивуємося з су¬часної молоді!)
Студентка: «Я на практике в 3-м классе. Девочки — пря¬мо малютки, а уже причёски такие… А ещё, наверное, «р» не выговаривают».
..Дві дівиці діляться останніми новинами про третю. Одна щось на вухо шепоче другій, обидві хіхікають досить гидкувато. Потім голосніше: «Так вот почему она возврати¬лась сама не своя! Под глазами синяки, сама бледная… — Принесла коробку «мишек»… — Хи-хи!!! — Что ж она теперь будет делать? Теперь же всё потеряно!» Випадковий сусід (розмова в тролейбусі): «Не злорадствуйте, девочки! С вами то же будет — рано или поздно». Страшенно почервоніли…
Міліціонер (на прохання роз’яснити якесь правило): «Читайте сами, теперь культурные все — 20-й век всё-таки!»

Категорія: Іван Дзюба - Спогади і роздуми на фінішній прямій

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.