Сила м'якого знака або Повернення Руської правди

2.5. Комідеологія як силовий вплив на незгодних

Поставимо наступне запитання — чому Червона армія, кот­ра енергійно готувалася до бойових дій, відступала до Москви і Волги? Адже майбутній головком насправді піклувався про її оснащення, до літа 1941 року наша перевага в авіації була, за мі­німальними оцінками, дворазовою, за танковими й моторизова­ними дивізіями — восьмикратною, усіх відмобілізованих диві­зій, разом зі стратегічним резервом, у Червоній армії було понад 240, а у Вермахту — менше 200! Однак більшу частину цього ар­сеналу при відступі покинули, і вона дісталася ворогові.

Щоб зрозуміти причини подій, слід згадати, як нав’язували кра­їні нову комідеологію і через що пройшли червоноармійці 1941-го.

Зі зброєю в руках стояли ті, по чиїх сім’ях проїхало червоне коле­со Жовтневого перевороту, руйнування церкви, Громадянської вій­ни, продрозверстки, Великого терору, розкозачування, ГУЛАГу, Голодомору і розкуркулювання, депортації, передвоєнного знищен­ня командного складу… Значна частина цих людей не збиралася захищати режим, але вождь і до цього був готовий.

Але чому воїни, які не бажали захищати тоталітарний режим, згодом повернули зброю і стали бити ворога? Тому що усвідомили — нацизм взагалі не залишає їм жодних шансів і, відтак, має бути зни­щений. Однак Головком, як і раніше, не сильно довіряв армії та ство­рював у військах обстановку тотального страху. Сталінсько-жуков- ський наказ №270 від 16 серпня 1941 року вимагав знищувати спів­вітчизників, полонених ворогом, усіма можливими способами, а директива Жукова №4976 від 28 вересня 1941 року зобов’язува­ла розстрілювати сім’ї тих, хто потрапив у полон (утім, на практи­ці цей наказ не міг бути виконаний і не застосовувався).

Сталінську дисципліну підтримувати військові трибунали, за їхніми вироками у 1941 —1945 роках було розстріляно майже 300 тисяч військовослужбовців. Загалом же (разом із загородза- гонами тощо) каральні органи розстріляли під час війни один мі­льйон співвітчизників! Нагадаю, що в Першу світову трибунали присудили в Російській армії до розстрілу менше 100 чоловік, фе­номен загородзагонів був невідомий! Ще одна відмінність Черво­ної армії від Російської армії 1914—1917 років — поява штраф- батів. Історики іноді знаходять згадку про штрафні з’єднання ча­сів Першої світової. Явище це було вкрай рідкісне, вони задіяні були лише в тилу — на госпроботах. У Велику Вітчизняну до штрафників потрапило понад 400 тисяч офіцерів, втрати цих фор­мувань у три—шість разів перевершували втрати звичайних стрі­лецьких рот. Інакше керувати генералісимус не вмів і не міг.

Окрема складова комідеологічного терору — вплив не на гро­мадян, а на цілі народи, які протидіяли або яких підозрювали в готовності до протидії радянщині. У 1940—1945 роках масо­ві депортації проводилися щодо поляків із зайнятої Червоною

армією східної Польщі, депортували частину корінного населен­ня приєднаної Прибалтики, Бессарабії, Північної Буковини. Де­портацій зазнали радянські німці та фіни, населення Криму та Північного Кавказу, чеченці, інгуші, калмики, карачаєвці, бал­карці та низка інших етнічних і соціальних верств і груп. На­гадаю, що навіть у III Рейху росіян ніхто не депортував. У дорадянській Росії війна з германцями також не супроводжува­лася переселеннями. Тим часом Сталін організовував насиль­ницькі депортації і під час, і після війни, коли мільйони росій­ських людей, які тікали від комунізму на Захід, силою та обма­ном відправляли назад до СРСР і саджали до ГУЛАГу.

Поряд із розривом історії та силовим впливом, третя особ­ливість комідеології — фільтрування і цензурування інформа­ції для підтримки комуністичного міфу. Слід визнати, що в умо­вах війни формування віри в перемогу було, звісно, життєво не­обхідним. І комідеологія прагнула цю функцію виконати. Але навіть тут на сказаному не можна ставити крапку. Сьогодні ми знаємо, що не всі, хто здійснював подвиги, «мали право» їх здій­снювати, бо не в кожного реального героя була досить «чиста біо­графія» . Ми знаємо, що не всі названі героями насправді таки­ми були. Ми усвідомлюємо, що звільнення і взяття великих міст бажано було робити не тоді, коли армія до цього була готова, а тоді, коли країна відзначала ідеологічні свята, найбільш підхо­дящими були дні 23 лютого, 1 травня, 7 листопада. Ми розумі­ємо, що прапор над Рейхстагом, за будь-якого реального пово­роту подій, мали водружати двоє, і зрозуміло, які народи вони мали представляти. Додам, що у Другій світовій війні СРСР ви­явився єдиною країною, що здійснювала перлюстрацію всієї по­штової кореспонденції. Це зайве демонструє «високий рівень до­віри» влади до своїх громадян.

* * *

Не становить інтересу дискусія з тими, хто запевняє, що «історія нічого не вчить». Такий висновок, нав’язуваний регу­лярно деякими вітчизняними ЗМІ — це підхід, що заперечує силу знання, він навмисно занурює суспільство в безвихідь. Деякі публіцисти пропагують міф про те, що «історія не знає умовного способу». Така догма є відгомоном цензурно-позити­вістського спотворення дійсності. Вона гранично збіднює люд­ську думку. Насправді будь-який соціальний процес багатова­ріантний, він містить у собі різні можливості. Філософія істо­рії тим і цікава, що може аналізувати не лише існуюче, а й те, що за різних обставин могло відбутися, але не відбулося. Інак­ше кажучи, висновків і уроків з історії можна отримати знач­но більше, якщо аналізувати як справжнє, так і можливе.

Тож цікавим і актуальним є обговорення питання — чи могла наша країна уникнути війни? У загальному плані відпо­відь на нього полягає от у чому. В остаточному підсумку, війна стала результатом катастрофічного розриву Російської історії.

Якщо аналізувати проблему з ближчої часової дистанції, слід зауважити, що в 1939 році Сталін, звісно, міг відродити Антанту й підписати, як пропонували англійці та французи, договір про воєнний союз. Тоді Гітлер не ризикнув би діяти так, як він чинив після вересня 1939 року. Але союз із тира­ном, а не із західними демократіями, був для Сталіна цілком передбачуваний. Він мріяв про світову революцію та світове панування, союз із Берліном надавав йому такий шанс.

Принциповий і трагічний поворот, а точніше — катастро­фа, відбувся двадцятьма роками раніше. Більшовицьке захоп­лення влади й подальший розрив із Російською ідеєю, росій­ською системою норм і цінностей зумовив трагічний характер усього радянського маршруту. Більшовики не просто позбави­ли Росію перемоги в Першій світовій, а й зумовили її небачені втрати й жертви у Другій світовій війні. Підсумок цього шля­ху підбив О. Солженіцин: «XX століття Росія програла».

Ігор ЧУБАЙС 28 травня — 4 червня 2010 р.

Літературне місто - Онлайн-бібліотека української літератури. Освітній онлайн-ресурс.