Поставимо наступне запитання — чому Червона армія, котра енергійно готувалася до бойових дій, відступала до Москви і Волги? Адже майбутній головком насправді піклувався про її оснащення, до літа 1941 року наша перевага в авіації була, за мінімальними оцінками, дворазовою, за танковими й моторизованими дивізіями — восьмикратною, усіх відмобілізованих дивізій, разом зі стратегічним резервом, у Червоній армії було понад 240, а у Вермахту — менше 200! Однак більшу частину цього арсеналу при відступі покинули, і вона дісталася ворогові.
Щоб зрозуміти причини подій, слід згадати, як нав’язували країні нову комідеологію і через що пройшли червоноармійці 1941-го.
Зі зброєю в руках стояли ті, по чиїх сім’ях проїхало червоне колесо Жовтневого перевороту, руйнування церкви, Громадянської війни, продрозверстки, Великого терору, розкозачування, ГУЛАГу, Голодомору і розкуркулювання, депортації, передвоєнного знищення командного складу… Значна частина цих людей не збиралася захищати режим, але вождь і до цього був готовий.
Але чому воїни, які не бажали захищати тоталітарний режим, згодом повернули зброю і стали бити ворога? Тому що усвідомили — нацизм взагалі не залишає їм жодних шансів і, відтак, має бути знищений. Однак Головком, як і раніше, не сильно довіряв армії та створював у військах обстановку тотального страху. Сталінсько-жуков- ський наказ №270 від 16 серпня 1941 року вимагав знищувати співвітчизників, полонених ворогом, усіма можливими способами, а директива Жукова №4976 від 28 вересня 1941 року зобов’язувала розстрілювати сім’ї тих, хто потрапив у полон (утім, на практиці цей наказ не міг бути виконаний і не застосовувався).
Сталінську дисципліну підтримувати військові трибунали, за їхніми вироками у 1941 —1945 роках було розстріляно майже 300 тисяч військовослужбовців. Загалом же (разом із загородза- гонами тощо) каральні органи розстріляли під час війни один мільйон співвітчизників! Нагадаю, що в Першу світову трибунали присудили в Російській армії до розстрілу менше 100 чоловік, феномен загородзагонів був невідомий! Ще одна відмінність Червоної армії від Російської армії 1914—1917 років — поява штраф- батів. Історики іноді знаходять згадку про штрафні з’єднання часів Першої світової. Явище це було вкрай рідкісне, вони задіяні були лише в тилу — на госпроботах. У Велику Вітчизняну до штрафників потрапило понад 400 тисяч офіцерів, втрати цих формувань у три—шість разів перевершували втрати звичайних стрілецьких рот. Інакше керувати генералісимус не вмів і не міг.
Окрема складова комідеологічного терору — вплив не на громадян, а на цілі народи, які протидіяли або яких підозрювали в готовності до протидії радянщині. У 1940—1945 роках масові депортації проводилися щодо поляків із зайнятої Червоною
армією східної Польщі, депортували частину корінного населення приєднаної Прибалтики, Бессарабії, Північної Буковини. Депортацій зазнали радянські німці та фіни, населення Криму та Північного Кавказу, чеченці, інгуші, калмики, карачаєвці, балкарці та низка інших етнічних і соціальних верств і груп. Нагадаю, що навіть у III Рейху росіян ніхто не депортував. У дорадянській Росії війна з германцями також не супроводжувалася переселеннями. Тим часом Сталін організовував насильницькі депортації і під час, і після війни, коли мільйони російських людей, які тікали від комунізму на Захід, силою та обманом відправляли назад до СРСР і саджали до ГУЛАГу.
Поряд із розривом історії та силовим впливом, третя особливість комідеології — фільтрування і цензурування інформації для підтримки комуністичного міфу. Слід визнати, що в умовах війни формування віри в перемогу було, звісно, життєво необхідним. І комідеологія прагнула цю функцію виконати. Але навіть тут на сказаному не можна ставити крапку. Сьогодні ми знаємо, що не всі, хто здійснював подвиги, «мали право» їх здійснювати, бо не в кожного реального героя була досить «чиста біографія» . Ми знаємо, що не всі названі героями насправді такими були. Ми усвідомлюємо, що звільнення і взяття великих міст бажано було робити не тоді, коли армія до цього була готова, а тоді, коли країна відзначала ідеологічні свята, найбільш підходящими були дні 23 лютого, 1 травня, 7 листопада. Ми розуміємо, що прапор над Рейхстагом, за будь-якого реального повороту подій, мали водружати двоє, і зрозуміло, які народи вони мали представляти. Додам, що у Другій світовій війні СРСР виявився єдиною країною, що здійснювала перлюстрацію всієї поштової кореспонденції. Це зайве демонструє «високий рівень довіри» влади до своїх громадян.
* * *
Не становить інтересу дискусія з тими, хто запевняє, що «історія нічого не вчить». Такий висновок, нав’язуваний регулярно деякими вітчизняними ЗМІ — це підхід, що заперечує силу знання, він навмисно занурює суспільство в безвихідь. Деякі публіцисти пропагують міф про те, що «історія не знає умовного способу». Така догма є відгомоном цензурно-позитивістського спотворення дійсності. Вона гранично збіднює людську думку. Насправді будь-який соціальний процес багатоваріантний, він містить у собі різні можливості. Філософія історії тим і цікава, що може аналізувати не лише існуюче, а й те, що за різних обставин могло відбутися, але не відбулося. Інакше кажучи, висновків і уроків з історії можна отримати значно більше, якщо аналізувати як справжнє, так і можливе.
Тож цікавим і актуальним є обговорення питання — чи могла наша країна уникнути війни? У загальному плані відповідь на нього полягає от у чому. В остаточному підсумку, війна стала результатом катастрофічного розриву Російської історії.
Якщо аналізувати проблему з ближчої часової дистанції, слід зауважити, що в 1939 році Сталін, звісно, міг відродити Антанту й підписати, як пропонували англійці та французи, договір про воєнний союз. Тоді Гітлер не ризикнув би діяти так, як він чинив після вересня 1939 року. Але союз із тираном, а не із західними демократіями, був для Сталіна цілком передбачуваний. Він мріяв про світову революцію та світове панування, союз із Берліном надавав йому такий шанс.
Принциповий і трагічний поворот, а точніше — катастрофа, відбувся двадцятьма роками раніше. Більшовицьке захоплення влади й подальший розрив із Російською ідеєю, російською системою норм і цінностей зумовив трагічний характер усього радянського маршруту. Більшовики не просто позбавили Росію перемоги в Першій світовій, а й зумовили її небачені втрати й жертви у Другій світовій війні. Підсумок цього шляху підбив О. Солженіцин: «XX століття Росія програла».
Ігор ЧУБАЙС 28 травня — 4 червня 2010 р.