*** Під сонцем запромінений Кавказ – Баку, Тбілісі, Єреван, Анапа. Завжди красою ти дивуєш нас, Коли хоч раз один туди потрапиш. Та повертався з радістю я в край, Де дід мій втомлений приходив з поля. Й пливла пшениця аж за…

Нехай нас час давно розвів Дорогами широкими. Та й досі голос твій, як спів, Звучить мені над роками. Із дна душі, де щем тривог, Встають веселки-спомини. Кохання першого мого Горить незгасне полум’я. Хоч я стою на тій межі, Коли йде…

Робоче місце – надра, Дах над головою – небо. До сонця рукою подать. Гора, нагадую знову, Треба знайти з горою спільну мову. Привітати фіалочку гірську, Свіжого повітря ковтнуть. Крушити броню уперто Тисячолітніх руд. Метелиця застане на кручі, Чи стисне біла…

Тут вогні, там вогні, схили в яскравих гронах. Здається, що гора, як і небо, в зорях..

Вулиці видираються по крутизні, тягнуться, тануть, як уві сні. Я очі витріщаю – під горою хмарка присіла на мостовій!.

Коли гостей з добром стрічають – Виносять хліб і жменьку солі. На чашку запросивши чаю, Відкриють душу мимоволі. Вода і хліб, поля і хащі – Немов супутники мої. Буває, сіль приймем за щастя, Як збережем в путі її. А трапиться,…

Каспій – величезне серце В себе ввібравши дари – Матінки Волги привілля І гарячі пісні Кури. В море зливаються навіки Братства артерії – ріки. Небо безмежне рине. Ось таке широченне серце Мати повинна Людина..

Відриваюся знов від порога, Я прошу тебе, мамо, не плач! Дай що-небудь своє на дорогу І за ласку невмілу пробач. Ні, сльозами прощання не вмито. Знов іду по стежині старій. Навздогін мені весело літо Випускає метеликів рій. Легкокрилі, з рясними…

Бунтує кров вогнем гарячим. Та юним серцем пізнаю в своєму успіху невдачу ще і невпевненість свою..

Озеро заповнено звіздою, над водою вересків дим, світло як! Досвітньою порою думається — буду молодим. Ні, не про те… Про вічність, як у юності, славолюби, самокоролі. Незвичайну птицю людяності як прикмету вічної безжурності, небо молодецьке, окрили!.

Земля, край ласки і тепла, – годувальниця і царство квітів. Ти руки мені заплела ромашкою і горицвітом. А твій – в спеку і холод – біль я відчуваю своїм болем. Земле, побути колоском дозволь мені на твоїм безсмертнім полі..

Коли гілля повисне невагомо Й чутливий сон на землю упаде, Крізь бір, де стежка кожному знайома, Він обережною ходою йде. До зір дерева тишину підносять, Зітхає мох. Повзе туман, як дим. І на рогах царя лісного – лося, Немов корона,…

День з нашим життям дуже схожий, Ранок як час малоліття погожий, Сонце досвітнє. Холоднії роси, Птиці у небі срібноголосі. Сонце в зеніті. Дорога не клята, Справ ще багато, і сил ще багато. Зрілості полудень. Ще полум’яність, Вечір задумливий, тихий, як…

Наша правда, ваша правда… Та у всі віки Не ділилась правда на два Рівні шматки! Відректись від неї можна, Але ж це – дива! Та – і ще непереможно! – Правд двох не бува. Правда – це привільний вітер, Сонце…

У Білорусії – хмари низькі, Грім гуркоче, ще не затих… Суворі стріли обелісків – Стрілки компаса для живих!.