ФОНЕТИЧНІ НОРМИ регулюють вибір акустичних варіантів фоне¬ми або фонем, які чергуються, це норми вимови голосних і приголос¬них звуків, а також норми наголошування слів, наприклад, можна го¬ворити [лекц’ійа] – не можна [л’екц’ійа], правильно [час] – неправиль¬но [ч’ас]. Правильна вимова є невід’ємною…

СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ – це норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів. Порушення стилістичних норм, як правило, відбувається внаслі-док використання в одному функціональному стилі мовних засобів, що характерні для іншого стилю, наприклад, зловживання лексикою і фразеологією…

СИНТАКСИЧНІ НОРМИ регулюють вибір варіантів побудови про-стих і складних речень. В галузі синтаксису (особливо синтаксису словосполучень) досить широко представлена варіантність способів вираження, йде “жорстока” боротьба між традиційними синтаксични¬ми нормами і новими, що зароджуються у живому усному мовленні, моделями сполучень слів,…

ОРТОЛОГІЯ – наукова дисципліна, що займається вивченням ка-тегорії варіантності, аналізом співіснування паралельних способів ви¬раження. Відмінність ортології від фонетики, граматики, лексикології, фразе¬ології полягає насамперед в тому, що основною категорією ортології є категорія варіантності. Предметом ортології як наукової дисципліни є Така варіантна…

НОРМИ СЛОВОТВОРЕННЯ – регулюють вибір морфем, їх розта-шування і сполучення у складі нового слова. Наприклад, можна гово¬рити материн, материнський, але не можна матеряний, можна спо-стерігач – не можна спостерігальник, спостережувач. Хоча основні закони українського словотвору продовжують діяти і в наш…

НОРМА (МОВНА) – це той мовний варіант у сфері вимови, слово-вживання, словозміни, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов’язковий. Унормованість – необхідна ознака літера¬турної мови. Норми літературної мови єдині і загальнообов’язкові. Вони виробляються всією суспільномовною практикою народу, відшліфо-вуються…

МОРФОЛОГІЧНІ НОРМИ регулюють вибір варіантів морфологіч-ної форми слова і варіантів поєднання з іншими словами. Так, правильно вживати форму матерів, але не можна статті в (треба статей). Слід мати на увазі, що в українській мові існують дублетні морфологічні форми, які обидві…

ЛЕКСИЧНІ НОРМИ – це норми слововживання, прийняті в сучасній українській літературній мові. Вони регулюють вибір слова відповідно до змісту і мети висловлення. Наприклад, можна говорити рятуваль¬ник і не можна – рятівник, якщо мовиться про посаду; правильно гово¬рити україніка, а не…

КУЛЬТУРА МОВИ (МОВЛЕННЯ) – уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети й обставин спілкування. Сучасна наука розглядає культуру мови (мов¬лення) як: 1) ортологію, тобто науку про нормативність (правильність) мов-лення; 2) розділ мовознавства, у якім усталюються, формулюються…

КОДИФІКОВАНА НОРМА – це офіційне визнання української літе-ратурної мови й опис її у граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет у суспільстві. Кодифікована норма стійкіша від некодифіко- ваної, особливо якщо кодифікація відома широким колам населення. Кодифікація відкриває можливість забезпечити більшу усталеність…

ГРАМАТИЧНІ НОРМИ – це вибір правильного закінчення відмінко¬вих та особових форм, синтаксичної форми. Дотримуватись граматич¬них норм – значить стежити за будовою речення, вислову, фрази. Граматичні норми визначають правила зміни слів, зв’язку їх у реченні і надають мові стрункого, осмисленого характеру….

ВАРІАНТНІСТЬ НОРМИ визначається й обмежується системою мови. Варіантом називають видозміну або різновид мовної одиниці: фонеми, морфеми, слова тощо. Довільне вживання не органічних для мовної системи варіантних елементів є не порушенням норми, а по¬рушенням мовної системи, наприклад, неправильне утворювання осо¬бових дієслів:…

АКЦЕНТОЛОГІЧНІ НОРМИ регулюють наголошуваність слів у су-часній українській літературній мові. Український наголос характери¬зується рядом ознак: по-перше, він вільний, тобто не закріплений за якимось постійним для всіх слів місцем (заклад, писати, заголовок); по-друге, він рухомий, тобто часто змінює своє місце в…

ЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ. За ознаками структурного вираження предикативних зв’язків речення поділяються на членовані та не- членовані. (Див. НЕЧЛЕНОВАНІ РЕЧЕННЯ). Членованими є такі речення, в яких наявні формальні виразники предикативності і в складі яких виділяються окремі члени речення, пор.: “Отож і там…

ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ. Це структурно-організуючі елементи речен-ня, які вступають у структурні, синтаксичні зв’язки між собою. Традиційно виділяють головні члени речення – підмет і присудок, що утворюють синтаксичний центр (див. ПІДМЕТ, ПРИСУДОК, ГО¬ЛОВНІ ЧЛЕНИ РЕЧЕННЯ); другорядні – означення, додаток, приклад¬ку, обставини часу,…