ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — ВЕРШНИКИ. ШАЛАНДА В МОРІ

Трамонтан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотню метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні з білими гривами, добігали до бе­рега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — ВЕРШНИКИ. ДИТИНСТВО.

Перекопська рівнина починається за Дніпром, на пів­день від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщи- ни, на півдні — Чорне море, і Джарилгачська затока, і саме місто Перекоп на вузькому суходолі, що завжди…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — ВЕРШНИКИ. Подвійне коло.

Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а гелган­ня бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, 1 ось і розбіглися всі по степу, і Оверко переміг, його…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — НА ЯРМАРКУ

Це не Сорочинці на Пслі. Це не Голтва на тому ж Пслі. Річка Пело тут не протікає. Чималий гандж має місце­вість,— бракує Псла з його надзвичайною водою і непере­вершено! краси берегами. Це Київщина, а не Полтавщина, і хоч тутешня річка…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — ЗИМОВИЙ ДЕНЬ

Двох років не жив старий Проць Штефанчук від дня Перемоги і ніколи не гадав однієї зимової днини 1946 року, що вона в нього остання. Коли б йому ще вранці хто сказав про це, бігме, не повірив би. Осміхнувся б до…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ — КАЗКА

Чистісінько як ото в казці повідається, у Львові чи там у Станіславові1 були собі дід та баба. «Діду!» — гукала, було, дружина. «Чого тобі, бабо?» — озивався на те чоловік. І так повелося з молодих літ, коли ще здавалися їм…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ТРИ ОРЛИ І МАМА

Почати з того, що орли були досить приручені. Принайм­ні коли бабуся посилала одного з них до булочної по хліб, а другого на базар — купити їй для супу головку капусти,—• орли не гаючись летіли, розмахуючи крильми, тобто рука­ми, Третій орел…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ДВІ ЖІНКИ

Вона повернулася до звільненого Києва на початку 1943  року, коли за сотню кілометрів південніше ще тривала Корсунь-Шевченківська битва ‘. Вона була педіатром, цеб­то лікаркою по дитячих хворобах, носила побите негодою тепле пальто з котиковим коміром, темно-синього кольору суконну шапочку, великі…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ПУТЬ У ФРАНЦІЮ

Він вирвався на волю, наче птах із клітки — кострубатий, худий, із серцем, що завмирало од просторіні. Жодної хви­лини не погодився лишатися у таборі, тільки-но ворота роз­чинилися навстіж і есесівці ’з караульної вишки забралися геть. Який п’янкий простір навкруги! Хай…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – КИЇВСЬКА СОНАТА

Покоління киян і приїжджих уявлення не матимуть про те, що відбувалося тут влітку року 1943, коли гітлерівці ви- гнали всіх мешканців з міста, а центральну частину оголо­сили воєнною зоною і розстрілювали на місці кожну зу­стрінуту живу душу. Мені розповів про…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ЗАПОВІТ

Старий робітник тихо ступав босими ногами по сніговій дорозі до шибениці. Розмірено дихали натруджені легені, дивилися просто перед себе стомлені орлині очі, на жила­вій шиї — горда срібна голова. Шибениця стояла перед за­водом,— робітник востаннє проходив знайому путь, якою ходив…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – МАРІЙКА

Могутні руки двох танкістів підняли її над головами, як пір’їну, і легко поставили на командирський танк. Дів­чина стомлено оглянула лісову галявину, вишикуваних тан­кістів, підвела голову вище і несподівано посміхнулася — просто в високе блакитне небо. Стояла на танку ніжним уособленням…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ДІД ДАНИЛО З «СОЦІАЛІЗМУ»

Я обережно постукав у темне вікно. За всіма ознаками це було колгоспне подвір’я. Воно стояло скраю мальовни­чого села Н. над річкою Пслом. Од кількох хат на різних кутках села методично підлітали в небо ракети, віддзерка­люючись внизу білими нитками в невидимій…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ГЕНЕРАЛ МАКОДЗЬОБА

Слухай ти, дурень божий! Мало даєш за мою голову. Десять тисяч марок — це не справжня ціна. У мене в кол­госпі один жеребець орловської породи коштує п’ятнадцять тисяч золотом. А ти за мене даєш паперових десять. Не збідніє твій Гітлер…

ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ – ДІВЧИНКА У ВІНКУ

—  Дядьку лікар, мені вже не буде боляче? Мама ка­жуть, що я терпляча. Бо я не мала дівчинка,— мені майже виповнилось уже дванадцять років. А мама сидять у кори­дорі, еге ж? От бачите, мені не можна голосно стогнати… Це —…