Гей, люди, чи догукну до вас, аби-сте всі мене почули? Такого вас ізгромадилось, такого хлопів ізійшлося, та всі в долоні плещуть! Миру стоїть, наче на Великдень коло церкви, що його казати, як писка розтулити? Гей, роде мій, то-то всі Палійчуки…

Наша вчителька Ганна Антонівна не люблять, коли я про них розповідаю. Вони тоді аж сердяться. Ти, кажуть, Паша, не думай, шо я добра. Я, Паша,— ух, яка зла! А як же мені не розказувати, коли про Ганну Антонівну ще й…

Вперше я його побачив на операційному столі. Він лежав із   розрізаним геть черевом і злегка кректав, розглядаючи свої кишки. Два хірурги, батько й син, стояли по обидва боки столу і зшивали його міцним дротом. Молодий хірург увесь час перетягав хворого…

Мені випадало бути шпигуном. Правду кажучи,— мало- приємна річ. Але діло — є діло. Треба було влазити і в таку шкуру. А сам, повірите, як дерев’яний. Не почуваю обра­зу— і квит. П’єска й без того попалася кволенька, а шпигун в…

Він стояв на тротуарі перед будинком. Замість правої ноги в нього висіла порожня холоша, ніяк не підгорнута — свідоцтво свіжого нещастя, непоправність і жорстокість яко­го били в вічі. Це був хлопчик років десяти. Худеньке, ви­снажене обличчя його було звернуте до…

Він умирав. Передсмертний відчай охопив його серце. Він ще був зовсім молодий і не знав, як умирати. Але шо це була саме смерть, він відчув раптом і глибоко. Він гинув у повній темряві, здійнятій високо під небо й пронизаній холодним…

До батьківщини він повернувся надвечір. Поставив руш­ницю до комина згорілої хати, і ввесь час не могли позбу­тися руки відчуття звичної ваги рушниці. Сонце, знайоме сонце дитинства, зайшло за знайомий бугор. Серед тоскної тиші посвітилися нагорі зорі. Вітер повіяв з поля,…

1 Кінь затримався на кручі тільки мить. Потім він химерно затріпотів, летячи плавко вниз, і за ним водоспадом си- палась у воду земля, що її збило кінське копито. Уже зникаючи з конем під водою, він бачив, як огляну­лося все його…

Сашкові 1 З Берліна мій друг привіз спокійні манери великого міста і трошки сивини на скронях. Його замріяність не виходить за ці межі. І лише хвилинами незрозумілих ве­чорів ного дух буйно розквітає. Мій друг думає образами й фарбами. Він не…

У робфаківця1 на столі стоїть попільниця. Зовнішнім виглядом, білою фарбою вона нагадує плисковату морську мушлю. В дійсності ж — це кістка з лоба чоловіка. Курять тут у день Жовтневих спогадів махорку й докурюють до жовтих двох нігтів. Задумливо гуляє по…

«…Коло Трипілля 1 знайдено мамутовї бивні». (З газет) 1 Старий мамут Вім кінчав сеанса в поганій оперетці, його голос нагадував застуджений баритон і лише іноді наближався до подихів барабанного соло. Ноги стулялись докупи, бо яма була конусна. Спів вечірньої прохолоди…

ІЗ ЗБІРКИ «КРОВ ЗЕМЛІ» «Кров Землі» — є таке вино. Воно червоне, як кров, і терпке, як моло­дість. РОМАН МА Цей невеличкий увраж я вважаю дан­ню моїй молодості. Я хочу додивити­ся в слові, яке стоїть назвою *, нових розумінь, нового…

В українській радянській літературі ім’я Юрія Яновського належить до найпомітніших, а художня спадщина становить яскраву сторінку її класики. Видатного письменника знає вся наша багатонаціональна країна, його твори входять до тих надбань, які гідно репрезентують духовну культуру соціалістичного суспільства. Ще в…