Микола Медун сидить на ослоні, вигріваючи скаліче­ ну ногу, яка давно вже відмовилась йому служити. Так давно, що й сусідські немовлята встигли повиростати, ба, навіть уже поодружувались. Глиняні кручі збігають терасами до лиману, що зовні мало чим різниться від морської…

Якось під кінець робочого дня приїхав Віктор. Йому дуже кортіло подивитися, що у Володимира виходить з отією церквою. Та Володимир покищо показувати боявся. Тоді Віктор попросив його показати ескізи. Володимир по­ годився. До старого Григорового подвір’я під’їхали на «Моск­ вичі»….

Лише тепер надійшла черга трохи ближче познайоми­ тися з братом. Іван був мовчкуватий, умів привітно посмі­ хнутися, але який він насправді, чим живе, що його хви­ лює — того Володимир не знав. Виходило так, що він до­ зволяв братові піклуватися…

Так, тут немає ясности. Володимир стояв серед стела­ жів, механічно перегортаючи то одну книжку, то другу, а Ксеня намагалася зрозуміти, що його мучило. У Володи­ мира багата міміка — вирішила Ксеня, — бо на його об­ личчі відразу можна прочитати,…

Не все з того, що ми тут розповіли, відкрилось Володи­ мирові зі слів Оксани Самійлівни. Зате сама вона відкрила­ ся йому так, що він ходив біля неї, мов закоханий. Оксана Самійлівна була надто розумною жінкою, щоб не збагну­ ти, які…

Такого й старі мартенівці не пам’ятають, щоб у цеху, просто біля печі, хтось руку підняв на товариша. А про молодших і мови немає. Мартени тут незвичайні, найбіль­ ші в Европі, — їх побудували недавно, — тож у душах людських жила…

Місяць зійшов, але небо було не таким, яке уявлялося Володимирові. Такого неба, напевне, доведеться довго че­ кати. Зате вогнище цигани розклали. Щоправда, біля ньо­ го сидів тільки циган, а циганка поралася в церкві. Проте ґратчастий отвір вікна справді світився, руїна…

Григір заснув, як йому й годилося, а Володимир, так і не випивши своєї горілки, рушив туди, де вже встигли по­ снідати, і тепер товпились біля двох машин, що стояли на вулиці, в затінку. Галина Іванівна, Сашкова дружина, ви­ носила з…

Докоряти ж Володимирові справді було за що. Чи змирився Куций з тим, що втратив п’яничку-богомаза? Во­ лодимир не знав, кому й куди потрапляли не такі вже й старовинні ікони, які він підновлював для Куцого тоді, ко­ ли дуже кортіло випити….

Розглядаючи скриню, Володимир мимоволі підняв за­ порошене віко, заглянув на дно. Там лежали старі чоботи, латані штани та грубезний брезентовий плащ — словом, той не вельми ошатний одяг, у якому Григір порався на своєму подвір’ї. Хотів було вже зачинити скриню,…

Він знову літав уві сні. Ксеня Петрівна дивилася на ньо­ го знизу, а він, підбадьорений її поглядом, кружляв навко­ ло терикона, підіймався все вище й вище, туди, де час від часу запряжена в цупкі троси вагонетка вивергала сірі шматки породи….

Згодом виявилось, що Іван та Володимир мусіли йти на ночівлю до Ксені Петрівни, бо вдома їх ніде покласти. Віктор давно вже поїхав до міста. Сашко з родиною ли­ шався у батьків. Усім належало якось розміститися в двох кімнатах. Ксеня жила…

Марія Гаврилівна давно вже не мандрувала далі про­ дуктового магазину, що містився навпроти їхнього двори­ ка, через вулицю. Не служать їй ноги, не носять стару. Лі­ тня кухня у дворі, дерев’яний сарайчик для курей, кілька сходин, що виводили на ґанок…

Трапляється інколи причіплива фраза, що липне до »воєї свідомости мовби зовсім недоречно. Мозок живе чи­ мось своїм, а тут наче бісеня оселилося в лівому вусі й час від часу нашіптує тобі оце дурнувате запитання: «Що таке дорога?» Скажіть, будьте ласкаві,…

1961 року в гостро-полемічній статті «Людина приїз­ дить на село» молодий (на той час) критик Іван Світлич- ний висміяв півтора десятки українських радянських рома­ нів, писаних на замовлення, за тією самою, спущеною зго­ ри схемою чи рознарядкою. Серед тих творів…