Баралище — місце битви. Б е р в е н — колода. Б и р и ч — князівський управитель (пізніше поліцейський чинов­ ник), що оголошував розпорядження властей. Б л а з н — спокуса, принада. Боляришня (бояришня) — дочка…

Перунові громи стрясали над Києвом небо. Гарячі зливи зри­ нули на землю животворящою силою. Настали горобині ночі. Полохливо попискували пташки під дахами хатин і клунь — не спали ані вдень, ні вночі. І людям на душу впала тривога: чи не…

Але цеї миті Щербило випростався і всадив меч у свої груди. Претич надто пізно перехопив його руку. У цю мить до світлиці повернулась княгиня і заклякла на по­ розі: на її очах Щербило звалився під ноги Претичу. Його обличчя біліло,…

Золото… Золото… Скрізь було стільки золота, що від його блис­ ку в очах мерехтіли блискітки й ніби сипалися, як золотий дзвін­ кий дощ, на землю, на голови й одяг людей, котрі товпилися під золотим склепінням цієї велетенської золотої зали. Ба,…

Свенельд ніби очікував на гостей. Широко розставляв руки для обіймів, старечі очі сльозились від радости. Таки ж велика честь для його дому — приймати княжича Святослава. Мстишо, ходи-но сюди. Ось він — твій володар і твій побра­ тим. Як ми…

Усяк знав, де жив колишній деревлянський князь, а нинішній раб, бранець княгині Ольги — Малко. Жив у острозі Любеча. Жив за високими валами і заборолами, на високій крутосхилій горі, жив за сімома замками і охоронявся сімома осторожниками. Добра княгиня Ольга…

Князь Ігор загинув жорстокою смертію, і Малко тепер поспішав на застілля переможців. Деревляни вигнали князеву і Свенельдову дружини, земля деревлянська вільно зітхнула. Люди позбулися за- жерних вовків, що примучували їх і забирали їхні набутки й добра, і збіжжя, й одяг,…

— Чим хочеш мірятися — мечем чи списом? — Мечем! — крикнув Свенельдич, бо знав, що у простолюди­ нів мечів немає. У них лише рала, та плуги, та серпи й коси, ну ще хіба яке ратище знайдеться. Ото й усе…

Великого не буває без суєтного. Тому велике і мізерне веремі- їться в одному колобігу веремен, і не збагнути простому умом, де вічне, а де минуще. Недарма на світі з’являються пророки і вчать: розорюйте свої перелоги, і Бог дошем проллє на…

Гуляли дніпрові води, розгойдувались над Києвом білі оболоки, коли востаннє звів до них свої сліпі очі подільський тесля Гомін. Глянув на них сліпо — і подався в Урай. Проводжали його всі по­ доляни. Ніхто не плакав, тихо гомоніли між собою…

Колеса веремен котилися під білим сонцем, вереміїлися безко­ нечними літами. Зими зміняли весни, за літами приходили осені. Усе повторювалось, усе наставало в свій час, але все проминало у протиборстві. Збігали й роки під високим київським небом. 1 все тут мінялося…

Над київськими кручами котились важкі осінні зорі і падали з небесних глибин у хвилі Дніпра-Славути. Як переспілі яблука з яблунь. Злякано сплескували крилами по воді полохливі білі лебеді. О такій порі на київських узгір’ях влягалась гучна тиша. Хтось гупне дверима…

Олег повернувся до Києва зі славою. Але — дивина! — не гріла вона його. Кияни, діставши чимало різних добр, все одно спо­ горда поглядали на нього. Потіснили з Княжої Гори варяжинів, випхали Свенельда до деревлян, коли їхні мужі ізійшли в…

Київський володар Олег чекав послів від царя Симеона уже тиж­ день. Але знову минали дні, а його, великого державця, що своїми ратями заполонив усю Варну і навкілля на побережжі, не кликали до стольної Преслави. Цар болгарський зневажав його неувагою. Але…

Ріка вже убралась в золотисто-мідні береги. Ранками розгор­ тала, як дбайлива господиня, сувої густих сивих туманів, стелила ними луки. Коли починало лінькувато викочуватись над землею сонце, в золотавих відблисках хвиль ріки життя гойдались зграї метушливої ситої крякви, нирків, чирків, диких…