Житяні снилося, що довкола її нової хати ходить сонце, а якась світла тінь його наздоганяє і затуляє, але воно знову котиться, і знову навколо хати світло. Вона зіскочила з ложа: у віконці яскрі­ ло біле сонечко. Хто ж це затуляв…

Легкий на згадку той Свенельд! Не дочекався й весни, а вже в Києві. Прибіг санною дорогою та ще й Ігоря привіз. А де ж подівся Карло? Спитає потім. Свенельд влетів на Княжу Гору, здійнявши полоззям снігову хурделицю. Перед Олеговим ганком…

Єфанда лежала в своєму високому її розлогому ложі. З голови до ніг накрита білим рядном. Довге сиве волосся розметалось на подушці. Очі, жахно розчахнуті, каламутно дивилися в стелю. Уста трохи відкриті, немовби посилали прокляття цьому світові, який відганяв її від…

Житяна затулила вікна й двері, щільно засунула заслінку в печі. Над містом гудів шалений вітер і рвав коси верб. Здригались київ­ ські кручі над Дніпром. Останнім часом такі вітри дедалі частіше шаленіли над Києвом, і тепер вона почала вірити, що…

Довкола мовчала, упокорена осінню, земля. Мовчали ліси і гаї, прибиті легкою позолотою; німували озера й ставки, і навіть річка І рубіж немовби спинила плин, підставивши своє очеретяне плесо •куравлиним ключам, що падали з неба, зі своєї перелітної до­ роги. Ранкові…

Відколи Олег з варягами угвердився в Києві, справи боярина Бодця пішли якнайліпше. Щовесни він збирав велику ватагу різ­ ного люду, давав їм свої лодії, наймав волочайників і гребців, і ті плавом спускались униз по Дніпру. Доставляли набутки бояринові через гирло…

— Пощо йому клопіт князя? — жахнулась княгиня. — Князів клопіт — клопіт усієї землі. Ти дбаєш про нашу землю і про соузника для князя. Добре робиш, княгине. Супроти Києва ми самі не вистоїмо. Але ж відаєш, наш волхв Борило…

* * * Важкі білі сніги завалили вулиці київського Подолу. Морозяні вітри носились на скажених конях-вихорах; своїми довжелезними хвостами і гривами здіймали круговерті метелиць, хурделиць і ви­ рів, що зміями-гориничами пролітали над землею, свистіли під по­ вітками, за стіжками, завивали…

Віщий Олег тепер знав, що він — віщий. Бо так записав про нього у свої пергамени святитель Оскольдової церкви. Тому й тер­ пів його, хоча старий Перунів волхв Славута люто ненавидів того однорукого священика, котрий заносив літа й діяння у…

Ви — сіль землі. Коли сіль ізвітріє, то чим насолити їі?.. | Ви — світло для світу… 1 не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник,— і світить воно усім у домі. Євангеліє від Матвія, 5, вр….

Авдоном — самодержець. Арістотель — давньогрецький філософ і вчений (бл. 384—322 рр. до н. е.). Бармиця — сітка шолома, яка прикриває обличчя і шию воїна. Б а р х о т — шовкова або бавовняна тканина з ворсом. Б е…

— Ну, отой, з сивим пасмом волосся! Той лютий Ольг, Рюриків поспішитель!.. Вона показала тоді рукою в той бік, де крутився важкою хма­ рою чорний дим і де зник верхівець зі своїми людьми. Відтоді вона вже знала, хто такий Ольг….

Рід приходить, і рід проходить, А земля пребуває вовіки. Із Екклезіаста Сонце уже високо ходило над землею. Скресли ріки, і крижи­ ни безладно громадились і шурхотіли у течії повноводдя. Чорні хвилі пружно вигойдували на бурунистих гребенях посеред тріс­ котливих крижин…

У Славини аж кінчики пальців холонуть. Важче гупає серце. 354 Вона спиняється, озирає довкілля. Забачила зубчасті вежі стольно- іо деревдянського града Іскоростеня. За спиною лишились темні прохолодні пущі деревлянської зем­ ні, тихоплинні зелені ріки. По Прип’яті вона лодією піднялася до…

Ні хитрому, ні лукавому, ні везучому не дано обійти своєї долі. І хоч у яких богів проси милосердя — чи у кумирів своїх пращурів, чи у бога, до якого тебе прилучили святі отці Кирило і Мефодій, а житимеш так, як…