21 Кахкав ситою качкою паровоз, пускав угору довгу цівку білої пари, рушаючи з віденського вокзалу, на прощання махали руками услід потягу ті, хто на перо- ні проводжав пасажирів, роз’їхалися учасники уста- новчого зібрання хліборобів-державників, і Липинсь- кий найняв візника, вертався…

20 Оте роздоріжжя із казки згадалося мимовільно однодумцям Липинського, оте перехрестя, де камінь великий лежить і напис на ньому: «Направо підеш — коня втратиш, наліво підеш…» А на камені чи то крук, чи ворона стара, аж сива, сидить, каркає так…

19 Подібної пори хвилюючої краще чимдуж утікати із затісного помешкання — у весняних віденських парках зеленим туманом оповилося гілля платанів і кленів, досі аж до оскоми сумних та сірих, їжилася пружною щіткою трава, не припала ще курявою, якою ностальгічно манило…

18 Ще як заява про демісію Липинського під стукіт коліс на розхитаних в час безладу рейках котилася у поштовому вагоні до Києва, то дізнався В’ячеслав Казимирович обставини першого свого звільнення опісля зречення гетьманства Скоропадським. Якраз на Різдво 1919 року, як…

17 Горів його дім у Русалівських Чагарах. Він метався світлицею в напівпам’ятстві, гатив кулаками у двері й пробував виламати їх плечем, та все намарне; між тим крізь щілини вужами вповзав сизуватий дим, спершу стелився підлогою, далі підні- мався все вище…

16 Павло Скоропадський вийняв кишенькового го- динника, з яким не розлучався ще з окопів Першої сві- тової, і підніс його трохи ближче до очей: за п’ять хви- лин північ. «Певне, через п’ять хвилин почнеться від- лік останніх годин твого гетьманства»,…

15 Інколи видавалося Липинському, що доля людська чимось нагадує мандрівку одинокого плавця на бла- генькому човнику, який долає велетенські і грізні океанські хвилі: то підносить велика вода той човник угору, певність якусь вселяє і вже з гребеня хвилі горизонт вдається…

14 От якби хто вигадав таку лінійку чи кравецького аршина, думав Липинський, яким можна відміряти початок і кінець обов’язків українського посла в сто- лиці Австро-Угорської імперії, так вправно й хвацько відміряти, як відміряє полотно перекупник на гала- сливому і строкатому…

13 Кілька фотографій, що їх тримав у руках Липин- ський, пекли йому пальці, мов то був не звичайнісінь- кий глянцевий папір, а розпечена на багатті бляха. Брат Станіслав, який вирвався до Відня на день-дру- гий, привіз В’ячеславові фото з Затурців….

12 В’ячеслав Липинський знався подавно з Лонгином Цегельським, як і з багатьма львів’янами, які мали у Відні поважні справи. З інтелігентним, добре освіче- ним Цегельським йому було завше приємно зустріча- тися ще й тому, що мав цей чоловік якийсь особливий…

11 Газети у Відень з Києва надходили з великим запізненням. Але коли вже пошта привозила пресу, то Липинський відкладав усі, хіба крім нагальних, спра- ви і брався за сторінки — він почувався так, наче довгі-предовгі місяці десь мандрував світами, блукав…

10 Вулиці Відня бурлили, повз величні та незрушні у віковічному спокої будівлі старовинною бруківкою йшли колони маніфестантів з вигуками і різномасти- ми транспарантами, серед яких з часом стали перева- жати червоні кольори. По тих походах на тротуарах добавлялося сміття, що…

9 Одним із перших у Відні В’ячеслав Липинський зустрівся з міністром охорони здоров’я Австро- Угорської імперії Іваном Горбачевським, відомим уче- ним і довічним членом палати панів парламенту. Ще раніше, на початку війни, Іван Якович заснував комі- тет з допомоги українським…

8 Крайні будівлі Відня, наче у виглядці, бачать себе в розкішних водах розлогого Дунаю. Інколи видавало- ся, що й те відображення пливе разом з голубими вода- ми, тихо зблискуючи вікнами чи переливаючись від жовтої та червоної черепиці; парки змінюють житлові…

Ще перед тим, як пакувати свої віденські валізи, що все норовили пухнути від конче потрібних на позірний погляд документів та рукописів, В’ячеслав Липинський зустрівся з гетьманом. — Усе ж не в чисте поле їдете, — говорив Скоропад- ський неспішно, мов…