І

Вечір  в казармі.

Пан капрал простягнувся на ліжку і крикнув:

—           Другий цуг!

Вояки збіглися до нього.

Підвівся на ліктях і зробив здивоване лице.

—           Ото, во-во є другий цуг!? Ото-во-во-во-о!? Гер­
штельт! Герштельт!..* Казав я! Чули, один з другим? Аб-
Іретен марш! Як скажу абтретен, то все, що жиє, має від-
і Кочити, якби в тебе, в твого тата і маму грім ударив! А,
мокрі рекрути, я вам дам науку! Я кличу другий цуг, а він,
один з другим, лізе, як стара, перевалена корова! Чекай-
іг. я вас навчу дисципліни…

Почекав хвилину і раптом знов крикнув:

—           Другий цуг!

З гримотом і тупотом, як стадо сполошених коней, ки­нулося все до нього.

—           Герштельт!

Всі відскочили, як ошпарені.

—           Падай!

Всі впали на землю.

—           Встань!
Всі схопилися.

Командував далі те саме, лиш у скорішому темпі. Зчинився гуркіт і тупіт, як у кінській стайні. За годинку настала задуха, шум і сопіння немов із три­дцяти ковальських міхів.

Вояки витирали піт, стогнали, падали і зривалися. Хтось штовхнув переднього під бік, бо той вдарив його

*  Відставити!   (Нім.)

43

зап’ятком у голову. Шепотом сипались прокльони, з кута ] долетів здушений сміх.

Від того сміху капрал мов сказився. Скочив, вхопив трі-1 пачку і загатив по головах, плечах і руках.

Тверді хлопські голови витримали, а капрал змучився. І Сів на ліжко і закликав знов цілий цуг.

Хлопці прибігли, і настала важка тиша.

Капрал мовив хриплим голосом:

-— А тепер знаєте, за що я дав вам такого духу?

Рекрути дивилися на нього тупо.

Пся кров! Матір вашу! Не знаєте?!

Ні,— впало кілька голосів.

А онде що?! — показав на одне ліжко в куті; на нім і лежав хтось під ковдрою.

Лукавий сміх блиснув з-під капралових брів:

—           То є весь цуг?! А он хто лежить? Ідіть і тягніть |
його сюди  за  ноги.

Вояки кинулися до ліжка, як голодні вовки, і за хвили- і ну тягнули товариша штовхаючи.

—           Аби тебе грім забив! Дивись, а ми через нього так 1
парились! А бог би тебе побив!

Блідий жовнір протирав очі і роззирався. Капрал взяв його на допит.

Ти що за один?

Сень Макітра.

Ге, Сень, певно, бабин син.

Ні, я не маю нікого.

А звідки ж ти взявся, коли ти не маєш нікого? 1 З кропиви? Ти, певне, покропивник?

Не глуміться, пане капрал, мої тато і мама в могилі ] спочивають,  а  ви…

Гм, Макітра… Чекай, будемо мати в чім мак терти! 1 Ти чого заліз під одіяло, коли я кликав цуг?

Я слабий.

Ти слаби-ий? Чекай, я тебе вилікую. Ге, це якась 1 телігенція — він мені тут буде коники пускати! То ти неї мав кому на голову вилізти та прийшов тут до мого цу-1 гу?! Чекай, небоже, я тобі вилізу на твоє здоров’я… Мо-1 жеш таки нині справити собі труну… Ти чому не писався І хворим?

Макітра розбудився цілком, повів головою набік, на і його лиці перемигнув дивний усміх і вмить щез, око сталої студене, як сталь. По хвилі спитав:

44

– Що з того прийде? Я вже не раз писався, але поба­чим, що це ні на що…

Капрал побілів, втяв зубами губу, дивився довго на ньо-ГО, а потім сказав:

—           Я пізнаю по твоїх очах, що ти така гадина, якої світ
ІІ нидів. Ну, але чекай, з мене ще більша гадина. Я вже
ииджу, що буду мати з тобою клопіт. Ми обоє так легко
їм   розійдемося,  як ти гадаєш.

Встав  і нахилився до нього.

За два місяці маю йти на урльоп*, я дуже радий би иіфнатися вже раз із цього проклятого пекла, але ади (вда-|іпн себе в груди), аби я тут через тебе і два роки мав ли­шитися, то я тобі кінця доїду! Я тобі в’язи скручу! Чекай, |ЛОПе, злодію!..

Пане капрал,— сказав спокійно Макітра з тим са­мим холодним усміхом,— хто ж видів таке балакати? Чому Ж би ви мали через мене не йти на урльоп? Але ж підете, бігме, підете! Підете навіть скорше!..

Капрал тупнув  ногою:

—           Мовчи!

Потім звернувся до інших:

Хлопці, коли він так одіяло любить, то дайте йому ного цієї ночі, бо будете всі паритись через нього. Один яа всіх — всі за одного; такий наказ у війську.

Добре! — гукнуло  з  десять  голосів.

«Дати одіяло» — значить кинути вночі на когось одіяло і їм душити або вимісити чоловіка так, аби вмер він у го-і піталі.

А я вам, хлопці, раджу — дайте спокій з одіялом,— ііисрнувся Макітра до товаришів.

Або що?! Диви, який знайшовся! Ще страшить, її ГІІ

На мені аж сорочка полотном стала!— додав перко-іюіий Юхт, що сховав тим часом Макітрин хліб з полички.

 

Другий цуг! Вояки збіглися.

Мой, не хочу блузи на собі!

Калька стягало з капрала блузу, а він тим часом на-им.ін:

—           Наказ має бути наказ. Аби я тобі не знати що казав,
то мусиш все зробити. Якби я тобі що злого казав зробити,

* Відпустка (нім.).

45

то ти можеш на другий день рано писатися до рапорту, але 1 наказ мусить бути виконаний, бо інакше за субординацію 5 йдеш до тюрми. Скажу тобі: «Хлопе, хапай рушницю і ] стріляйся!» або: «Лізь на вікно і скачи з другого повер- І ху!» — ти хапаєш рушницю і стріляєшся або скачеш з дру- І гого поверху, а завтра можеш йти і писати на мене до ра-порту, чи як собі хочеш, але наказ має бути наказ!.. Хлопе, | а  якби  я так сказав  тобі: — Бери  сірник  і підпали хату! 1

Єсть! — крикнув “Юхт, як несамовитий, і прибіг з і пачкою сірників.— Котру хату кажете підпалити, пане кап- І рале?

Чекай, гадюко! А… ти хочеш підпалити?! Злодію,— и таж за се кримінал! Хати невільно підпалювати, і тому, | коли б я тобі такий наказ дав, то ти не смієш мене слухати, і бо такий наказ не є важний.

Капрал  перервав  науку  військових  правил  і  крикнув: і

Мой, не хочу штанів на собі! Стягли панталони.

Мой, не хочу черевиків!

Макітра стягнув черевики, капрал притримав їх пальця-1 ми, раптом пустив, той полетів з черевиком і мало не вибив І собі зубів, вдарившись об залізну піч.

Капрал вийняв цигарку.

—           Горить!

Двадцять людей прибігло і вийняло сірники  з кишені. 1

—           А тепер все, що жиє, стелить ліжка і лягає!
Стелили ліжка, складали мундири, молилися і лягали. І
Черговий, якому припала нині черга, виліз на стіл, взяв)

одною рукою закрутку лампи і прочитав напам’ять:

Добраніч, панове старші, і вам, колеги! Світло зі хати — дівчина до хати, аби пан капрал мали що кохати!]

Файно! — муркнув капрал.

Жовнір фукнув у лампу і стало темно, як під землею.?

—           Котрий скаже нині байку?

По довгім торзі зачав оповідати Савчук:

—           …Був раз жовнір, що не знав ніякого страху. Не,
боявся він ні ночі, ні громів, ні ворога, ні смерті. І не мав]
він нікого й нічого, лише такий камінь, що був чистий, які
сльоза, і світив, немов роса на схід сонця. І носив він той!
камінь при собі, і беріг його від людей, і видів себе в ньому,!
як у дзеркалі. А був той камінь дивний: від кривди темнівд
від просвітку ставав ясніший…

Одні слухали це оповідання, інші заглибилися в свою і |чіюту, в спогади і западали в сон.

Макітра скулився під ковдрою і кашляв. Сів на ліжку,

і               я її обіруч коліна,  підсунув їх  аж  під  шию та стиснув

іуби—так кололо його в грудях і спирало дух. Знов мшііло його до кашлю, в грудях і горлянці стало гаряче, ти тупив холодний піт. Він зомлів. Через годину пробу-иии я, сидячи з головою, схиленою на коліна. В пам’яті промайнув один ранок. Сень стоїть перед лікарем, той на-|| іує скинути сорочку, обстукує його кулаком так, аж чути у другій кімнаті, і каже, що йому нічого не хибує.

—           …А він таки не піддався і, як лежав лише в сорочці,
і.ік метав, узяв карабін, настромив багнет і пішов відбирати
| пні камінь, в якому була мамина сльоза і його честь,—
11 ііли слова казки.

З далекого кута долетів шепіт:

—           Мой, Грицю, кажу тобі — не лізь! Ти хочеш якої
Сиди? Тебе який напав? Ти капралів вірник? Таж завтра
може таке саме впасти на тебе. Кажу тобі — не йди, бо, не
МИ боже чого, то я сам таки досвіта йду і пишу рапорт
и.і тебе.

Вчув це Макітра. Зняв потихеньку гвинтівку з заліз­ною гака, наложив під одіялом багнет, взяв коробку з и ятьма патронами і заклав їх в замок. Підсунувся до за-м тої штаби в головах ліжка, обпер карабін на колінах і чекав.

Савчук кінчив казку сонним голосом, вкінці затих. Де-н ро хропів…

Згодом скрипнула дошка в підлозі, щось зачепилось об ггіл, там мовби придушений хихот.

Злодійський рух з кутка посувається до середини залу, № Макітриного ліжка.

Сусідній товариш хропе на всі заставки, от вони вже ІОЛО нього, минають його — спинилися праворуч від Ма-ІІТри. Два по боках, один у ногах розтягають щось і насу-іі.і и 111, на ліжко. Чиїсь руки лапають по ліжку і скрадають-і н до ніг Макітри, як вовки.

Тут хтось, немовби його грім луснув, підняв трійголос І ітшіув на землю, потім перекинувся стіл, гримнув постріл, |М казарма здригнула, і все, що жило, схопилося на ноги.

—           Ґвалт! Караул!  Пане капрале! Світло!

Новий постріл впав потемки на ліжко капрала. Той схо-

46

47