Стара,   дихавична,   худа,   мов   терлиця,   тягла   тяжкий віз. З праці і голоду мала полуди на очах і бачила лише] мов крізь сито. Дорога тягнеться під гору. Шкапа напру-: жила всі сили, аж хребет згорбився, і сопіла, неначе хто по-далік  пилкою  різав.   Спотикалась  і  падала.   Шкіра  у   неї! позбивалася на колінах, кров капала з розбитих губів і ран, що нагрузли на хребті і клубах. Хотіла зупинитись і на-і брати духу, та візник прав її по кістках так, що аж висува­лись з-під шкіри. Він гнав її і верещав, мов скажений; знав,і що, як стане, то хоч порубай її, вона з місця не рушить. Уся! вже була мокра з утоми, наче з води вийшла. Але недовгої вона могла слухати побоїв. Тремтить, ледве ногу за ногою] волочить, а бичівно глухо хлопає по її кістяку.

Хитрак бачить, що биттям уже нічого не вдіє, і бере­ться за інший спосіб. Скубнув жменю сіна, дав їй поню-; хати і заклав під упряж, з боку голови.

Коняка пустилася  кілька кроків   скорше,   намагається досягнути губами сіна, та дарма викручує шию. Воно таїЯ близько, лоскоче її ніздрі своїм запахом! А поодинокі стеб-і линки, що стримлять коло очей, видаються грубші від пу-‘І жална.

Зморена,  знеохочена, знов звісила голову.

Погонич змінює тактику.

Витяг   сіно   з-під   упряжі,  відбіг   на   півтора  кроку   і наставляє  те   сіно   до   неї.  Шкапа  напружує останки сил, І шкандибає, а сіно   все   утікає, а дорога   все   під   гору   та| під гору.

Тяжкі хмари бовваніють,  скрізь пусто.   Здається,   що І в усьому світі остались лише на вічну пам’ятку отой пого­нич та шкапа.

52

 

Коли вже опинилися на горі і мали з’їздити в долину, \л.пк дав їй сіно, але вона захиталася і впала. Витягнула іорожно копита, здригнулася кілька разів усім тілом — ■ і опала.

П її склистих очах були сльози. Плакав і мужик з віхтем ц.і у жмені..